Адлітцграбен

Каріна Тумаєва

Коли ми кажемо Австрія, ми маємо на увазі гори. І не просто гори, а повноцінні Альпи з красивими скельними вершинами. Я впевнена, що більшість читачів Gorgany Pro поміж усіх міст цієї країни першим назве Інсбрук – точку паломництва для всіх аутдорщиків.

Скелелазіння в районі Адлітцграбен 

Проте в тих краях ми вже бували і, навіть, лізли там красивий мульти-пітч на 380 метрів. Тепер прийшла черга досліджувати Нижню Австрію, де також можна знайти багато цікавого. Варто зазначити, що люди, які живуть у Відні, неймовірно щасливі – їм варто від’їхати усього лиш сто кілометрів від свого міста, аби потрапити в повноцінні гори. Нам це теж було на руку, адже можна було зекономити на автомобілі. Тому ми купили квиток на потяг і вже через півтори години дісталися станції Брайтенштайн – невеликого селища біля місцини Адлітцграбен. 

Адлітцграбен

Надворі був серпень повним ходом, у цей час в Україні люди помирали від аномальної спеки, не вимикаючи кондиціонери ані вдень, ні вночі. Ми ж вийшли з потяга в приємну прохолоду австрійських гір і не пожалкували, що взяли із собою теплі речі. 

Скелелазний сезон тут триває приблизно так само, як і у нас на Батьківщині – з квітня до жовтня (якщо навесні і восени лазити дозволяє погода). Взимку в цій місцині функціонує низка гірськолижних курортів, а ходити в гори можна в будь-яку пору року, тому потік туристів сюди не згасає ніколи. Але є один нюанс: ці туристи – здебільшого австрійці, і це цікаво, адже в калейдоскопі різних національностей не втрачається дух місцевого населення.

Тутешні вершини відносяться до Північних Вапнякових Альп. Ви не знайдете тут звичні стрімкі скелясті гори – краєвиди більше нагадують рідні Карпати. Якщо не звертати уваги на класичну європейську забудову початку двадцятого сторіччя, то можна подумати, що ти нікуди й не виїжджав. 

Адлітцграбен

Де можна зупинитися?

Для лазіння в Адлітцграбені ви можете скористатися двома варіантами: кемпінгове розташування та апартаменти в якомусь із прилеглих сіл. Якщо ви дісталися сюди на машині, то кемпінг буде дешевим і сердитим рішенням. Недалеко від скелелазного масиву, навіть, є безкоштовне місце для таборування. Ми ж летіли на Відень літаком, аби мати менше проблем із кордонами в умовах пандемії, коли якась країна відкривається, якась закривається, а єдиного узгодженого механізму пропуску не існує.

Тому ми знайшли апартаменти у вищезгаданому селищі Брайтенштайн – усього лиш п’ятнадцять хвилин пішки від залізничної дороги та два з половиною кілометри до скель. Житло мрії, якби не одне “але”.

Адлітцграбен

Що їсти?

В Брайтенштайні живе аж 350 людей, отже найближчий магазин знаходиться за п’ять кілометрів від селища – в курортному містечку Земмерінг. Проте в нашому апарт-готелі було кафе, яке працювало з четверга по неділю і мало дуже смачну традиційну кухню. Я впевнена, що австрійські бабці завжди готують своїм австрійським онукам саме таку їжу. 

Віддаленість магазину нас не дуже засмутила. Ми озброїлися роуп-бегом, рюкзаком, власними ногами та пішли пішки через гори за макаронами і ковбасою. Дуже навіть раджу такий трекінг. По-перше, ми дізналися, що в роупбег можна спакувати провізії на дні чотири, а по-друге це був найбільш красивий похід в супермаркет у моєму житті. 

Адлітцграбен

Що ж зі скелями?

А скелі в Адлітцграбені змушують замислитися над життям. Лазячи в цьому масиві ти відчуєш увесь спектр емоцій: і заперечення, і злість, і торг, і депресію, і в кінці кінців – прийняття. Спочатку ти починаєш нервово гортати скелелазний гайд із думкою “я точно помиляюся, ну це не може бути 6а, це ж жесть якась, я ж сюди розминатися прийшов”. Потім, коли ти розумієш, що ніякої помилки нема, і це реально 6а, ти починаєш в розпачі волати на скелю і дзеленчати відтяжками, як привид «Чорного скелелаза». Згодом ти починаєш торгуватися із маршрутами, думаючи, що наступна 6а буде легше, чи може просто “у них всі траси низької категорії такі дивні”, а потім ти спробуєш 6b, 6с… на 7а тебе накриє депресія і розуміння того, що ти нічого не вартий і жодного маршруту тут не залізеш. От тут ми якраз прийшли до моменту, коли можна розслабитися і нарешті отримати задоволення від Адлітцграбену.

Адлітцграбен

А в чому ж справа? А справа до болю проста, усі сектори цього масиву добряче нависають. І тут все ясно: банки, спина і кубики пресу. Додаєш одну літеру в категорію – і маєш адекватний український відповідник. Тобто 6с: відчувається як 7а. Ну а 7а… тут я вже не можу це згадувати, бо мені стає боляче. Відчувається як жесть з трьома ключами.

А якщо говорити серйозно, то в Україні подібного скелелазіння немає, отже кайфанути все рівно вдасться. Масив ділиться на низку секторів, але доволі номінально. Окремо стоять два маленькі сектори “Zapfl” та “Strassenwand”, а усі інші дев’ять є частиною однієї довгої стінки. Люди кажуть, що найлегші маршрути можна знайти в секторі “Zapfl”, проте ми туди не потикалися. Нам найбільше зайшов “Strassenwand”, який височіє прямо над автомобільною дорогою. По-перше, він невисокий, там скупчилося багато болдерінгових трас на кілька відтяжок, тому у тебе є шанс не “забитися” до фінішу. По-друге, лізти над машинами, які проїжджають внизу, – це теж свого роду розвага.

Усі дев’ять секторів, які знаходяться на довгій скельній стінці, ми теж пробігли. Якраз тут маршрути – це дорога болю та приниження. Усі траси доволі довгі, якщо ви відкриєте гайд, то побачите, що вони сплітаються та мають численні продовження. Отже, тут можна пролізти, вважайте, пекельний мульти-пітч. Якраз там ми страждали над мрашрутом 7а+ “Im Schatten der Fledermaus”: він має три ключі і нависання, яке поволі збільшується по всій довжині траси. Якщо ти проліз цей маршрут, тебе більше не злякає жодна 7а+.

Рельєф у Адлітцграбені теж своєрідний, підійде для любителів великих зачіпок-хапанів. Уміння тримати дірки вам також знадобиться, усі скелі у глибоких дірках під два-три пальці. Звісно, рельєф трохи образивний, а засилля активних зачіпок ріже шкіру в згинах, тому раджу запастися пластирем. 

Варто також зазначити, що станції на маршрутах нові, доглянуті, неймовірно комфортні для перев’язки. Більшість маршрутів обладнана спусковими карабінами та спеціальними «рогами», на які ти можеш просто накинути мотузку, не вив’язуючись із неї. Пара хвилин – і трасу знято.

У цьому масиві є один цікавий нюанс. Подекуди тут розвішані таблички “klettern verboten”, що означає «лазити заборонено». Ми спочатку напряглися, але потім спитали в місцевих скелелазів, у чому справа. Табличка ж є, а всі все рівно пруться на ту скелю. Виявилося, що австрійці не дуже люблять, коли хтось неконтрольовано займається небезпечними видами діяльності. Бо ти ще можеш покалічитися і висунути претензію місцевій владі чи людині, у власності якої знаходиться скеля. Тому таблички висять чисто номінально, сповіщаючи тебе про те, що ти тут на свій власний страх і ризик, і несеш повну відповідальність за свої вчинки. Також нам порадили не виходити посеред дороги під час перебування на секторі “Strassenwand”, адже місцевим селянам не дуже подобається, коли скелелази натовпом страхують посеред проїжджої частини.

Адлітцграбен

Що цікавого поруч із Адлітцграбеном? 

По-перше, ліс і гори. Місцина дуже атмосферна, оточена високими розлогими деревами. Тому навіть шлях до скельного масиву виглядає дуже містично, ніби в казці. Також із Брайтенштайна можна сходити на оглядовий майданчик – так званий “20-Schilling Blick” – звідки відкривається неймовірний краєвид на залізничні віадуки та прилеглі скелясті гори.

По-друге, Земмерінг. Дуже цікаве містечко зі своєю історією. Це курортне поселення, яке розрослося тут на початку двадцятого сторіччя завдяки унікальній залізничній дорозі. У свій час, залізниця Земмерінгу була першим подібним проєктом і взагалі неабияким проривом у галузі архітектури. На сьогоднішній день вона внесена у список спадщини Юнеско. Поява зручного транспорту в горах активно стимулювала розвиток туризму, отже навколо колій почали зростати курорти із неймовірно красивими і величезними готелями, віллами та пансіонами. Тобто прогулятися Земмерінгом все ж треба, аби побачити всю цю красу початку минулого століття.

Адлітцграбен

По-третє, можна поїхати у Грац. Це старовинне місто із древньою історією, дуже приємною архітектурою та численними музеями. Австрійці вважають Грац культурним центром, з приводу чого навіть побудували там футуристичний Музей сучасного мистецтва, який вибивається із загального краєвиду старого міста. Будівля дуже красива і незвична, місцеві називають її «дружній інопланетянин». Проте заходити всередину я не раджу, адже експозиції там постійно змінюються і занадто заглиблюються в локальний контекст.

Також ми сходили в місцевий Арсенал. Це – ніщо інше, як склад зброї та обладунків австрійської армії періоду 17-18 століття. У Граці в ті часи базувалося військо чисельністю шістнадцять тисяч людей, і все, що залишилося від колишньої потужності, тепер сконцентроване в Арсеналі. Доволі цікаво, проте експонати там навалені купою, як на реальному військовому складі.

Адлітцграбен

Найбільше нам сподобалося дертися на фортецю. Вона знаходиться на високому пагорбі в центрі міста. На вершині розташовано парк із залишками середньовічного замку, а сходи, які ведуть до фортеці, прорубані в скельних виступах. Звідти відкривається чудовий краєвид на панораму міста з червоними дахами акуратних будівель.

І наостанок – відвідайте курорт Мюрццушляґ. На перший погляд, це дуже непоказне селище з населенням у вісім тисяч людей. Проте, там є два дуже цікавих музеї:

Музей зимових видів спорту. Як ви розумієте з назви, там представлені численні експонати, пов’язані із зимовими видами спорту. Справа в тому, що завдяки залізниці, Земмерінг та довколишні поселення, такі як Мюрццушляґ, у свій час стали найдревнішими гірськолижними курортами Австрії. Мюрццушляґ з перших років ХХ-го сторіччя приймає міжнародні змагання. Логічно, що цей курорт може розповісти багато про еволюцію спортивного знаряддя.

Залізничний музей. Якщо ви поїдете в Адлітцграбен, ви будете буквально оточені залізничними коліями та спорудами, призначеними обслуговувати залізничну інфраструктуру. Як я вже згадувала, більше ста років назад австрійці вирішили бути першими у світі, хто запустить регулярні потяги в гори. Залізнична дорога Земмерінгу – це вінець інженерного генію, який включає в себе 16 красивенних віадуків, вражаючу кількість мостів та будівель. Саме у Мюрццушлязі закінчується неймовірний шлях довжиною в 41 км, побудований в кінці ХІХ ст. Прямо на станції знаходиться музей із цікавою колекцією всього, що коли-небудь могло їздити залізничними коліями. Отримали від нього дитячий захват.

Отже, пакуйте речі і відправляйтеся досліджувати нові для себе скелелазні регіони, а особливо – прекрасну Австрію. Адже вона того варта.

Адлітцграбен

Корисні посилання:

  1. Telegram-бот МЗС для моніторингу умов в’їзду в країни світу: @corona_travel_bot
  2. Скелелазний гайд по Адлітцграбену: https://www.dynamo.at/download/ADLZGRBN.pdf
  3. Відео-блог: https://youtu.be/E5eBnHijAVo

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *