Великий Гімалайський шлях (GHT) Віталій Дячук

Віталій Дячук, керівник проекту Nomad.live

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT) ч.2

Великий Гімалайський Шлях, ч.1

Перевали, льодовики та вершини

Дуже часто люди, які ходили тільки по Карпатах та потрапили у Великі гори, бувають трохи шоковані. У Карпатах все просто: вийшов на хребет і йдеш по ньому, не втрачаючи суттєво висоту. У великих горах все не так – постійно спускаєшся, а потім знову набираєш висоту, штурмуючи наступний перевал.

Так от, перевалів на GHT (Great Himalaya Trail) багато. Дуже багато. Бували дні, коли я пробігав по два перевали поспіль, з загальним набором висоти у 3500 метрів. За трек мені довелося подолати понад 35 перевалів, з них 12 – висотою понад 5000 метрів. Один з цих перевалів-п’ятитисячників не був позначений на карті і я, навіть, не знаю його назви. А ще один із перевалів я пройшов двічі. Не зміг знайти наступний перевал. Шукав два дні, заглянув в купу долин, вилазив на висоту 5400, втім так і не знайшов.  Якщо бути точним, то перевалів була купа, але всі вони являли собою стрімкі скельні та льодові стіни, і для проходження потрібен був напарник, мотузка та багато іншого барахла.  Тож довелося повертатись.

Перераховувати всі перевали я не буду, як і писати про них, розкажу тільки про найбільш цікаві.

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Перевал Nango La

Це був перший перевал на моєму шляху. Він не дуже високий – 4770 метрів.  На той момент я вже встиг побувати в базовому таборі Канченджанги (5150 метрів над рівнем моря), був добре акліматизований, наплічник за рахунок витраченого газу та їжі став дещо легшим (важив десь 24 кг), тож перевал мав пройти легко та швидко.  

Але за два дні до проходження перевалу почало сипати снігом, насипало сантиметрів 40, і в селі Ghunsa (3200), яке розташовано під перевалом шерпи сказали, що цей перевал зараз ніхто не пройде. Треба йти в обхід, і що, власне, вони завтра так і будуть робити. Для мене це значило відставання від графіку на 3 дні. З загальним запасом в 12 днів це було досить критично, втім виходу не було.

Та на наступний день снігопад припинився і виглянуло сонечко, сніг почав бурхливо танути. Коли я опинився під початком підйому на перевал, вирішив ризикнути. Дарма. Через три години ходу вже йшов по коліна в снігу, а місцями провалювався і по пояс.

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Зазвичай, цей перевал проходять за два дні: перший ночують на харці на висоті 4200 (харка це літній табір для випасу худоби, там бувають іноді місцеві колиби або ж обладнані місця для наметів), на другий день проходять сам перевал і доходять до селища Очунг Гола. Я вирішив трохи змінити порядок проходження: на мапі в двох кілометрах за перевалом був позначений гірський притулок, тож я вирішив заночувати там.

На перевал я вийшов о 16:10. Йти стало значно важче: відразу за перевалом глибина снігу різко збільшилась, я весь час рухався по пояс в снігу, а в окремих випадках провалювався вже навіть по груди, а ще додався вітер десь під 40 км/год. Втім, у мене було ще 2 світлові години і я не переживав. Навіть, у найгіршому випадку пройти 2 км за 2 години я встигав.

Але коли я дійшов до притулку, то він виявився зруйнованим землетрусом, які у Непалі зовсім не рідкість.  Ставити намет при такому вітрі був не варіант, тож я пішов далі. За півгодини стемніло, а стежка загубилася в хащах рододендронів та інших кущів. Правда стих вітер, але не було жодного нормального місця під мій намет. 

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Тут мене остаточно переклинило і я сказав собі: та пофіг, йду до Очунг Гола. Навіть, якщо доведеться рухатись всю ніч, я дійду! Стежки не було, і я взяв за орієнтир гірську річку, русло якої йшло в потрібному мені напрямку. Пішов вниз, проламуючись через кущі, стрибаючи з каменя на камінь, провалюючись у сніг.

О 21:00 я вийшов на чарівну рівну галявину. Мій настрій йти всю ніч нікуди не зник, та на галявині я побачив притулок, який не був позначений на карті. Всередині було затишно, чисто, був запас дров та кізяків для вогню.  Я поставив намет, щоб менше дуло, запалив вогонь і тільки в цей момент зрозумів, що зробив те, що місцеві вважали неможливим: пройшов цей перевал!

Перевал Lumba Samba

Наступним перевалом був Lumba Samba – 5170 метрів.  Цей перевал вважається технічним, тобто таким, для подолання якого потрібні спеціальні засоби: льодоруб та кішки. Мені він не видався особливо складним, і, хоч я пару раз діставав льодоруб, проходження було технічно нескладним: пощастило і не пощастило одночасно. Наступних пару днів  сипав сніг, і рух перетворився у нескінченне тропіння. Було дуже важко, за день проходив ледве 5 км, зате можна було спокійно рухатись по стрімких схилах перевалу. А от якби снігу не було, пройти по схилах з фірну та льоду без кішок нереально.

На перевал я втратив 3 дні, замість запланованих 2-х. На другий день сніг нарешті припинився і виглянуло сонце. Йти по танучому снігу стало ще важче, і різко зросла лавинна небезпека. Вибравшись на один зі скельних гребенів, я побачив у снігу чималу тріщину. “Напевно карнизи” – вирішив я, глянув за перегин гребеня і не побачив жодного снігового карнизу. Останніх дві години я фактично йшов по велетенській сніговій дошці, яка трималась на соплях.  Якби ця дошка зірвалася, мене б просто поховало живцем.

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Під перевалом мене спіткала ще одна халепа – мої черевики Zamberlan Civetta тріснули. Не те, щоб це була погана модель. Вони вірою і правдою служили мені декілька років, пройшли Альпи, Татри, Фани, Гімалаї, та виявились занадто старими для цього треку. Коли о 17:00 я вийшов на висоту 5000, черевики перетворилися на два шматки суцільного льоду. До перевалу лишилось ще 5 км, ризикувати було не варто, і я поставив намет на сніговому плато. 

Черевики примерзли до шкарпеток, а шкарпетки до ніг. Обмороження. Вже третє в моєму житті. Перший раз обморозив в Карпатах, коли полінувався одягнути бахіли, другий – на фронті. Цікаво скільки ще витримають мої ноги?

Вночі було досить холодно. Мій спальник розрахований на -2 °C, а було напевно -20 °C. Я одягнув на себе все, що в мене було, але раз за разом прокидався, качав прес, щоб зігрітися, і засинав знову.

Однак не можу сказати, що з вибором спальника я припустився помилки, адже існує дві стратегії:

  • нести меншу вагу та мерзнути;
  • тягнути теплий спальник та спати спокійно.

Я є прихильником першого варіанту, і такі ночівлі для мене є нормою речей.

Наступного дня знову світило сонце. Черевики на ньому за дві години відтанули і висохли. Вдягнув мембранні шкарпетки (дякую, магазину “Резервіст”, що їх подарував, фактично вони врятували від більш суттєвого обмороження) і пішов далі. Сонце мене дуже турбувало. 

Lumba Samba досить специфічний перевал. Зазвичай ми звикли, що перевал це найнижча точка між двома вершинами. А Lumba Samba це якийсь покруч: ти нескінченно звертаєш кудись і часто траверсуєш схил.  Помилишся і попадеш не в долину, а на чергове сніжне плато. І це сонце створювало для мене додаткову небезпеку під час траверсування схилу: мокрий сніг постійно сходив лавинами і лавинками з гори.

В один момент я таки попав у лавину. На моє щастя, 15 метрів нижче схил виположувався, і мене засипало тілько по груди. Наступні півгодини я відкопувався з максимальною швидкістю і дивився на схил – чи не накриє мене наступною лавиною…

Перевал Cho La

Перевал Cho La висотою 5420 метрів в регіоні Соло-Кхумбу. Ще один покруч на кшталт Lumba Samba. Але гарний і цікавий, з шикарним краєвидом на Ама-Даблам, Еверест, Лходзе и Манаслу.  Я проходив його в середині квітня, та сніги наздогнали в черговий раз.  На щастя це популярний перевал і його проходила купа людей. Більшість я обігнав, втім коли було важко, ставав на відпочинок і пропускав якусь пару вперед, торувати шлях. Починається він як простий схил, а потім продовжується величезною мореною, яка часто густо вкрита натічним льодом. Багато хто йшов в кішках. Мої навики руху по сніжно-льодових схилах дозволяють йти і без них.  А от на спуску, якщо йти протореним шляхом, кішки точно потрібні – стежка вкрита льодом. Я просто відійшов в сторону і проклав паралельний і коротший шлях, по якому потім пішла купа туристів. 

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Перевал Tashi Labsta

Tashi Labsta. Другий технічний перевал і найвища точка на треку – 5755 метрів.

Оскільки західна сторона перевалу вкрита льодовиком з закритими льодовими тріщинами, то його необхідно проходити у зв’язці. Для проходження перевалу я найняв двох шерпів у селищі Таме.  Ці здирники злупили з мене 600 баксів, але виходу не було, довелося погодитись на їх ціну. Зазвичай, ця парочка працює в експедиціях, які організовують сходження на Еверест, але цього сезону їх не взяли. Трохи згодом я зрозумів чому. Дводенний перехід з ними був суцільною п’янкою.  На будь якому привалі вони діставали пальник, газ і чанг,  гріли його і пили (чанг – це таке місцеве пиво; взагалі про напої та їжу я розповім у третій частині), а ввечері напивалися самогонкою.  За моїми підрахунками, вони випили 8 літрів чангу і 3 самогону (не дивуйтесь цьому літражу, місцевий самогон не такий міцний – градусів 15-18).

Перед треком, коли я вивчав описи перевалів, то нарахував 5 різних варіантів проходження перевалу: хтось лізе через скельні баранячі лоби, хтось крутить льодобури в лід). У нашому випадку все виявилось дуже просто, ми підійшли до невеликого кулуару і легко та швидко опинилися на слизькому “балконі”. Кулуар пройшли нормально і без кішок, сніг був хорошої консистенції; з мінусів цього варіанту – каміння, яке періодично прилітає згори, тому проходити треба якомога швидше. Балкон ми теж проходили “шерпа-стайл”, тобто без зв’язки. В принципі логічно, адже у зв’язці один зірвавшись потягне за собою всіх, а станцій та проміжних точок страховки там не було як робити. 

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

На початку спуску ми наштовхнулися на крутий глетчерний лід, десь на одну мотузку. Це  був не найвеселіший спуск у моєму житті – у мене один з найкращих у світі агресивних льодорубів Petzl Summit, сам я зовсім не маленький і не слабенький, але льодоруб я міг вбити лише на 5 мм… 

Пройшовши цю ділянку, ми зв’язалися і повалили швидко вниз, де десь через годину я попрощався з моїми шерпами – намету в них не було, і їм за решту дня треба було повернутися назад до людського житла. 

Так, і ще одне: каска для альпінізму на цьому перевалі точно буде не зайвою. Про кулуар я вже писав, а коли ми прощалися і відпочивали, каменюка розміром з мій кулак зрикошетила від стіни, черканула одного шерпа за вухо, а мене по стопі і полетіла далі.

Перевал Chan La

Chan La (не плутати з Cho La), 5378 метрів. Паралельно зі мною по цьому треку йшов Craig Slattery. Йому не вдалося пройти Tashi Labsta через глибокий сніг і він спочатку вирішив проходити західну частину треку, а в травні повернутися в Соло-Кхумбу. Крейг попередив мене, що перевал дуже лавинонебезпечний, і я змінив маршрут, бо не дуже хотілося ще раз побувати в лавині. Тому вирішив пройти північніше, через два інших перевали. Перший я пройшов без проблем, а от другий, як я вже писав, знайти не вдалося, даремно згаяв два дні. Тож довелося повертатися і йти до Чан Ла.  Коли я підходив до перевалу, я не побачив жодного сліду лавин. Та над самою стежкою під перевалом, десь над ділянкою довжиною в кілометр, висів велетенський сніговий карниз, готовий зірватися у будь який момент.  Довелося йти якомога швидше, правда на висоті 5200 швидко – це дуже умовний термін. А на самому перевалі шлях перекрили пенітентес – гострі льодяні шипи висотою по пояс. Довелося акуратно через них перелазити. Явище це доволі рідкісне, і більш характерне для Анд, але на мою голову вони знайшлися і тут. 

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Льодовики

Якщо ви дивилися фільм “Еверест”, то напевно пригадуєте, як герої фільму переходили тріщини на льодовику по драбині. Так от, таких льодовиків у Непалі … повно! От тільки драбин немає і треба довго і обережно обходити тріщини. 

Ще й це все рясно вкрито моренами, тобто кам’яними розсипами. Льодовики повільно повзуть вниз під силою тяжіння, утворюючи тріщини та озера, пагорби з каміння та обриви.Опинившись на такому льодовику, ти витрачаєш багато часу та зусиль, шукаючи правильний шлях, адже ні мапа, ні записаний іншим туристом gps трек, ні вказівники у вигляді турів тобі не допоможуть – льодовик весь час рухається і шлях може повністю змінитися за місяць часу. На моє щастя такий жахливий варіант на моєму шляху зустрівся лише тричі. 

Перший раз, коли я повертався з базового табору Канченджанги. Стежка нормально не читалася, і я звернув не туди. Попав на морену і три години дерся то вгору, то вниз.  Другий – за перевалом Cho La, поблизу озера Гокіо.  По прямій до села було 2 км, але я згаяв дві години і намотав 7 кілометрів, поки знайшов правильний шлях. 

Втретє я напоровся на таке після перевалу Tashi Labsta. Тут ще додався туман і сніг, що саме почав сипати, тож по льодовику я проблукав два дні. В один момент я побачив людські сліди і подумав: “ Як так? Я ж перша людина яка пройшла в цьому сезоні цей перевал! Звідки це? Я що, вже марити почав?” А потім зрозумів, що я зробив коло і йду по своїх власних слідах…

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Вершини

Вершин довкола безліч. Надзвичайної краси! Але сходжень в мене майже і не було. Калла-Паттар вважати якоюсь вершиною я відмовляюсь. В Долпо під час пошуку перевалу мій навігатор кинув мені варіант проходження хребта через вершину, але коли я заліз на 5450, то повернув вниз: почався лід, а кішки та льодоруб я вже залишив у Катманду, адже, згідно з описами, вже не мало бути нічого технічного. 

Була ідея збігати на Айленд-Пік, але це робило трек на тиждень довшим та на 1000 доларів дорожчим, тож довелося від цього відмовитись.

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Регіони

Часто питають: “Який регіон був найгарнішим?” І я гублюся, не знаю що відповісти. Та вони всі гарні. Я пригадую, як у Ролвалінгу в мене по плану був перехід на 28 км, а я півгодини залип біля неймовірно гарного кедра, все намагався його сфотографувати. 

Ну ок якщо брати природні красоти, то напевно найгарнішими будуть:

  • Канчеджанга
  • Соло-Кхумбу
  • Манаслу
  • Аннапурна.

На перше місце я поставив би край водоспадів – Канчеджангу. Вона не є гарнішою, ніж решта перерахованих, але тут майже немає туристів, за 3 тижні там я зустрів аж 10 інших туристів, і такому мізантропу, як я, це дуже сподобалось. Звичайно, є і певні недоліки від такої малої кількості людей – притулки набагато гірші, а їжа не дуже різноманітна.

І ще б я окремо виділив Верхній Мустанг та Долпо. Гори там пересушені, типова “no rain land”, але села дуже і дуже колоритні, вони просто розривали мені мозок! 

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Армія, мова, віра. Люди та звірі.

Люди. Як і всюди, вони тут дуже різні. У великих містах, на популярних туристичних треках до іноземців ставляться, як до гаманця на ногах, а в регіоні Хеламбу одинака-туриста можуть пограбувати і вбити. Втім більшість непальців не є дуже агресивними, і на умовному Сихові, чи то Троєщині шансів на конфлікт набагато більше. 

А ось в глухих куточках ставлення зовсім інше. Там непальці досить гостинні і привітні. Я неодноразово напрошувався на ночівлю просто у хатах. У селищі Thudam, що за перевалом Лумба Самба, я напросився на ночівлю у місцеве підпільне казино: всю ніч біля мене п’ятеро місцевих грали карти. Правда, замість грошей вони використовували мушлі каурі – зовсім як у 19-му столітті.  Мене нагодували, пригостили тібетським чаєм, коли я пояснив, що хочу пива, сходили в сусідній будинок і принесли палету китайського контрабандного пива, а зранку дали ще пару банок з собою в дорогу і не взяли за це грошей взагалі. І таке було декілька разів: хоч вкладали спати, поїли і годували, проте не брали грошей або брали якусь символічну суму 200-300 рупій (2 – 2,5 долари).

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Пригадую бабулю перед перевалом Chan La, яка пасла овець і їй було нудно, тож вона вирішила зі мною побалакати. Я йшов козячими стежками, не хотів втрачати висоту, а вона покликала мене до себе, пригостила тібетським чаєм, витягнула шматок хліба і каже:

  • Ну гаразд, ми по цих стежках деремся то вниз, то вгору, ми ж за козами та вівцями ходимо, а ти чого такий дурний? Ось за сто метрів починається нормальна дорога, по ній каравани яків ходять. Йди вздовж потічка, а потім повернеш куди тобі треба. А куди тобі, до речі, треба? В Charka Bot (назва села)?
  • Та ні, я на Chan La йду.
  • Ну, значить направо повернеш. Але ж ти дурень! Для чого тобі на той перевал? Дорога довга, перевал складний і небезпечний! Повертай звідки прийшов і там два перевали по 5000, але вони простіші, ще до вечора дійдеш до Dho Tarap!
  • Та я там був, не зміг другий перевал знайти.
  • Але ти дурень, ну на, поїш ще рису з овочами, а то худий, очам дивитися на тебе боляче. 

Бабця споїла мені весь свій чай, згодувала весь хліб і віддала в дорогу весь рис. Я не хотів лишатись у боргу і пригостив її останнім снікерсом. Треба було бачити з яким задоволенням вона його їла! 

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Мова

Ви напевно запитаєте, а якою ж мовою ми говорили? Невже старенька знає англійську? Та ні, вона балакала непальською, я англійською. Проте інтонації, жести та назви робили цей діалог зрозумілим для нас обох.

Англійську знають, як правило, тільки на популярних треках, та й то не завжди. Тож я переважно спілкувався мовою жестів та підівчив пару слів:

  • пані – вода (тато пані – гаряча вода, тісо пані – холодна)
  • алу – картопля
  • онда – яйця
  • мас – м’ясо
  • ча – чай

Так і викручувався, жести та пара слів. Аж після треку дійшло, що треба було закачати гугл-перекладач та словник). 

Армія

В Непалі це один із соціальних ліфтів, тож і бажаючих служити досить багато, відбір жорсткий і школять їх дуже жорстоко. Як і поліцаї, вони мають право перевіряти перміти. Серйозні хлопаки, але дуже дружелюбні. В Долпо нахаляву нагодували дал батом і хотіли пригостити гашишем.

А в Намче на блокпості американцеві, який забув оплатити локальний збір, чемно пояснили, де це можна зробити в Намче, і пропустили.

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Віра

Більшість населення – індуїсти, але в горах всі буддисти. І це на краще, вони не намагаються тебе обдурити, на відміну від індуїстів. З недоліків хіба те, що перша молитва в них починається о 5 ранку, що трохи заважає спати.

Звірі

Що ще? А звірі. Звірі є, і то багато. Монали і кабарги, нахури та тари, мала панда та сніжний барс. Сніжного барса, брехати не буду, – не бачив, бачив  лише щойно вбитого ним яка, та сліди на снігу. Втім от панду пощастило зустріти.  Але, щоб все це побачити, треба йти самому і не по регіонах, де ходять десятки тисяч туристів.

Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT)

Що ж, на цьому все, а в наступній частині поговоримо про спорядження, житло і їжу на треку, напої, карти, зв’язок і тд.