У серпні 2019-го я вдруге побував на Монблані (4,808м). Підйом ми здійснили по маршруту “Трьох вершин”. До того ніхто із нашої трійки цим маршрутом не ходив, а свій перший підйом ми здійснювали в 2017-му році по “класичному” маршруту через Ґранд кулуар та притулок Тет Рус.
Монблан (шлях трьох вершин)
Це цікавий динамічний маршрут, що починається в Шамоні – мецці європейського альпінізму. Він дещо складніший і небезпечніший за класичний, але не такий переповнений людьми і цілком виявився нам під силу.
Монблан – у перекладі з французької та італійської (Монте Бьянко) — «біла гора», найвища вершина в Альпах, розташована на кордоні Франції та Італії, має висоту 4808 м (за старими даними 4810 м, але, на жаль, відбувається танення льодовиків і вершинна шапка постійно поступово з’їжджає у сторону Італії). Перше сходження відбулося 8 серпня 1786 року — цю дату вважають днем зародження альпінізму.
Маршрут по траверсу трьох вершин Mont Blanc du Tacul (4248м) – Mont Maudit (4465м) та Mont Blanc (4808м ). По французькій категорії складності – AD (assez difficile /досить складно), III категорія по UIAA, по пост-радянській системі 2Б (підйом на вершину до 6000 м або траверс на цій висоті, ландшафту зі скель, снігу та льоду з короткими ділянками скельного лазання третьої категорії з використанням страховки).
У 2018 – 2019-му французька влада вирішила взятися за “чорних альпіністів” і якось впорядкувати людино-потік на найвищу вершину Західної Європи, ввівши “білу жандармерію” та обов’язкове бронювання притулків для всіх, хто хоче піднятися на цю гору.
Отож, притулок Космік я забронював заздалегідь, ще у квітні. Але за ті місяці змінювався склад групи (з шести осіб нас стало троє — я, Стас та Ігор), а також коригувалися дати: у долину Шамоні ми приїхали на тиждень раніше запланованого, тікаючи із дорогущої Швейцарії, попередньо акліматизувавшись на Гросгльокнері (3,798м – найвища вершина Австрії).
Вже перебуваючи у Шамоні, ми зателефонували в Космік і зверху “дали добро” підніматися раніше. Наступного ранку ми купили квитки на канатку до Агюй Дю Міді (Шпиль Півдня), просиділи у черзі п’ять годин і після обіду були на верхній станції.
Агюй Дю Міді — вершина висотою 3843 метри на яку з Шамоні веде канатна дорога (побудована у 1955 році), верхня станція якої розташована на 3777м.
Підйом займає приблизно 20хв, квиток коштує 65 євро у обидві сторони. Там розташовані оглядові майданчики, тунелі, кафе та магазин сувенірів, а на саму вершину – конструкцію у вигляді шпилю є ліфт на який зажди великі черги туристів.
Годинку там погулявши, не поспішаючи, почали спуск по гребеню на перевал Дю Міді. Попереду в нас був цілий день, а йти до притулку Космік якусь годину. Піднялися і, зайшовши всередину, в перших двох кімнатах взагалі не зустріли людей, речей альпіністів теж було мало і почали закрадатися сумніви чи працює взагалі притулок. Але уже далі, за високою стійкою рецепшена сховалася мила французька дівчина. Вона розпівала, що “не сезон уже”, тому людей не густо і серак, що відірвався зі схилу вершини дю Такюль і спровокував лавину прямо на стежці кілька днів перед цим, дещо зменшивши кількість бронювань.
Ми замовили “фул пансіон” за 68 євро з носа (входило вечеря, сніданок та проживання) і увесь вечір просиділи у їдальні Косміка, спілкуючись із місцевими та милуючись неймовірним заходом сонця над Гранд Жорасом.
Після 10-ї усі пішли спати по своїх невеличких загальних ліжечках у кімнатах на 12-16 осіб. Прокинулися десь о 1-й ночі, на столах чекав легкий сніданок, канапки, чай і якісь намазки з нутеллою та джемом.
Дві години сну не сильно мене збадьорили, я тихо задавав собі питання “що я тут роблю?”, знаючи, що скоро цей стан мине, як тільки кров розійдеться по організму. Довго намагався зібрати свої пасочки, камери, додаткові зарядні, впорядкувати одяг, верхній на нічний холод і запасний на випадок НС, набираючи чай. Вигребли на мороз, вдягнули кішки і зв’язали нашу браву трійку, рушили у морозну літню ніч по льодовиковому плато.
Ми вийшли одні із останніх. За нами світили ліхтарями ще дві або три групи, а попередні альпіністи уже добряче відірвалися і зникли в темряві. Стежка, яка була крутим підйомом на першу вершину дю Такюль де-не-де губилася, місцями прорізана глибокими тріщинами. Скоро нам довелося перелазити невелику льодову стіну і Стас, узявши два льодоруби, виліз вверх та закріпив мотузку льодобурами. На нашу “переправу” підтягнулося дві норвежські групи, які впросилися скористатись закріпленою мотузкою, а я, як добрий самаритянин, погодився, тому ще деякий час ми витягували цих п’ятьох через тріщину. Десь через годину ситуація знову повторилася.
Згодом ми дещо відірвалися і вже, коли почало світати, минули Дю Такюль та рушили в сторону північної стіни другої вершини з романтичною назвою Мон Моді (Mont Maudit), що в перекладі означає “Проклята гора”.
Пройшовши плато і невеликий льодопадик (схоже, що там і лавини бувають, але в ті дні обійшлося без неприємностей), нас чекав траверс по стіні з кількома тріщинами на шляху та фінальний підйом льодовою стінкою 50-70 метрів із кутом близько 70-75 градусів. На вершині такого щастя-боротьби й карабкання нас чекав стрімкий гребінь (південна стіна ще стрімкіша) і вузька стежинка по снігу над проваллям. Але згадуючи, треш і ненависть на Тетнульді, сприйняв це спокійно: погода тішила, пташки співали.
Піднявшись на гребінь Мон Моді, перед нами відкрилася вершина Монблану, до якої ще потрібно було спуститися на перевал Де Ля Бренва, а потім десь зо дві години набирати вгору, плюс-мінус як із Заросляка на зимову величезну Говерлу. Поки ми йшли, саму вершину затягнули хмари і останні триста метрів по вертикалі було суцільне молоко. Важливо тут запам’ятовувати скельні виступи посеред снігу (для повернення назад), так як єдиної стежки не було, вона розділялася, плуталася і переходила в інші маршрути.
На Монблані провели хвилин тридцять-сорок, записали відео, зробили фото, обійнялися з іншими альпіністами, перекинулися кількома словами і пішли вниз. Від суцільного туману і молока навколо, мене починала боліти голова, звідси єдиним бажанням було вийти з щільної хмарної зони, подивитися на синє небо. Як тільки це зробили – полегшало.
Назад до Мон Моді йшлося весело: Ігор скинув трекінгову палицю з обриву, але вона пролетіла метрів двісті-триста і дістати її було нескладно.
За якусь годину на тій же північній стіні Мон Моді Ігор пройшов експрес-курс по дюльферу, де я остаточно впевнився, що вниз на канатку в Шамоні ми сьогодні не потрапляємо і моїм особистим планом-максимум стало “встигнути на французькі млинці з шоколадною начинкою у їдальні Космік”.
Та курси продовжилися і на Дю Такюль, тож спостерігаючи захід сонця ще на схилі, вечеря уже була під великим питанням. На щастя, ті милі дівчата вирішили дочекатися нас і люб’язно накрили нам стіл уже після десятої. Оплативши другий фулпансіон, ми скромно відсвяткували довгий день альпінізму за який натоптали 20 кілометрів.
Обов’язкове спорядження:
- Мембранний водонепроникний одяг;
- Активна термобілизна, трекінгові шкарпетки;
- Вітрозахисний фліс, баф, шолом;
- Рукавиці, зручні для роботи з мотузкою, але водночас теплі (бажано подвійний комплект);
- Гірські черевики на зразок La Sportiva Nepal Cube GTX чи Zamberlan EXPERT PRO GTX;
- Бахіли та трекінгові палиці.
- Додатково – пухова жилетка/компактна куртка;
- Сонцезахисні окуляри четвертої категорії, вітрозахисна маска, а наніч – хороший ліхтар;
- Альпіністське спорядження: страхувальна система, кілька карабінів (3-4 штуки на людину), спусковий пристрій, самостраховка, прусик, жумар або тіблок, кілька льодобурів та відтяжки.
- Мотузка – може бути дві мотузки (half rope) по 30 метрів.
Кішки та льодові інструменти – маршрут передбачає підйом на нескладну льодову стіну, тому краще брати інструменти, а не трекінгові льодоруби, а також агресивніші кішки, ніж це потрібно для “класичного маршруту”;
- Вкладиш (кокон) до спальника (для ночівлі у притулку);
- Термос (гарячу воду можна набрати у притулку), ізотонік, батончики для перекусу;
- Групова аптечка та вміння нею користуватися;
- Фотоапарат, павербанк та інші сучасні гаджети;
- Рюкзак (30-40л), щоб усе це спакувати;
- Медична страховка, яка покриває альпінізм;
- Холодний розум.
Можливі небезпеки на маршруті:
- Льодові тріщини – здебільшого стежка добре натоптана поміж ними, але є “приховані” глибокі колодязі або нестабільні снігові містки.
- Нависання сераків, що можуть спровокувати сходження лавин: це відбувається мало не щороку, у результаті гинуть люди, тому маршрут вважається небезпечним (у першій частині цього фільму йдеться про те, як під лавину на Мон Моді потрапило понад два десятки людей)
- Туман, вітер, різке погіршення погоди. Як результат, можливі смертельні обмороження: зробіть бекап мапи і навчіться добре нею користуватися. При сильному вітрі не завжди можна дочекатися допомоги, тому краще самому знати маршрут назад чи до найближчих притулків і продовжувати рух.
- Потрібно гарно акліматизуватися і бути у чудовій фізичній формі (“Тут – біг вам в поміч!”) – інакше, як мінімум буде дуже важко і, сходження на вершину може не відбутися.
I love the mountains. I think your information will be useful.