Сходження на К2 Оксана Літинська

Оксана Літинська

Тим хто слідкує за альпінізмом не потрібно представляти Оксану Літинську. Вона другою серед українських альпіністок завершила програму “7 Summits”, яка включає сходження на найвищі вершини всіх континентів, в тому числі і Еверест. Цього року Оксана Літинська зійшла на К2 – вершину, яка має сумну славу однієї з найсмертоносніших та небезпечних для сходження вершин і є другою за висотою серед восьмитисячників. Отже, сьогодні поговоримо саме про К2 та загалом про специфіку високогірних сходжень.

Оксана Літинська: сходження на К2

Чому після завершення програми “7 Summits” вибір зупинився саме на K2?

Відповідь складається із декількох частин. К2, як тяжко доступна вершина, з часу коли вона отримала свою назву «К2» у 1856 р. і до часу коли на неї нарешті у 2021р вперше взимку піднялись непальці, завжди зачаровувала альпіністів. Вершина теж відома тим, що особливо суворо ставиться до жінок. Троє із перших 5-ти жінок, що піднялися на вершину загинули на К2, а решта у перші шість років після того. Теж, на диво, у нашій групі було дві жінки і лишень вони отримали якісь більш-менш серйозні травми. Не буду поширювати якісь неймовірні конспіролоґічні теорії, але співпадіння справді вражають.

Колись, я, навіть, не могла припустити, що підіймуся на Джомолунґму, а за К2 я навіть не мріяла, але…

У Лондоні на початку пандемії було запроваджено дуже жорсткий карантин. Можна було виходити лишень раз на день, не віддалятися від свого житла на більше ніж певну відстань, все крім продуктових магазинів було зачинено. Я дуже важко сприймаю обмеження особистої свободи та права вибору, тому мені потрібно було якусь дуже серйозну мету, щоб психологічно змогти переносити ці обмеження. Так зародилася ідея, яка підсилилася знанням, що вже є компанії, що з 2014р водять комерційні експедиції на К2. Хотілося дізнатися, які межі моїх можливостей. Тим більше, що мені дедалі більше подобаються технічні моменти у висотному альпінізмі, а ця гора вважається досить технічною.

Сходження на К2 Оксана Літинська

Підготовка до сходження

Підготовка до будь-якого висотного сходження, для мене, завжди має аналітичну складову. Які ризики сходження? Коли їх чітко визначити, їх можна поділити на ті які ви можете повністю розрахувати та маєте на них вплив, частково, і на ті, на які ви не маєте жодного впливу.

Ваша фізична та технічна підготовки, а також ваше спорядження є повністю під вашим контролем. Людські стосунки в команді, ваше здоров’я під час експедиції є прикладами ризиків на які ви маєте частковий вплив. Погода, лавини, каменепади є поза вашим контролем.

Про фізичну підготовку. Тут наголос тренувань на витривалість. Ви повинні підготувати свій організм до довгих переходів по 6-12 годин з мінімальними потребами їжі та води на висоті. Тобто, спринти не є ефективною підготовкою до високогірних сходжень, а ходіння по горах із важким наплічником – є. Основна мета, навчити ваш організм споживати внутрішньом’язеві жири для енергії радше, ніж вуглеводні. Дуже детально цей процес описано в книзі Стіва Гауза та Скота Джонсона «Тренування для нового альпінізму». Дуже раджу.

Технічна підготовка накопичується роками. Чим більше ви знаєте і розумієте рельєф та відповідність вашої поведінки до його зміни, тим безпечніше буде ваше сходження. Наприклад:

  • де можна, а де не можна сподіватися на страхування (гаки, зачіпки, льодобури, закладки, міцність мотузки);
  • де краще пройти якнаймога швидше (лавини, каменепади, сераки, тріщини), а де можна зупинитися на привал;
  • навіть, елементарні речі, як ходити в кішках чи жумарити, щоб швидко не втомлюватися – це все у сукупності здобувається лише з досвідом.

Сходження на К2 Оксана Літинська

Як виглядала логістика до базового табору? Як транспортували спорядження та рухалися?

Незважаючи на тип експедиції, логістика до базового табору восьмитисячника для всіх команд є однакова. Ви наймаєте місцеву компанію яка перевозить/переносить ваші речі до базового табору (БТ).

Специфіка К2 (тут можна додати і Брод-Пік так як її базовий табір знаходиться півтори години ходи від табору К2) полягає у її недоступності. Перше село є за 100 кілометрів від БТ, їх потрібно пройти пішки. Не те щоб дороги, у більшості протяжності маршруту немає, навіть, стежки. Часто доводиться переходити вбрід ріки та переходити по великих брилах або долати небезпечні скалохідні (скалоходження – новий термін для scrambling) ділянки. Цього року вперше розчистили від останнього села додаткові 20 кілометрів де може пройти джип.

По дорозі є декілька місць із проточною водою придатних для табору. Перехід, зазвичай, займає 4-5 днів (трекери мають один день перепочинку, альпіністи йдуть без нього). Сам перехід, окрім добирання до табору, теж грає другорядну роль поступової акліматизації. Великі відстані означають досить виснажливі дні, часто по 20+ кілометрів часто у нестерпну спеку. Проживання в наметах, які потім використовуватимуться для базового табору. Харчування у великих тентах зі столами та кріслами. Усе це збирається щодня, переноситься на нове місце та знову розкладається. На місцях таборів місцева влада почала будувати вбиральні та часом, навіть, умивальники.

Через особливості Каракоруму, де гвинтокрили використовуються лишень місцевими збройними силами, доставка спорядження відбувається носильниками або віслюками. Скажімо, на восьмитисячник та перебування там 1,5-2 місяці все моє особисте спорядження важило 45-50 кг. Це – дві людини, щоб перенести речі в базовий табір. Додати до цього їжу (1,5-2 кг/день на людину), спільне спорядження у базовому таборі та на горі, то вийде дуже багато людей. 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Як відбувається взаємодія з шерпами, та хто відповідав за які ділянки та чим відрізняється комерційне сходження від спортивного?

Сучасна, знана на Заході (я включаю туди теж і Україну, Японію, етс) історія висотного альпінізму базується на сходженні «західних» альпіністів на восьмитисячники із допоміжною роботою шерп (тут «шерпа» в значенні носильника/кухаря/пізніше партнера по сходженню). Тому я дуже раділа, коли на останню справжню неприступну твердиню висотного альпінізму – зимову К2, зайшла саме команда непальських альпіністів. Це знаменувало своєрідне дозрівання професії в Непалі на рівні до «західних» стандартів.

Шерпи завжди були сильнішими у високих горах, проте до недавнього часу не мали можливості отримання достатньої технічної підготовки, грошей та взагалі амбіцій на першопроходи. Однак, з розвитком альпіністичної індустрії у Непалі, набуттям шерпами альпіністичних технічних навичок та розвитком в Непалі IFMGA – міжнародної асоціації альпіністських гідів та відповідної градації та вимог до членства, виникло багато компаній, які водять клієнтів у гори. Вони виросли із компаній, що забезпечували добирання до та побут в численних базових таборах для «західних» компаній і тепер на рівних змагаються за клієнта із ними. Зараз більшість клієнтів восьмитисячників в Непалі є клієнтами напряму або опосередковано саме Непальських компаній.

Сходження на К2 Оксана Літинська

У Пакистані, цей розвиток ще не на тому зрілому рівні як в Непалі, тому, можемо спостерігати феномен, коли шерпи використовуються як професійні альпіністи у Пакистані. Цього літа на К2 була комбінація різних варіантів сходження на гору. На маршруті абруцці було три великі компанії: західна, непальська та одна пакистанська компанія та декілька незалежних сходжувачів. Усі вищевказані користувалися послугами місцевих компаній із добиранням до та проживанням у базовому таборі.

Західна компанія Madison Mountaineering (ММ) є першими, хто у 2014 успішно повели комерційну експедицію на К2 і Ґарет Мадісон цього року вже втретє стояв на її вершині. Команда складалася із клієнтів, західних гідів (які, ймовірно, частково покривали власні витрати, бо сходження на К2 завжди добре мати у своєму резюме), шерп та місцевих високогірних портерів – гапів (HAP high altitude porter – еквівалент шерпи але, звичайно – проте не завжди, з меншим досвідом та технічними навичками). Тобто, ММ організовувала експедицію, забезпечувала все спорядження (намети, кисень і тп), прокладала маршрут, наймала шерп, гапів, місцеву компанію та, що найважливіше, приймала разом з шерпами рішення про саме сходження. 

Непальська компанія Pioneer Adventure була другою компанією яка була на горі. Вони є прикладом саме непальських компаній, що забирають ринок у «західних». Вони теж, як ММ організовували експедицію, забезпечували все спорядження, наймали місцеву компанію, прокладали маршрут і тд. Клієнтами Пайнір були дві окремі групи: Альпоманія та три українські сходжувачі. 

Вперше цього року пакистанська компанія мала експедицію на К2. Це компанія Мірзи Алі – Karakoram Expeditions. Вони мали 11 клієнтів – включно з першою пакистанкою, що збиралася зійти на К2, місцевих гапів та, що цікаво, двох західних альпіністів для прокладання маршруту. 

Із горстки незалежних сходжувачів можна виділити Елію Сайкалі – канадського фотографа який знімав фільм про Саджида Садпару. Саджид разом зі своїм батьком Алі, ісландцем Джоном Снорі та чилійцем Хуаном Пабло Мором намагалися зійти на зимову К2. Вони четверо штурмували вершину з третього табору. У певний момент Саджид почав погано почуватися, вони спробували використати запасний кисневий балон, проте він не спрацював і батько наказав синові повертатися в третій табір. В результаті лишень він один повернувся живим з гори. То влітку Елія разом з Пасангом Каджі (ПК) шерпою допомагали Саджидові шукати тіло батька. 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Шерпи з обидвох експедицій мали спрацьовану кооперацію. Вони домовлялися про прокладення маршруту та інші речі, як наприклад, почерговість сходження на штурм вершини. Щоб не нести багато наметів на гору, було домовлено, що експедиція Пайнір піде першою із виходом на вершину 27-го, а експедиція Мадісон другою на один день пізніше – із виходом 28-го. Тоді можна буде використовувати намети один одного у всіх таборах та не нести зайвої ваги.

Спортсмени

В Україні є такий вид сходжувачів на високі гори, яких називають спортсмени. Я не зустрічала чіткого визначення хто саме є спортсменом. Єдине, і це мабуть залишок із часів СССР, це люди які мали спортивні категорії в альпінізмі та їхнє сходження спонсорувалося державою.

На заході такого поділу немає. Є поділ на тих, хто йде на гору із комерційною експедицією і є ті, що йдуть як незалежна експедиція. Спробую зі своєї точки зору класифікувати схожості та різницю між цими категоріями у розрізі сходження саме на восьмитисячники. Теж, як у будь-яких правилах, бувають винятки – я їх не деталізую.

Категорія Комерційна експедиція Незалежна експедиція
прийняття рішень гіди експедиції члени експедиції
сервіс у базовому таборі місцева компанія місцева компанія
сервіс у штурмових таборах компанія члени експедиції
спорядження особисте члени експедиції члени експедиції
спорядження базовий табір компанія/місцева компанія місцева компанія
спорядження на горі (намети, кисень …) компанія місцева компанія/члени експедиції
прокладання маршруту/перил компанія звичайно використовують маршрут прокладений комерційними експедиціями
переваги безпечніше

рішення приймають професіонали

менше носити

більший шанс досягнути вершини

дешевше

власна команда

власні рішення

недоліки дорожче

можете «не вписатися» в команду

мусите приймати рішення інших

більше небезпечно

власні рішення

менший шанс досягнути вершини

без паралельних комерційних експедицій – дуже малий шанс досягнути вершини

більше носити

У горах, на жаль, є різні люди і деякі поодинокі нескурпульозні незалежні «сходжувачі» часто використовують чужі намети у висотних таборах залишаючи там за собою сміття. На Джомолунґмі справа теж доходить і до використання чужих кисневих балонів. 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Проблема відносин спортсменів та аматорів

Коли високогірні сходження були цариною спортсменів, яких фінансували держави, вихід на вершину восьмитисячника вважався національним надбанням та альпіністи національними героями. Героїзм сходження у високі гори культивувався та ставав загальною аксіомою. Із приходом комерційних експедицій, коли культ високих гір все ще сидить у нашій психіці, а загал не розуміє різниці, аматори почали витісняти спортсменів із цього героїчного подіуму.

Спортсмени потратили багато часу, особливо, у юні роки щоб досягнути тієї вправності, відповідної кондиції та навичок, які дають розуміти ризики в горах та знати як їх зменшити. Тому існує деяка (неприємна) зверхність до аматорів у середовищі спортсменів. Коли на всі восьмитисячники зійшли аматори, спортсменам все важче і важче знайти привід щоб фактично повернути попередню славу. Потрібно справді попрацювати – безкисневе сходження, новий маршрут, або щось ще більш небезпечне щоб пережити емоції першопроходця. Сподіваюся, що українські спортсмени розвиватимуть членство України в IFMGA, зможуть заробляти як гіди та досягати професійних вершин у персональних проєктах.

З другого боку аматори, що запізнали цієї слави як «покорителі» гір, теж люблять роздути свої досягнення та часто не віддають належне свідомо та несвідомо цілій системі підтримки їхнього сходження. На підтримку аматорів скажу, що вони паралельно змогли досягнути чогось у звичайному житті, заробили достатньо грошей на комерційну експедицію, довели свою фізичну форму до високого ступеня та витратили багато часу і ресурсів щоб стояти на вершку цих гір. Це далеко не багатьом вдається.

Обидва типи мають повне право на співіснування. 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Маршрут підйому та його специфіка

Маршрут називається «шпора Абруцці» по південно-східному гребеню. Експедиція Герцога Абруцького вперше окреслила цей маршрут у 1909 році, та через складність і погану погоду ніхто не дістався вище 6500м. Між базовим табором та вершиною є ⅘ проміжних таборів із наступними приблизними висотами:

Базовий табір – 4900 м

ABC – 5300 м

Перший – 6000 м

Другий – 6700 м

Третій – 7300 м

Четвертий – 7850 м

Прокладання маршруту

Мотузки, чи то пак перила, до другого табору прокладали гапи каракорумських експедицій та Мадісон. Після другого табору маршрут прокладали шерпи Мадісон та Пайнір. Усього десь близько 4-5 кілометрів мотузок. Шерпи, що йшли у другій черзі а також «західні» альпіністи включно із Валентином деколи підправляли станції з точки зору безпеки та плутанини безлічі мотузок, які залишилися із минулих років. Усі інші сходжувачі використовували ці мотузки. 

Акліматизація

У нас був один довший акліматизаційний вихід (ротація). У порівнянні, при сходженні на Джомолунґму ми мали три ротації. Різниця полягає у поєднанні декількох факторів: К2 є більше небезпечна, тому краще провести там якнайменше часу; усі мають досвід такої висоти; нові підходи до акліматизації. Ми провели першу ніч в ABC, дві ночі в першому таборі та дві ночі в другому + піднялись трошки вище другого табору а тоді на другий день спустились до базового. Із симптомів мала сильний головний біль у другому таборі, який подолався ібопруфеном.

Сходження на К2 Оксана Літинська

Табори

Місця у першому та другому таборах – обмаль. Намети стоять прив’язані один до одного та у туалет потрібно ходити прив’язаним у дуже видному місці. Тому, завжди потрібно, або наперед забити своє місце під намет, або домовитися із кимось, що ви використовуєте їх намет в одному таборі, а вони ваш у іншому. Це ще не означатиме, що коли ви туди видряпаєтеся, намет буде у нормальному стані. Більшість з них є пошкоджена через сильний вітер, частий каменепад або необережний рух ноги з кішками.

Маршрут

В загальних описах, маршрут Абруцці є досить складним. В середньому кут нахилу ~ 45 та більше градусів. Нижче третього табору фактично немає площадок, тому, лавина, зрушений лід чи камінь не мають де зупинитися і, набираючи швидкість, з гулом летять донизу. Перила проклали від 100 м після ABC і до вершини перериваючись лишень всередині Т3 та навколо Т4. Станції до Т3 переважно на базі гаків вбитих у скелі. Скелі часто крихкі, скріплені льодом. 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Про кожну ділянку аж до четвертого табору

Базовий табір до ABC. Перепад ~400м. Час – близько 2 годин. Перша частина маршруту є майже рівна по морені. Більшість набору висоти є у другій частині, де потрібно перейти льодопад. Це не Кумбу, тобто без глибоких тріщин – він знаходиться на відрозі гори, але теж потрібно трохи попрацювати, здебільшого кішки не потрібні. Табір знаходиться у підніжжі гори і крім акліматизаційного слугує місцем де команди тримають спорядження щоб не носити до базового табору – системи, кішки, палки по дорозі догори.

ABC до Т1. Перепад 700м, час ~4 години. Тут починається постійний кут 45-50 градусів. Від 100 вертикальних метрів після ABC, маршрут по снігу із деякими скельними ділянками. По дорозі донизу бачила сліди використання техніки ґлісаду деякими альпіністами.  Відносно захищений, є пару ділянок де можна потрапити під каменепад, з обидвох боків після теплих днів часто сходять міні лавини. Дещо крутішає перед Т1.

Т1 до Т2. Перепад 700м, час 4-6 годин. Із покращенням погоди, більшість маршруту змінюється з 60/40 пропорції снігу до скель до 30/70. Багато незахищених ділянок по дорозі вниз із незначним захистом. Якраз перед Т2 знаходиться відома всім перешкода – House’s Chimney – димохід Гауза (названий на честь американського альпініста Вільям Гауза, який вперше її пройшов у 1938 р). Майже вертикальна 30-ти метрова ділянка. Не найважча ділянка, як на мене. Стара дротяна драбина заважала знаходити нормальні зачіпки для ніг, треба було трошки більше працювати руками. Із провішаними перилами і відповідною погодою точно менше 10 хв.

Т2 до Т3. Перепад ~600м, час 4-6 годин. Найбільш технічна ділянка. Переходимо Чорну Піраміду. Кути 45/85 градусів. Більшість частини маршруту пролягає скелями із значним ризиком каменепадів. Коли вийшли на сніг, то знаєте, що перейшли Чорну Піраміду і Т3 вже недалеко.

Т3 до Т4. Перепад 550м, час 2-4 години. Кути між 20 і 40 градусів, є дві ділянки із ~ 60 градусів. Виключно по снігу. Станції – снігові якорі. Найбільш лавинонебезпечна частина маршруту. Через фізичне розміщення та напрям вітрів тут назбирується багато снігу, який через особливі умови у Каракорумі не ущільнюється достатньо для легкого проходження. Тут часто можна «загубити» попередні закидки речей та кисню. Наші балони, які шерпи винесли попередньої ротації засипало 1,5 м пластом снігу. Вони копали цілий день поки їх знайшли. У четвертому таборі є де розвернутися і можна знайти достатньо повністю горизонтальних ділянок для наметів. Найважливіше! На краю табору добиває 4джі вишка із Конкордії. (: 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Остання ділянка та штурм вершини

Ми прийшли в четвертий табір біля 17.00. Повечеряли та лягли відпочити. Ніхто не спав. Більшість лежала в масках у наметах по троє. Вийшли біля 23:30. На вершині були якраз після сходу сонця. Сходження зайняло менше 6-ти годин.

Маршрут: відразу після табору – помірковано похилий схил де нема сенсу прокладати перила. Вони починаються перед Bottleneck (шийка пляшки) снігово-льодово-скельна ділянка 50-80 градусів. Це дуже небезпечне місце, тут часто сходять лавини та відколотого від сераку льоду, де загинуло 11 альпіністів у 2008 році. 

Ми вийшли останні. Перед шийкою пляшки мій шерпа Аанґ Пурба повертається до мене і задає запитання: “Didi, are you OK?” Didi – це поважне звертання і означає «старша сестра». І тут я знову попалася так само як на Евересті. Я кажу: «ОК». Тоді він відщіпається від перил (я вже знаю що буде далі, і теж відщіпаюся) і ми прищіпаємося один до одного і рвемо догори. Всіх обганяємо та йдемо тепер перші. Він, як сирдар (основний шерпа) повинен прослідкувати чи безпечний маршрут. Першим йде один шерпа – перевіряє перила, потім Аанґ Пурба, ну а я вже після них приліпилася. 

Після перешийка переходимо до 50 градусного траверсу під стометровим льодяним сераком. Переходимо по одинці, бо під ногами під тонким пластом снігу – голубий лід. Вночі світло від місяця та ліхтариків відбивається від льоду згори та створює враження величезного діаманта, що вгруз у бік гори. Неймовірні відчуття краси та крайньої небезпеки.

Після траверсу виходимо на 150 метрову льодяну стіну 70-80 градусів. Переважно рухаєшся на передніх зубцях кішок. Ускладнює факт, що переді мною лишень двоє шерп – тобто, йдучи третьою не можу скористатись вже входженими слідами (із точки зору навантаження, трошки легше йти останнім, сніг більше втоптаний, лід вже вибитий для кішок). На додаток, потрібно було часто чекати – перший шерпа ще додає перил, бо прокладено було лишень одинарну 7  мм мотузку. Спускатимемося цей відтинок вже на подвійній, що не може не тішити. На шляху, на мотузках висять два тіла. Це Алі Садпара та вище Джон Снорі. Вони загинули цієї зими, найімовірніше, по дорозі вниз. Моторошно, бо знаєш хто це. Намагаєшся з повагою відноситися до тіл – не фотографувати та випадково на них не стати, особливо при спуску вниз. Думаєш про свою долю.

Вийшовши із стіни, бачимо на обрії початок сходу сонця. Проміння ще не вибралося через крутизну землі і кольори більше із зеленої гами. Залишилось десь 50 метрів по сніжному схилу. Тут мені довелося дуже важко. Мабуть тому, що більшість сил витратила на льоді. Я значно сповільнилася, але чомусь ніхто не обігнав. По дорозі перші промінчики досягнули нас і стало значно веселіше. Ми вийшли на вершину. 

Сходження на К2 Оксана Літинська

Резервне спорядження

Сходження у розрідженій атмосфері із браком кисню забирає неймовірну частину сил. Фізично я відходила десь пів року після Евересту. Тому в резерві є лишень найменший мінімум. Найважливіше це – кисень. Завжди, ще раз хочу наголосити, завжди потрібно мати кисень в резерві. Він забезпечує базову життєдіяльність – інші речі відходять на другий план. Потрібно добре прорахувати скільки кисню вам буде потрібно за хороших обставин та додати ще на випадок надзвичайної ситуації.

В додатку я завжди зі собою маю реманентний набір, з якого на штурм залишаю лишень міцний скотч (майже немає такої проблеми, що не можна не вирішити скотчем) та ніж. Запасні хімічні обігрівачі, теплі пухові рукавиці де я заздалегідь вкладаю відкриті обігрівачі (щоб вони вже були теплі, якщо потрібно використовувати), ліки від висотної хвороби та проносу. 

Навіть при наявності перил завжди потрібно мати льодоруб. Не відомо в яких умовах можна опинитися і потрібно знати як покладатися на власні сили.

Фізичні кондиції, система харчування та води, за якими показниками потрібно постійно слідкувати

Висота та погода керують всім, що ви робите на восьмитисячнику. Вони впливають на ваше здоров’я та шанси повернутися безпечно з вершини.

На висоті змінюється апетит, травлення та метаболізм. Пожити місяць у базовому таборі – краще за будь-які б‘юті кемпи. Ви втратите вагу не прикладаючи до цього ніяких зусиль. Втрата спричинена насамперед підвищеним серцебиттям, через брак кисню серце повинно працювати важче щоб кров донесла кисень до всіх потребуючих клітин тіла. А при сходженні на вершину можна за один день витратити біля 10 тисяч кілокалорій.

Для кращої акліматизації потрібно багато пити. На висоті повітря є сухіше, ви дихаєте частіше щоб компенсувати брак кисню а також частіше посієте через холод та тимчасове ребалансування pH крові нирками (підвищена через дихальний алкалоз викликаний гіпервентиляцією) 3-5 літрів на день. Це само по собі є проблемою у середовищах із температурами нижче 0. Топити лід та сніг є енергозатратним та паливо для цієї затії є додатковою вагою. Як завжди, золота середина є у балансі. Спостерігайте за кольором вашої сечі. Вона повинна бути світло-солом’яного кольору. Дегідратація як мінімум пришвидшить наступлення висотної хвороби та зменшить фізичні здатності (ви будете повільніші фізично та ментально). 

Апетит на висоті притуплений, тому часто потрібно себе змушувати їсти. Особливо у базовому таборі. У всіх інших таборах ви мусите подбати про себе. Не залежно, що ви візьмете цього не буде достатньо щоб відновити втрачені на горі калорії, тому фактично сходження є в основному на ваших запасах енергії в організмі. Чим вище ви піднімаєтеся, тим тяжче для вашого організму перетравлювати їжу, тому прості вуглеводні стають все більше помічними. Проте, на горі мені не хочеться багато солодкого, найкраще заходять супи (пісний борщ від Їdlo), норі (сушені водорості) відновлююсь вимиті водою мінерали та мед. 

Поради для тих хто хотів би повторити сходження подібної складності  

Якщо хтось хоче повторити подібне сходження – їм поради не потрібні. Вони вже повинні мати достатньо знань і досвіду щоб, навіть, подумати про цю гору. Вони будуть, як і я, безуспішно боротися із цією залежністю. Залежністю бачити первинну та потужну красу природи, залежністю підкорювати себе з кожним вистражданим кроком, залежністю ще і ще пережити відчуття вільної людини у піднебессі.

Сходження на К2 Оксана Літинська

3 Коментарі
  1. Дякую, пані Оксано, це дуже змістовна та інформативна розповідь 🙂 Вітаю з вершиною, бажаю нових викликів та досягень!

  2. Дякую за матеріал. Ви молодець! Вітаю зі сходженням на К2

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *