Аладаглар, Туреччина

Віталій Дячук, керівник проекту Nomad.live

Через пандемію COVID-19, 2020 рік став справжнім жахіттям для любителів мандрів. Втім, справжньої віддушиною лишилася Туреччина. Після закінчення весняних локдаунів ця країна відкрилася для туристів, і довший час навіть приймала гостей без вимоги ПЛР-тесту.

Туреччина: Аладаглар

Українці, які люблять походи в гори, почали активно розкривати потенціал цієї країни. Не став винятком і я, в 2020 мені пощастило побувати в горах Туреччини двічі: в вересні на Качкарі, а на початку грудня в Аладагларі. Вдруге в Аладаглар я потрапив на початку травня 2021 року, і власне про цей масив ми й будемо говорити.

Формат подорожі: трекінг, альпінізм.

Перша частина маршруту: с. Чукурбаг – дол. Емлі – Езневіт яйла – дол. Караялак – г. Емлер – плато Едіголєр – дол. Хаджер – с. Капузбаши;

Друга частина: с. Демирказик  – Сукулпінар – дол. Каяджик –  дол. Нарпуз – перевал Демикизик східний – каньон Джимбар – с. Демирказик.

Аладаглар, Туреччина

Географія та клімат

Аладаглар є карстовим вапняковим масивом, розташованим у межах провінцій Адана, Кайсері та Ніде. Це найвищий хребет Центрального Тавру, а ще, як не парадоксально звучить, його називають Антитавром. Масив доволі компактний, приблизно 50 х 60 км, а високогірна частина й того менше – десь 25 х 30 км. У складі хребта є 4 вершини висотою понад 3700 метрів, і більше 50-ти більше за 3500!

Як наслідок, він буде дуже цікавим для альпіністів – ти витрачаєш один день на підхід і опиняєшся в оточені відразу декількох вершин, на які можна робити сходження день за днем. При чому є альп-маршрути на будь-який смак: прості для початківців, є траверси декількох вершин, є скельні стіни на 10-15 мотузок, а з грудня по травень – комбіновані зі снігом та льодом. Величезний потенціал для першопроходжень.

Не менш цікавим він є і для скелелазів. Є пробиті маршрути, в тому числі і мультіпічі в каньйонах Джимбар, Пінарбаши та Казилки. Втім не раджу їхати туди новачкам, простіше та нічого “пробитого” не бачив. Ну і трекінг! Є де погуляти, причому є можливість як і для радіальних, одноденних виходів, так і багатоденних походів.

В 1995 році центральну частину масиву було оголошено Національним парком Аладаглар (Aladağlar Milli Parkı). На даний час всі “нацпаркові” обмеження стосуються тільки плати за вхід та намети (вхід коштує 8 лір із людини станом на 2021, намет – 30 лір). Жодних інших обмежень не існує.

Важливо: масив є карстовим, і тому вся вода йде під землю. Всі джерела давно обліковані і їх небагато, а значна кількість озер, які показані на мапі, влітку пересихають. При плануванні маршруту на це треба звернути особливу увагу!

Найкращий час як для альпінізму, так і для трекінгу, період “червень-вересень” (у липні можуть бути зливи, але то таке), втім, якщо хочеться комбінованих маршрутів зі скель, льоду та фірну, то варто орієнтуватися на травень. А от якщо ви плануєте гірський похід у період із листопада по травень, не забувайте про кішки, снігоступи, льодоруби, мотузки та інше специфічне спорядження. Особливо снігоступи. Західну частину масиву від плато Едіголєр відділяє купа вершин висотою в 3500-3700 метрів, і, власне, за ними і випадає основна частина снігу. Коли ми йшли в грудні, після перевалу між Емлером і Кізілкая ми добряче так тонули в снігу. Його було більше ніж по вуха, і троє здорових чоловіків заледве проходили в день 6-7 км.

Аладаглар, Туреччина

Логістика та планування

Найближчі  аеропорти  це Кайсері та Адана. Гірський масив розташований в стороні від великих міст, тому їхати доведеться до нього з кількома пересадками. З обох локацій їхати до проміжної зупинки у місті Ніде (Nigde) години три, але я б надав перевагу прильоту в Кайсері – рейси з нього йдуть частіше і коштують набагато дешевше (30-35 лір проти 80-ти). Дуже важливо для трекера чи альпініста: і в Адані, і в Кайсері є магазини Decathlon, де можна розжитися газом.

Газ місцевого виробництва, середньої паршивості, тому при мінусах горить поганенько і йде швидко. Ні в Ніде, ні в селах під Аладагларом туристичного газу немає, тому вашим варіантом придбати газ може бути Декатлон. Він починає працювати з 10-ї ранку, і в Кайсері і в Адані він у центрі міста, і до автовокзалу на таксі доведеться їхати хвилин 30. В Ніде доведеться або перейти на старий отогар, звідки ходять маршрутки до Чукурбака та Чамарді (20 лір з людини), або взяти на автовокзалі таксі (200 лір за машину). Таксі звичайно краще, адже не треба чапати по місту, а потім із зупинки до початку маршруту. Можна приїхати прямісенько в селище Діміркизик, яке розташовано під другою за висотою горою регіона – Діміркизиком (3726 метрів).

Аладаглар, Туреччина

Подорож

Отже, як я вже писав, моє знайомство з Аладагларом, почалося на початку грудня 2020-го. Не найкращий час, якщо чесно. Ми мали летіти в кінці жовтня, але мене звалив COVID-19, тож мандрівку довелося дещо перенести. Не найкращий час, та погана форма після хвороби. За два тижні повноцінно відновитися не вийшло, тож чи не вперше мене обганяли клієнти.

Кайсері зустрів нас сонячною погодою і на наступний день після прильоту, затарившись газом та харчами в “Мігросі” ми вирушили в дорогу. Дуже було приємно бачити табличку на автобусі “Nigde”, завжди мріяв побувати в ніде. На автовокзалі з’ясували, що маршрутки до Чамарді відправляються з іншого “отогара” і почимчикували туди, втім не дійшли. Водій маршрутки до Чамарді, який проїзжав повз нас, побачивши трьох типочків з величенькими рюкзаками зрозумів куди ми їдемо, зупинився і підібрав нас. 

До місця призначення доїжаємо в районі 17:00, це вже занадто пізно щоб кудись йти і ми ночуємо в місцевому пансіоні, у Шафака.  На наступний ранок виходимо на маршрут доволі пізно, десь в 10-й. Але заплановані 12  км ми проходимо за три години і порадившись вирушаємо далі. Спробуємо зробити двох денну норму. Довкола нас каньйон неймовірної краси. Стрімкі різнобарвні скельні стіни та купа покручених сосен. Все це мені дуже нагадує мій улюблений гірський регіон – Фанські гори. 

І  жодної краплі води, жодного джерела наступні 10 км. Вода для нашої групи стане чи не найбільшою проблемою в наступні декілька днів. Джерел тут дуже мало, більша частина вже позамерзала і нам доведеться топити сніг. А місцевий газ, доволі поганий і ми не брали його з запасом, тож доведеться економити і газ і воду. 

Джерело ми все ж таки знайдемо, джерело яке не позначене на карті, але перед тим наберемо 800 метрів по паскудній сипусі. Біля нього і заночуємо. Денний перехід 22 км, та загальний набір висоти понад тисячу метрів, з рюкзаком який важить в районі 20 кг (крім звичайних речей, я ще тягну комплект заліза на сходження, каску та систему) – непоганий результат для людини, яка два тижні тому одужала від корони.

На наступний день наші досягнення набагато скромніші. За день робимо 14 км. Дається взнаки втома, трошки відчутно висоту і ми вже зайшли в зону снігів тож доводиться тропити. Завтра по плану 15 км. Ми ще не знаємо, що найгірше в нас попереду. 

Ночівля на 2900 м. На горизонті видно стрімкі лінії одних з найвищих вершин масиву – Емлера та Кізілкая. Я розглядаю їх схили і розумію, що ми дарма несемо з собою альпспорядження. Все вкрито снігом та фірном, а ні кішок ні льодоруба ми не взяли, просто не сподівались, що все буде вже в такому стані. 

Адалаглар

Наступні два дні виявилися найважчими. Ми нескінчено тропили сніг і три здорових чоловіка заледве долали сім км на день. І якщо до першого перевалу на нашому шляху ми дійшли доволі швидко, і ще збігали по трекінговому маршруту на Емлер, то за перевалом стало хижо. Ми постійно провалювались в сніг то по пояс, то по груди і мінялися кожних 200-300 кроків. Останні 1,7 км шляху до притулку зайняли 3 години.

Притулок виявився величенькою кам’яною хатою, навіть з душем та туалетом. Щоправда через відсутність води душ не працював, але навряд чи хтось би приймав душ при -7°C.

В притулку було вибито вікно і вітер накидав нам снігу. Оглянувши притулок ми знайшли клунок якихось речей – це був “resque kit”, який про всяк випадок лишили тут турки: декілька ковдр та матраців, килим, та рюкзак з купою їжі – печиво, шоколад, та інше такого плану. Килим ми використали щоб закрити вікно, розтавили намети і порадившись вирішили не йти на наступний перевал, а застосувати резервний варіант маршруту і спуститися в селище Капузбаши.

Спуск став окремою пригодою: стежка йшла по “баранячих лобах” вкритих натічним льодом, і я б, навіть в кішках не хотів би по такой йти, тож ми йшли по центру каньйону, гігантського кулуару, куди зі схилів нанесло снігу, та іншого гірського сміття. Годин через п’ять руху ми вперлися в 20-ти метрове урвище. І тут стали в пригоді мотузка, каски та системи. Десь годину зайняло облаштування дюльферної станції (складність завдання полягала в тому, що треба було відкопати з-під метрового шару фірну нормальний камінь, або ж скельний виступ на який можна кинути петлю).

Завершили ми свій шлях вже глибоко в сутінках, дійшовши до чергового притулку, якого, до речі, не було позначено на мапі. А коли ми спустилися в Капузбуши, місцеві лісники, спитавши звідки ми прийшли, довго і з повагою дивилися на нас та частували чаєм та печивом.

Аладаглар, Туреччина

Ночівлі та бронювання

В Деміркізіку розташована місцева база, щось, на кшталт, Заросляка під Говерлою, де можна зупинитися. База поділена на дві частини, одною керує місцеве Міністерство молоді та спорту, іншу частину взяла в оренду турецька федерація альпінізму. Розташовані вони поруч, жити можна і там і там, втім умови краще і ціни нижчі  на тій частині яка належить міністерству, але там необхідно бронювати і досить завчасно. Пишіть за місяці півтора Озкану +905369550266, він є в WatsApp, він, до речі, може допомогти з трансфером з Кайсері або Ніде, за нормальними цінами! Натомість, на території, яка належить федерації альпінізму, можна поставити намет/намети і жити за 10 лір на день. Якщо захочете скористатись душем, доведеться докинути ще 5 лір з людини. Також із місцевиви доглядачами можна домовить про “закидку” речей і людей поближче до гір на тракторі (150 лір).

В селищі Чукурбаг є ще один пансіон Öz Şafak Pansiyon 60 лір із людини (+90 536 230 31 20), досить непоганий, але якщо в ваших планах є скелелазіння в каньйоні Джимбар, або ж ви плануєте почати маршрут з плато Арпалік, він знаходиться задалеко. 

В Марті можна зупинитися в кемпінгу у Реджепа.

Від Озкана ближче до каньйону Джимбар, до вершини Демірказік та району Емлера. Від Шафака та Реджепа шлях коротший до долини Емлі (до речі, там є кемпінг одразу біля входу в парк, на початку долини, але деруть 30 лір, і інфраструктура так собі).

Їжа

Ресторанчиків в регіоні немає, тож особливо не пошикуєш, магазин один на весь регіон, в селищі Чукурбак, і асортимент відверто маленький. Ще один момент на який варто звернути увагу, поблизу маршрутів не купиш ні субліматів, ні “сушки”. Тому похідну їжу краще брати з України з собою.

В Кайсері та Адані повно супермаркетів типу Bim, Migros і т.д. з непоганим асортиментом, там я, зазвичай, і тарився, щоб не тягнути їстивні штуки із України. Втім зверніть увагу, якщо ви полюбляєте тушковане м’ясо, то і його там не знайти. А ще тут немає нормальної ковбаси.

Бюджет

Коштує це все дуже-дуже недорого. Авіа квитки коштують від 150 до 250 доларів туди і назад, автобуси ще доларів 20-25, життя в наметах теж вартує копійки. Цілком реально вкластися в бюджет 400-450 доларів, і це на секунду, за два тижня пригод і насолоди чудовими горами Антитавру.

Список спорядження:

Список буде досить різноманітний, в залежності від того, для чого ви приїхали (трекінг, альпінізм, скелелазіння) на Аладаглар, і в який сезон.

Якщо для трекінгу влітку набір доволі стандартний, то взимку, якщо ви вирішили пересікати плато Єдіголе будуть потрібні і снігоступи, а також  будуть не зайвими кішки, льодоруб, мотузка, каски та системи.

Висновок про спорядження:

Після моїх Аладагларських авантюр, хотів би рекомендувати намет Turbat Shanta Pro. Попри те, що я зробив свого часу, купивши цей намет, декілька зауважень розробникам, майже всі вони (крім слизького чохла) є досить суб’єктивними. А намет насправді класний. Доволі великий, з двома тамбурами, що дуже зручно і дуже-дуже міцний.

В нас через те,що забули закрити вхід і тамбур на час сходження, його зірвало вітром і трохи поволочило по вітру з купою барахла всередині. Я хвилювався, що це останнє, що сталося в його наметному житті, і нам терміново буде потрібно валити донизу, але дуги вціліли, а на тенті лишилося тільки декілька зовсім маленьких розривів, які піддаються ремонту. 

Аладаглар, Туреччина

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *