Якщо коротко, то відповідь на питання “чому?” проста – карантин. Думаю що більшість тих, хто у цьому сезоні їздив на активний відпочинок у гори Туреччини не планував цього робити. Ми не виключення, у більшості плани були інші, але ті країни виявились зачиненими. Саме тому десь у другій половині липня я почав придивлятись до Туреччини. Маршрути на Качкар вже більше року були в мене у закладках, як варіант “цікаво, але можливо колись іншим разом” і цей інший раз настав.
Туреччина: сходження на Качкар
Взагалі Туреччина дуже крута країна для активного відпочинку, 80% країни це гори, ціни доступні, але через те, що вона поруч і поїхати туди просто, то зазвичай ти дивишся у бік інших країн, які здаються більш складно досяжними.
Безумовно, що у Туреччині є багато інших варіантів: Каппадокія, Лікійка, та інші. Але якраз Качкар здався найцікавішим варіантом. Менш туристичний регіон, а це означає що і людей буде менше, похід у більшості турклубів стоїть як складний (що додає йому цікавості), ну і на додачу під час походу можна і піднятись на Качкар, що також є плюсом. Саме тому вибір зупинився на ньому.
Формат подорожі: трекінг.
Нитка маршруту: Трабзон – Кале – Pınağros Yaylası – Döner Gölü – Davalı Yaylası – Deniz Gölü – Качкар – Olgunlar – Айдер.
До Трабзону діставались через Стамбул. Найдешевший варіант, мабуть, летіти у Батумі, і вже звідти їхати автобусом. Але зараз Грузія зачинена, тому є лише варіант напряму летіти у Туреччину. Від Трабзону до Кале діставались трансфером, так само і з Айдеру до Трабзону на зворотному шляху. Контакти водія дали у готелі в Айдері, котрий ми забронювали для ночівлі після походу. В цілому, можна доїхати рейсовим автобусом до Пазару і вже тут шукати транспорт до Кале. З Айдеру також казали, що ходять автобуси. Але якщо вас група, то легше (але трохи дорожче) буде взяти трансфер відразу, для економії часу.
У плануванні треку та складанні маршруту допомогли маршрути різних турклубів, а також поради знайомого, який ходив сюди пару років тому. Довелось трохи підкорегувати та скоротити по днях маршрут, що був у турклубів, і вийшло як раз 7 днів і 6 ночей. Без днів відпочинку та запасних на випадок негоди, але в результаті цього вийшло достатньо.
Ночівлі та бронювання
Ми прилетіли до Трабзону об 11 годині, тому залишитися тут на ніч не було ніякого сенсу. Придбавши газ, відразу вирушили до Кале. Бронювання були на останні дві ночі. Перша у Айдері. Там ми зупинились у gokkusagi apart. Залишились дуже задоволені. Нормальна ціна, хороше житло і головне – дуже класний персонал. Хлопець що там працює допоміг організувати трансфер, а також консультував у всіх питаннях що у нас виникали. У Трабзоні зняли апартаменти біля аеропорту. У обох випадках ціна була приблизно 50-60 євро за ніч із 6 осіб.
Клімат
Ми були на початку вересня. Погода була чудова майже увесь час. Хіба що, у перший і останній день трохи йшов дощ (зовсім трохи). Казали що так часто буває по цей бік хребта, куди приганяє хмари з Чорного моря. Але більшу частину маршруту ми проходили по інший бік, і було сонячно цілими днями. По температурі, то вдень приблизно 18-25 °C (іноді на сонці могло бути більш спекотно). Вночі значно холодніше, найнижче було в районі – 2 °C , -5 °C (на висоті вище 3000м).
Їжа
У нас було 7 днів і 6 ночей. На вечері купили три сушені набори різних супів на шість осіб, а також макарони та крупи. На додачу до них були сушені овочі, а також м’ясні консерви I’MREADY, ними залишились задоволені. Перекус був з батончиків та бутербродів, а сніданок кожен вже брав собі індивідуально. Я взяв на пробу сублімати від Харчів. Не ідеальні, але теж залишився задоволений, смачніше, ніж звичайна сушена їжа.
Навігація
Весь маршрут є у додатку Maps.me, тому через нього дуже зручно будувати шлях. У цілому, часто стежки немає, є тільки напрямок, або ж тури складені з каменю. Ще проблема, що багато стежок протоптані коровами, або козами. В цілому, то заблукати тут буде важко, адже зазвичай ти бачиш орієнтир куди тобі йти, перевал чи селище попереду. Ми лише один раз пройшли трохи, далі ніж треба було і у результаті довелось підніматися по крутому схилу.
Похід такого типу у комерційних турклубів розрахований на 8-9 днів. Трохи скорочений перехід десь, та один день запасний. Але 7 днів цілком вистачило щоб пройти маршрут. Так в нас була весь час хороша погода, звісно, і можна було цілий день йти. Тому, можливо, запасний день не така вже й погана ідея, адже у випадку грози підійматись на перевал не дуже розумно. З приводу ж самих переходів, то в середньому було по 9-13 кілометрів у день, і десь по 700-900 метрів набору висоти. Легкими їх не назвеш, але і чогось надважкого також не було. Йти вгору з рюкзаком однаково як у Карпатах, так і тут (хіба що комусь висота може даватися важче). Здебільшого ми виходили о 9-10 ранку і приходили до табору до 16-17 години, і це у спокійному темпі із привалами та перекусами.
Місця для палатки знайти нескладно, із водою також немає проблем. Єдина стоянка, де місця трохи обмежені, вже біля самого Качкару, тому туди краще спробувати прийти раніше до озера Deniz. Звідси до Качкару 3-4 години підйому і десь 500 метрів по вертикалі. Якщо ви йдете зі сторони селища Olgunlar, то можна зупинитись біля табору у Dilberduzu, але звідси вже треба буде набрати аж 1000 метрів до вершини Качкару і прокидатись доведеться набагато раніше.
Olgunlar, до речі, єдина точка на маршруті де є блага цивілізації, зокрема, кафе. Ціни дуже демократичні. Нормально поїсти із чаєм та айраном у нас вийшло десь на 3-4 долари з людини. Але проблема, що зустрівши таку цивілізацію на 6 день походу, знову одягати рюкзак і вирушати далі було трохи лінь.
З приводу самого ж Качкару і сходження на нього. Воно не є категорійним у плані альпінізму. Але легким його теж не назвати. Складність у тому, що весь час ти йдеш по камінню та сипучим схилам, і через це треба бути максимально уважним і обережним. По часу сходження зайняло близько 3:30 – 4 годин, враховуючи те, що ми на початку трохи не туди звернули і йшли не дуже швидко. На спуск пішло трохи менше трьох годин.
Нам пощастило і хмари, котрі заховали гору від нас на час сходження, розійшлись якраз коли ми вже підходили до її вершини. Тому ми мали змогу трохи помилуватись пейзажами.
Після спуску з гори, ми відпочили пару годин, і потім зібрали рюкзаки та пішли до нижнього табору Dilberduzu. Відстань сюди 2 км, і 500 метрів вниз. У сезон (літо) тут також за словами інших туристів є палатка де можна купити їжі, і навіть замовити собі повноцінну вечерю. Але на початку вересня тут вже було порожньо.
Бюджет: Переліт Київ – Стамбул – Трабзон і назад коштував 325$. Летіли Туркішами, тож багаж був відразу включений у вартість. Купували десь за місяць до вильоту. Через Анкару можно дістатись дешевше, але ми ще 2 дні були у Стамбулі. На готелі пішло десь 20$ з людини. Це за дві ночі, в Айдері та Трабзоні. Трансфер із Трабзона у Кале та із Айдеру у Трабзон вийшов 30$ із людини. По кілометражу це десь 350 у дві сторони. Їжа вийшла приблизно 40-50$ з людини, і страховка коштувала 35$.
Висновки та поради:
- Якщо ви їдете групою та орендованим транспортом, то просіть водія завести вас максимально далеко за Kale. Йти просто автомобільною дорогою не дуже цікаво.
- Також завантажте офлайн карту і чітко вкажіть водієві куди вам треба. Наш було звернув не у ту сторону і як виявилось думав, що нам треба до якогось іншого Kale.
- Не забудьте крем від сонця та гігієнічну помаду (порада з розряду Капітана Очевидність та все ж таки).
- У фото додам карту із місцем, де можна купити газ у Трабзоні. У тому місці знайдете невеликий магазин із великими газовими балонами. Покажете фото того що вам потрібно і їх привезуть. У нас це зайняло приблизно 15 хвилин. Балон на 450 грамів коштував 45 лір. Газ обов’язковий, дров на треку немає.
Спорядження:
- Намет Marmot fortress 3p;
- Рюкзак Osprey Kestrel 68;
- Спальний мішок Deuter Orbit +5;
- Надувний килимок Pinguin Sherpa 38;
- Система приготування їжі Jetboil Flash;
- Ліхтарик BD Storm;
- Трекінгові палиці Tramp;
Одяг:
- Куртка Marmot Minimalist;
- Штани Sherpa;
- Штани Turbat Prut;
- Фліс Turbat Ilma:
- Термобілизна Craft;
- Футболка Craft Ease SS;
- Шорти Alpine Pro Trent;
- Кросівки Salewa MS MTN Trainer GTX;
- Шкарпетки Lasting;
- Дощовик-пончо Terra Incognita;
- Buff;
- Бейсболка Patagonia;
Висновки про спорядження
Певні елементи одягу та спорядження були придбані якраз перед цією поїздкою і користувався ними вперше. Кросівки Salewa MS MTN Trainer GTX, залишився задоволений, міцні, добре тримають вологу, єдине я їх не встиг розносити і тому ноги трохи постраждали. У нас в групі більшість йшла у кросівках цей трек, всі цілі, але в деяких випадках (особливо при спуску з Качкару) доводилось бути дуже обережним, адже там підвернути ногу було максимально просто. Тож для більшої впевненості краще взяти черевики. Рюкзак Osprey Kestrel 68, ним залишився також дуже задоволений, влізло все що було потрібно, вага склала кілограм 18-20, дуже зручний. Спальника із комфортом +5°C було достатньо, змерз лише одну ніч. Фліс Turbat Ilma, ним також я задоволений, компактний, легкий і при цьому доволі теплий як для своїх розмірів.
Окремо про каску. З тих людей, що ми бачили, то на Качкар у касках йшло приблизно 50%. Безпосередньо тут були місця, де може насипати каміння і тому каска не буде зайва.