пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Тоня Черній, Gorgany

В обідню пору 5 серпня вже минулого року ми з напарниками дивилися на планету з висоти 7134 м н.р.м. В кожного учасника це був перший семитисячник в житті і гадаю не останній. Емоції від здобутого досвіду словами описати важко, а от розповісти, як ми докотилися до такого життя – запросто. В даній статті я детально розпишу про сходження на пік Леніна, починаючи з етапу підготовки та закінчуючи бюджетом поїздки. Одразу попереджу: об’єм немаленький, тому вмощуйтеся зручніше. А для вічно зайнятих – в кінці є відео-ролик зі сходження. Навіть якщо ви не збираєтесь здійснювати подібну авантюру (а без досвіду ні в якому разі не варто) – надана інформація допоможе скласти уявлення про висотні сходження загалом, та про наше зокрема. Кеттик! Що в перекладі з киргизької – поїхали!

Киргизстан: сходження на пік Абу Алі ібн Сіни (пік Леніна)

Пік Абу Алі ібн Сіни (пік Леніна) – це вершина в гірській системі Памір на кордоні Киргизстану і Таджикистану, висотою 7134 м. Була відкрита в 1871 році. З таджицької сторони починаючи з 2006 року вона називається піком Абу Алі ібн Сіни (Авіценни), на честь перського філософа і вченого. Але зі сторони Киргизстану ця назва так і не прижилася, місцеві продовжують називати її піком Леніна, зрідка – піком Кауфмана, саме таку назву мала гора до перейменування в 1928 році. Саме тоді було здійснено перше успішне сходження на вершину німецькими альпіністами Карлом Віном, Ольгеном Алльвайном та Ервіном Шнайдером.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Абсолютна більшість сходжень наразі здійснюється з північної сторони гори, тобто з Киргизстану, оскільки зі сторони Таджикистану розташовується досить важкодоступний район річки Сауксай, де складно організувати інфраструктуру для сходжень. Загалом до вершини ведуть біля 18 маршрутів з обох сторін, найпопулярнішими з яких є класичний через гору Роздільна та маршрут через скелі Ліпкіна. Основний сезон сходжень – липень-серпень. Категорія складності класичного маршруту з півночі по західному гребеню через гору Роздільна – 5А*, що зумовлено значною висотою та протяжністю маршруту.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Чому саме ця вершина? Тому що об’єктивно це найдоступніший серед семитисячників (не кажу найпростіший, бо простих семитисячників не буває в принципі), відносно бюджетний, з хорошою інфраструктурою та логістикою. Відмінна можливість здобути досвід висотного альпінізму. На маршруті практично немає ділянок, які потрібно проходити на власних точках страховки, проте місцями пересування відбувається у зв’язках. З об’єктивних небезпек можуть бути присутні наступні: осипи та каменепади на підходах, льодовик, вкритий тріщинами відкритого і закритого типу, лавини, висота, інтенсивне сонячне випромінювання, сильний вітер, туман, низькі температури.

Зваживши всі “за” і “проти” ми з друзями вирішили, що нам цілком під силу самостійно здійснити подібне сходження. Без послуг гідів та киргизьких туроператорів. Команда сформувалася з п’яти учасників, в кожного з яких на висотному рахунку були до цього п’ятитисячники. Після кількох обговорень майбутньої експедиції почалася активна фаза підготовки, і на цьому я зупинюся детальніше.

Підготовка до таких експедицій включає в себе кілька блоків.

1.Фізична підготовка – найперший етап, який повинен починатися як мінімум за пів року-рік до сходження, а ще краще займатися спортом на постійній основі. Найкращою підготовкою до висотних сходжень є аеробні навантаження, їх ще називають кардіо або несилові навантаження. Наприклад, біг по пересічній місцевості, плавання, велоспорт, бігові лижі, швидка ходьба, ходьба по сходах, аеробіка. І бажано, щоб тренування тривали по годині-півтори, так як вони найкраще імітують довготривалу виснажливу роботу на висоті за умови нестачі кисню. Та і взагалі, будь-яка активність піде на користь. Навіть силові, якщо їх поєднувати з кардіо заняттями. Але слід пам’ятати, що чим більша м’язова маса людини, тим більше потрібно кисню для її насичення під час навантажень, що в умовах розрідженого повітря, коли всі органи і тканини перебувають в стані кисневого голодування, неможливо забезпечити. Більшість альпіністів-висотників мають досить худорляву статуру, що зумовлено як особливістю кардіотренувань, так і втратою ваги під час сходжень.

Безпосередньо за 2 тижні перед поїздкою варто зменшити інтенсивність тренувань до того мінімуму, який дозволить лише підтримувати фізичну форму, без перенавантажень.

Це теоретично. А на практиці, в моєму випадку, все пішло догори ногами. На жаль, стан здоров’я не дозволяв мені повноцінно тренуватися, оскільки за період від ідеї до її втілення я, з якогось дива, перехворіла всіма можливими застудними і не тільки захворюваннями, в тому числі коронавірусом. Проте мій організм на той момент був вже тренованим, оскільки до того я активно бігала та ходила на плавання. Гадаю, саме на акумульованих ресурсах мені вдалося вийти на вершину. Окрім того, я поділяю думку багатьох альпіністів, що висотні (не технічні) сходження здійснюються значною мірою на психологічній витривалості, наполегливості та вмотивованості. Це ні в якому разі не заклик йти у високі гори, вставши з дивану, тренування – обов’язкова складова сходження. Але обставини бувають сильніші нас, і в таких випадках, як мій, варто ретельно зважити вcі ризики.

2. Висотний досвід – необхідна передумова сходженню на семитисячник. Потрібно мати у власному висотному активі сходження на 5-ти або 6-тисячники. З акліматизацією це не має нічого спільного, оскільки її ефект недовготривалий, проте таке сходження дасть розуміння індивідуальної реакції організму на висоту, в тому числі забезпечить психологічну і фізичну готовність до проявів гірської хвороби в майбутніх сходженнях. Тут я не розписуватиму про альпіністську підготовку, так як апріорі передбачається, що людина, яка планує підніматися у високі гори, повинна її мати.

 3. Check-up здоров’я – необхідно пройти повне медичне обстеження і здати базовий пакет аналізів. Заздалегідь по можливості залікувати всі хронічні хвороби, обов’язково відвідати дантиста. Згідно обстежень та аналізів рекомендується пропити вітамінний курс мінімум за місяць до сходження, але цей пункт краще узгоджувати зі своїм лікарем.

4. Програма (тактика) сходження – це поетапно (поденно) розписана схема сходження. В інтернеті є дуже багато інформації по класичному маршруту, детальні карти, програми акліматизації. По ходу експедиції програма може зазнавати змін, але кістяк залишатися незмінним: акліматизаційний вихід – відпочинок – штурмовий вихід. Такий метод сходжень ще називають гімалайським, або “пилка”, оскільки у висотному графіку крива нагадує зубці пилки. Окрім акліматизації, цей метод дозволяє підготувати маршрут – провішати перила у необхідних місцях, транспортувати якусь частину спорядження до вищих таборів, наочно ознайомитись з особливостями рельєфу. Існує ще альпійський стиль сходжень, коли з усім спорядженням альпіністи поступово рухаються аж до штурмового табору, без скидання висоти. Такі сходження цілком прийнятні на нижчих маршрутах. Але у високих горах це більш ризикований метод, який нерідко закінчується в кращому випадку безуспішним сходженням, а в гіршому – летальним. На піку Леніна, в основному, сходження відбуваються за гімалайським сценарієм, але скоріше з метою акліматизації, ніж для розвідування маршруту. Можливий варіант підйому в альпійському стилі за умови, якщо альпініст щойно повернувся з якогось 5-ти або 6-тисячника, в такому разі організм вже має достатню адаптацію для сходження.

5. Страховий поліс – обов’язково спортивне страхування, що включає в себе заняття альпінізмом. У поліс може також входити евакуація гелікоптером, але зазвичай це лише на папері. В Киргизстані рідко здійснюється залучення гелікоптерів до рятувальних робіт, тому можна на цей пункт не надто зважати. Рятувальні роботи переважно відбуваються силами гідів і компаній, послугами яких користуються групи. І ще є нюанс. Якщо ви самостійні альпіністи, то скористатися своєю страхівкою можливо лише тоді, коли вас вже доставлять в якийсь медичний заклад. Вся медична допомога, яка може надаватися в таборах, в т.ч. в базовому – як правило, буде за ваш рахунок. Це не стосується комерційних груп.

6. Дозвіл на перебування в прикордонній території. Оформлення документів відбувається через місцевих туроператорів. Документи на оформлення дозволу слід відправляти мінімум за місяць до поїздки. Пакет дозвільних документів нам коштував близько 1600 грн з людини. Проте на місці в нас їх жодного разу не перевіряли.

7. Спорядження – одна з основних умов успішного сходження. В деяких моментах воно відрізняється від спорядження, яке необхідне для сходжень на ті ж літні п’ятитисячники (наприклад, висотні двошарові черевики, експедиційна пухова куртка, утеплені штани і т.ін.). Щодо прокату спорядження на місці – така можливість в деяких таборах є, але не всюди і ця послуга далеко не з дешевих. Повний чеклист необхідного спорядження з деякими роз’ясненнями наведу в кінці статті.

Як дістатися?

Дістатися до місця призначення можна кількома способами. Наша команда обрала з пересадкою в Стамбулі. Таким чином виходить три перельоти: Львів (або Київ) – Стамбул, Стамбул – Бішкек та Бішкек – Ош. Далі винаймали мікроавтобус, який довіз нас прямо до базового табору Ачик-Таш.

З Києва ще є бюджетний варіант летіти до Алмати (Казахстан), який знаходиться неподалік кордону з Киргизстаном, перетнути кордон, дістатися до Бішкеку, і тоді вже полетіти до Ошу. Єдиний нюанс: потрібно заздалегідь дізнатися умови перетину кордону, оскільки під час нашої експедиції виявилося, що у зв’язку з карантинними обмеженнями перетнути кордон можна лише повітряним транспортом, що зводило нанівець всі старання зекономити на добиранні тих, хто в цей період обрав даний метод дістатися місця призначення.

Валюта

В Киргизстані національною валютою є сом, співвідношення до гривні десь 3,2 : 1. Обмінники є у великих містах. Я зіткнулася з проблемою обміну євро, краще б взяла долари. До того ж варто бути готовими до того, що в обмінниках можуть просто не прийняти якусь купюру через її зовнішній вигляд (наприклад, старого зразка, з будь-яким пошкодженням, навіть ледь помітним, просто поношену), з нами таке неодноразово траплялося. В таборах можна розраховуватися як сомами, так і доларами.

Сходження

Зазвичай сходження організовують киргизькі турфірми, які ближче до сезону розбивають свої наметові табори на території Долини Едельвейсів, сукупність яких загалом називають базовим табором, а також їх намети встановлені у висотних таборах. Основних таких компаній є кілька: Ak-Sai travel, Asia mountains, Tien-Shan Travel, Central Asia та ін. Ці компанії надають пакети послуг, які включають розміщення в наметах, харчування, супровід гідів чи портерів. Вони ж супроводжують альпіністів інформаційно ще на етапі планування поїздки, а також оформляють необхідні дозвільні документи на перебування в прикордонній території.

Окрім зазначених вище компаній є кілька менших наметових таборів, послугами яких можна користуватися лише в базовому таборі (розбити власні намети чи скористатися стаціонарними, замовити харчування, лазню). А можна домовитися лише про платне розміщення власних наметів на їх території. Тоді у вашому розпорядженні будуть туалети, умивальники і питна вода. Все інше альпіністи організовують самостійно. Саме такий табір обрали ми з двох причин: економії та автономності. Проте зазначу, що відсоток самостійних сходжувачів мізерно малий, більшість користуються послугами відомих компаній. Це надає ряд переваг, окрім комфорту найважливішою є безпека  – рятувальні роботи в разі надзвичайних ситуацій як правило входять в пакет послуг. Чого не скажеш про самостійні сходження, де учасники самі піклуються про свою безпеку.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Класична програма сходження в середньому триває +/- 3 тижні. Деякі компанії пропонують програму довжиною від 18 днів, але слід розуміти, що в такому разі практично відсутній резервний час на несприятливу погоду чи додатковий відпочинок. Ось наша кінцева програма сходження вже із врахуванням внесених по ходу змін:

  1. 20.07 – переліт, трансфер Ош – Ачик-Таш (базовий табір, 3600 м н.р.м.)
  2. 21.07 – перевал Мандрівників (4150), спуск в базу
  3. 22.07 – плече піка Петровського (4300), спуск в базу
  4. 23.07 – перехід з бази в табір 1 (4400)
  5. 24.07 – пік Юхина, ночівля (5130)
  6. 25.07 – спуск з піку Юхина в табір 1 (4400)
  7. 26.07 – день відпочинку
  8. 27.07 – підйом з табору 1 в табір 2 (5300)
  9. 28.07 – підйом з табору 2 до табору 2,5 (5800)
  10. 29.07 – підйом з 2,5 до 3 табору (6100)
  11. 30.07 – спуск в табір 1 (4400)
  12. 31.07 – день відпочинку
  13. 01.08 – день відпочинку
  14. 02.08 – день відпочинку
  15. 03.08 – табір 2 (5300)
  16. 04.08 – табір 3 (6100)
  17. 05.08 – штурмовий день, вершина (7134), спуск в табір 3 (6100)
  18. 06.08 – спуск в табір 1 (4400)
  19. 07.08 – спуск в базовий табір (3600), трансфер база – Ош.

А тепер зупинимося детальніше на ключових днях сходження

Дорога з Ошу до базового табору займає близько 7 год, з яких останніх півтори-дві – по ґрунтовій дорозі. На в’їзді в Алайську долину знаходиться арка, яка сигналізує, що ми рухаємося назустріч колективній мрії, а саме в напрямку піку Абу Алі ібн Сіни.

Базовий табір

Сходження на пік Леніна розпочинається з базового табору Ачик-Таш на висоті 3600 м. Тут ми практично одразу відчули такі прояви гірської хвороби, як головна біль та задишка під час руху. Для пристосування організму до цієї висоти рекомендується кілька днів провести в базовому, здійснюючи акліматизаційні радіальні виходи до перевалу Мандрівників чи піку Петровського, що ми і зробили. Погода в базовому таборі дуже мінлива, протягом дня може піти дощ, потім град, інколи сніг, а через кілька годин око тішитиме яскраве сонце.

Перевал Мандрівників знаходиться по маршруту до 1 табору на висоті 4150 м. По дорозі на нас звідусіль гляділи бабаки, перекрикуючись між собою. А під ногами все встелено едельвейсами. Спочатку ми дійшли до Цибулевої Долини, де до 2007 року розташовувався базовий табір. Проте з екологічних міркувань його було перенесено далі, оскільки люди витоптували тут унікальну рослинність, в тому числі дику цибулю. Тут же, біля джерела питної води, на скелях висять пам’ятні таблички загиблим на піку Леніна. Надалі підйом відбувається по ґрунтових осипах, проте стежка гарно протоптана людьми і кіньми. На перевалі ловить мобільний зв’язок. Стосовно останнього – по прильоту в Киргизстан я за 10 євро придбала безлімітний тариф від місцевого мобільного оператора «О!», і залишилася ним задоволеною до самого кінця поїздки. Для кращої акліматизації ми затримались на цій висоті на 2 години і спустились назад то табору.

Пік Петровського – це вершина висотою 4830 м, на яку можна сходити з базового табору за один день. На початку маршруту розташовується меморіал, присвячений радянській жіночій експедиції під керівництвом Ельвіри Шатаєвої, яка в повному складі загинула на піку Леніна в 1974 році через несприятливі погодні умови. По мірі підйому на гребінь відкриваються неймовірні краєвиди на Алайську долину з безліччю її озер. На саму вершину Петровського ми не підіймалися, а дійшли до початку снігового покриву на відмітці 4300 м. Цього достатньо для акліматизації.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Табір 1

Перехід від базового до 1-го табору триває в середньому 5-6 год. Як правило, на старті на кожного учасника припадає по 35-40 кг спорядження, тому при переході до 1-го табору користуються послугами перевезення частини вантажу за допомогою коней, вартість 2-3$ за 1 кг. Ми закинули для транспортування групове спорядження, їжу та залізо. Після перевалу Мандрівників шлях йде стежкою по осипних схилах морени, звідки в повній красі відкривається вид на сповзаючий льодовик Леніна. В кількох місцях ці осипи “живі”, тобто знаходяться в постійному русі. Ближче до табору потрібно перейти досить повноводну гірську річку зі швидкою течією. Часто біля річки чатують киргизи верхи на конях, напоготові переправити бажаючих з речима за 5$ з особи. А якщо ви в групі одна дівчина між 4 хлопців, то можуть переправити і задарма, як було в моєму випадку). Насправді вище за течією можна знайти мілкіше місце і перейти самотужки, про це ми дізналися вже на зворотньому шляху.

Перший табір знаходиться на висоті 4400 м. Тут на кам’янистій морені розкидані кілька таборів від різних туроператорів, між якими є безліч стежок, але майже немає вказівників, тому знайти свій буде не так просто. Якщо ж ви самостійні альпіністи діє та сама схема, що і в базовому таборі: за 3-5 $ за добу можна розташувати свій намет на території одного з туроператорів, де дозволено брати питну воду, користуватися туалетами, умивальниками і підзаряджати гаджети. До слова, мобільний зв’язок тут відсутній, проте в деяких таборах є можливість під’єднатися до інтернету за окрему плату. Наприклад, в Ak-Sai travel 1 год доступу коштує 5 $, а в Central Asia 500 МБ вартують 15 $. На перший погляд, послуга не з дешевих, але для урізноманітнення дозвілля і не на таке погодишся.

Наступного дня ми здійснили акліматизаційний вихід на пік Юхина – це вершина висотою 5130 м, з якої відкривається чудовий краєвид на льодовик Леніна і табори. Тут можна заночувати з власним наметом чи орендувати вже наявний, або ж піднятися і спуститися за один день. Ми обрали перший варіант і не пошкодували ні разу – дуже атмосферне місце, ввечері практично без людей. Наступного дня знову спустилися до 1 табору.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Табір 2

Перехід з 1 в 2 табір вважається найважчою частиною сходження, окрім самого штурму. Виходити на маршрут потрібно ще вночі, чим раніше тим краще. Так можна уникнути черг при проходженні льодовика, а також почуватися безпечніше на снігових мостиках. Починаючи з цього переходу і до самої вершини рух відбувається в кішках. Спочатку маршрут простягається мореною, потім пласкою частиною льодовика і виходить до початку стрімкого схилу, де альпіністи одягають кішки і зв’язуються між собою. Підйом відбувається по сніжному схилу, вкритому неширокими тріщинами. Згодом маршрут стає стрімкішим, сніжно-льодовим, проходить повз льодопад, де варто підстраховуватися льодорубом. Через крупні тріщини можуть бути натягнуті перила або встановлені драбинки. Нерідко буває, що при проходженні особливо широких тріщин неуважні сходжувачі втрачають частину спорядження або якісь цінні речі, оскільки те, що потрапило в глибокі тріщини, там, зазвичай, і залишається. Ми чули історії від очевидців, як люди перекидали спорядження через тріщину, ніяк не пристраховуючи його, і…результат таких дій досить передбачуваний. Далеко ходити не потрібно, я сама ледь не залишилася без новенького смартфону, який придбала за 3 дні до поїздки. Трохи вище тріщини він випав з кишені і почав з’їжджати в напрямку льодової безодні. Бігти за ним сенсу не було, та і досить небезпечно. Але врешті він зупинився за 2 метри від краю тріщини, нагрібши під себе снігу. Тому тепер я знаю на власному досвіді, що всі цінні речі, на кшталт паспорту, грошей, страхівки, телефону, бажано носити у водонепроникному чохлі на шиї.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Потім маршрут виположується і переходить в ділянку під назвою “сковорідка” – це широке сніжне плато, оточене з однієї сторони лавинонебезпечним схилом, а з іншої – гірським гребнем. Температура вдень тут може сягати +40°С, тому цю частину по можливості варто пройти якомога скоріше і раніше. Тривалість переходу від 1 до 2 табору варіюється в межах 6-9 год.

Другий табір розташовується на висоті 5300 м. Тут специфічні погодні умови: вдень, як правило, надзвичайно спекотно і абсолютно безвітряно, можна ходити в одній термобілизні, але як тільки заходить сонце – стає досить прохолодно. Для клієнтів крупних турфірм намети вже встановлені, немає необхідності їх тягти з собою. Табір колись розташовувався ближче до “сковорідки”, але у зв’язку з трагедією в 1990 році, коли загинуло 43 людини внаслідок сходження лавини, було прийнято рішення перенести його ближче до скель. Тож наразі табір встановлюється на осипному схилі, а в разі нестачі місця – на початку льодовика, де намети можуть стояти безпосередньо в снігу над тріщинами. Окрім того, зі скельного ребра можуть прилітати камінчики. Відповідно безпечним назвати другий табір не можна. Періодично зі схилів над “сковорідкою” зриваються лавини, але вони рідко дістають до стежки. Вище табору між скель тече невеликий потічок, воду з якого можна використовувати для приготування їжі, але сил туди піднятися в нас просто не було, тому ми топили навколишній сніг. Мобільний зв’язок відсутній.

Табір 3

Перехід від другого табору до третього в середньому триває 5-6 годин. Одразу за наметами починається крутий підйом, який долається за 1-1,5 год. Згодом маршрут проходить пологим хребтом. На висоті 5800 м, безпосередньо перед крутим підйомом на гору Роздільна, є можливість встановити проміжний табір, що ми і зробили. Під час нашого переходу там не стояло жодного намету, окрім наших двох, що створювало особливу атмосферу справжнього альпсходження та єднання з природою.

Якщо нести всі свої речі самостійно, підйом з 5800 м до третього табору на 6100 м, протяжністю всього якихось 500 м триває довгих 2-2,5 год. Крутизна схилу зумовлює пересування по ньому зигзагоподібним методом. Стан снігового покриву може бути різним – від пухляку до фірну, що передбачає підйом або з трекінговими палицями, або з льодорубом. Або лише за допомогою власних кінцівок, як це роблять безстрашні портери.

Третій табір – штурмовий, розташовується на горі Роздільна. Тут постійно дмуть вітри, які підіймають і жбурляють сніжний пил в різні сторони. Тому є необхідність обкопувати намет і будувати вітрозахисну стінку. Низькі температури стають відчутно нижчими вночі. Внутрішні стінки намету, яким би технологічним він не був, а також поверхня спальника вкриваються інеєм. Газові балони не слід залишати в тамбурах, краще забирати всередину намету, так як існує висока ймовірність залишитися без гарячої води. Воду, до речі, ми зберігали в термосах з тієї ж причини. Прояви гірської хвороби неминучі, проте їх інтенсивність дуже індивідуальна річ. Особисто в мене боліла голова, відчувалася сильна задишка, зате апетит був просто шаленим. В шлунок йшло все – від часника з хлібом, якими нас пригостив один український альпініст, до «мівіни», киселю і плиток шоколаду з печивом.

Вранці наступного дня вітер на хвильку розігнав навколишній туман і ми побачили фантастичні килими з хмар.

пік леніна, пік абу алі ібн сіни

Штурм

Після ночівлі в третьому таборі відбувається скидання висоти до 1 або взагалі до базового табору. Наступні кілька днів нашими основними обов’язками було гарно відпочити і набратись сил. Добре їсти, спати і слідкувати за прогнозами погоди, обираючи найвдаліший час для сходження. В подальшому маршрут повторюється: день на перехід в табір 2, ще один – в третій, і день для штурму вершини. Також можна встановити проміжний штурмовий табір на плато на висоті 6400 м для економії сил на сходження, але більшість альпіністів обходиться без нього.

На жаль, при повторному підйомі до 2 табору наша команда “схудла” на двох учасників, один з яких змушений був спуститися до бази у зв’язку з погіршенням самопочуття, а інший на кілька днів оселився в 2 таборі, оскільки не відчував у собі сил рухатися далі. В результаті сходження продовжили троє з п’яти учасників команди.

Штурмовий вихід з третього табору найкраще розпочинати о 2-3 годині ночі, оскільки за цей день потрібно набрати і скинути більше 1000 м в умовах кисневого голодування. Середній час підйому – 10 год, спуску – 5 год. Час повернення 14-15 година дня. Якщо до цього часу учасники не досягнули вершини варто повертатися назад, це основне правило безпеки, так як після обіду погода зазвичай починає псуватися. В нашому випадку погода зумовила пізній вихід (о 5-ій ранку), і погіршилася ще з 12 год дня, тому на свій страх і ризик ми продовжили сходження і піднялися на вершину о 15:40 год, пізніше часу повернення. При ускладненій видимості дуже важко знайти стежку, так як рельєф досить одноманітний, тому варто з собою мати GPS-навігатор.

Для початку потрібно скинути 100 м висоти до сідловини, звідки починається підйом сніжно-кам’янистим гребенем. Найскладніша ділянка на маршруті має назву “ніж”. Зазвичай тут натягнуті перила, по яких можна витягнути себе жумаром для економії сил. Після “ножа” стежка петляє між кам’яними насипами, за якими розташовуються довгі сніжні поля, і так почергово змінюється рельєф з кам’янистого на сніжний і навпаки. На висоті 6900 м розташовується плато Парашутистів, де часто лежить глибокий сніг, що ускладнює пересування. Плато назване на честь радянського десанту, який в 1968 році вперше в історії світового парашутного спорту висадився на пік Леніна. Ця подія стала сенсацією, проте успішною цю висадку назвати важко – четверо парашутистів загинуло.

Сама вершина нечітко виражена. Між іншими кам’яними насипами її можна впізнати хіба за різнокольоровими прапорцями, табличками, невеличким погруддям Леніна, і віднедавна великим православним хрестом. На вершині ми провели всього кілька хвилин, сфотографували один одного і почали спускатися.

Спуск відбувається по маршруту підйому. Дуже важливо розрахувати власні сили так, щоби їх вистачило на повернення в третій табір, а не викладатися на повну на підйомі. Мій  організм був надзвичайно виснажений після штурму, до того ж давалася взнаки гіпоксія, тому я поквапилась із спуском і намагалася не зупинятися, щоб чимшвидше скинути висоту.

Сходження вважається успішним, якщо крім вершини в альпіністів на рахунку є ще й вдалий спуск. Наступного дня наша команда стрімко скинула висоту до першого табору. І аж тоді прийшло усвідомлення: ми це зробили! А гора, попри неідеальну погоду, нас впустила на свою вершину і мирно відпустила додому.

Спорядження

Ось мій кінцевий повний список. Тут не лише спорядження, а практично все, що я брала з собою. На перший погляд, він аж надто детальний, але я вирішила нічого не викидати, щоби на нього можна було опертися при можливому плануванні своїх власних сходжень і оцінити, який караван речей потрібно з собою тягти.

Групове спорядження:

  • штурмовий намет
  • мотузка – статика для зв’язок з розрахунку мінімум 15 метрів між альпіністами
  • інтегрована система для приготування їжі
  • газ – доведеться придбати в містах Киргизстану, або на місці в базовому таборі, де балон 230 г коштує 8-10$
  • ремонтний набір
  • групова аптечка
  • снігова лопата з розрахунку 1 шт на намет
  • рації для зв’язку з базою та між собою

Особисте спорядження:

Одяг:

  • баф (3 шт: 2 літніх, 1 зимовий), кепка, балаклава
  • окуляри з найвищим рівнем захисту, в ідеалі 4 категорії, оскільки їх знімати доводиться лише ввечері
  • лижна маска для штурму вершини, захищає від сильного вітру
  • термобілизна (2 комплекти: шерсть на вищих таборах, синтетика для нижчих)
  • фліс (2 шт)
  • курток достатньо дві: мембранну на повсякдень та пухову експедиційну для утеплення та для штурму
  • рукавиці – такий елемент одягу, якого не буває багато. Особисто в мене було з собою 4 пари: флісові, лижні, пухові та утеплені верхонки, і за час експедиції у використання пішли всі
  • штани – трекінгові для радіалок, мембранні вітрозахисні, утеплені для штурму, флісові для сну
  • термошкарпетки (5 пар: 4 шерстяні, 1 синтетичні) + пухові чуні для сну і перебування в наметі
  • взуття – 3 пари: висотні черевики, кросівки, крокси. У висотних черевиках ми пересувалися більшість часу. Найкращий варіант – дво- або тьохшарові утеплені черевики. Інколи використовують ще пластикові черевики, які не промокнуть, а проте комфорт в них досить відносний. Кросівки знадобляться під час радіальних виходів з базового табору та для переходу в 1-ший. Крокси для бівака.

Спорядження:

  • рюкзаків необхідно кілька, в ідеалі це основний вмістимістю близько 80-90 л, додатковий 20-30 л для радіальних акліматизаційних виходів (його також можна використовувати як штурмовий) та міцний баул для транспортування речей до базового та 1 табору
  • спальник – краще пуховий на температуру комфорту в діапазоні -30°С, так як синтетичний на аналогічну температуру якщо й існує, то буде дуже важким. Скоріш за все влітку буде тепліше за -30°С, але погода дуже мінлива, тому чим тепліший – тим краще
  • килимок – повинен володіти хорошою термоізоляцією, оскільки табори 2 і 3 розташовуються на снігу, звичайного пінного килимка недостатньо. Найкращим поєднанням буде надувний та пінний
  • подушка надувна
  • сідачка
  • трекінгові палиці необхідні практично майже для всіх переходів, в тому числі для штурму
  • налобний ліхтарик+запасні батарейки
  • льодоруб
  • кішки
  • страхувальна система
  • самостраховочні петлі або вуса
  • карабіни (4-5 шт)
  • спусковий пристрій
  • жумар
  • льодобури
  • каска

Інше:

  • посуд (горнятко, миска, ложка, ніж, термос, каністра, пляшка м’яка, питна система)
  • їжа (сушена та сублімована, джерки, сухофрукти, горіхи, пастила, батончики, енергетичні гелі)
  • засоби гігієни (зубна щітка, паста, мило, шампунь, рушник, вологі серветки)
  • крем від сонця та гігієнічна помада з найвищим SPF, їх потрібно використовувати з самого початку експедиції і до її завершення, при нанесенні слід не забувати про підборіддя та нижню частину носу, так як вони часто згорають від відбитих від снігу променів
  • хімічні грілки для рук (за необхідністю)
  • павербанк
  • беруші для сну – на перший погляд дрібниця, але вона стає вкрай необхідною, коли в таборах багато люду, і групи можуть виходити чи повертатися в різний час доби
  • водонепроникний чохол для документів, грошей, страховки
  • книга, гральні карти
  • особисту аптечку слід формувати згідно індивідуальних потреб, наголошу тільки на кількох пунктах: варто обов’язково взяти регідрон або ізотонік, оскільки організм втрачає багато солей, а з гірською талою водою він практично не отримує корисних елементів; пульсоксиметр для вимірювання сатурації (насичення крові киснем), прилад простий у користуванні і стане основним після самопочуття методом контролю за станом організму, може бути один на всю команду; рятувальну ковдру слід обов’язково взяти кожному, бо окрім прямого призначення вона використовується в таборах для захисту наметів від палючого сонця, оскільки без будь-якого накриття в сонячний день перебувати всередині намету просто неможливо.

Бюджет

Загальний бюджет експедиції (без спорядження та подальшого відпочинку на озері в іншому кінці країни) склав 34373 грн (бл. 1280$) з людини, більша половина якого, а саме 17335 грн – перельоти і транспорт. Інші найвагоміші витрати – це їжа, газ, страхування, дозвільні документи. Загалом поїздка вийшла в кілька разів дешевшою, ніж будь-яка програма від туроператора. І куди цікавішою.

Проте скажу з власних відчуттів, ніякі кошти не зрівняються з тим шквалом емоцій, які переживаєш на маршруті, з тим колосальним досвідом, який здобуваєш шляхом наполегливості та самодисципліни, з атмосферою, яка панує навколо, і найголовніше – з тими приголомшливими краєвидами, які відкриваються з такої запаморочливої висоти. Цей світ вартий, щоб його досліджувати.

Наостанок залишу мій перший так-сяк змонтований ролик про сходження, знятий повністю на камеру смартфону. Приємного перегляду!

Живіть в моменті! Але пам’ятайте про безпеку.

Примітки:

* в альпінізмі існує поняття категорійності маршрутів, які класифікують по складності від 1 до 6 категорії, з розподілом на напівкатегорії А і Б, де 6Б вважається найскладнішою.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *