Андрій Гольча, засновник блогу “Gory Nashi”

Чому для подорожі обраний саме цей регіон:

Хоч наші гори не є великими, все ж, для мене, залишається ще багато білих плям на мапі Українських Карпат. Однією з таких незвіданих територій, донедавна, були Буковинські гори. Всі мої знання того краю обмежувалися відвідинами Соколиного Ока і Протятого Каміння, але не біда – 2020 рік створив всі умови для того, щоб білих плям на мапі стало ще менше – їдемо досліджувати той регіон!

Формат подорожі:

“Неканонічний” соло байкпекінг з елементами беккантрі.

Нитка маршруту:

Верховина – с. Підзахаричі – пер. Німчич – ур. Соколине Око – хр. Смидовата – пер. Кінашка – пол. Бісків – с. Бісків – хр. Чіохелька – с. Долішній Шепіт – пер. Шурдин – с. Селятин – с. Плоска – хр. Випчина – хр. Максимець – с. Яблуниця – с. Устеріки – м. Верховина.

Буковинські гори: байкпекінг мандрівка

Ця мандрівка планувалася довго і важко, маршрут не складався в логічний ланцюжок, але коли планування завершилося і ми з напарником домовилися про дату виїзду, стало зрозуміло – ми таки їдемо! За декілька днів до старту, напарник пише, що на роботі завал, його не відпускають… Довго вагаюся, але все ж вирішую їхати – солоподорож почалася.

Маршрут був розрахований на 4 дні і охоплював основні хребти Буковинських гір. При прокладанні треку намагалися оминати дороги в долинах річок, оскільки часто такі ділянки можуть бути непроїздні для велосипеда, особливо після цьогорічної повені. Тому основна частина маршруту проходила по хребтах, де значно менше потенційних перешкод – завалів, розмитих доріг і тд., втім перепади висот можуть бути досить сильні.

Для того щоб намалювати лінію маршруту і оцінити градієнти, які доведеться долати, використовував різноманітні карти і додатки – mapy.cz, OruxMaps, AllTrails і тд. Коли завершив, зрозумів наскільки маршрут складний, але мене це не відштовхувало, навпаки – притягувало, як магніт.

Як розподілено вагу спорядження

Для подорожей використовую велосипед Canyon Spectral 6.0. Обвішувати велосипед спорядженням мені не подобається, оскільки він стає важкокерованим на спусках і не динамічним, тому довелося пристосовуватися. Я використовую вже перевірений в попередніх мандрівках і дуже зручний для мене спосіб пакування спорядження – в трикутник рами прикручую кріплення для фляги і поміщаю туди сумку (чохол від сандалів Source). У сумці зберігаю такий вантаж: намет, запасні камери, їжа, частина одягу і тд. – загалом 2,5 кг. Сумку додатково кріплю до рами ременем-стяжкою. Велосипед стає важчим, проте залишається динамічним. Сумка не заважає педалюванню, і не створює дискомфорту.

Решта спорядження – в рюкзаку. Для таких подорожей використовую Osprey Escapist 25 – спорядження на 4 дні вміщується туди без проблем, ще залишається місце на різні смаколики, наприклад, знайдені в лісі гриби на вечерю. Вага рюкзака на початку подорожі становить 7 – 8 кілограм + 2 літри води в гідраторі. Можливо такий спосіб транспортування спорядження не всім підійде, але, як на мене, для такого формату подорожей це саме те. Якщо ж ви не готові навантажувати спину, тоді варто розглядати варіанти канонічного байкпекінгу і жертвувати задоволенням від спуску.

Мандрівка

Досить швидко з Івано-Франківська я дістався до Верховини. Залишив транспорт в знайомих і рушив в дорогу. З Верховини до с. Підзахаричі 40 кілометрів хорошої асфальтованої дороги, з невеличким шматком гравійки після села Устеріки до кордону областей, з неймовірними краєвидами долини Черемоша – їдеться легко і швидко.

В Підзахаричах почалася гірська частина мандрівки – асфальт змінився на гірську дорогу. Перед початком поїздки, в горах декілька днів падав дощ, результат цього було видно з перших метрів гірської дороги – болота буде багато, подумав я. Так і було..

Раджу стартувати на цей, чи подібний маршрут в тривалу суху погоду, оскільки дороги в Буковинських горах в основному грунтові, малокам’янисті і після тривалих дощів сильно розмокають, перетворюючись, часом, на непрохідні болота.

Підйоми першого дня були переважно проїжджабельні, але все ж декілька крутяків довелося пройти пішки, часто навіть рівні ділянки ставали пішими через велику кількість болота.

Дуже важливо в таких мандрівках мати достатньо мастила для змазки ланцюга, особливо коли багато болота. Іноді доводилося змащувати ланцюг декілька разів на день.

Після першої ночівлі я зрозумів, що маршрут ще складніший, ніж я уявляв, коли вивчав його з мапи, і що попереду мене чекає ще багато “веселого”.

Другий день мандрівки зустрів мене туманом і зовсім немотивуючою сірістю, тішило те, що нічого не падало з неба. Сьогодні шлях пролягав тільки по гірських дорогах, і майже без цивілізації. Проїжджаючи чисельні полонини, зустрічав багато старих, але доглянутих хат. Більшість з них була закрита, а в деяких навіть досі жили люди. Я ще ніколи не бачив так багато доглянутих хат у віддалених горах, потім я зрозумів, що це така собі фішка Буковинських гір і що влітку тут газдують місцеві.

Найскладнішою ділянкою маршруту на сьогодні мав бути підйом на хребет Чіохелька. Дивлячись на той підйом на карті я розумів, що в реальності він буде ще складнішим. Десь в обід я почав штурм того апхілу. Це був дуже крутий трав’яний схил з нечіткою стежкою – було важко, але не критично. Хребет Чіохелька привітав мене хорошою накатистою дорогою, подібною на синусоїду – вгору-вниз-вгору-вниз.

Під вечір дістався до найвищої точки хребта – гори Павлюкова (1347 м). На спуску з гори стежка підступно почала пропадати, так само як і світловий день. В результаті 4 км до запланованого місця ночівлі перетворилися на справжнє випробування себе – 3 години продирання крізь зарослу стежку, нічний ліс з супербуреломами і ожиною з відбірними голками, пошук мобільної мережі для заспокоєння рідних, пошук води і рівного місця для намету – місія виконана – чай, тепло від вогню, містичний ліс і усвідомлення цілого дня – кайф!

Висновок цього дня – не всі дороги позначені на карті існують в природі – велосипедист, будь уважний, поверни вчасно назад, якщо бачиш, що твій шлях перетворюється на катастрофічне згромадження бруду, гострих гілок та повалених дерев!

Третій день порадував мене сонечком і складним спуском. Дорога, яка вчора зникла, так і не матеріалізувалася вранці, тому довелося шукати альтернативний спуск. Через годину я виїхав на хорошу дорогу, звідки швидко докотився до Долішнього Шепоту, далі гарною гравійною дорогою піднявся на перевал Шудрин з якого довгим, кайфовим спуском скотився в Селятин. Тут вперше за три дні потрапив до продуктового магазину – не знав за що хапатися. Дозволив собі невеличкий банкет – Пепсі + шоколадний рулет + шоколад, – ммм!

Їжа. В цій подорожі я повністю відмовився від використання субліматів (їжі з пакетів), чи інших напівфабрикатів – мій організм не дуже позитивно сприймає такий раціон. Тому основними продуктами в мене були рис, кус-кус, макарони + сир + соус. До страв додавав білі гриби, які траплялися мені кожного дня. На перекус мав канапки, снікерси, шоколадні батончики. Запивав це все діло чаєм.

Другу половину третього дня піднімався на хребет Випчина, де було однойменне село, зараз від нього залишилося кілька майже повністю зруйнованих хаток. З хребта відкриваються чудові краєвиди на 360 градусів – Гринява, Чивчини, Румунські гори, Чорногора, Буковинські гори – краса! Вирішив заночувати на хребті з неймовірними краєвидами.

Місця для ночівлі вибирав заздалегідь, прив’язуючись до джерел з водою. Для приготування їжі використовував пальник, але вогнище все ж палив щоб було тепліше, поки готується їжа.

Ніч на хребті була найхолоднішою – +5 °C.

Ранок четвертого дня подарував мені казкові краєвиди, але довго ними я не тішився, адже погода мінялася – на обід прогноз погоди малював дощ. Небо невпинно затягувало хмарами, треба було швидко тікати. Переїзд від хр. Випчина до хр. Максимець дався досить легко, з неба часом долітали краплі, що стимулювало їхати швидше. Фінальний спуск видався незадовільним, знову довірився інформації з карти, на якій була нанесена дорога, а по факту – дорогу практично відвоювала природа.

Якщо вас раптом занесе в ті краї, і вам потрібно буде дістатися, як і мені, у Верховину, раджу спускатися з хребта Максимець не через присілок Плай, а в село Смакова, звідки в село Конятин і далі долиною Білого Черемоша до Устерік і Верховини.

Останні 15 кілометрів я їхав ідеальним асфальтом насолоджуючись сильним холодним дощем, який мотивував мене ефективно передавати залишок енергії в педалі, тому я досить швидко докотився до фінішу. Неймовірно щасливий, холодний і голодний швиденько переодягнувся, закинув велосипед на автомобіль і помчав в теплі обійми дружини! Дорогою додому в голові прокручувалися кадри з попередніх чотирьох днів – це була незабутня подорож! За 4 дні я проїхав 220 км з набором висоти 4500 м.

Спорядження:

Велосипед – Canyon Spectral 6.0

Рюкзак – Osprey Escapist 25

Ночівля:

Намет – Nature Hike Tagar 2

Спальник – AEGISMAX M2 Ultralight

Килимок – Thermarest NeoAir XLite

Налобний ліхтарик

Кухня:

Титанове горнятко – Lixada Ultralight Titanium Cup 650 ml

Титанова ложка – Lixada Titanium Spoon

Пальник – Mini Camping Stove

два балони газу по 100гр (використав один)

Велоаптечка:

Дві запасні камери

Мультитул

Запасні гальмівні колодки

Змазка ланцюга

Ремкомплект для камери

Насос

Запасний гак (півень)

Аптечка

Електроніка:

Два павербанки

Екшн камера

Ліхтарик

Комплект запасних акумуляторів до ліхтарика

P.S. #всеїдеться