Сергій Дженюк

Сходження на Гросглокнер

Чому для подорожі обраний саме цей регіон: Альпи – високі гори з фантастичними краєвидами. Там можливі як альпіністські сходження, так і трекінг. До того не випадало нагоди здійснити сходження в австрійських Альпах, тож ми з друзями вирішили піднятися на їхню найвищу вершину – гору Гросглокнер (3798 м.н.р.м.).

Формат подорожі: альпінізм.

Нитка маршруту: Львів – пункт пропуску “Краковець-Корчова” – Жешув – Краків – Катовіце – Острава – Брно – Відень – Зальцбург – Кальс ам Гросглокнер – Берг – Національний парк “Гросглокнер”.

Транспорт

Варіантів добирання до Австрії багато, але ми зібралися великою компанією (9 чоловік) і поїхали бусом одного з учасників, що, однозначно, дуже вигідно у фінансовому плані та в плані маневреності.

Їхати в Австрію було заплановано рухатися через Польщу та Чехію, тож гостро стояло питання переходу україно-польського кордону, де можна застрягнути надовго. Зазвичай краще перетинати кордон в пункті пропуску “Смільниця-Кросценко”, бо там значно менші черги з автомобілів, ніж в пунктах “Краковець-Корчова” та “Шегині-Медика”, та віднедавна хороша дорога майже весь час. Але в той день було свято Петра і Павла, тож ми, попередньо поглянувши на зображення з веб-камер, все-таки вирішили їхати через Краковець і не прогадали, швидко пройшовши кордон та зекономивши у кілометражі.

Отже, 12 липня приблизно о 9 вечора ми виїхали зі Львова. Пройшовши кордон,  їхали всю ніч майже без зупинок. Зранку закупили продукти в супермаркеті, оскільки з України везли тільки сублімати. Далі наш шлях до Австрії пролягав через Польщу та Чехію. Левову долю шляху проїхали автобанами. В Польщі час від часу платили за подолані кілометри, а в Чехії та Австрії потрібно мати віньєтку. 13 липня приблизно о 21:30 ми були на місці, у Національному парку “Гросглокнер”, а конкретно біля готельно-відпочинкового комплексу “Лукнерхаус”.

Сходження на Гросглокнер

Біля “Лукнерхаусу” є парковка та санвузли, де можна було вмитися та набрати води.
На парковці був знак “Кемпінг заборонений” і було вже досить пізно шукати кемпінг поблизу, тому вирішили ночувати в бусі.
Після не дуже комфортної, скажімо відверто, ночі ми прокинулись коло 6 ранку. На вулиці було хмарно та накрапав дрібний дощ. Порадившись, вирішили все ж вирушати і йти поки йдеться, а в разі зовсім поганої погоди вертатися.

Для сходження обрали варіант “з парковки на парковку”, тобто за день ми мали піднятися на вершину і спуститися вниз, до машини. Це приблизно 1800 м набору висоти і потім 1800 м спуску. Плюс в цьому варіанті в тому, що не потрібно нести з собою бівачного спорядження.
Стартували приблизно о 7 ранку. Наш шлях пролягав мальовничою долиною ріки Кьоднітцбах. Щоправда, наша мета була прихована від нас хмарами. Підйом на цій ділянці пологий, іноді можна відпочити навіть з комфортом.

Глосглокнер
Глосглокнер

Приблизно за годину ми були біля першого притулку – “Лукнерхютте”. На терасі біля нього є столи та лавки, а в туалеті можна набрати в крані води, чим ми і скористалисись, влаштувавши собі сніданок. Пройшовши далі декілька сот метрів і минувши станцію канатної дороги, доходимо до вказівника, який інформує, що до верхнього притулку, “Ерцгерцог-Йоханн-Хютте”, приблизно 4.5 години ходу та лазіння.

Глосглокнер
Глосглокнер

Наш маршрут пролягав саме туди, куди показував вказівник, тобто південним гребенем, але можна від вказівника піти далі долиною ріки і потім через льодовик Кьоднітцкеес вийти на цей самий гребінь. Другий варіант простіший, на льодовику є натроплені в снігу стежки, оскільки саме цей маршрут вважається класичним і є дуже популярним. Він має категорію II по UIAA, або ж приблизно 2А по-нашому. Наш маршрут, по відчуттях, має приблизну категорію II+ по UIAA, або ж приблизно 2Б по-нашому.

Далі підйом спочатку досить стрімкий, а потім йде траверсом вздовж гребеня. Хоч погода наразі й не дуже радує і навколишніх краєвидів ми майже не бачимо, все одно є що пофотографувати.

Приблизно з 2500 м.н.р.м. починаються перші сніжники, а далі тотально лежить свіжий сніг. Доводиться тропити, іноді навіть провалюємось по коліно. До того ж, нас час від часу трохи посипає сніжком зверху.

Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер

Зрештою підходимо під гребінь. Тут починається via ferrata, тому вдягаємо системи і починаємо лізти. Зовсім трошки – і ми нарешті на гребені. Тут скелі, іноді поруйновані і з живим камінням, та сніг. Є ділянки з via ferrata, є пішохідні ділянки, а є такі, що треба трохи підлізти без via ferrata.

Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер

Приблизно на 3000 м.н.р.м. стає важче дихати і в цілому важче – даються взнаки відсутність акліматизації та втома.
Прояснюється, і ми нарешті бачимо нашу мету у всій красі. Доходимо до вказівника, який говорить нам, що до “Штюдльхютте” година ходу.

“Штюдльхютте” – це ще один притулок, на висоті приблизно 2800 м.н.р.м., до якого також можна підійти від парковки, і це ще один варіант підйому. Далі через льодовик Кьоднітцкеес можна вийти на класичний маршрут, або ж піти на вершину дещо складнішим маршрутом (категорія III+ по UIAA, або ж приблизно 3Б по-нашому), через гребінь Штюдльграт.
Нарешті підходимо під найвищий притулок, “Ерцгерцог-Йоханн-Хютте”.

Глосглокнер
Глосглокнер

Тут робимо суттєву паузу на перепочинок та перекус. З водостічної труби притулку капає вода, але вона з присмаком сажі, тому вже краще розтопити трохи снігу, якщо маєте з собою пальник.
Рушаємо далі. До вершини ніби і близько, а ніби й не дуже. Проходимо сніжне поле, а потім і доволі стрімкий сніжний схил. Знову затягує хмарами, погода мінлива, але добре, що немає сильного вітру.

Глосглокнер
Глосглокнер

Через скелі з канатами та потім стрімкий сніжно-скельний жолоб виходимо на передвершинний гребінь. Тут місцями є ділянки з via ferrata, місцями – штирі, за які можна закинути страхувальну мотузку або ж організувати спуск дюльфером.

Глосглокнер
Глосглокнер

В будь-якому випадку страхуватися треба відповідально, бо гребінь місцями досить вузький і є куди падати. Переважно на гребені скелі, місцями сніг.
Ось нарешті і вершина, на ній хрест. Тут ми були приблизно о 18:00.


Особливих краєвидів нема, довкола хмари. Перекус, пару фото, відпочинок, і приблизно о 18:30 починаємо спуск. Треба не розслаблятись, бо шлях ще довгий, а ми втомлені і вже досить пізно. Головне – спуститися до настання темряви хоча б на льодовик, бо вирішуємо спускатися повністю класичним маршрутом.
Спускаємось в хорошому темпі, бо рельєф вже знайомий, але все одно виважено. Нижче хмари знову поступово розходяться, відкриваючи шикарні краєвиди.

Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер
Глосглокнер

На льодовику ми, як і планували, були до темряви, але поки його пройшли, вже сутеніло.
Місцями схили стрімкі, з розкислим за день і підмерзлим до майже піщаної консистенції ввечері снігом. Тому в таких місцях треба спускатися дуже обережно, в три такти, обличчям до схилу, обов’язково в кішках та з льодорубом. Льодовик вкритий снігом і тріщин майже не видно, але вони є, тому потрібно мати спорядження на випадок падіння в тріщину, а саме : грудну петлю та петлю для ніг (або жумар+педаль), верхню систему (або петлю замість неї), льодобури для організації аварійних станцій. І, звичайно, треба йти по льодовику у зв’язці, найкраще з трьох чоловік.


Ще трохи спуску вже в темряві каменистими стежками – і ми біля “Лукнерхютте”. Добре, що тут є де присісти та відпочити.
Далі дорогою повертаємось до парковки біля “Лукнерхаусу”. На годиннику приблизно 23:00, тобто сходження зайняло в нас приблизно 16 годин.
Висновки та поради.
Намагайтесь приїхати на парковку посеред дня, щоб мати час на відпочинок перед сходженням.
Варіант сходження “з парковки на парковку” є фізично виснажливим, особливо якщо нема попередньої акліматизації. Він підходить лише для добре фізично та технічно підготованих, але навіть в цьому варіанті ще треба робити поправку на особисту пристосовуваність до висоти. Якщо ви не обмежені в часі, краще робити все поступово : піднятися в перший день в розміреному темпі до “Ерцгерцог-Йоханн-Хютте” або “Штюдльхютте” і там заночувати, а на другий день йти на вершину і спускатися до парковки. Якщо ж ви обмежені у фінансах, можна заночувати в наметі на льодовику та на наступний день йти на вершину і спускатися до парковки. В будь-якому з цих варіантів ваша акліматизація буде кращою, ніж при одноденному варіанті, і сходження буде фізично легшим та приємнішим.
Маршрут не є технічно складним, але має деякі технічні моменти. Він технічно складніший, ніж, скажімо, класичний маршрут на Монблан. Тому без альпіністської підготовки туди йти не варто.
Вдалих та безпечних сходжень!

Спорядження

Рюкзак
Штурмові штани
Мембранна куртка
Термобілизна
Фліс
Мультифункціональна пов’язка
Шапка
Страхувальна система
Два вуси самостраховки з двома карабінами
Спусковий пристрій + карабін для нього
Льодоруб
Кішки
Каска
Окуляри
Ліхтарик + запасний комплект батарейок
Мотузка динамічна, 50 м
Два льодобури (не використовувались)
Набір для витягування з льодовикових тріщин (грудна петля+ петля для ніг)
Петля довжиною 80 см (для використання в якості верхньої системи на льодовику) + карабін
Сонцезахисний крем
Аптечка

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *