Грузія, автостоп, солоавтостоп

Зоряна Савчишин

Мабуть, до кінця усвідомлюєш свій задум тільки тоді, коли виходиш на дорогу і піднімаєш палець догори. Ось вона ти. Одна. В чужій країні. За спиною рюкзак. У голові тисячі думок. А попереду тисячі  кілометрів дороги та сотні сторінок пригод. 

Грузія: соло мандрівка автостопом

Формат подорожі: автостоп.

Нитка маршруту: Тбілісі – Гуджані – Лагодехі- Матсіні – Сігнагі – Тбілісі – Мцхета – Боржомі – Абастумані – Ахалціхле – Вардзія – Батумі – Кабулеті – Местія – Адіші – Іпралі – Ушгулі – Урекі – Кутаїсі -Амболаурі – Оні – Шові – Ткібулі – Самтредія – Поті – Кабулеті – Сарпі – Батумі.

Дорога, яка вражала красою. Гори, що захоплювали величчю. Море, що дарувало прекрасні заходи сонця. Ріки, які лякали своєю силою. Водоспади, що виникали нізвідки. Здивування, яке викликали постійні гостинці. Доброта, яку випромінювали люди. Смачна їжа, що манила ароматами з-під вітрин. Ось він, мій місяць автостопу в Грузії.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Бюджет

Якщо не враховувати авіапереліт (180$ або 4800 грн), то загальні витрати за місяць в Грузії – близько 250 ларі, тобто +- 2000 грн. Із них два обіди в ресторанчиках, кілька ночівель в гостьових будинках, вхідні квитки у парки, продукти, а також дуже смачна місцева випічка, якою харчувалася майже щодня. Додатково варто врахувати тест на 3-й день після прильоту в Грузію, ціна ПЛР-тесту +- 80 ларі, тобто 680 грн.

Планування та маршут

Мій план в Грузії – відсутність плану і саме автостоп малював схему мого переміщення. Маючи тільки місця на карті, які хочеться побачити, була максимально відкрита до всіх порад водіїв та постійно додавала щось нове, заїжджала на нові локації, при цьому багато водіїв самі бралися за те, щоб реалізувати ті ж поради, проводячи мені екскурсії. 

Позаяк Грузія маленька країна, не ставила собі за ціль проїхати якнайбільше. Основна мета – відчути країну, зануритися в цю неймовірну природу та насолоджуватися спілкуванням. 

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Мобільний зв’язок та інтернет

Щодо мобільного інтернету та покриття в Грузії, то воно чудове навіть на висоті понад 3000 м, а тарифи дуже бюджетні. Я обрала мобільного оператора Magti з тарифом: тиждень користування безлімітним інтернетом – 5 ларі (42 грн), а після закінчення протягом 7-ми днів просто поповнюєте рахунок ще на 5 ларі й отримуєте іще один тиждень інтернету. Усе просто та зрозуміло. Важливо купляти сім-карту в офіційних магазинах, де її ціна 3 ларі, а реєстрація карти відбувається на основі вашого документу – паспорта.  

Особливості карантинних обмежень

На червень місяць діяли обмеження у вигляді комендантської години, тобто після 23.00 пересування вулицями заборонено. А також обов’язковий ПЛР-тест на 3-й день після прильоту, результат якого варто зберегти, адже його можуть попросити показати при вильоті з країни, як було в мене. Щодо маскового режиму, то у великих містах він був дуже суворий. Поліція, навіть, їздила містом і робила зауваження всім, хто не одягнув маску, або ж одягнув неправильно, і вона не закривала ніс. Чим далі від міст, тим більше про маски можна було забути, і навіть в супермаркетах зауваження робили досить рідко. 

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Комунікація

Англійська тут не надто популярна, і навіть молодь говорила нею на досить примітивному рівні. Є одна особливість в соломандрівці автостопом. Тобі доводиться кілька десятків разів повторювати одне й теж, чути ті ж запитання: Звідки? Чому одна? Куди далі? Як там наш Саакашвілі? І коли твій водій не розмовляє ні російською, ні англійською, то це чудова нагода відпочити й побути наодинці зі своїми думками, адже поїздка була настільки насичена, що часу на це залишалось не так уже й багато.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Автостоп в Грузії

Маючи в кишені досвід автостопу Україною, Грузія для мене стала країною, що просто створена для цього. Не встигаєш вийти з однієї машини, як вже їдеш у наступній. І мушу визнати, коли нас було 2-є або ж 3-є, то чекати доводилося трохи більше. У цій мандрівці жодного разу не купляла морозиво, бо ним мене пригощали в кожній другій машині, а водою або ж солодкими напоями в 9 випадках із 10! Також більша частина водіїв намагались мене нагодувати, тому на їжу витрачала дуже мало. Прикордонник у Матсіні подарував свою кепку, поліціянт – свого ножа. 

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Лагодехі

Перше знайомство з автостопом у Грузії закінчилось гостюванням у прекрасній сім’ї водія Резі, який так швидко їхав, що не міг одразу зупинитись і довелося здавати назад. Так випадково потрапила у село Гуджані, а звідти той же водій відвіз мене в Лагодехі, де починався мій маршрут. Тут провела три дні серед прекрасної природи.

Національний парк Лагодехі – унікальне місце, яке вражає своїм різноманіттям. Тут можна побачити тропічні рослини та водночас насолоджуватися гірськими пейзажами. Плющ, який, здається, тільки звірів не покрив та прекрасний спів пташок роблять це місце казковим. Знаходиться парк на кордоні з Азербайджаном, і коли у всій Кахетії стоїть нестерпима спека, тут панує така бажана прохолода.

В самому парку організовано кілька пішохідних маршрутів, на яких два водоспади і так звані Чорні озера. Але, позаяк, я приїхала у період, який вважається не сезоном, то доступним був тільки один водоспад, прохід до іншого був закритий через те, що весняні паводки зруйнували мости, а шлях до озера ще був вкритий снігом, тому також був недоступний для відвідування. Відтак найкращий час для знайомства з цим парком влітку. Починаючи з другої половини червня, а то й з липня. Проте 1 день я виділила на маршрут до водоспаду, а 2-й день просто гуляла територією парку. Ночувала у виділеному для наметів місці, вартістю 5 ларі за ніч. Але варто враховувати, що на території немає як такого окремого туалету, душу та змоги скористатись розеткою для підзарядки. Інших людей, які б також залишались там на ніч, не зустріла.

Одна з найважчих ночей в наметі

На третій день мандрівки вирішила переміститись з Логодехі в Матсіні – останнє село перед кордоном з Азербайджаном. Питання душу було настільки актуальним, що просячи набрати у селі води, обмовилась і про можливість освіжитись. Так відбулось знайомство з наступною родиною, яка була дуже привітною до мене. Залишивши павербанк на зарядку та кілька гостинців, відправилася ставити намет.

Знайшовши непогане місце, та звикнувши до криків шакалів з усіх сторін, здавалось, сьогодні, врешті-решт, засну. Та спати довелося не довго. О 2-й ночі прокинулася від страшних звуків грози і світлого від блискавок неба. Найцікавіше, що я постійно моніторила погоду й, навіть, натяку на грозу не було. 

Коли, здається, що я така сильна та безстрашна, то зовсім забуваю про те, як сильно боюсь залишатись сама в грозу, десь подалі від цивілізації. Близько години страшних думок про те, що наступна блискавка от-от вдарить у мій намет, все таки витягли мене на вулицю, і я пішла у село. Сіла на подвір’ї у вже знайомої сім’ї та чекала ранку. У такій годині турбувати їх сон не насмілилась, тож скрутилась калачиком, і спала просто за столом у них в коридорі. Так, цю ніч ніколи не забуду.

Наступного дня, після прогулянки парком, мене вже чекала святкова вечеря і ліжко, а ще популярність серед сільських жителів, які приходили дивитись на ту божевільну, що ночувала в полі в грозу під найбільшим деревом.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Сігнагі 

Найцікавіше в мандрах – це бачити те, про що, навіть, не здогадувався. Так відкрила для себе місто Сігнагі. Випадково почувши про нього від одного з водіїв, вже знала куди поїду далі. 

Що ж, місто справді гарне, але занадто туристичне, що забирає в нього багато шарму. Численні торговці й таксисти просто налітають на тебе, тільки й встигай відбиватись. Як не старалась, дикого місця для намету серед цих туристичних забудов знайти не вдалось, тож довелось ночувати просто в парку, серед міста, де зранку мене розбудили собаки, які вирішили поснідати зі мною. Ще одним приємним бонусом було те, що місцеві раніше 10-ї на вулицях не з’являються. Для нас це, звісно, дивно, але, здається, вони зовсім не поспішають вставати зранку.

Мені вистачило лише кількох годин, щоб обійти усі найцікавіші місця та головне, помилуватися Алазанською долиною, яка з висоти цього міста виглядає просто прекрасно.

Застопити місцевого гіда? Легко!

Коли мені зупинилась перша машина в цій мандрівці, то повезло двічі, адже водій Резі – не лише дуже добра людина, а й чудовий гід, який мешкає у Тбілісі та отримує задоволення від того, що постійно відкриває для туристів нові куточки Грузії. 

Приїхавши знову в Тбілісі, й шукаючи місце для ночівлі, потрапила на міське водосховище, так зване “Тбіліське море”. Там побачила повно сміття, брудну воду і зустріла єдину людину – молодого хлопчину з суїцидальними схильностями, який судячи з рюкзака і речей, збирався жити там певний час. Зараз не можу навіть згадати його їм’я, але пам’ятаю, що він втік з дому, побився з жінкою і збирався стрибнути з 9 поверху. У цьому не мала сумнівів.

Достатньо було глянути на його руки і ставало зрозуміло, що втілював він свої думки у реальність не раз. Я ввічливо слухала його історію про дитячий будинок, тюрму, наркотики, заробітки в Туреччині та несправедливість цього світу. Чим більше він говорив, тим менше мені хотілось залишатись десь поруч. Не перебиваючи співрозмовника, я водночас писала Резі. Рятівник тут же приїхав і забрав мене з цього моторошного місця. Далі мене чекало 2 дні чарівних заходів сонця, прекрасних екскурсій містом, душ, зручне ліжко і приємна компанія.

Мушу зізнатись, я зовсім не прихильниця міст. Ніщо не манить мене так сильно, як дика природа. Та в Грузії настільки чарівне поєднання природи та поселень, що інколи й забуваєш, що ти в місті.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Боржомі

Тільки підняла пальця вгору – зупиняється наступна машина. Два чоловіки їдуть в Батумі. Без проблем довеземо, – кажуть. По дорозі мене пригостили у місцевому «Макдональдсі». Що ж, другий сніданок це круто! Тут задумалась, чи не поїхати в сторону Батумі. Але ні, вчасно оговтуюсь, бо спершу Боржомі. Ох, як це спокусливо мандрувати без конкретних планів.

Доїхавши до повороту на Боржомі, перейшла дорогу та чекаю наступну машину. П’ять хвилин стопу і я знову в дорозі, ще 30 хв і вже в центрі Боржомі. Тут, побачивши інфоцентр, вирішила залишити свого рюкзака та пішла гуляти чарівним парком, в якому є бювет зі славнозвісною мінеральною водою Боржомі. Вхід у парк платний, але лише 2 ларі (17 грн). 

Прогулюючись, помітила хлопця на велосипеді, який явно їхав за мною вже не перший десяток хвилин. Усміхнулась і Ліван наважився познайомитись. Після пів години розмови опинилась в гостях у ще однієї родини. Бабуся, господиня будинку, виявилась надзвичайно хорошою та цікавою людиною.  Незважаючи на те, що в Боржомі велика кількість гарних місць для намету, які мені вже вдалось знайти, збиралося на дощ, тож раділа, що матиму де залишитись у місті.

Вардзія – там, де чорт на добраніч каже

Дорога до Вардзії затягнулася на 2 дні. Першого дня, за рекомендацією одного з водіїв, вирішила заїхати в Абастумані, в якому нічого крім лісів не побачила. Вирішила повертатись назад, хоч і вже було близько 7-ї вечора. Зупинятись в місцевому кемпінгу, де був лише один охоронець не хотілось. 

Зупинила машину, в якій їхала з Абастумані в Ахалціхле, коли побачила чудове квіткове поле, і сказала водію, що мені сюди. Він, звісно, був шокований, адже поблизу немає населених пунктів. Тільки гори і поле. Усе як я люблю… 

Одна, на краю…

Найважчим місцем для автостопу був саме поворот з траси на Вардзію. Понад 30 хв очікування і 5 машин, які заповнені продовольством або людьми. А тут автобус, що курсує раз на день під’їжджає саме вчасно. Заворожуючі краєвиди довкола та екскурсія від того ж водія автобуса, якому рейс та люди не перешкоджали зупинятись у всіх цікавих місцях дорогою та розповідати їхню історію. 

Вхід у Вардзію – 15 ларі (128 грн). Години роботи з 10.00 до 18.00. Територія загороджена по периметру, тобто потрапити в печерні лабіринти не вийде, а от довкола можна гуляти досхочу.  Ще однією проблемою є відсутність магазинів. Хоч присутні кілька торговців із напоями та морозивом, якщо з собою не маєш їжі, то доведеться скористатись послугами ресторанів, і варто враховувати що ціни тут, мабуть, найдорожчі, які зустрічались в Грузії. 

Понад дві години блукання лабіринтами печерного міста. Та два дні насолоди від споглядання цієї краси з намету. На диво, компанію мені складали тільки місцеві собаки, а за фотографа служив трипод.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Батумі

Найважчий день дороги – добирання з Вардзії до Батумі. Знову той самий автобус до повороту на більш жваву ділянку траси, й сім’я з наступної машини запросила мене в гості на хачапурі. Дуже зраділа цьому, адже ще зранку помітила, що загубила свій пальник і поснідати не вдалось. Наступна машина – поліцейський, який вирішив мені показати усе в околицях Ахалціхле. Це проміжний пункт між Вардзією та Боржомі.

Ми їздили по різних локаціях, і, здавалось, що він би їздив так весь день, але мене чекала дорога до моря. Тому попрощалась та отримала в подарунок чудового ножа, який ще не раз виручав мене в цій мандрівці. Моя наступна точка Батумі була ще в 500 км їзди. Їх подолала швидше, ніж вказувала гугл-карта. За кілька хвилин до 11-ї вже була в готелі, де мене чекав душ, сало, вино та попутник на наступні 2 тижні мандрів.

Сванетія 

Наступною точкою на карті була легендарна Сванетія, перлина Кавказьких гір. Протягом всієї поїздки мені дуже таланило з водіями, але коли вдалось застопити машину з передмістя Поті, яка їхала прямо до Местії, це було схоже на виграш у лотерею. Водій не лише довіз нас із комфортом та цікавими розмовами, а ще й двічі годував і пригощав напоями. Добрались до Местії ми близько 11-ї вечора, поставили намет наосліп біля річки, серед каміння, а зранку насолоджувалися тим, яка ж краса перед нами. 

Я намагалась дотримуватись стандартного маршуту: Местія – Жабеші – Адіші – Іпралі – Ушгулі – Местія. Проте автостоп, як завжди, вніс свої корективи. В Местії нам зупинився чоловік, який їхав в Адіші, тому, пропустивши Жабеші, ми вже першого дня насолоджуватися красою маленького села Адіші, яке, на диво, складають лише 4-х сімей. Тут так само є змога переночувати в так званих гостьових будинках, вартість 60 ларі (512 грн) з людини. В цю ціну входить також харчування. Проте на хороші умови не варто сподіватись, будинки старі, меблі такі ж, а харчування складається, в основному, з сиру і молока.  

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Ми зупинились за селом, на шляху до Іпралі. Тут же, пішовши на прогулянку, познайомилась з поляком Робертом, який теж обрав такий самий маршрут. Тож наступного дня, вирушили разом. Від чудової вечірньої погоди зранку не було й сліду. Дощ, що почався опівночі падав до пізнього вечора. Мокрі до нитки, змерзлі, голодні та втомлені йшли понад 14 км. На нашому шляху була ріка, яку потрібно було перейти вбрід. Я, зі своїм зростом дюймовочки та панічним страхом перед водою, сама це здійснити не могла, тож моєму попутнику довелось переносити мене і мої речі, зробивши 5 переходів туди-сюди через бурну ріку з крижаною водою.

Гадаю, він добряче пошкодував, що відізвався на пропозицію в Instagram поїхати в подорож автостопом з незнайомою дівчиною. Та шляху назад вже не було. Зупинились в першій же хатині. Коли побачила пічку, то буквально прилипла до неї, й була така рада, що нарешті закінчився той перехід. Наступного дня ми зустріли вже знайомого водія, тільки на іншій машині. Він перевозив багаж туристів і без проблем взяв нас в причеп автомобіля, тож їхали ми, мов мішки з картоплею. Проте неймовірно  раді споглядати за тим, яка краса довкола. Доїхати до села Ушгулі й відправились досліджувати залишки веж, але, виявилось, що куди краще оглядати їх здалеку, адже всередині запах був, м’яко кажучи, не дуже. Та й дивитись там немає на що.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Місцева худоба окупувала всю територію. Поставивши намет, пішли до річки, та щоб прогулятись до льодовика, який з цього села має просто приголомшливий вигляд. Після повернення помітили, що корови окупували вже й наш намет. Так позбулись сала та ще кількох упакувань із їжею. Вночі нас знову наздогнала гроза, а на ранок засипало градом, від якого за кілька годин не залишилось й сліду. Зібравши табір, вирушили в зворотному напрямку до Местії. Дорогою застопили машину, яка вималювала наші подальші плани. Поїхали прямо до моря! 

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Трохи моря

Прокинувшись від граду серед Кавказьких гір, навіть уявити не могла, що вечір цього ж дня проведу під шум моря. Сім годин дороги в прекрасній компанії і перед очима пляж в Урекі. Тут же на booking.com знайшла житло лише за 10 ларі з людини (85 грн) і так було там чудово, що ми вирішили залишитись ще на день. Безлюдний пляж, чорний пісок та багато собак. Ось яким запам’яталося мені це місто. 

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Рача

З Урекі нам вдалось застопити машину прямо в Кутаїсі, а далі знову відправились в сторону гір. Цього разу це була Рача. Доїхали до Оні, де саме був фестиваль вина. Вирішили спробувати добратись ще далі, тож зупинили машину, в якій жінка везла свою маму показати околиці. Так добрались до крайньої точки. Проте довкола з природою робилось щось жахливе – ріка розрита, повно техніки. Так довідались, що тут будують чергову ГЕС. Місцеві протестують і часто виходять на мітинги. Цікаво, яка доля чекає цей край надалі. Зробивши коло, знову повернулись в Оні, де й поставили намети. 

І знову море…

Найкращим містом біля моря, безумовно стало Кобулеті. Тут ми зняли чудове житло за 8 ларі (68 грн) з людини та насолоджуватися прогулянками біля моря. 

Далі було Сарпі – прикордонний пункт з Туреччиною. Ось він, турецький прапор, лише за 200 м від нас. Проте через коронавірус добратись туди не так вже й просто. Щоб не проходити знову тести та перевірки, залишила цю країну на осінь.

Грузія, автостоп, солоавтостоп

Спорядження

Через те, що першою частиною моєї мандрівки було сходження на Казбек, усе спеціальне альпіністське спорядження я відправила разом зі своєю групою в Україну. Собі ж залишила: рюкзак Deuter Aircontact Lite 45+10 SL, намет Naturehike Cloud Up 2, спальник Rock Front 600, аптечку, каремат, фліску, пуховку, трекінгові штани-шорти, сорочку, кілька топів і лосини. Майже весь час ходила в трекінгових сандалях. Змінним взуттям були трекінгові кросівки. Два павербанки, ліхтарик, пальник, посуд і дрібні перекуси у вигляді батончиків та горішків. От і все моє спорядження. 

Питання яке мені найчастіше задавали у Грузії: “Чому одна?” 

Склалось так, що понад 2 роки я мріяла піднятись на гору Казбек, але карантин вніс свої корективи. Тож як тільки почула, що Грузія відкрила кордони, одразу взялась за пошуки  авіаквитків. Забронювавши місце в групі, взяла квиток в одну сторону, й почала шукати попутника для автостопу. Проте потенційний попутник змінив свої плани, тож вирішила їхати сама. В останні дні перед вильотом ще один охочий виявив бажання їхати зі мною, але лише на частину мандрівки, бо мав обмеження в часі. Таким чином моя мандрівка в Грузії поділилась на 3 частини: сходження, солоавтостоп, і автостоп.

І якби це не було дивно, саме солоавтостоп був для мене найдивовижнішою частиною. Багато часу була у дорозі, жила як у людей, так і в наметі. Ні від кого не залежала. Коли ти один, то більше відкритий до всього, ніхто тебе не відволікає. Самостійні мандрівки – це велика кількість можливостей, а також чудовий спосіб пізнати себе.  

Грузія, автостоп, солоавтостоп

 

 

 

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *