Чи часто ви звертаєте увагу на мозаїки на автобусних зупинках? Це, насправді, унікальне культурне явище, що набуло найбільшого поширення саме в Україні. Попри все, досі мало досліджене і на жаль, воно часто знищується без розуміння цінності.

Ми поспілкувались з Олегом Левієм, який досліджує мозаїки на автобусних зупинках, проводить там толоки і популяризує їх збереження. Каже, що активна дія і приклад набагато краще мотивують людей, ніж проста балаканина.

Кінцева: дослідити і зберегти мозаїки на автобусних зупинках України

Мозаїки на автобусних зупинках почали масово з’являтись десь у 70-х роках. І попри сувору цензуру та запит від партії на шаблонний соцреалізм, автобусні зупинки стали тією лазівкою, де локальні митці могли якось проявити свій авторський почерк, зробити панно унікальним, та з урахуванням культурних чи природних особливостей місцевості. Тому з мозаїк і виходили такі різні композиції: орнаменти вишивок, козаки, лицарі, тварини, ландшафти, професії, сюжети з творів.

Цікавлячись архітектурою українського модернізму мені завжди було шкода автобусні зупинки з мозаїками. На них несправедливо мало звертали увагу і не надавали їм охоронного статусу. Ця байдужість, зрештою, призводила до того, що мозаїки руйнувались.

З’являлось розуміння, що в нас є можливість зберегти унікальні автобусні зупинки хоча в тому вигляді, в якому вони є зараз: відмити оголошення і графіті, чи не дати демонтувати під час ремонту дороги. Громада може не мати грошей, аби відреставрувати в себе умовний замок 16 століття, але ж тримати зупинки в належному стані – можна. Так поступово будемо рухатись до більшого.

З чого все почалось?

Перші мозаїки на зупинці, що конкретно зацікавили я побачив у Сколе, коли повертався з гір. Сфотографував їх з вікна автобуса, і вже у Львові, переглядаючи фото з мандрівки подумав, що хочу поїхати туди цільово, роздивитись зупинку зблизька і пофотографувати її. Просто так, бо цікаво було. Наступних вихідних так і зробив – взяв велосипед, сів з ним на електричку і поїхав у Сколе. Пофоткав, зняв відео, змонтував і залив у TikTok. Це потрапило в рекомендації, людям сподобалось, а мене це змотивувало робити щось далі. З часом почав глибше занурюватись в тематику панно на зупинках і писати про це ще й у Твіттері, Телеграмі та Інстаграмі.

Коли був вільний від роботи час, брав велосипед і їхав у заплановані місця, попутно записуючи в нотатки на телефоні всю інформацію, яку вдалось довідатись у місцевих. З травня 2022 року провів польові дослідження на Львівщині, Закарпатті, Івано-Франківщині та Буковині.

Кожна мозаїка – це історія

Аби у панно було більше шансів на занесення в охоронний список, я намагаюсь знайти якомога більше інформації про нього: коли зроблене, хто автор, чи є десь ще його роботи. Так, у крайній експедиції біля Львова я натрапив на зупинку з цією мозаїкою, що на фото нижче – це у селі Глиняни. На жаль, митці, які не були членами Спілки художників не могли підписувати свої роботи, тож не знайшовши тут авторського підпису, я прийняв рішення дізнатись хоч якусь інформацію про панно у місцевих.

Як тільки відійшов кілька метрів від зупинки, побачив будинок, на стіні якого викладене панно у вигляді лелеки і рік “1977”. Значить між цим є якийсь зв’язок – може там живе автор? Не фанат отак говорити з незнайомими людьми, але підійшов до паркану і як колядник через нього погукав господарів. Вийшла пані і розповіла, що якраз у 1977 році вони “вписували” двох майстрів, що викладали мозаїку на зупинці поряд.

А так як жінка тоді була вагітна, на знак вдячності за гостинність майстри зробили молодій сім’ї такий подарунок – з матеріалів, що залишились виклали на стіні будинку лелеку, як символ того, що вона приносить дітей.

Толоки на зупинках

Чим більше їздив, тим більше бачив, що більшість панно на зупинках в дуже сумному стані: замальовані фарбою, заклеєні оголошеннями чи просто обсипані. Вірю, що багато місцевих настільки звикають до цих зупинок, що навіть не звертають увагу на мозаїку – така собі банерна сліпота. Тому вирішив взяти ініціативу в свої руки і відмивати зупинки самому. А там побачимо, може з часом і громади підтягнуться.

Перша зупинка, яку вирішив привести до ладу, була в селі Домажир біля Львова – це там де є ведмежий притулок. Наївно сподівався, що відмию велике графіті за день – а в результаті на це пішло 5 днів, і то один день мені помагали друзі. На щітки, рукавички та різну хімію тоді пішло десь 4000 грн свої і задоначених грошей. До речі, багато цінних порад по засобах для миття отримую з соцмереж – досвідом ділились люди, які теж відмивають зупинки у своїх містах.

Загалом, помітив, що фото і відеозвіти з толок в соцмережах викликають інтерес і мотивують локальних активістів до дій. А місцеву владу до дій часто мотивує розголос. Вже не раз завдяки репостам і поширенню новини про знищення однієї з мозаїк, рішення про демонтаж переглядалось і тоді панно повертали до попереднього вигляду. Так у Львові й створили охоронний список мозаїк – це поки унікальний випадок для України, але якщо вийшло тут, значить його реально масштабувати й на вищому рівні.

Зазвичай їжджу на велосипеді – це така особливість проєкту, як доказ того, що не так важлива наявність великих ресурсів, коли заняття драйвить. Беру з собою звичайний міський рюкзак, мінімум речей, а харчуюсь, як правило, у місцевих кафе, там є свій вайб! Ну де ще знайдеш розливний квас і мохіто за 15 гривень?

Крім мозаїк, надихають архітектура, ландшафти і люди. Запам’ятовуються й дрібні життєві моменти:

Фотографую будинок. Підходить пані, питає:

– А чого це ви його фотографуєте?

– Та просто, гарний будинок.

– Ну…гарніші бувають.

Плани на майбутнє

В найближчому майбутньому хочу, аби проєкт монетизувався і я зміг приділяти цьому весь свій час, бо наразі бувають моменти, коли важкувато поєднувати з основною роботою. Маючи більше вільного часу, я б відправився у тривалі експедиції місцями регіонами, які мене дуже цікавлять: Полтавщина, Чернігівщина, Київщина. Також маю багато планів до співпраць з громадами задля розвитку їхнього туристичного потенціалу.

Наразі в мене є два патрони на Patreon і Buy Me a Coffee, від яких капає 10 доларів на місяць. Небагато, але це чесна праця – і мене це дуже надихає. Ще є монобанка, гроші з яких я беру на хімію та інші засоби для відмивання мозаїк.