Албанія

Альона Шушпанова, Gorgany

Як напрямок для відпустки Албанія розглядалася кілька років поспіль. Навіть путівник купувала (то ще почалось за тих часів, коли купували мандрівники паперові путівники). Але все ніяк не складався маршрут: машиною їхати – я не водійка, просте та дешеве авіасполучення не траплялось, паром з Італії також дорого обходився…

Албанія: трекінг та морське узбережжя

Цього сезону Албанія відкрила українцям в’їзд навстіж і навпростець: без візи, без штампу, без ПЛР тесту, без вакцинації, прямий переліт зі Львові чи Києва (про ковідні правила перетину кордону слідкуйте за актуальною інформацією на офіційних сайтах, вона постійно змінюється). В силу своїх мандрівних уподобань в нашому тандемі, дуже полюбився формат поєднання гір та моря. Отже всі чинники відпустки зійшлися, класний переліт плюс одразу готовий короткий план на 2 тижні: їдемо в гори, а потім в бік моря.

Албанія

Нитка маршруту: Львів – Тирана – Шкодер – перевал Qafa e Torre – Ндерлісай – Сес (Тет, Theth) – Вальбона – Фіерза (Fierze) – Коман – Вльора – Хімара – Дуррес – Львів

У гірській частині ми обрали досить популярний варіант треку: з перевалу Qafa e Torre в долину Theth через Блакитне Око і далі перехід в долину Вальбони і підйом на Мая-е-Росіт.

До старту треку найзручніше добратись з міста Шкодер. Саме по собі місто красиве, і окрім центральної старої частини, воно також відоме фортецею та старовинним кам’яним мостом через річку в сусідньому селищі Mes. Потрібно зважати на те, що вони знаходяться в різних кінцях від центральної частини Шкодера на досить значній відстані, щоб пройти її пішки. Але обидві місцини фантастично красиві і зараз я тішуся, що вдалось взяти на прокат велосипеди в хостелі і таки побачити обидві на власні очі. З мостом виявився нюанс – він мав бути через річку і в інтернет-джерелах радили прихопити з собою купальники, бо “вам точно захочется скупатися в тому місці”, але в другій половині серпня води в річці нема і міст перекинутий через сухе русло з камінням. Проте, міст – чудовий сам по собі. Завершили ми міні веломандрівку в фортеці, яка височіє на горі, над долинами річок та Скадарським озером. Особливої краси цьому місцю додає сонце, яке сідає за рівненькі рядочки гір.

Албанія

А наступного ранку ми вже виходили на трек в горах. Стартували маршруту з кафе на перевалі, яке знаходиться в кількох метрах від стежки. Тут нам вдалось поснідати величезною порцією смачного сніданку. Місцина біля ресторану розвивається, є парковки, гостьові будинки, ресторан, вай-фай.

Через те що стартували з перевалу – 95% треку в цей день це спуск вниз, при чому місцями досить крутий. Метрів 1000 ми спустили. На треку є позначене єдине джерело і воно існує. Це нас трохи врятувало, бо спека була серйозна, а тінь не завжди зустрічалася. Хоча і лісистих ділянок вистачало.

Албанія

Гори кам’янисті та скелясті. Наш маршрут був досить добре маркований. Проте варто брати до уваги, що частина маркування нанесена на каміння і у разі, якщо б лежав сніг, то пошук маршруту був би суттєво важчий. Також постійно звірялись з оффлайн картою – майже всі стежки були актуальними і відповідали дійсності. Виняток – район біля Блакитного Ока (приблизно за – 1-2 км до нього), стежки на нашій карті були старими і частково неіснуючими, тут варто пильніше стежити за маркуванням.

Перед від’їздом ми довго вагались чи будемо ночувати в наметах чи резервувати помешкання по маршруту. Вирішили, що беремо менше речей і ночуємо в помешканнях. З проживанням проблем не було, вартість коливалась 10-25 євро з людини. Єдине дороге помешкання було в горах в поселенні Ндерлісаї і його вартість була 45 євро за номер за ніч. Майже всюди в цю суму входив ситний сніданок і кава.

Помешкань в оренду є багато на будь-який смак.

Албанія

Долина Тет

Після Блакитного Ока ми пройшли кілька кілометрів до найближчого поселення Ндерлісай, де і заночували. Наступного ранку продовжили йти стежкою в напрямку поселення Theth, вздовж річки, яка має фантастичний бірюзовий колір. Краєвиди були настільки казковими, що ми промахнулись повз потрібний поворот, додавши додатковий кілометр до нашого маршруту на цей день.

По дорозі є відгалуження маршруту на водоспад Грюнас. Туристів на треку дуже багато, варіант одноденного треку на нього і на Блакитне око виявився дуже популярним. Перед водоспадом треба було піднятись швидко набравши висоту. Він високий, є невелике озерце, там досить прохолодно. Багато людей, дехто плавав.

Албанія

Помилувавшись і відпочивши ми рушили далі. Стежка вела в красиву долину, внизу якої розташовувалось власне поселення. Тут ми єдиний раз жили в автентичному будиночку. Він зовсім не схожий на готель з килимами, з ручною вишивкою візерунків на постільній білизні, з дуже привітними господарями, які не дуже говорять англійською. Знають окремі слова, але того вистачило щоб порозумітись.

Theth –  це справжня туристична Мекка, центр туризму регіону, сюди завозять туристів зі Шкодера напряму.

Перехід з Тет в долину Вальбону

До найвищої точки з нашого місця ночівлі треба було пройти 6 кілометрів з набором висоти 1000. Підйом, в основному, не крутий, але постійний. На цьому маршруті туристів багато. В основному, трек йшов по лісі, що рятувало від сонця. Десь на середині підйому зустрілась кафешка з тортиком, холодними напоями, столиками, туалетом. Загалом на основних маршрутах такі кафешки зустрічаються – продають напої, солодощі та скромну їжу. На самому перевалі було видно обидві знакові долини регіону. Друга частина треку (14 км, спуск на 800 метрів) була геть іншою. Замість букового лісу – величезні кам’яні скелі, які прямо нависають над треком. Дуже крутий спуск. Основне покриття маршруту – дрібне каміння. Підніматися з цього боку, як на мене, складніше. Загалом маршрут займає близько 8 годин, останні 3 км – асфальтована траса. 

Албанія

Підйом на Мая е Росіт (2525м)

Для цієї гори ми заздалегідь виділили один день. Йшли без рюкзаків.  Води по дорозі майже нема – мали з собою 3 літри на двох.

Мая е Росіт знаходиться на території Чорногорії, але 90% треку на території Албанії. Взагалі з Чорногорії нема треку на цю вершину (можу помилятись). Зважаючи на те, що вчора був 20 км перехід, і м’язи ніг досить сильно турбували, ідея піднятись на саму вершину здавалась жартом. Під час вчорашньої вечірньої прогулянки селом ми побачили вказівник, де писало що до гори 6,5 годин. Але через те що ми ходимо повільно ми ще додали 1,5 години. Якщо додати сюди час на спуск, то нам треба було виходити в 6 ранку (в 19 тут вже темніє). Ми розслабились і вирішили дійти до кафешки, яка знаходиться на пів дороги.

На маршрут ми вийшли в 9:00. Загальна довжина треку 8,5 км в один бік і 1553 метри набору висоти. Вже на першому підйомі ноги сказали, що нам цього не треба. Ми вирішили йти скільки дійдем і проставили декілька точок на маршруті. Першим таким пунктом був останній гест хауз на треку в місцині під назвою Кукай. 

Албанія

Насправді це і селом назвати важко, бо там реально 3,5 хати. Воно на висоті десь 1200 метрів, і це останнє місце де можна набрати води. В цій порі гори Албанії страждають від нестачі річок і джерел.

Трек був мішаним – ліс і відкриті кам’яні ділянки. Підйом – постійний. Через кілька кілометрів ноги “розійшлися” і вже так не нили. Так, потрохи, ми дішли до кафе (пройдено 5,2 км, 732 м набору висоти). Далі вирішили дійти до “ось цього роздоріжжя”. Звідси і надалі вже відкрита місцина без тіні. Ми йшли чудово лише 3 години в дорозі. Почали думати про вершину, бо ж лишалось 3 км, правда з набором більшим, ніж ми пройшли за 5,5 км.

І ми полізли вгору. Саме полізли, бо підйом був дуже крутим. Останній кілометр з набором висоти 300 метрів пройшли за годину з чвертю. Під вершиною зустріли дві пари туристів. 9 людей – саме стільки сьогодні піднімались на гору. З вершини відкрився фантастичний краєвид на гори Албанії і Чорногорії. Зокрема національний парк Проклєтіє. Час підйому склав в підсумку 5 годин. Спуск зайняв ще 4 години. 

Албанія

Озеро Комані та паром

Найбільш популярним способом повертатись з гірської казки – це паром вздовж усього озера Комані. Спершу переїзд з Вальбони в Фіерз, де і можна сісти на паром. Ми потрапили на паромного перевізника, який ходить тільки раз на добу – в 9:00 з Комана і в 13:00 назад з Фірзи. Паром триповерховий, на ньому перевозять як туристів, так і автомобілі. Він пливе неспішно 2 години поміж високих скель. В самому Комані одразу під прибуття парому організовуються і трансфери на пряму до Шкодера. Проте ми забронювали проживання в самому Комані і наступного дня рушили до моря з пересадкою в Тирані.

Албанія

Дорога до моря зайняла практично весь день. І вже ввечері ми бігли по довгому пляжу купатись в морі. Проте тут сталось єдине коротке розчарування – море було не таке як на фото в інтернеті – пісок темно-сірий, море каламутне, мілке і якось не те, чого ми очікували. Як виявилось, ми обрали не дуже вдалий міський пляж. Найкращі пляжи Вльори – вздовж головної набережної та далі в бік Орікума.

Острів Сазані

Наступного дня ми швидко виправили наші враження одноденною морською поїздкою на острів Сазані та півострів Карабурун з дикими чистими гальковими пляжами з неймовірним кольором води. Ще додам, що острів Сазані це військовий об’єкт, де в занедбаному і напівзруйнованому стані знаходяться військові споруди. Туристи можуть взяти екскурсію по острову і глянути на об’єкти, проте самовільно і навмання ходити там заборонено (про це ми дізнались згодом з відео в інтернеті, адже військові там ще присутні і, як виявилось, він ще не до кінця розмінований). Але більшість туристів туди приїздить як і на півострів  Карабурун на чисті недоторкані пляжі. 

Албанія

Хімаре

Наступним морським містом після Вльори було Хімаре. Це маленьке містечко з абсолютно чистим пляжем, смачними і дешевими фруктами, купою кафешок на будь-який смак і маленькими пішохідними вуличками на схилах пагорбів. Тут ми залишились на лінивий відпочинок на кілька днів. Останнім містом, в нашій мандрівці був Дюррес. Це класичне велике портове місто з більш багатою архітектурою та старим амфітеатром в центрі міста. На Дюррес ми виділили один день, що мені тепер здається замало для цього міста.

Албанія

Транспорт

Ми не брали машини на прокат. Пересувались країною громадським транспортом та приватними трансферами, їх дуже просто знайти в основних туристичних локаціях. Адміністратори в хостелах та помешканнях мають контакти приватних перевізників і можуть домовитись з ними.

Маленькі бусики беруть і туристів, і оскільки їдуть через перевал в віддалені села, також перевозять продукти. Вирушаючи зі Шкодера до старту маршруту ми на бусику проїхались по кільком хостелам підзбируючи туристів, потім пересіли в інший бусик, бо вочевидь водії між собою домовились, що нема замовлень на два і невигідно їхати напівпустим, тому скомпонували туристів в одну машину, потім заїхали в кілька продуктових магазинів і водій допакував в багажник: борошно, цукор, олію, курей…

Вартість в таких перевізників досить стала – 10 євро і ми помітили, що ця вартість не дуже залежить від відстані, яку ти їдеш. Регулярні перевезення між великими містами також не були проблемними. Великий транспортний вузол знаходиться в Тирані. Звідти їдуть автобуси в різні напрямки. В інших містах – найкраще про місце посадки та розклад автобусів запитати в хостелі, адже ні розкладу, ні очевидних автобусних зупинок може не бути, проте албанці знають коли має приїхати автобус (і він справді приїздить в той час) і точно вкажуть місце посадки. Розрахунок в усіх автобусах здійснює водій всередині або в кінці поїздки.

Час в дорозі:

  • Тирана – Шкодер (90 км) – приблизно 3 години
  • Комані – Тирана (118 км) – приблизно 4 години
  • Тирана – Вльора (154 км)- приблизно 3,5 години
  • Вльора – Хімара (71 км) – приблизно 2 години
  • Хімара – Дуррес (188 км) – приблизно 5 годин 

Албанія

Їжа

Кухня тут дуже смачна, великі порції. Албанці не віддають перевагу ні рибі, ні м’ясу, а просто готують все смачно і в кожному регіоні мають особливі рецепти. Ми були в сезон кавунів, динь, інжирів, оливок, винограду. Ще додам, що в горах в Вальбоні нас пригощали місцевим медом – він дуже смачний і незвичний на смак – сильно трав’яний з гірчинкою.

Похід в кафе тут не проста справа. Спершу ти сприймаєш дії офіціантів як глибоку неповагу до клієнта. Все відбувається довго: покликати, меню, рахунок. Але у третьому закладі я зрозуміло, що тут нічого особистого проти мене не мають – це просто особливості місцевості. І як тільки ти приймаєш правила гри, що албанці нікуди не поспішають і просто насолоджуються життям і товариством, замовлення страви відбувається з приємністю і ти розумієш, що тобі, як клієнту, раді і до тебе уважні.

Албанія

Список спорядження

Найбільша і єдина велика проблема в Албанії – це пальник і газовий балон. Цієї культури тут просто не існує. Нам пощастило з вирішенням проблеми з пальником ще в Україні, мій товариш, дізнавшись, що ми їдемо в Албанію вже знав про проблему з балонами від свого товариша, який нещодавно повернувся з подорожі звідти. Він і купив в Албанії місцевий пальник типу “кемпінг газ”, який без різьби. Такий пальник ми і позичили в нього.

Потрібно було тільки на місці подбати про балон, але оскільки пальник куплений в Албанії, то і балон до нього має водитись там. Ми спитали в першому хостелі в Тирані де саме можна купити балон, і адміністраторка витягла нам на вибір 2 балони зі словами “їх залишили нам попередні туристи”. Один з них нам підійшов. Ми успішно користувались ним в горах, а потім залишили в останньому хостелі в Дурресі для наступних мандрівників.

Взуття для гірської частини – трекінгові кросівки з доброю жорсткою підошвою, яка тримає на камінні. Влітку найкраще без мембрани. У нас були:

Кросівки Salewa MS MTN Trainer GTX 
Кросівки Salewa WS MTN Trainer Lite

Крем від сонця і панама, сонячні окуляри

Мандруємо ми часто тільки з ручною поклажею – тому рюкзаки Osprey Talon і його жіноча версія Tempest для нас найкращий вибір.

Для радіалок, подорожей містами і походами на пляж – в нас завжди на поготові стафпеки.
Рюкзак Osprey Ultralight Stuff Pack 

І щоб весь одяг вліз – гермомішки різних розмірів.

Для трекінгу під спекотним сонцем – сорочка з капюшоном та шорти від Turbat

Незамінними також є трекінгові сандалі – як в горах, так і в місті та на пляжі.

Фляги для води та ліхтарики про всяк випадок.

Ми також мали теплі термофутболки на довгий рукав, повноцінні трекінгові штани і мембранки

Брали з собою сушену їжу, сублімати та батончики на перекуси. 

Про спорядження

Добре підійшли до формування списку речей. В підсумку, нічого зайвого, не мали перевантажених рюкзаків, що дало нам певну мобільність на треку. Не прогадали з взуттям – трекінгові сандалі і трекінгові кросівки з обгумовкою та підошвою для кам’яних стежок. Не вистачало трохи трекінгових палиць, особливо, на спусках.

Албанія

2 Коментарі
Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *