Чорногорія Дмитро Вербич

Дмитро Вербич, керівник По азимуту

Чорногорія вже давно була у списку країн, які хотілося відвідати, і минулого року, через пандемію, довелося викреслити її зі своїх планів. Однак цього року вона зустріла нас неймовірним видом з вікна літака на Скадарське озеро і гори Проклєтіє, а також малесеньким аеродромом її столиці Подгоріци.

Чорногорія: Дурмітор та Котор

Перше враження від Чорногорії було шоком, не встигли ми вийти з аеропорту як на нас накинулась зграйка таксистів. Буквально накинулася. Було видно, що вони так рідко когось возять, що готові битися за будь-яких клієнтів. До нас підійшов місцевий поліцейський з підбитим оком і пояснив, що оці таксисти “офіційні”, і з ними можна їхати, а з тими – не можна. “Оті” – це два колоритних пузатих дядька, що активно махали нам руками з відстані, явно боячись підходити ближче. До них ми звісно ж і пішли під незадоволені вигуки “офіційних”.

Ціни у дядьків виявились демократичними сім євро проти дванадцяти до автовокзалу за машину. Врешті-решт таксисти переконали нас їхати до кінцевої точки. І як виявилося потім, це було непогане рішення, враховуючи дуже погане сполучення громадськими автобусами в “не сезон”. Настільки поганим, що проїхавши значну частину Чорногорії (Підгоріца-Комарніца) ми не побачили зупинок громадського транспорту, і лише один рейсовий автобус. Місцеві таксисти це пояснили тим, що громадський транспорт починає працювати коли є туристи, а чорногорці більше користуються приватним. Після двох з половиною годин шаленої їзди серпантинами, на напівмертвих двадцятилітніх автомобілях, ми опинились в селі Комарніца.

Чорногорія Дурмітор

Дорогою ми виявили дві проблеми. Перша – абсолютно все зачинено, крім магазинів на заправках. В Чорногорії День Незалежності, ніц не працює три дні. Друга проблема – відсутність різьбових балонів газу. Для нас товариш таксиста спеціально відкрив магазин і продав місцевий кемпінг газ – на любителя конструкцію з сумнівної якості газом, як потім виявилось.

Дурмітор

Це дуже розкидане поселення на берегах однойменної річки в кількох десятках кілометрів від курортного Жабляка і маленького, але дуже атмосферного Шавніка, де нам і вдалося придбати той газ. Комарніца – рай для скелелазіння, і зі слів власника місцевого кемпінгу, його основні клієнти в сезон саме скелелази. Сотні метрів відвісних скель, шум води і цвіт фруктових дерев. В останній перед підйомом хаті придбали за символічну плату смачного домашнього сиру, сала і домашнього хліба. Ну і дуууже смачною кавою напоїв нас господар. Табір поставили над річкою в кілометрі від села. Розсілись навколо багаття і дивились, як гуляє зоряним небом караван супутників Ілона Маска.

Чорногорія Дурмітор

До речі,  стартували ми з Комарніци саме через те, що цей маршрут не є популярним, абсолютна більшість трекінгових маршрутів у Дурмітор закільцьована навколо Жабляка. Однак, як виявилося, ми дарма переживали через натовпи можливих туристів.В цей час у Дурміторі, з будь-якого напрямку ніхто не ходить, і тільки потім стало зрозуміло чому. Однак про все по черзі, другий день ми поступово набирали висоту вздовж каньйону. Рази чотири доводилось роззуватись і переходити вбрід річку, яка добряче розлилась. В лісі дорогу періодично перекривали повалені стовбури дерев, а стежка трохи заросла, хоча маркування маршруту досить свіже. Скидалось на те, що ми перші на маршруті цього року.

Сніг на схилах Дурмітору віщував серйозну пригоду. Пройшовши з десяток кілометрів ми опинились на полонині, де паслись дикі кози, рясно цвів шафран, текло кілька більших і менших струмків, і розташувалось кілька літніх хатин місцевих пастухів. Висота приблизно тисяча сімсот метрів і вже довелося вдягати бахіли. Саме тут проходить одна з найвищих асфальтних доріг Чорногорії на висоті близько 2000 м, що з’єднує Жабляк і дорогу в Боснію. Знайшли рівний острівець землі без снігу і поставили табір. Ніч видалась тепла і безвітряна.

Чорногорія Дурмітор

Зранку поснідали, поновили запаси води і рушили до озера Зелений Вир і гори Боботов Кук. Снігу ставало все більше, а схили стрімкіші. Цікаво, що гори тут вибудовують цирки, від кількох сотень метрів до півтора кілометра в діаметрі. Загалом на дев’яти кілометрах ми нарахували сім цирків. Структура породи скель красива і виразна. Це тонкі шари різного кольору, ніби торт «Наполеон». Вершини гострі і шпичасті, наче зуби хижого звіра. Доводилось накидати дуги, уникаючи лавинонебезпечних місць і можливих тріщин чи пустот під снігом.

Чорногорія Дурмітор

Озеро Зелений Вир виявилось повністю схованим під снігом. Ми стали на обід, натопили снігу і рушили на штурм перевалу під Боботовим Куком. Весь цей час метрах в трьохстах від нас гуляв гірський козел. Аби ж то вміти так вправно і швидко стрибати з каменя на камінь. Перевал виявився цілком прохідний, хоч і виглядав грізно. Кут схилу десь як у Петроса зі сторони перемички. Досить багато скельних виступів, якими зручно підійматись. Довелось трохи порубати сходи, особливо на першому етапі підйому. Досягнувши перевалу, ми усвідомили, що на вершину вже не підемо. Не лишалось вже часу, та й група втомилась.  За тим стрімкий спуск в цирк, трохи підйому і знову спуск, а за ним ще один цирк. Нарешті ми досягнули останнього сідла перед озером Локвіце.

Чорногорія Боботов Кук

Тут спуск виявився складнішим за попередні, де я просто робив сходи п’ятою.  Протилежним схилом нещодавно пройшло кілька потужних зсувів, знищивши стежку. Наша сторона складалась з полів сипухи, місцями вкритих тонким шаром снігу. Стемніло, дістали ліхтарики. Вийшов повний місяць, віддзеркалився в кризі озер і освітив схили, ніби прожектором. В такі чарівні миті розумієш, заради чого вся ця паханина. Ми обережно рухались траверсом, коли наштовхнулись на круте поле сипухи, вкрите підмерзлим снігом. Без кішок проходження цієї ділянки виглядало досить небезпечним. Тому спустились по кам’яному язику сипухи до самого дна цирку і піднялись до шелтера іншим, безпечним схилом.

Нашій радості не було меж, коли ми побачили відкриту хатину і купу сухих дрів. В цей момент піднявся потужний поривчастий вітер і почав накрапати дощик, та нам було вже байдуже. Гороховий суп з в’яленими томатами і сушеним фаршем, гарячий солодкий чай і спатоньки.

Чорногорія Чорне озеро

Жабляк, Чорне Озеро та каньйон річки Тара

Зранку ми швидко і легко спустились приємною стежкою до Чорного озера. Це дуже красиве велике озеро, оточене сосновим лісом і сірими піками скель Дурмітору. Вхід сюди коштує три євро з людини і це вартує кожного цента. Заради трекінгу в Дурмітор краще їхати в липні-серпні, не раніше. Найкраще мабуть зупинитись в хатині в Локвіце, вона навіть в букінгу є. І ходити радіалки з маленьким рюкзаком. Але бахіли (гамаші) все одно варто прихопити. В Жабляку варто скуштувати дурмітор стейк. Це великий і смачний м’ясний рулет з плавленим сиром всередині. Загалом в місцевих закладах порції великі і готують смачно. Єдине місцеве масове пиво Нікшичко я би не радив, на смак як Чернігівське преміум.

Ще одна обов’язкова частина мандрівки в Чорногорію – сплав по річці Тара. Це найчистіша річка Європи. На її берегах немає жодного підприємства чи великого міста. Ми приїхали в десятій ранку в рафтинг центр на околиці селища Степан Полє. Тут з’єднуються ріки Тара і Піва, і утворюють Дрину. Ми смачно поснідали, отримали шоломи і гідрокостюми, і на старенькому лендровері, точно такому як на африканських сафарі, поїхали в Боснію. Ось так запросто.

Звідси стартував сплав. Круті береги другого за глибиною каньйону у світі, солодка блакитна тала вода, що кипить на порогах. В деяких місцях рафт пірнав і підстрибував метри на два. Досвідчений інструктор Лазар вміло кермував, а наша злагоджена в горах українська команда гребла швидко і злагоджено. Проминули невеликий водоспад, кілька кемпінгів і барів, де можна випити чай або пиво.

Спинились на відпочинок, роззнайомились з нашим інструктором. Взимку він працює юристом, а в сезон на річці, яку дуже любить. Хлопець послухав наші історії про гори і пригостив смачною холодною абрикосовою ракією. Такої більш ніде не куштували. Після сплаву нас нагодували смачним обідом – смажена на грилі форель або яловичина за місцевим рецептом, на вибір. Все це задоволення коштує сорок п’ять євро з людини. Наступного разу приїдемо на два дні.

Чорногорія Котор

Котор

На завершення пригоди ми поїхали відпочити в Которську бухту. Казкове кам’яне містечко Котор, горда фортеця, що свого часу не піддалась османам, коли вже всі Балкани були під їх владою. Вузькі вулички, кафешки, затишні площі з древніми церквами, де хлопчаки ганяють м’яча, а офіціанти вболівають. Нам пощастило зняти хостел в центрі міста. Піднялись замковим муром над містом на захід сонця. Звідси відкривається чудовий вид на затоку. Як стемніло пішли водити козу. Люди в місцевих барах привітні, ми навіть почули “Слава Україні” від одного сивого аргентинця, що трохи жив на Подолі. Загалом місцеві люди щирі, відкриті до спілкування і цінують красу своєї землі. Чоловіки високі і кремезні, дівчата високі і стрункі. Часом спокійні, часом запальні.

Наступного дня ми взяли в оренду велосипеди і поїхали вздовж берега в Тіват. Часом зупинялись аби поплавати. Найкраще місце – перед в’їздом в Тіват пляж коло невеличкого маяка. Повертались через перевал. Набір висоти досить пологий, а нагородою стрімкий спуск серпантином до Котору. Вечірнє містечко ожило, а гітарист нарізав якісне соло. Це було вишенька на тортику наших пригод.

Чорногорія Котор

На завершення можу порадити скуштувати місцеву піцу з морепродуктів, сухе червоне вино Вранац за три євро з копійками. За п’ять не беріть – кисле. А також прошут і козячий сир, закритий в банках в олії. На море варто їхати на Джаз пляж, великий і красивий, від Котору двадцять хвилин машиною. В Будві робити нічого – брудно, дорого, незатишно. Їхати до відкриття сезону в Которську бухту варто, немає натовпу туристів, більше уваги до деталей. Хотілося б ще прокататись бухтою на човні, але це ми лишили на наступний раз.

Організаційні моменти

Летіти в Чорногорію можна в Подгоріцу, звідси близько до гір Проклєтіє, або в Тіват, це на морі, біля Которської бухти. Найзручніше – взяти авто в прокат, Чорногорія славиться кількістю кабріолетів. В сезон можна пересуватись автобусами. Наприклад, доїхати з Подгоріци в Жабляк коштуватиме 8-10 євро. Таксі теж непоганий варіант, якщо ви мандруєте компанією. Часом може стати в ціну громадського автобуса. Загалом трансфери з місця на місце основна частина витрат. Житло, враховуючи, що ми подорожували групою та в не сезон виходило доволі недорого.

Висновок

Чорногорія – це ідеальне місце для активного відпочинку. Більшість території це гори, найбільші з яких Дурмітор і Проклєтіє. Тут буде цікаво і любителям легкого трекінгу, і досвідченим альпіністам, і скелелазам. Сплави, мальовничі озера, пам’ятки архітекури, чисте Адріатичне море, смачна їжа. Навіть якщо ви не любитель екстріму, варто просто взяти кабріолет в оренду і покататись країною.

Один Коментар
  1. Мальовничіше Котора, на мій погляд, в Чорногорії годі й шукати. Ми вважали за потрібне його відвідати і наші очікування виправдалися. З усією любов’ю до стародавньої архітектури чоловік оглядав споруди епохи Венеціанської республіки. Вже на під’їзді до міста розумієш, що все дихає старовиною. Фортечна стіна піднімається високо в гори та оперізує місто. На вершині пагорба знаходитися фортеця святого Іоанна. Місцеві жителі дуже пишаються своїм власним кліматом. Оскільки місто оточене горами, погода там може істотно відрізнятися від інших міст Чорногорії. Не дуже добре йдуть справи з пляжем. З одного боку прибережна зона поділена на приватні пляжі, а з іншого затоку настільки вузька, що спуск у воду прямо з бетонних плит і засмагати на них якось не надихає.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *