Петро Шамборовський

Перший мій досвід у альпінізмі відбувся чотири роки назад, а далі, як кажуть все як в тумані, за цей час я встиг побувати на Монблані та Аконкагуа. Я ніколи не любив та не люблю прості виклики. Тому, знаходячись в ізоляції через COVID звісно захотілось нарешті кудись вирватись. Спочатку думав про Патагонію та вулкан Охос Дель Саладо, але через невизначеність з Чилі поїздка відмінилась. Тому я почав думати про Непал та свій перший восьмитисячник – Лхоцзе, як кажуть, гарний варіант для тих, в кого є амбіції сходження на свій перший восьмитисячник.

Лхоцзе: через Айленд Пік та Ама Даблам – експедиція, тривалістю в 64 дні

Я чудово розумів, що без досвіду семитисячників буде важко, і майже нереально – власне це мене й мотивувало спробувати! Для мене гори – це не лише вершина для статистики, це, в першу чергу, безмежна краса навколо тебе і задоволення від самого процесу. Тому було вирішено летіти в Непал і стати серед невеликої кількості шалених альпіністів, що наважились прилетіти в країну, яка лише відчиняла двері після двох років локдауну. Організував нашу поїздку мій приятель та засновник компанії “ExtremeGuide” Олег Іванченко.

Аби уникнути ризикованих численних переходів через Хумбу, було вирішено пройти акліматизацію через сходження на Айленд Пік (6189 м) та Ама Даблам (6812 м). Після перейти в базовий табір Евересту та здійснити фінальну акліматизацію з ночівлею на 7200м. Будучи поціновувачами альпійських (спортивних сходжень), ми вирішили спробувати зайти на Лхоцзе без допомоги шерп та кисневих балонів. 

Айленд Пік та Ама Даблам

Лукла – Монджо – Намче Базар – Пангбоче – Дінгбоче – Чукунг 

Гора Чукунг Рі (5500), базовий табір, advanced base camp, summit.

Весняний Айленд Пік здивував бувалих альпіністів та шерп, без снігу з оголеними скелями вершина далась надзвичайно важко – через повільну швидкість групи перед нами. Але, зайшли!

Ама Даблам: Пангбоче – advanced base camp-camp1-camp2-camp3-camp4-summit-camp4 – спуск в бейс кепм /лодж без води

Ама Даблам – це окрема історія боротьби з самим собою та, як результат, успішного сходження. 

Лхоцзе

Після спуску з Ама Даблам ми переночували в лоджі на 5000 м (поруч з базовим табором) та перейшли в Пангбоче. З веселих історій – на Кемпі 2 Ама Даблам (там практично немає місця для намету і ти ставиш його на прірві, фіксуючи додатковими мотузками) я випадково викинув в прірву спальник Олега. Думав, пощастило, що в таборі були шерпи з Seven Summit Treks, котрі якраз завершували фіксувати перила, вони й позичили нам спальник на одну ніч для ночівлі в Кемпі 4. “Оренда” мені коштувала 100 USD (!), як виявилось, коли ти з шерпою домовляєшся про 50, але даєш 100 – автоматично оренда зростає і шерпа перестає розуміти англійську.

Пангбоче

Село Пангбоче розташоване на висоті 4000 м на схилі гір в надзвичайно панорамній місцині: з села відкривається вид на Ама Даблам та інші сусідні шеститисячники. Крім того, в селі знаходиться один з найдавніших в долині Кхумбу буддистських монастирів (16 ст), де ми брали благословення на сходження на Ама Даблам, а пізніше й на Лхоцзе. В цьому монастирі ми випадково познайомились з Тензинг Шерпою (партнером Німс Дая) першого та єдиного в історії, хто зайшов на вершини всіх 14-ти восьмитисячників за рекордні 6 міс та 6 днів (до цього аналогічні сходженні займали роки). 

Іще два слова про Пангбоче – власником лоджа Trekking Lodge, де ми жили, виявився Футаші Шерпа, котрий 12 раз був на Евересті та працював на легендарну компанію Adventure Consultants, поки дружина не заборонила сходити на Еверест. Непал такий – дух гір у всьому! Пангбоче стало для нас своєрідною символічною базою, де ми провели найбільше часу на відпочинку.

Але, це стало згодом. Після Ама Дабламу, переночувавши в Пангбоче ми вирішили йти на відновлення в Намче Базар, найрозвинутіше місто регіону на висоті 3700 м. В Намче є магазини, кафе, масаж, тобто можна повноцінно жити та відпочивати. Ще в Намче є готелі, де ліжка з електричним підігрівом, дуже рятує в холодні вечори, адже типове житло в Гімалаях, лоджі – це неотоплювані приміщення з туалетом на вулиці та душем на поверсі за окрему платню (лодж коштує в 2-5 USD/кімната на двох, при умові, що ви харчуєтесь в тих самих власників, інакше ціна зросте до 10-15 USD. Душ – 2-3 USD). 

Після 5 ночей відновлення в Намче Базарі ми вирушили пішки в Базовий табір Евересту. Перехід довгий, близько 30 км з набором висоти з 3700 м на 5300м. Тому, його розділяють на одну проміжну ночівлю, що ми й зробили, заночувавши в с. Тукла на 4600 м і дійшовши в Базовий табір наступного дня. Якщо фінанси дозволяють, можна прилетіти з Намче в базовий табір гвинтокрилом, ціна складає 1200-1500 долл за 4-х осіб. Ми люди скромні – насолоджувались красотами Гімалаїв  прогулюючись.

Трішки про краєвиди. Якщо чесно, то вони всюди. Величні шести-семи тисячники супроводжували нас всю дорогу, внизу річка Кхумбу, мальовничі високогірні села, каравани яків – все це заворожує та закохує з першого погляду, особливо коли ти вперше в цій частині світу. Без перебільшення такої краси, такої величі мені не доводилось бачити до того! 

Базовий табір Евересту

Базовий табір Евересту – це окрема країна в країні! Велика подяка людям та компаніям, котрі організовують тут побут та сходження. Ми купували пакет послуги в місцевої компанії Seven Summits Treks – на сьогоднішній день це лідери комерційного альпінізму в Непалі, а також ексклюзивні оператори усіх 8-ми тисячників, тобто всі перила провішують шерпи саме цієї компанії. Наш пакет послуг включав, так би мовити all inclusive в базовому таборі, а саме: індивідуальний намет з матрацом, подушкою та трьох разове харчування, безлімітні гарячі та прохолоджувальні напої впродовж усього дня, душ, прогноз погоди тощо. Непальці в цілому дуже дружелюбні, починаючи від портерів та закінчуючи власниками компаній. В нас та інших учасників експедицій Еверест/Лхоцзе склались чудові відносини з засновниками Seven Summits Treks – Давою та Таші, однозначно люди на своєму місці та знають, що таке сервіс! 

Враховуючи те, що ми вже отримали акліматизацію на Айленд Пік та Ама Даблам, нам не вистачало ще однієї, фінальної, ротації та ночівлі на 7200 м, в Кемпі 3. Відповідно, настала наша черга познайомитись з льодовиком Кхумбу. Враховуючи те, що ми планували йти на Лхоцзе без кисню, додаткова ночівля на 7200 була критично необхідною, збільшуючи наші шанси на успішне сходження. 

Як відомо, маршрут на Еверест та Лхоцзе ідентичний до четвертого табору Лхоцзе, тому ми отримали  унікальну нагоду пожити в Базовому таборі Евересту (5300м) в оточенні таких “зірок” як Кіліан Джорнет та інші. Маршрути Еверест та Лхоцзе розділяються на орієнтованій висоті 7800 м, де зазвичай розташовується Кемп 4 Лхоцзе і маршрут на верх іде направо,  а на Еверест потрібно йти прямо на Кемп 4 Евересту (8000 м) і далі вверх. 

Ідеальна погода малювалась на 11-12 травня, якби ми йшли з киснем, варто було б підніматись, так як акліматизація дозволяла. Однак, ми вирішили чекати наступного погодного вікна, а у вищезгадані дати вийшли на акліматизацію на Кемп 2 (6400м) з переходом наступного дня на Кемп 3 (7200), ночівлею там та радіальним виходом на 7500м. 

До речі, саме в ці дні здійснили сходження VIP клієнти – принц Бахрейну та його команда. Кажуть, такий VIP сервіс (проживання в індивідуальних наметах з туалетом, телевізор, інтернет тощо) коштував 160 тис USD з кожного учасника цієї експедиції. До відома, інтернет в базовому таборі платний і коштує 200 USD за 10ГБ. Ще на пагорбі на краю табору дотягує 3G (для цього в Катманду всі туристи купують місцеву сімку за 10 USD і пакетом інтернету). Саму ж локацію можна легко помітити за великою кількістю людей з телефонами, які ловлять сигнал. 

В рамках акліматизації ми успішно переночували на Кемпі 2 (6400) дійшовши туди відразу з Базового табору, минуючи Кемп 1. Так, як правило, роблять всі альпіністи. Кемп 1 більше транзитний з мінімальною інфраструктурою та кількістю наметів, адже відстань від нього до Кемпу 2 всього 300 м по вертикалі і тому всі намагаються базуватись на Кемпі 2, там більша кухня, більше людей і, відповідно, веселіше. Далі, після ночі на 6400 м ми піднялись на 7200 м, провівши там другу ночівлю.

Я вперше був на таких висотах (найвище, де я був до цього – Аконкагуа (6961 м), і ми ночували другу ніч теж без кисню, тому, звісно, було важко, але більш, ніж терпимо. На Кемпі 3 вже немає загальної кухні, всі харчуються індивідуально, тому настала черга субліматів, які за той час вже досить приїлися. Крім цього, я в наметах загалом погано сплю, а на такій висоті особливо – думаю, вдалось поспати лише декілька годин. Наш подальший план передбачав ранковий вихід повище з метою зайти наскільки можна вище без кисню і потім спуститись назад в Кемп 2.

Мабуть, тут я й відчув важливість попереднього висотного досвіду, якого в мене не було. Всі відчуття були абсолютно нові, після майже безсонної ночі на такій висоті сил зовсім не додалось, тому темп руху був у мене мінімальний і найголовніше, я не знав, що чекає далі. Олег, мій напарник та організатор, йшов значно швидше, адже в нього за плечима була зима, проведена на високогір’ях Мексики та Еквадору. Ледве ледве ми дошкандибали до 7500 м, наш темп сповільнився до “2 кроки і 30 секунд відпочинок”. Відпочинок передбачав просто впасти на землю і декілька хвилин віддихатись. Ми вирішили спускатись назад. Сил йти вверх майже не було, в 100-200 м від нас утворився затор: шерпи почали спускати вниз тіло загиблого альпініста, який помер від виснаження на спуску з Евереста. 

         Фото: спуск тіла померлого альпініста під час сходження на Еверест 

Отже, спустились ми назад в Кемп 2 на 6400 м, переночували та повернулись в Базовий табір. Погода не була сприятлива для фінального сходження, а нам і так потрібно було відпочити, ми вирішили спуститись на відпочинок вниз, до нашої “бази” в Пангбоче чекати погоди. Погодне вікно почало малюватись на 23-24 травня, досить несподівано, ми з Олегом, провівши тиждень в Пангбоче, вирішили спішно йти назад в Базовий табір, щоб бути готовими йти наверх в разі, якщо пощастить з погодою. Варто зазначити, що цей сезон Еверест /Лхоцзе був взагалі не типовим та аномальним – справжнє погодне вікно було лише 10-11 травня. Місцеві не пригадають такої погоди вже 20 років.

Прогноз трохи змінився, ідеальна погода, як очікувалось, вже не показувала на 23-24 і найгірше, прогнозувався вітер, а при безкисневому сходженні найбільша проблема та ризик, це холод, адже кисню не вистачає і, відповідно, організм мерзне. А чим більший вітер, ти, звісно, холодніше іти. Ми вирішили ризикнути та чекати фінального, третього вікна.

Ризик був в наступному – айсдоки (наймані Непалом альпіністи, які обслуговують льодовик Хумбу – облаштовують перила та драбини) планували покинути льодовик та його обслуговування 25 травня, власне, як завжди, а погодне вікно прогнозували на кінець травня. Відповідно, Seven Summit Treks вело перемовини з урядом Непалу про продовження сезону сходжень, адже ще багато людей залишились чекати в Базовому таборі сприятливої погоди.

На жаль, наш розрахунок виявився невірним, всі альпіністи, що пішли в друге погодне вікно на сходження, успішно зайшли. Але, знову таки, всі з киснем. Всі “безкисневики” чекали третього погодного вікна з надією на мінімальний вітер. Серед них були також відомі світові бігуни Кіліан Джорнет та Девід Готлер, а також угорець Ксаба Варга, всі вони планували йти без кисню на Еверест. 

Враховуючи те, що погода була нестабільна, і прогноз змінювався кожну добу, ми вирішили залишитись в Базовому таборі аби мати можливість, при потребі, негайно вирушати наверх. Незважаючи на сервіс all inclusive в Базовому таборі (харчування, душ тощо) перебування там нагадує день бабака:  прокинулись, поснідали, пішли прогулялись, зайшли в гості до інших українських груп в таборі, пообідали, зайшли в гості, повечеряли, змерзли (після заходу сонця погода наближається до нуля) та пішли в намет спати. Олег запропонував сходити на ночівлю з наметом в Базовий табір Пуморі – гори, що поруч та на кількасот метрів вища Базового табору. Вище базового табору йти заборонено – необхідний вже окремий перміт. 

Seven Summit Treks таки узгодили з урядом Непалу та компетентними службами продовження сезону, але всіх в таборі попередили, гору потрібно покинути до 02.06.2021. Ви вирішили орієнтуватись зі штурмом вершини Лхоцзе на 31 травня.

В перший табір на 6100 м через льодовик Хумбу ми прийшли в швидкому та бадьорому темпі. Хочеться сказати декілька слів про льодовик Хумбу – це неймовірної краси творіння природи, посеред якого людина відчуває велич природи та свою нікчемність. Особисто мені не було страшно на Хумбу – його велич та краса не лякає, а заворожує! 

Почався сніг, ми вирішили далі не йти, розклали свій намет – так як ми не купували сервіс вище базового табору, намет мали з собою, хоча й розраховували, що нас і так “поселять”. В цілому, нас і “селили” всюди, крім Кемпу 1 – там не було зайвих наметів.

Наступного дня сніг продовжився, але ми пішли далі на табір 2 на 6400 м. Маршрут проходить з Кемпу 1 в Кемп 2 через Долину Мовчання/Wesrtern Cwm. Вперше потрапив сюди і зрозумів чому така назва. Відносно невеликий набір висоти (300 м) займає не одну годину виснажливої ходьби, наче розігрітою пательнею. Температура повітря вдень на сонці до 30 градусів і все, чого тобі хочеться – помовчати.

В цьому таборі з’явився концепт «Готель Гімалаї» – це місце, де непогано годують, файне товариство, але з якого немає виходу – ні вверх, ні вниз – замкнуте коло. Чотири дні падав сніг, так падав, що ми вночі перевіряли, чи нас ще не засипало і чи є в наметі доступ до повітря. Все чим ми займались, їли, спали. З позитиву – за цей час познайомились з великою кількістю людей від Швейцарії до Сінгапуру! 

На п’ятий день снігопад припинився і настав час рухатись на Кемп 3, що на 7200 м. Ніхто не хотів іти першими – я про компанії та шерпів, адже снігу мінімум метр нового пухляку, а йти до табору майже кілометр  вверх. Ініціативу взяв на себе Німс Дай та його компанія Elite Exped – вони вийшли першими після обіду топтати сніг і ми пішли за ними. Після важких снігопадів намети зверху були знищені, було важливо зайняти першими будь-який вільний намет!

Провівши ніч на 7200 м ми рушили далі на 7800 м на табір 4 – це правда не зовсім табір, а просто вирубані в снігові місця для наметів. З метою мінімізації ваги в наплічниках я залишив свій спальник в наметі на Кемпі 3. Наверху все одно потрібно спати одягненому і для накривання достатньо було спальника Олега (в Намче Базарі я йому відкупив спальник на замін викинутого мною в прірву).

Тут нам пощастило, Олег якимось чудом відкопав в снігу намет Німса, який ми й встановили. Власне, встановив Олег, в мене сили були вже на мінімумі. На підході до табору я дуже сильно втомився – десь на 7700 м Олег приніс кисневий балон. Нам стало зрозуміло, що без кисню на такій висоті наші плани точно не здійснити. 

В цілому ми почувались добре, лягли спати ввечері з планами вийти на штурм о 04:00. Спали з кисневою маскою та тиском 0,5 (я потім спілкувався з David Göttler та Kilian Jornet  – відомими атлетами, вони, до речі, не зайшли без кисню на Еверест/Лхоцзе – їх стратегія передбачала не ночувати на висоті та рухатись максимально швидко). 

Вийшли ми на штурм о 05:00 в чудову погоду, якраз світало. Із всієї кількості учасників сходження Лхоцзе в третє погодне вікно ми виходили першими та без шерп, тобто нас чекав пухляк та відсутність протоптаної стежки. 

Практично відразу на розвилці Еверест (наліво на сідло) на Лхоцзе (направо) нас чекав сюрприз – пухляк глибиною до 1 м та перила вкриті снігом. Перила не стали проблемою – невеликим зусиллям вони видьоргувались. Зі снігом було набагато важче, провалювалися майже по пояс, ми робили максимум по 10 кроків та мінялись. Нагадаю, шерпів ми не мали, власне, як і запасного кисню – в нас було по балону на собі та один на двох балон на випадок форс-мажору. В Олега заклинив клапан на масці – це означало, що він не зможе замінити балон, коли той закінчиться. За 5 год ми набрали 200 м висоти і вийшли на відносну рівнину з перепадом ще метрів 200, а далі вже мав бути кулуар.

Теоретично ми могли спробувати пройти цю рівнину і дійти до кулуару. Однак було зрозуміло, що він теж в снігу і знову прийдеться топтати та й на якій глибині присипались перила теж було питання. Нагадаю, в нас було лише по балону кисню та запасний в Кемпі 4, якщо ми б полізли до кінця, кисню нам би не вистачило, на мою думку підйом міг би зайняти з моменту старту до доби часу через велику кількість снігу під ногами.

Дійшовши до висоти 7750 м, ми повернулись в Кемп 4 з планами спробувати наступного дня ще раз разом з рештою учасників – в них були шерпи, відповідно, шансів протоптати шлях наверх були набагато вищими. Вже в таборі я зустрів Німс Дая, він йшов з Евересту, а його початковий план передбачав зайти з клієнтами по дорозі на Лхоцзе. Однак, він сказав, що снігу забагато і він йде вниз – шансів зайти на Лхоцзе немає. 

Однак, в Кемпі 4 в наметі я прийняв рішення йти вниз – сил на спробу 2 вже не було і я розумів, що за 10 годин на такій висоті я не відновлюсь.

Таким чином я, насолоджуючись красою гір в абсолютній самоті, десь о 22:00 спустився в Кемп 2 – він був майже розібраним, лише декілька наметів включно з нашим залишались. До честі непальців та Seven Summit Treks, на моє прохання вже сплячі повари прокинулись і мене нагодували! 

Наступного ранку з’явилась інформація, що на Хумбу зламались драбини (адже вже почалось літо і льодовик почав активніше танути і йти вниз не можна). Однак, через годинку Хумбу відкрили і я продовжив свій самостійний спуск вниз. Цього ж вечора успішно спустилась решта альпіністів, котрі спробували безуспішно вийти на Лхоцзе.  

Переночувавши в Базовому таборі та віддавши речі портерам, ми почали наш піший спуск вниз до Лукли, розмірковуючи вже про те, як попасти додому в умовах локдауну в Непалі та зачинених аеропортів. В Луклі на нас чекав дощ, і наступного ранку ми вирішили летіти в Катманду гелікоптером за пільговою ціною в 350 USD. Через декілька днів ми були змушені придбати в Катманду квитки на “евакуаційний” рейс ціною в 1400 USD і нарешті повернутись додому! Вся ця експедиція тривала 64 дні. 

Спорядження, яким користувався:

  • взуття: La Sportiva Olympus; для трекінгу – Salomon; 
  • штани: мої улюблені та супер універсальні Trimm. Я в них і на лижах, і в горах!
  • термобілизна: неймовірно зручні та теплі комплекти були надлані компанією Catch. Особливо рекомендую флісовий комбінезон Catch – тепло як ходити, так і спати у верхніх кемпах;
  • куртка на прімалофті Rab – бездоганна: легка та тепла; 
  • висотний костюм Rab Expedition 8000 (я планував купити комбінезон, але в Україні його не було – прийшлось вибирати з того, що було. Купував в Харкові – де знайшов);
  • пухові рукавиці Rab Expedition 8000 mitts (жумарити в них дуже незручно, так як з погодою повезло і було відносно тепло, користувався мінімально);
  • Інші рукавиці (верхонки та флісові) – Catch; 
  • спальник: handmade in Dnipro. Легкий (1200 гр), але прохолодний. Не раджу ультра теплі спальники, так як на висоті спати роздягнутим майже не   реально через те, що на роздягнутись-одягатися йде забагато сил).

Відео з експедиції можна знайти в мене на каналі

 

Один Коментар
  1. Захоплююча подорож! Особливо цікаво читати, бо бачив всі ці вершини по дорозі до базового табору Еверест. Так нече знову побував у цій подорожі.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *