Захар Уляницький

Байкпекінг: велосипедом через Карпати

Чому для подорожі обраний саме цей регіон:
Все планування маршруту починалось з пошуку стартової точки. Ми хотіли зекономити для себе час і оминути затяжний виїзд велосипедами зі Львова, одразу підібрали зручну електричку. Виявилось, що вона їхала до Трускавця. Вже звідти ми проклали маршрут через дороги та перевали до Косова, де у нас були варіанти завершення подорожі, в залежності від нашого фізичного та морального стану: Івано-Франківськ, Чернівці або Тернопіль. 

Формат подорожі:
Байкпекінг + залізничний транспорт.

Маршрут:
Трускавець – Тустань – Сколе – Славське – Пилипець – Міжгір’я – Колочава – Великий Бичків – Рахів – Косів – Івано-Франківськ.

Дорога

Відповідно до стану дороги та завантаженості весь маршрут можна розділити на кілька етапів:

• Трускавець-Славське і Пилипець-Колочава для любителів рівного асфальту та помірного трафіку;
• Великий Бичків – Косів – Івано-Франківськ для тих, хто впевнено почувається на дорозі, навіть, при активному русі автомобілів
  
• Славське – Верхній Студений і Колочава – Німецька Мокра для шукачів пригод бездоріжжям.

Їжа і ночівлі

Оскільки маршрут проходить через населені пункти, його можна спланувати так, щоб не брати з собою похідну кухню і намет. Придорожні кафе і магазини зустрічаються регулярно, а зупинятись можна в сільських хатах або в хостелах. Ми, зі своєї сторони, обрали гібридний варіант, але часто виникали думки, що взяли зайве спорядження.

Безпека

І найголовніше – потрібно мати шолом, переднє і заднє світло, налобний ліхтарик і вітрівку чи мембранну куртку яскравого кольору.

День 1. Трускавець – Східниця – Тустань (29 км, перепад висоти 682 м)

Через кілька годин дороги, ми, голодні до пригод, зійшли з електрички у Трускавці і через Східницю вирушили до Тустані. Затяжний підйом на початку маршруту дав зрозуміти, що найближчі дні буде точно цікаво, але нелегко. Після майже 30 км підйомів та спусків по ідеальній новій дорозі ми доїхали до Тустані. Оскільки вже темніло, зупинились на ночівлю у заповіднику. Щоб розміститись максимально комфортно, ми проїхали повз джерело до дерев’яних укриттів. З досвіду попередніх мандрівок, зупинятись саме у таких місцях зручно, оскільки під навіс можна сховати велосипеди від дощу та поїсти на лавці, не згинаючись у наметі. На ранок наступного дня, сили у нас відновились так швидко, що вже перед 6-ою годиною ми самостійно прокинулись без будильника і рушили далі.

День 2. Тустань – Верхнє Синьовидне – Сколе – Славське – через гори – Верхній Студений – Пилипець – Міжгір’я (114 км, перепад висоти 808 м)

Від Тустані до Верхнього Синьовиднього ми крутили рівною міжміською, чи навіть, міжсільською дорогою з малим трафіком. Але після повороту на Сколе виїхали на більш завантажену, де доводилось боротись з водіями автівок за своє місце. Ще при плануванні маршруту вирішили, що не хочемо їхати до Пилипця весь час попри машини, а готові “ломитись” через гори. Тому перед Коростевим повернули в бік Славська.

Доїхавши до міста пообідали в одному із закладів і вирушили далі, де незадовго почався справжній грейвел маршрут: гравій з каменем, болото і ями. Ми зменшили темп, але їхати стало ще цікавіше. Добравшись до с.Опорець, продовжили маршрут через гору Черенина та гірський хребет. Висота тієї місцевості невелика, приблизно 800 м, але їхати мокрою травою стало неможливо, тож довелося перейти на ходьбу. Кілька разів стежка губилася, також пробиралися через ожину та зарості, та врешті вийшли на хребет, звідки тією ж гравійкою почався затяжний спуск до Пилипця. Далі ми проїхали до Міжгір’я і підіймалися до Синевирського перевалу. Оскільки, вже вечоріло, і ми не планували підійматися на найвищу точку, за кілька кілометрів зупинились на ніч під дерев’яним укриттям попри дорогу.

День 3. Синевирський перевал – Колочава – Німецька Мокра – Великий Бичків – Рахів (137 км, перепад висоти 1789 м)

Прокинувшись близько 6-ої ранку в повній готовності до швидкого виїзду. Від місця ночівлі до Синевирського перевалу набирали близько 350 м на 6 км загального шляху, хоча навігатор розпізнавав як 8% підйому. На перевалі помилувались видом та розпочали спуск до Колочави по місцями розбитій, але дуже атмосферній дорозі. У самому селі, біля джерела, біля однієї з хат хтось позбирав яблука у відерце, неначе чекаючи нас. Ми не стали відмовлятися від такого подарунку долі.

Після цього сільська дорога перейшла у вологу гравійку, на якій покришкам на початку навіть бракувало зчеплення, через це певний час знову довелось прогулятися пішки. Попри те, що підніматись було важко, за кілька поворотів відкрився неймовірний вид на навколишні гори та села.

І ось про це варто пам’ятати – що кожного разу, коли у голові пролітає думка “Що я тут роблю?”, за кілька метрів тебе чекатиме відповідь.

Як і завжди, після підйому знову був спуск. Але, на відміну від дороги, тут немає обмежувачів на дорозі, яка одразу переходить в обрив. Тому перед мандрівками раджу перевіряти гальма на велосипеді, бо вони вам точно  знадобляться.

Спустившись з гір, ми опинились у селі Німецька Мокра (засноване у 18 ст. австрійськими поселенцями). Це село варто відвідати, оскільки його архітектура відрізняється від звичних для нас гірських поселень. Потім, певний час чередуючи хороший асфальт та цікаву гравійку, ми доїхали до Великого Бичкова. А далі повз українсько-румунський кордон покрутили до Рахова, де ми заздалегідь забронювали номер у хостелі.

Оскільки, щодня ми доїжджали до місця ночівлі вже при ввімкнених ліхтарях, то за кільканадцять кілометрів до Рахова у мене розрядилось переднє світло. На такі випадки варто мати налобний ліхтар, який може бути резервним, а ще з ним комфортніше розкладати намет та вечеряти. У мене він був, тому ми в безпеці змогли доїхати до міста.

День 4. Рахів – Ясіня – Ворохта – Верховина – Косів (133 км, перепад висоти 1354 м)

Цього дня ми вже не мали піших прогулянок чи пробирань через кущі, але в планах було три перевали – Яблуницький, Кривопільський та Буковецький. Їхали спокійно, трохи вгору, потім вниз, трафік машин невеликий, але на в’їзді до Ворохти друг проколов колесо, тож на певний час ми випали з ритму. Оскільки, день щось не задався, ми зупинились в місцевому ресторані та відвели душу за місцевими чанахами і дерунами. І тільки після цього вирушили на наступні перевали. До речі, дорогу між Верховиною і Криворівною вже відремонтували, тож вона тепер ідеальна, як і на всьому маршруті того дня. Дуже рекомендую відвідати цю частину Карпат.

У Косові ми опинились вже при темноті, ще й втомлені після кількох днів подорожі. Тому, зважаючи на це, скоротили маршрут, вирішивши прямувати наступного дня до Івано-Франківська.

День 5. Косів – Івано-Франківськ – потяг додому (87 км, перепад висоти 503 м)

Як виявилось на ранок, за ніч я нормально не відновився, і це відчувалось протягом цілого дня. Але їхати треба було, бо здаватися в останній день така собі ідея. Певну частину ми їхали міжсільською дорогою, трохи розбитою, але колоритною. На жаль, після Коломиї маршрут до Івано-Франківська пролягав через активну трасу, і це вже відрізнялось від тієї атмосфери, яка була у попередні дні подорожі. Через це у певний момент ми розділились, бо Андрій хотів їхати спокійнішою дорогою, а я – коротшою. Та незабаром, знову зустрівшись в Івано-Франківську, ми нагородили себе смачним та ситним обідом, відсвяткувавши завершення цієї невеликої мандрівки.

Висновки

Погода. За кілька тижнів до початку мандрівки, у Львові дощило практично щодня. У певні моменти виникали сумніви стосовно доцільності подорожі, обмірковували варіант відміни поїздки, але все ж вирішили ризикнути і притримуватись початкового плану. В результаті дощило лише кілька разів, і то так дрібно, що, навіть, не довелось одягати дощовик. Тому зважайте на погоду, але і ризикуйте, якщо ви впевнені, що готові їхати при будь-яких умовах.

Пакування в залізничному транспорті. В електричках велосипед можна не розбирати, але доведеться за нього оплатити повну вартість квитка. Оскільки приміські потяги зараз практично пусті, це не буде створювати незручностей для решти пасажирів. Але зовсім інша ситуація у міжміських потягах – велосипед має бути розібраний і спакований у коробку, чохол чи сміттєві пакети. Врахуйте, що з ним не зручно розміщуватись у вагоні, і ось це вже може створювати дискомфорт для пасажирів. Тому включайте режим “дипломат”, і готуйтесь до переговорів.

Спорядження

Потрібно враховувати, що все, що ви візьмете з собою, доведеться весь час возити, і це потребуватиме додаткових зусиль. Тому я рекомендую за можливості брати з собою легке та компактне спорядження. Наприклад, у цій мандрівці я використовував: пуховий спальник, надувний килимок, компактний пальник без шлангу, газовий балон на 230 г, сушену їжу в пакетах з розрахунком на сніданок та вечерю (обіди у придорожніх кафе), для перекусів – батончики, гелі та ізотоніки. А для велосипеда: насос, запасну камеру, латки, змазку для ланцюга і мультитул.

Одяг. Восени погода буває різною – зранку ще прохолодно, в обід вже пече сонце, а ввечері знову потрібно одягати все, що ти взяв зі собою. Тому у цю мандрівку я брав утеплені штани з памперсом і термобілизну на холодну пору, та шорти для теплої погоди, а також вітрівку, дощовик, пухову куртку, рукавиці, пов’язку та велокепку, синтетичну та шерстяну футболки. У синтетиці було зручніше активно рухатись, а в шерстяному чи пуховому одязі – зігріватись. Речі, які бояться дощу, компактно спакував у гермомішки. Все необхідне розмістив у кілька велосипедних сумок.