Це третя, заключна, частина розповіді про проходження маршруту Great Himalaya Trail його складнішою верхньою ділянкою (High Route), попередні дві можна прочитати тут:
Великий Гімалайський Шлях (GHT) ч.1
Великий Гімалайський Шлях (Great Himalaya Trail, GHT) ч.2
Великий Гімалайський Шлях (GHT) ч.3
Однією з причин чому більшість трекерів вибирають для проходження саме непальську ділянку GHT – це розвинена туристична інфраструктура і велика кількість селищ по дорозі. Це дозволяє не хвилюватися про їжу, не тягнути на собі зайві кілограми чи робити “закидки”, а автономні ділянки вимагають тижневого запасу продуктів.
Вода, їжа, напої
Регіони якими проходить трек бувають з досить розвиненою туристичною інфраструктурою (це район Евереста, Манаслу та Аннапурна). Там з їжею все добре: і стейк з яка, і піца, і момо (це щось типу хінкалі) ну одним словом, до кольору до вибору. Правда воно буде трохи виносити грошей. Десь 30-40 баксів в день, в залежності від ваших побажань.
В решті ж регіонів – дал бат (бжах!) Це такий набір з рису, сочевичного супу та карі. Непальці їдять його 2 рази в день, 365 днів на рік. Смакові властивості так собі, нормально заходить якщо зробили нормальне гостре карі, але, наприклад, в районі Канченджанги карі відверто ніяке. Пару раз мені щастило і була можливість замовити дал бат з вяленим м’ясом яка, але це реально може три рази за весь трек. Єдиною перевагою цієї страви є те ще тобі безкоштовно дають добавку рису і сочевиці. Два, три, чотири рази. Скільки попросиш. І якщо на початку треку я зі здивуванням дивився на непальців, які нагортали в себе по три порції і думав куди ж це в них влазить, в кінці треку я і сам так міг жерти.
Зі сніданками теж доволі сумно. Омлет. Вічний омлет, при тому готувати його вони не вміють і роблять занадто сухим. Тож з дня 30-го я на сніданок замовляв собі чапаті – місцевий аналог лаваша, або тибетський хліб – щось подібне, але на яйцях та молоці з джемом та маслом.
Під час автономки я переважно їв картопляне пюре з тушеним м’ясом I’mReаdy, або кус-кус, іноді купляв місцеву лапшу швидкого приготування. На сніданок накупив банальної вівсянки та бананової каші. Тим власне і жив. В мене було ще десь кілограми три сушки на весь трек, але змусити себе їх їсти я так і не зміг, швидко приїлося. Тож роздав все місцевим.
На обід, я як завжди не зупинявся, тільки вже під кінець коли дуже виснажився і схуд, почав замовляти лапшу з яйцями в лоджах, якщо вони попадалися по шляху. А так маленький перекус – щось солодке і чай з термоса. Солодке це було, як правило, місцеве кокосове печиво. Снікерси та шоколадки не в кожному селі зустрінеш, а на високих ділянках вони ще й дорогі, по 5-6 доларів, а печиво було всюди і дешеве.
Напої
Цивілізація потихеньку добирається навіть до найвіддаленіших куточків Непалу, і дуже часто можна було без проблем купити колу, фанту, спрайт, або місцевий аналог ред-була. Його я, до речі, пив багато, аж поки в районі Манаслу не догрався – вихльобав за годину три банки енергетику і полірнув кока-колою в якій теж до лиха кофеїну. Після цього на простенькому і короткому підйому було відчуття, що от-от вискочить серце з грудей. Так що більше я так не робив і пив фанту. Смачненька, ще й з вітаміном С.
Кава, чай. Варіацій чаїв тут багато, але найпопулярніший серед туристів варіант “masala tee” місцеві не п’ють. Це атракція для туристів. П’ють звичайний чорний, або ж тибетський чай – це такий чай з молоком та маслом яка, ще й трошки підсолений. Перший раз коли мені його налили, я його ледь не виплюнув, а от потім призвичаївся і пив з задоволенням, і смачно, і корисно бо відновлює водно-сольовий баланс і до того ж поживно.
А от з кавою – біда чорна. Є пару нормальних кав’ярень в Катманду та Намче, і все. В інших місцях кава тільки розчинна. Півложки на горня. Така собі прозора трохи підфарбована водичка виходить.
Алкоголь. Поціновувачам вина тут робити нема чого. Все, що везеться з закордону, коштує шалених грошей, а в місцевому кліматі виноград росте дуже поганий і місцеві вина дуже ніякі. Переважно можна купити і п’ють місцеві пиво – дешеве, але дуже слабеньке, контрабандне китайське, або ж дорожче та міцне місцеве. Місцеве доступно у форматі “пінта” тобто 650 грам в пляшці, але ціна кусюча – 3 долари в Катманду і 6-8 на висоті. Є непоганий ром “кхукрі”, втім він теж не дешевий, тож у селах народ споживає самопальний алкоголь: чанг – місцеве рисове пиво, дуже дивної консистенції, щось по типу дуууже рідкої манки, бо там попадаються шматочки рису, якісь “згущення”, які можуть асоціативно пригадати всі хто пам’ятає свої дитячі садки.
Тонгба – ячмінний солод, вже забродивший. Просто заливають окропом і так п’ють. Рашки – самогонка. Слабенька градусів 15-20, роблять з того самого чангу, п’ють як японське саке – підігрітою. Мій особистий топ серед місцевих алконапоїв. Та й власне все.
А ні, просто вода. Вода є повсюди від 2 до 5-ти тисяч. Вище вже треба топити сніг. Воду обов’язково треба знезаражувати, кип’ятити, фільтрувати. Інакше підхопите якусь хворобу. А це не весело.
Мапи та треки
В Катманду можна придбати мапи для будь-якого регіону, тільки якщо це не три самих популярних регіони (Аннапурна, Еверест та Манаслу) їх якість нууу так собі. І я можу зрозуміти коли не позначені лоджі, чи стежка, але на мапі не було одного з найвищих перевалів, які я долав, висотою понад 5500 метрів! Карти для GPS теж не дуже якісні. Maps.me мене так вибісив, що я його просто зніс. Garmin був трохи краще, але й з ним вистачало проблем.
Часто просто йшов на інтуїції. Теж, скажу вам, так собі варіант. Напевно, найкращий, щоб блуканути.
Зв’язок
Мої знайомі крутили пальцем біля скроні коли чули, що я йшов тижнями слабозаселеними або взагалі безлюдними регіонам без жодного зв’язку. Грошей на супутниковий телефон не було, тож йшов як міг. Без права на помилку. Тому я собі купляв місцеву сімку і з нею йшов. Десь було покриття, десь не дуже.
Спочатку взяв Ncell, але покриття в неї слабеньке. Коли повернувся в Катманду полікувати зуби, взяв сімку від місцевого бренду Namaste, що й вам раджу. Трошки по регіонам: в районі Канченджанги, Макалу, дикої частини Долпо ніякого мобільного зв’язку немає. Взагалі. Решта регіонів так сяк.
Wifi. Популярний серед туристів регіон – тоді буде. Довкола Аннапурни є всюди, навіть на висотах в 5000 м. І майже всюди безкоштовно, якщо ви живете в лоджі.
Біля Евересту треба купляти скретч-карти. Можна на 100 мегабайт, можна на 10 гігів. Чим більше тим дорожче. І ця скретч карта працює у всіх населених пунктах (зекономити і купити одну на двох не вийде, карта після активації прив’язана до конкретного пристрою і з іншого вже не працює). Якщо погода погана – то і зв’язку немає.
Манаслу – тут знову скретч-карти, але вже не на об’єм трафіку, а на час. Ну і якість жахлива. Тому не викидайте дарма гроші.
Ризики
Ризики, як ризики – лавини, шторми, каміння на голову. З специфіки – собаки, і то здорові, і далеко від населених пунктів. Здичавілі чи що? Тричі довелося захищатися від них. Об одну з них, навіть, трекінгову палицю зламав.
А ще яки. Або віслюки чи мули. На загал вони тихі і смиренні, але якщо назустріч йде караван, то можуть скинути з краю стежки у прірву, тому як їх бачите, то притискайтеся до схилу. І пропускайте їх на мостах.
І ще одне, зробіть щеплення від гепатиту А та В. Я особисто А версію підхопив і не зміг дійти до планового фінішу 80 км.
Спорядження
Перед тим як вивалити на вас список, я б хотів розповісти критерії для вибору спорядження, причому вони стосуються не тільки проходження GHT, але будь-якого виходу в гори на довгий маршрут. Отже, на що варто звернути увагу:
- Вага. Я і так людина лінива і намагаюся нести якомога меншу вагу, а тут ще й треба було нести просто до лиха – і залізо для технічних моментів, і бівачне спорядження та газ та їжу для автономної частини треку. Тому до ваги я придивлявся дуже і дуже ретельно. Втім моє бажання взяти якомога легше спорядження не мало перекреслювати наступний критерій;
- Надійність. Спорядження має бути міцним та надійним, тому ніяких ультралайт наметів та надувних ковриків;
- Наявність цього спорядження в мене, або ж можливість безкоштовно його отримати у спонсорів (бюджет все ж таки не гумовий, тому намагався не купляти все нове);
- Деякі речі я брав з собою тому що вони в мене викликали роздратування, і я сподівався, що трек їх доб’є.
Список:
- Рюкзак Exped Thunder 70 (2018);
- Намет Турбат Латундр;
- Спальник Sierra Designs Mobile Mummy;
- Килимок Therm-a-Rest Z-Lite Regular;
- Інтегрована система JetBoil Zip;
- Термос Zojirushi SJ-JS10;
- Черевики. Спочатку Zamberlan Civetta, а після того як вони вийшли з ладу придбав у Намче La Sportiva Trango;
- Шкарпетки “Резервіст”;
- Мембранні шкарпетки DX Shell;
- Термобілизна Craft Warm;
- Термофутболки Fahrenheit Power Dry;
- Трекінгові штани Fahrenheit Solar GUARD Stretch;
- Фліска Fahrenheit Thermal Pro;
- Штормові штани Sierra Designs HURRICANE;
- Штормова куртка North Face (модель не запам’ятав);
- Пуховий светр Marmot Highlander Down Hoody;
- Трекінгові палиці. Спочатку купив місцеву підробку, втім одна в мене розсипалась ще на перевалі Лумба Самба, друга прожила ще три дні. Після того, десь тижня два, періодично, вирізав собі палку з бамбуку, а в тому ж Намче купив оригінальні Black Diamond Trail Explorer, з якими пройшов десь ще тисячу км, шо лишалися до кінця, і хожу дотепер.
- Фільтр для води Katadyn BeFree;
- Льодоруб Petzl Summit;
- Кішки Climbing Technology;
- Різна дрібота: рукавички, шапка, сонячна батарея, повербанк і тд;
- Флісові штани місцевого виробника Sherpa. Купив в Намче коли зрозумів, що спальник на -2 °C при -10 °C, все ж таки, не дуже добре рішення.
Висновки про спорядження
Що ж найбільше розчарувало? Напевно це рюкзак. На останній третині шляху він почав відверто сипатись. Летіли пряжки, протиралась тканина. Пояс і кишені на ньому протерлися до дірок. І на ніякі надмірні навантаженння я це не можу списати, весь трек зайняв 82 дні. Це менше ніж, я в середньому проводжу в горах за рік. При вазі більше 20 кг конструкція починає бути дуже незручною, дуже муляють лямки та каркас який виконаний, як одна алюмінієва полоса, яка постійно норовить ударити в спину при зміні положення тіла.
Намет Turbat Latundr. Він цілком нормально виніс всі навантаження та навіть вітри в 50 км/год. Втім чохол до нього мені не сподобався. Він зроблений з надзвичайно слизької тканини і постійно треба було слідкувати щоб намет не вилетів з бокових строп.
Штормовка North Face. Пригадуєте, на початку я писав, що деякі речі я брав щоб вбити на треку. Так ось це я про неї, і вона мене дуже-дуже розчарувала. Вона не вбилася. Більш того приїхала в майже такому стані як і поїхала туди. Не зважаючи на те, що вдягав я її майже кожен день. Підозрюю, що наступні років 5 мені ще доведеться її добивати.
Черевики La Sportiva Trango. Ясно, що це варіант для альпінізму, але носи та підошва стерлися надзвичайно швидко. Ще й почали летіти проклеєні шви на мембрані і вони почали промокати.
Ну а що сподобалося чи вразило найбільше? Шкарпетки “Резервіст” (до речі, вони зроблені за стандартами ЗСУ). В мене було їх три пари, і всі 1500 км я йшов в них. Тут мала б бути цитата з Подерев’янського, але з міркувань цензури я скажу своїми словами: вони не протерлися. Їм взагалі нічого не сталося. І доношував я їх ще довго.
Трекінгові штани Fahrenheit Solar GUARD Stretch. Це просто геніальні штани. Дуже зручні і добре продумані по дизайну, дуже легенькі і при тому надзвичайно міцні. Забезпечують комфорт від +30 °C до -5 °C (в такому випадку правда обов’язково потрібна термобілизна під ними)
Фліска Fahrenheit Thermal Pro. Тепло, зручно, надійно і міцно. Думаю, що коли я помру, то вона ще лишиться в нормальному стані і ховати мене можна буде в ній.
Льодоруб Petzl Summit. Це просто, як на мою думку, найкращий льодоруб в світі.
Ну і ще раз шкарпетки. Мембранні. Річ доволі специфічна, не зовсім зручні, але якщо ваші черевики промокли, а потім необхідно рухатись в мінусову температуру, то вони класно рятують від обмороження.
Щасти вам! Якщо надумаєте пройти цей шлях, запитуйте, допоможу порадами!
Дуже дякую за статтю, оце так у вас шикарна мандрівка вийшла! Бажаю нових успішних подорожей 🙂
Цікавий досвід і захоплюючий опис 🙂
Класна подорож, заслуговує на повноцінне оповідання або навідь фільм. Типу як у фільмі “Дика”.