Богдан Ославський

У вересні 2021 успішно завершилася перша українська експедиція через усі Карпати — Арка Карпат. Це маршрут протяжністю приблизно 2300 км, через Румунію, Україну, Польщу та Словаччину. Його проходження зайняло мені 97 днів. В  першій частині цього матеріалу я розповідаю про навігацію, харчування, аптечку й фізичну кондицію. Тут же йтиметься про підбір спорядження та одягу для тривалого походу. 

Арка Карпат: спорядження та одяг ч.2

Арка Карпат: Румунія

Арка Карпат: досвід стоденного походу, ч.1.

Спорядження має полегшувати, а не ускладнювати життя. Чим його менше, чим воно простіше, чим менше витрачаєш часу, сил, уваги на те, щоби з ним жити — тим краще. Наприклад, вічне питання: “Павербанк чи сонячна батарея?”. Я взяв павербанк й не пошкодував. Зарядився, коли була можливість, і йдеш. Не чіпляєш батарею до рюкзака, не переймаєшся, чи сонячно сьогодні, чи хмарно, чи безпросвітно дощить.

Або про телефон. Колись я вже втопив смартфон. Це повторити нескладно, й тоді хана твоїм записам, щоденникам, фотографіям, GPS. Тому спочатку я планував узяти в експедицію водозахищену модель, але не знайшов нічого, аби не за всі гроші, й не було дичиною з монструозним дизайном. З того всього вирішив, що завжди під рукою матиму невеликий зіп-пакет (взяв кілька про запас). Є ризик промокнути — ховатиму телефон у пакет і спокій голові. А ні, не спокій! Кожного разу, як переходиш річку хиткою, чи слизькою колодою, чи ще чомусь ризикуєш намочити телефон, ти ховаєш його в торбинку. А потім дістаєш його звідти. А ще, бажано, аби торбинка завжди була в кишені, бо діставати з рюкзака — ну, вибачте,  задовбує. Краще заплатити більше, але мати надійний водонепроникний телефон.

Ще приклад. Віднедавна для мене має сенс і така думка: намет, що повноцінно стоїть на шести кілках — це краще, як на восьми. Дрібниця? Так, але ти швидше його розкладаєш, швидше складаєш, менше чистиш кілки від болота.

Кожен такий нюанс мізерний, але все вкупі грає роль. І справа не тільки в тому, що десь ти трошки швидше збираєшся, заощаджуєш пару хвилин. Приємно уникнути нехай і дрібних, але зайвих щоденних клопотів.

Компроміс між вагою і зручністю

Коли я був юний і починав слухати рок, то деякі з друзів вдарялися в щось важче, Doom чи Death метал. Мені здавалося, що це приходить з досвідом, зрілістю. Що після Nirvana й мене це чекає. Але ні, після Нірвани до мене прийшли Pink Floyd, Radiohead, а ще всякі блюзи й т. д.

Те саме з легкохідством. Раніше я думав, що справа тільки в досвіді, й чим більш ти досвідчений, тим більше схильний ходити горами голий-босий у вінку. Про спальники нема мови, бо є квілти, намет — якнайлегший тент, або й взагалі без нього. Зараз я бачу, що можна бути мінімалістом в одному, але дозволяти собі важку розкіш в іншому. Тут не так про досвід, як про характер, пріоритети. Кожному своє.

В Польщі мені трапився один такий Куба, який ішов Головним Бескидським Шляхом (496 км). Бачу, чувак теше кілочок, то я підійшов і кажу: “Слухай, в мене є зайвий, візьми”. Виявилося, що він не загубив кілок, а просто не взяв жодного, щоб не нести. Щовечора витесує весь “комплект” — і йому так добре. 

“Ясно, — кажу, — але з часом я зрозумів, що іноді краще нести кілька зайвих грамів, але не морочити дурним голову. Румунію пройшов без рушника. Помився та й висохнув, або футболкою витерся. А в Україні подумав, що заощаджувати 35 грамів на рушникові, то не вартує. І взяв”. Куба на то сказав, що рушник він теж несе; навіть мови нема, комфорт — це важливо. То можна, виявляється, проходити по 30-40 км і щовечора витесувати кілки, але нести, при цьому, рушник!

Словом, тепер я переконаний що не все суперлегке — це наше Дао. Я готовий обійтися чи без рушника,чи чогось іншого, але намет мені має бути з дугами, вільностоячий, збіса міцний і комфортний. Так, це все трохи заважить. Хтось інший залюбки спатиме під чим завгодно, але нестиме серйозну фототехніку, чи принаймні палицю для селфі.

Звісно, чим легший рюкзак, тим краще. І тут не тільки про те, що добре нести мало, бо швидше йдеш, менше втомлюєшся. Легший рюкзак береже твої коліна, стопи. Чим легший, тим менша ймовірність травми, якщо послизнувся, викривив ногу. З легшим рюкзаком краще контролюєш себе на мокрій, слизькій, сипкій стежці.  Але це не значить, що суперлайт, або взагалі обійтися без чогось — це стовідсоткове благо. Не люблю категоричностей, та й в кожного свої потреби. Я обійшовся в Румунії без рушника, але ніс із собою надувну подушку. Чи все життя обходився без підставки під балон, а як дійшов до України — докупив і не шкодую.

Та давайте вже про все в деталях. 

Велика трійця і кілька дрібниць

Рюкзак Deuter Aircontact Lite 50+10. Вага 1750 грамів — небагато для рюкзака такого об’єму із клапаном, нижнім відділенням, спиною й поясом, які без проблем носять 15+ кг. Щодо об’єму, то 50+10 літрів легко вистачило для спорядження та їжі на 11 днів. Навіть із запасом, бо за потреби намет можна було причепити ззовні.

Намет. LiteWay PYRAOMM DUO (вага з усіма відтяжками, кілками, конектором для трекпалиць — до 1 кг.) Двомісна піраміда, яка встановлюється на одну або дві трекінгові палиці. Один із найкращих варіантів за співвідношенням вага-вітростійкість. Справді, мені довелося в цьому наметі перебути дуже кепську погоду. Настільки кепську, що чудом вдалося його встановити.

Ще перед походом мені говорили, що піраміди або дуже заходять людям, або зовсім ні. Точно про Арку Карпат. Арчі не раз казав, що в захваті від пірамідоподібного намету, я ж так і не зміг його полюбити. Причому визнаю, що це стійка, легка мінімалістична конструкція — це круто, але не моє.  По-перше, через те, що типовий намет з дуговою конструкцією зазвичай виграє у внутрішньому об’ємі (стіни не так нависають), загалом зручніший і більш “user friendly”.

З часом я звик до піраміди, вже мені було в ній затишно, але так і не зміг змиритися з її розкладанням. Річ у тім, що я терпіти не можу криво встановленого намету, навіть на чужі не можу дивитися. А у процесі встановлення піраміди є багато тонкощів, “творчості”. Як стоятиме намет залежить від того, наскільки симетрично ви пришпилите до землі чотирикутник верхнього тенту, наскільки точно відносно центру стануть трекінгові палиці, як вони будуть одна відносно одної. Є речі, від яких залежить і те, як внутрішній тент стане відносно зовнішнього. Може бути, що майже впритул до одного фасаду, й далеко — від іншого, тобто за одним боком. Звісно, піраміду можна встановити перфектно, це не надто складно, але часто треба побавитися. Є й така точка зору, що піраміда встановлюється простіше та швидше, як типовий дуговий намет. Так, в цьому може бути зерно правди, але не в моєму випадку.

Встановлення типового дугового намету я би порівняв із тим, як розкривається парасоля. Раз — і вона вже дзвінко натягнута. Кожного разу так, як і попереднього. Не треба з тим бавитись, ніякої “творчості”. Надалі я таки повернуся до free-stаnding дугової конструкції, а в ідеалі — ще й із зовнішніми дугами. Це все важить, і я готовий нести ці додаткові кількасот грамів. Заощаджу вагу на чомусь іншому. А щодо піраміди, то сталося те, що сталося. За два дні до перетину українсько-словацького кордону я її порвав, перечепився за відтяжку й на тому кінець. Це доля. Як нема любові, то нема. “Або хата, або хвіртка”, як кажуть.

Я тоді швидко купив вживаний чотирисезонний Hilleberg Akto. Тунельна (теж не free-standing) конструкція, вага – 1,7 кг. Намет заважкий, бо зимовий. Зате теплий, що приємно на осінь. Якщо коротко, то мені дуже сподобалися якість пошиття й загалом підходи виробника, які видно в деталях. Але ця модель — не зовсім те, що мені треба. Дійшов з нею до Братислави, повернувся додому й продав. 

Спальник. Turbat Nox 400 (880 грамів). Не найлегший з можливих варіантів, але я обирав його за зручність. Головне — блискавка довша, як у типових коконів. Спальник розстібається так, що перетворюється на ковдру.

І досі можна почути, що пуховий спальник — це не для мокрої погоди. Забобони. Карпати аж ніяк не сухі гори. За 97 днів походу все з ним було гаразд. Був тиждень, коли безперервно лило, й нічого спальникові не сталося. Щоправда, носив я його не в рідному компресійнику, а в гермомішку Turbat Germik 6L. Так само я не помітив, аби спальник збився. 

Трекінгові палиці. Black Diamond Expedition 3. Я з ними падав, і на них падав, і скидав їх скелями на пару метрів униз, коли треба було руки звільнити. Живі.

Ліхтарик Nitecore NU25 (53 грами). Акумуляторний і дуже простий. Мій від одного заряду працює куди довше, ніж обіцяє виробник.

Компас Recta DP6

Кухня

Спершу я дивився в бік інтегрованих систем, бо вони справді заощаджують щонайменше 30% газу. Але й самі важать нівроку. Найлегший джетбойл (Zip або MicroMo) на одну-дві людини — близько 350 грамів. В мережі я знайшов нову супермодну систему Jetboil Stash, що важить усього 200 грамів (в Україні її офіційно нема). Нарешті, подумав я, вони зрозуміли, що системи ще є куди полегшувати. А потім і я зрозумів, що нічого революційного у Jetboil не зробили. Допасували легкий пальничок до легкого казанка з радіатором і сказали, що то система. Просто пальник і просто казан, а коштує дорого. То я подумав, що можу й сам собі скомбінувати щось не гірше й дешевше.

Купив пальник Soto Windmaster (87 грамів). Важкуватий, але ефективний. Справді добре протистоїть вітру. Має редуктор тиску; для трекінгу в цьому мало сенсу, але й не зле. Windmaster швидко кип’ятить воду, при цьому дуже економний. Я не бавився з дослідами (на ютюбі їх скільки завгодно), але це виразно видно в користуванні. Як порівняти з Pinguin Surpass Steel, скажімо.

Недоліком цього пальника є розмір і доволі незграбна конструкція у складеному вигляді. Той таки MSR PocketRocket набагато компактніший. Windmaster дуже хвалить свою знімну опорою для казана, але я не оцінив. Стокова — велика й незграбна. А платити 400 з гаком гривень за полегшену…

Хай там як, а Soto Windmaster часто називають найкращим пальником у світі. Може, так воно і є, не сперечаюся. Але трохи більше, як через місяць походу мій пальник почав здихати – вогонь став слабким, стало дивно смердіти й закопчувати казан, вода закипала вже в рази довше. Я перелякався, що можу залишитися взагалі без пальника, й у містечку Ватра Дорней пощастило знайти згаданий вже Pinguin Surpass Steel. 

В Україні Windmaster мені замінили за гарантією, і він без сюрпризів дійшов до Братислави. Але я вже не був такий безпечний, тому взяв про запас BRS-3000, вагою 28 грамів, а пальник Pinguin пізніше продав.

Хоч пальник у мене з п’єзопідпалом, носив із собою дві маленькі запальнички. 

Казан Fire maple xk6. Вага з кришкою – 205 грамів, а стоковий від Jetboil Stash близько 140 гр. З іншого боку, цей Fire Maple найлегший  з того, що можна купити окремо. Казан добрий, крім непрозорої кришки нема до чого придертись.

І мискою, і горням, мені слугувала Fire Maple 305. Ручки повитягував і миска заважила 71 грам. Штука в тому, що до неї ідеально пасує кришка від казанка, і їжу я запарював тільки в мисці, а в казанку лише воду грів. Миску легше мити або витирати, з миски зручніше їсти. А якби  пальник таки вмер, вона пішла би й за казанок. Радіаторний не радять ставити на дрова, бо можна вбити.

Щодо витрат газу, то ніколи точно не вирахуєш, але одного 230 грамового балона Primus Power Gas на 10-денний перехід вистачало з лишком. При тому, що я користувався на дуже широку ногу: 4 рази парив гарячі страви, зо два рази каву, трохи грів воду, щоби почистити зуби чи помити “критичні точки”, якщо було холодно.

Підставка Jetboil Stabilizer (27 грамів). Роками я обходився без такої штуки, але як спробував — оцінив. Вранці я кип’ятив воду у відкритому тамбурі, не вилазячи з намету. Поки все готувалося, я збирався. Зручно не шукати гарного місця під балон, а поставити на першому ліпшому, біля себе.  

Ложко-вилка Wildo Spork (8 грамів). Пластик якісний: не ламається, не смердить. Але я не розумію сенсу цих ложко-вилок. Шматок ковбаси або помідор я й рукою візьму, про “ніж” у бічній частині що й казати – це смішно. Краще би була повноцінна глибока ложка.

Ніж Opinel №7 Inox. Це любов. 35 грамів, нічого зайвого. 

Додам сюди й гідросистему Osprey Hydraulics LT 1,5 L. Зручна річ, попиваєш собі воду хоч кожні 15 хв, не зупиняючись, не знімаючи рюкзака. Щодо якості, то все на висоті, але загалом брати гідросистему в такий похід — сумнівне рішення. 

По-перше, з міркувань ваги. Систему незручно діставати з рюкзака й дозаправляти, зазвичай вранці наповнюють якщо не весь об’єм, то більшу його частину. А в Карпатах нерідко можна ходити від джерела до джерела, й набирати не більш як 0,5 л. То навіщо, скажіть, нести на плечах зайвий чи кілограм, чи пів? Тоді як люди зі шкіри лізуть, щоб полегшити ношу, платять за ультралегке спорядження. Та й сама система важить більше, як звичайна пляшка такого ж об’єму. Моя з легких, і це все одно 160 грамів. Крім того, на дні ємності й у шланзі завжди лишається, так на око, ще 50-150 грамів, які не вип’єш. От і додайте це до ваги гідратора.

По-друге, за системою треба дивитися. На початках я пив воду з ізотоніком. Спека була страшенна й одного разу той ізотонік скис. Все, кінець. В умовах походу я вже нічого не міг зробити. Мий не мий (та хоч Фейрі в готелі), бактерії лишалися, й ізотонік почав скисати дуже швидко й за будь-якої погоди. А під кінець експедиції, десь між Польщею та Словаччиною, чиста вода в системі почала моментально “псуватися”. Кілька годин, і вона вже на смак застояна, хоч бери, й поливай вазонки. Мий, не мий, без різниці… Хіба яким спеціальним антисептиком. 

Спальня

Тут я пішов нетиповим шляхом. В мене проблемна спина та шия, тому відразу дивився на надувні килимки. З іншого боку, коли збираєшся в тривалу експедицію, з таким трохи лячно. Звісно, вони не такі ніжні, як часто думають люди, та й матимеш ремнабір. Але й не вічні, як каремати.

До надувного килимка бажано мати сідачку, найпростіша важить 70 грамів. Тут вже й до каремата недалеко. Легкоходи радять каремати з евазоту, при товщині 6 мм (бувають і тонші), і довжині 150 см, такий важить 142 грами. Але в нас такі не продаються, купувати у Штатах — дорого, в Китаї — довго. Часу не мав, то замовив за 100 гривень 8-міліметрову пінку Sirex, подібну до тих, що в Епіцентрі, тільки якіснішу. Обрізав до 160 см і отримав 170 грамів ваги.

Каремат і надувний коврик, на перший погляд, ідіотське поєднання. Але позаяк я взяв легкий і прохолодний Sea to Summit Ultra Light в розмірі S (168 см і вагою 350 грамів) в цьому таки є сенс.

• загальна вага вийшла 520 грамів. Немало, але це як середньостатистичний теплий килимок, чи принаймні теплий килимок + сідачка.
• я отримав і зручність надувного килимка (що для моєї спини та шиї було принципово), і доволі надійне ліжко. По-перше, важче проколоти, по-друге, якби з надувним килимком щось сталося, завжди можна перекантувати на пінці. 
•  отримав “сідачку” й навіть більше. Якщо хочеш, лягай і спи на обід. 

Килимком загалом задоволений. Одне тільки, що він скрипучий, зате за 97 днів не проколовся жодного разу, клапан тримає ідеально.  

Мій зріст 168 см, то й килимок якраз підійшов. Жодного разу я не відчув, не подумав, що він малуватий. Можливо, ніколи вже не візьму собі стандартний 185-сантиметровий килимок, як і спальник для такого ж зросту. Зайва вага, зайвий об’єм, та й речі свого розміру завжди зручніші, як завеликі.  

Також взяв до “спальні” подушку Sea to Summit Aeros Ultralight Pillow. 60 грамів, в запакованому вигляді малесенька. Якби вона загубилася, я би плакав.

Для багатьох подушка в поході це зайва вага й зайва розкіш, бо завжди можна скласти собі під шию щось із одягу. Так, але з шиєю в мене проблеми, та й завжди бісило складати подушку з одягу. Коли холодно, то фліс чи пуховик вдягаєш на себе. Крім того, пуховик не подякує, якщо на ньому спати.

Одяг та взуття

Стартував у кросівках SALOMON X ULTRA LTR, в Україні перевзувся у черевики Scarpa Kailash Trek. 

Кросівки зручні, легкі, але розлізлися й ледве-ледве дійшли до кордону між Румунією та Україною. Підошва contagrip вже десь за 300-400 км стала не такою чіпкою. А під кінець, то ковзала так, що аж. Черевики дійшли до Братислави й нічого їм не сталося. Підошва на голову краща.

У кросівках йдеться трохи швидше, але в черевиках — стабільніше, безпечніше для ноги. А в дощ, на болотах, у хащах, то й приємніше. Єдиний мій аргумент проти — це спека. Вони були ідеальні на кінець серпня і вересень. 

Бахіли. Black Diamond Distance. Короткі, легкі, еластичні, на нозі майже не відчуваються. Думав, що знадобляться на сніг або дощ (воду вони таки слабо тримають), але з якогось моменту я вже носив їх не знімаючи. Взагалі вони для трейлового бігу, й знизу в них звичайний шнурок, так на око — 3 мм. Спочатку це мене вбило. Ясна річ, що протер його за кілька днів. Але виявилося, що бахіли незле сидять і без тієї мотузки, достатньо причепити гачком до шнурівки. Так і дійшли до Братислави.

Мембранна куртка. Turbat Vulkan 3 Mns. Захищає від дощу й дихає дуже добре. Навіть бувало, що я носив її в спеку на голе тіло, бо згорів на сонці. Довгий крій, блискавки під пахвами — теж перевага; але вони там капець потужні, могли би бути меншими, й не конче водонепроникними. Моя куртка світло-зеленого кольору легко брудниться.

Пуховий светр (куртка). Marmot. Взагалі не планував брати пуховик, але в останній момент побачив новини зі снігами й заметілями на Трансфегераському шосе. Тоді психанув і взяв у Румунію пуховик замість флісу. Правильно зробив. Пух тепліший, куртка менше продувається, а за вагою й об’ємом — майже те саме. Бувають і легші пуховики. Порівняйте наприклад фліску Turbat Summit (290 грамів) і куртку Turbat Trek Pro (270 грамів). 

Можна було б зарахувати до мінусів, що пуховий светр занадто теплий, аби в ньому йти. Так, але влітку я ніколи у флісці й  не ходжу. Максимум — це вовняна футболка на довгий рукав плюс мембранка. Фліс або пуховик потрібні для табору, для холодних обідніх стоянок й т. д. 

Штани. Turbat Prut 2. Легкі, зручні, є DWR. Класні штани для теплої погоди. Та, переважно, я йшов у шортах від 2 в 1 Turbat Tavpysh 3. В шортах мені нормально навіть, як доволі таки холодно.

Пончо. Turbat Molfar. Пройшов із ним всю румунську частину, в Україні замінив на індивідуально пошите пончо із силіконізованого нейлону, яке вдягається, наче куртка. Мінуси Molfar в тому, що воно громіздке, складно вдягається, особливо, якщо до рюкзака пристібнутий каремат. І кнопки слабенькі.

Вовняна термобілизна. Lasting Atar та Atok. Не холодно, не парить, не засмерджується, дуже приємна до тіла. Часто говорять, що перевага синтетики в тому, що вона краще виводить вологу, тобто швидше сохне в русі, на тілі. Я цієї різниці практично не відчуваю, а от різниця в комфорті, в стійкості до запаху — неймовірна.

Шкарпетки. Lasting OLS, XOS, WLS. Не знаю скільки в XOS посрібленої нитки, а скільки маркетингу, але вони справді менше смердять, як OLS. Ну й дорожчі. WLS – вовняні. Носив їх переважно у таборі. Для трекінгу теж нормальні, але значно скоріше протруться.

Пізніше носив Dynafit Alpine Short. Вони ніби літні, але для мене — на прохолодне літо, на осінь. З переваг — трошки потовщені на п’яті й на носках, а значить довше прослужать і важче натерти ногу.

Всього на Румунію взяв 5 пар шкарпеток. Дві пари вовняних, три — тонких синтетичних. Як не дивно, жодну пару не протер насмерть. В Україні поміняв взуття з кросівок на легкі трекінгові черевики, то й поміняв усі шкарпетки з коротких кросівочних, на аналогічні вищі.

Дві вовняні футболки Lasting Quido, Тонка синтетична футболка noname, зі стоку.

Всього три футболки на короткий рукав. Думав, що знадобиться на період затяжних дощів, якщо все понамокає. Це була помилка. Дві футболки — більш, ніж достатньо.

Два тонкі бафи. Два актуально, коли холодно: один на шию, інший — шапка.

Нейлонова кепка noname.

Рушник noname, S.

Гермомішки Turbat Germik 10 і 6 літрів.

Дрібниці, поради

Якщо не знаєте мови країни, куди їдете, не забудьте завантажити офлайн-словники до гугл- чи іншого перекладача. Колись треба було пояснювати на пальцях, зараз можна просто показати речення на екрані, й це набагато скоріше.

Голка та нитка для тривалого походу — must have. В дорозі мені довелося зашивати намет, одяг, шапку, аптечку. А купити нормальну нитку та голку, ще той квест. Я знайшов у якійсь сувенірній лавці, але нитка ні до чого. Пізніше додумався купити в аптеці зубну нитку, то задоволений. Міцна. Біда тільки, що слизька.

Якщо нема можливості висушити намет? А такої можливості майже ніколи нема (виходиш раненько, сонця мало, або й взагалі хмарно, прохолодно, волого). Витріпати не допомагає, тряси скільки завгодно, на тканині все одно залишаться краплі. Рушником витерти — теж неефективно, та й не хочеться, бо він для тіла. Папером — рулон моментально закінчиться. Ближче до кінця експедиції я додумався купити просту целюлозну кухонну салфетку; для мене — це відкриття року. Вона нічого не важить, а вологу вбирає значно краще, як будь-який рушник-мікрофібра. За кілька хвилин намет витирається майже насухо, можна пакувати. Або почекати ще трохи, щоби обвітрився. Навіть за прохолодної, похмурої, але сухої походи, витертий целюлозною салфеткою намет повністю висихав хвилин за п’ятнадцять. 

Це те, що здається мені головним. Якби щось забув, питайте в коментарях. Дякую, що прочитали. Ходіть в гори, мандруйте і будьте щасливі!