Богдан Ославський

Богдан Ославський

Цього року ми з Арчі (Артуром Сачковським) вийшли з міста Оршова, на півдні Румунії, щоб спробувати пройти дугою гірської системи Карпат через Румунію, Україну, Польщу, та Словаччину. Українською назвали цей маршрут Арка Карпат. Його довжина приблизно 2300 км. Кінцева точка – Братислава. Стартували – 21 червня.

Арка Карпат: Румунія (Південні Карпати)

Про статистику проходжень Арки Карпат можна прочитати у статті Лукаша Супергана. Ми з моїм колегою Артуром Сачковським зібрали всю необхідну інформацію, та вмотивовані тим, що перед нами велика та незвідана справа розпочали підготовку до експедиції. В підсумку на підготовку в нас пішло більше ніж півроку, і 21 червня ми вийшли з міста Оршова, на півдні Румунії, щоб спробувати пройти дугою гірської системи Карпат через Румунію, Україну, Польщу та Словаччину.

Арка Карпат, Південні Карпати

Як нам вдалося перетнути кордон

Не знаю. Нам пощастило. Взагалі незадовго до старту я  отримав офіційного листа від посольства України в Румунії, де чітко роз’яснили, що нам потрібна повна вакцинація: дві дози. Якщо ні – тоді ПЛР тест, що ми здорові, але в Румунії доведеться відбути 14 днів карантину. Або ж можна перетнути кордон з аналізом, який підтверджує, що ми недавно перехворіли ковідом та маємо антитіла. Останній варіант – вакцинація, відсиджуватися не треба.

Перший раз ми вкололися, але з другою дозою вже не встигали, тому я здав аналіз на антитіла. І хоч ніби й дуже давно не хворів, якогось милого ті антитіла таки знайшлися. Підозрюю, що завдяки першій вакцині. Про всяк випадок всі троє також мали з собою й негативні ПЛР-тести.

І що я вам скажу, прикордонникам байдуже на тести, що перші, що другі. Здається, вони й не розбиралися чи в нас звичайні ПЛР тести чи на антитіла. На кордоні й не знали, що з тестом на антитіла можна в’їздити і не відбувати карантин. Прикордонники просто казали щось у стилі: “Куди?! Ви що здуріли? В країні карантин!” А ми їм у стилі: “Ну дуууже треба”. І щось городили про “суперважливу міжнародну експедицію”. Торгувалися, як на базарі, словом.

Аж нарешті вони здалися і пропустили. Причому, ми з Арчі чесно сказали, що в Румунію днів так на 50. А водієві, хоч він мав усі аналогічні документи й результати аналізів, сказали, що можна тільки транзитом, а тому мусить заїхати в Болгарію і там заночувати, а після того вернутися через Румунію в Україну.

Арка Карпат, Південні Карпати

Перша частина (Південні Карпати)

Соромно, але я не знаю, як називаються усі хребти, які ми пройшли тому окреслю маршрут містами й вершинами. Старт: Оршова, Galbena, Godeanu, Custura, містечко Petrosani. Ще на етапі Galbena-Godeanu обоє підвернули по нозі (я ліву, Арчі – праву). Біль все не проходив, то щоби дати ногам шанс, після Petrosani ми пару днів ішли веломаршрутом Transsibiu. Горами (висотами десь поміж 1400-1700 м), але фактично дорогою. Я замотався еластичним бинтом. Арчі в своєму стилі: забив щось замотувати, хоч нога в нього помітно напухла. Так і йшли, сподіваючись, що потім буде легше.

Дісталися до першої закладки з харчами в містечку Тalmaciu, там трохи перепочили й рушили, можливо, найскладнішою і найбільш видовищною частиною Арки: масивами Fagaras, Piatra Crailui, Bucegi. Все це – перший етап маршруту: Південні Карпати. Ми завершили його – 12 липня, або 22 дні.

Вони таки справді Південні. Тут спекотно і попахує Балканами. Поруч кордон із Болгарією, на цих таки широтах – Сербія… Поряд з вівцями часом пасуться і віслючки, Арчі бачив черепаху.

Безлюдні простори

Я не думав, що так буває. В південних Карпатах до масиву Fagaras (перші 300 км) гори прекрасні, маркерів густо і фарба на них свіжа, а туристів – нема. За перші 10 днів ми бачили їх лише двічі, та й то здалеку. Коли ми стояли на вершині Custura (2457 м), то зловили себе на відчутті повної ізоляції. Суворі скелясті гори. Людей не видно. І навіть сіл не видно. Ми в добре промаркованій глушині.

Маршрут в цій частині і складний, і легкий. Непролазних хащів нема, бо зона лісу нижче. То трава, то каміння. Але трава нетоптана й це, як виявилося, зле. Сил з’їдає багато (бо йдеш наче снігом або піском), а ногу вивернути – раз плюнути. Краще вже каміння. А ще на тут, відносно, небагато води. Трапляються сухі 20-кілометрові переходи. Позаяк ми потрапили туди в страшенну спеку й небо без жодної хмарки, бувало, що брали з собою по 3,5 л. На всю тару. В українських Карпатах я до такого не звик.

Арка Карпат, Південні Карпати

Собачий рай

Перед стартом я багато читав поляків, які проходили цей маршрут. Всі в один голос кажуть що собаки пастухів – найбільша проблема маршруту в Румунії. Здоровенні, кудлаті, агресивні, накидаються зграями по 10 штук. Хтось писав, що цю породу вивели, схрестивши кабана з ведмедем.

Таки так. Овець тут багато. З кожною отарою – пси. Як тільки побачать – відразу підбігають і беруть в коло. Це класична схема. Спочатку нам переважно щастило – пси траплялися красиві і добрі. Гавкати то гавкали, але ніби не зі злості, а “за протоколом”. Робота в них така. Пару хвилин погавкають і вже сідають на землю й махають хвостами. Та нас не відпускають, сидять колом, чекають команди пастуха.  Раз я хотів сфотографувати, але пси знову заводились, тільки-но наводив на них телефон. Звісно, траплялися й більш нарвані.

Та найчастіший сценарій: собаки собі підбігають і гавкають. Чи ззаду, чи спереду підбігають, чи з усіх боків. А ти вдаєш що їх нема і повільно йдеш уперед. Зрештою, або їх проганяє пастух, або хвилин за п’ять, чи метрів за сто-триста самі втрачають до тебе інтерес. Це подібно, як у місті пес кидається вслід авто: трохи біжить, гавкає, та в якийсь момент перемикається і відстає.

Цей собачий карнавал треба просто прийняти й до нього звикнути. Нема на це ради. Бувало, що пси нам траплялися по 3-5 разів на день. Бувало, що раз на два дні. Пси – це буденність. Частіше як дощ. Кажуть, допомагає перцевий балончик. Звичайний, як для самозахисту. Люди на маршруті часто з такими. Я не мав, то й не міг перевірити. В Арчі був ще свисток, такий спеціальний «проти собак». Толку з нього ніякого.

А ще, в Румунських Карпатах багато ведмедів. Місцеві вам нагадуватимуть про це за кожної нагоди, і без нагоди теж. Раз чоловік обігнав нас машиною і на ходу з вікна встиг крикнути (Urs, urs!). Тобто ведмідь. Не якийсь конкретний Urs. То звучало, як: «Хлопці, бачу, що ви з рюкзаками, а в наших горах взагалі-то ведмеді». Думаю, місцеві пишаються тутешніми дикими звірями.

У Південних Карпатах ведмедя бачили тільки раз. У Bucegi. На відкритій ділянці «пасся» собі метрів за 300 від стежки. Здається, що був невеликий, та мені нема з ким порівнювати. Спершу думка про присутність ведмедів трохи напружувала, але я скоро адаптувався й забув про них. До кінця Румунії більше їх і не бачив. Арчі каже, що бачив ще кількох (орієнтовно в горах Calimani), і часом доволі зблизька, але завжди безпроблемно.

Арка Карпат, Південні Карпати

Най най у Румунії

Фегераш теж не такий страшний чорт, як пастуші собаки. Але й він може бути проблемою. Вершини за 2500 метрів, а маршрут загалом переважно вище 2000 м. Не бозна яка висота, та якщо внизу трошки кепська погода, то на хребті, зазвичай, страшне твориться. Вітер, бувало, ледь не збивав з ніг. Мокро, холодно. Пальці рук так дубіли, що ледве згиналися; волосся і шмотки вкривалися інеєм. Та ще й каміння. Коли мокро, то слизько. А ще сніг.

Тому Фегераш дався нам довго і важко. Перші пару днів ми його й не бачили. Пробували йти, попри вітер, дощ, мряку, але на табір мусили добряче скидати висоту. Просувалися повільно. По 15-20 км в день.

Пізніше зрозуміли, що в Румунії на тих таки  відстанях (15-20 км) хребтами розкидані притулки, так звані refugul. Хатинки, або й космічні напівкуполи, де можна сховатися в негоду. І це круто. Бо коли там віє – далеко не кожен намет витримає, і далеко не кожен взагалі вдасться поставити. В нас була одна ніч, коли я вже готувався спати в щілині, у камені. Зрештою, ми двоє спільними зусиллями якось таки встановили намет Pyra Оmm Duo від LITEWAY, і якось таки в ньому перебули до ранку. Витримав.

Якщо скидати висоту,  ледь не під кожною більшою горою на Фегераші (та в інших популярних серед туристів румунських горах) знайдеться cabana, тобто котедж. Вже не просто стіни і нари, а платний притулок, де можна замовити поїсти й т. д. Ціни гуманні. Переважно 10 лей, щоб поставити намет на подвір’ї, і зо 30-50 лей, щоб ночувати всередині. Бувають і солідні Cabana, де все як у готелі, але й ціни там в рази вищі.

За пару днів таких мокрих і холодних перебіжок по 15-20 км розпогодилося й  ми побачили гори Фегерашу, а не лише мряку та каміння, котре зовсім перед очима. На Молдовяну (головна вершина Румунії) підіймалися вже за ідеальних умов. На Фегераші, ясна річ, багато туристів. Якщо не румуни, то переважно чехи, німці, траплялися й з Данії, Нідерландів.

Арка Карпат, Південні Карпати

Тепер найбільш суб’єктивне. Фегераш не бозна який складний. Часом цілком собі нормальні стежечки, часом, ділянки, які треба пролазити. На складних скелястих ділянках зафіксовані троси, ланцюги, за які можна притримуватися. Та якщо порівнювати зі Східними Карпатами, які більш подібні до трав’янистих  гір в Україні (не Горганів), то на Фегераші, щоби пройти 20 км за день – мені треба добряче попітніти. У Східних Карпатах 25-35 км на день даються куди легше, це враховуючи, що там трапляються всякі хащі й неходжені зарослі стежки.

А ще будьте готові, що доведеться траверсувати доволі круті схили з багаторічним снігом. Формально – льодовики, просто не такі аж. Підсумок. Фегераш – це для любителів трекінгу скелястими горами. З цієї точки зору в Румунії крутіше тільки на Piatra Crailui.

Арка Карпат, Південні Карпати

Камінь (Piatra Crailui)

Piatra – це камінь. Як і біблійний Петро. Piatra Crailui – крутий скелястий хребет, що розлігся впоперек маршруту Арка Карпат, майже перпендикулярно до Fagaras. Протяжність з півночі на південь не більше 10 км. Максимальна висота – 2238 м (La Om). Здалеку хребет виглядає грізно. І справді, підніматися туди – це вже трохи лізти.

Зважаючи на весь наш маршрут, Piatra Crailui треба було або перелізти впоперек і майже посередині – дуже крутий, як на трекінг, підйом на La Om, і майже такий самий спуск. Або ж піднятися на La Om, далі пройти до північного краю хребта і там спуститися однією з трохи лагідніших стежок, що ми й зробили. Стартували, як завжди, о 7:30, і вже десь після 15 години мали хребет за плечима. Щоправда, за доброї погоди.

Арка Карпат, Південні Карпати

Людей ми зустріли там ще більше, як на Фегераші. І притулків там теж не бракує. Зрозуміло, що видовищні й доволі високі скелі Piatra Crailui привабливі для туристів. Більшість ходить з легкими, одноденними рюкзаками.

Наступний великий хребет – Bucegi, на мапі виглядає серйозніше, як Piatra Crailui. Теж скелі, висота вже зашкалює за 2500 м. Але насправді туди простіше піднятися. Й нагорі є не просто стежки, а навіть більш-менш дороги. Можна ровером їхати. А спуститися на схід, до містечка Busteni можна канатною дорогою.

Теж є кілька і платних притулків, і простих схронів, тих, що refugul. Це популярне місце, як і Fagaras та Piatra. Людей багато. Вівці з собаками на підйомі теж є. І ведмедя ми там побачили. Словом, хребет цей належить до ключової трійці Південних Карпат (Fagaras, Piatra, Bucegi), а може і всіх гір Румунії. Там класно, в нас такого нема. Але суб’єктивно для мене – нічого особливого. Може, тому, що я не фанат каменю.

Моя любов – гори Rodnei (Родна, Роднянські гори),  але то вже значно далі на північ, зовсім під Україною. Це найвищий хребет Східних Карпат, про які напишу згодом.

Тематичні статті:

Румунські Карпати: похід від Оршови до Молдовяну ч.1

Транскарпатський румунський похід: від Молдовяну до Ватра-Дорней ч.2

Великі трекінгові маршрути: Проект 100 вершин

 

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *