Існує тисяча і один варіант покриття, яким можна прокласти маршрут в українських Карпатах. В залежності від вашої здатності їх розрізняти, результат може різнитися від комфортної прогулянки до обдертих ніг у ожинниках чи вивихів на цекоті і, нарешті, найвищим ступенем посвячення у таємниці карпаських схилів «фух, як добре, що я звідтіля вибрався живим». Тож сьогодні будемо розбиратися з тим, що вас може чекати в горах в залежності від обраного маршруту.

Гірські ландшафти: рухаємося карпатськими схилами

Перед тим, як торкнутися основних ландшафтів з якими ви можете мати справу, вирішив піти від протилежного і пригадати, які ж місця я б радив оминати десятою дорогою. Для цього порився у своїй пам’яті і склав свій маленький рейтинг найгірших місць, якими доводилося пробиватися в нашій частині Карпат. Він вийшов таким:

3. Чорна Клива

Це було під час “Стежок героїв” в нульових роках, маршрут у нашої команди вийшов і так не дуже простим – 200 км мішання багнюки та снігу з травневим нічним падінням температури до -7 °C під Сивулею; моїм тонзилітом, який довелося лікувати прямо на маршруті; останнім днем коли ми рухалися без їжі. Словом, згадати можна багато, але той жереп і багатогодинне пробивання через ділянку протяжністю всього кілька кілометрів запам’яталися надовго. Зараз там якраз завершують прорізку “Про походи”, і маршрут через цю вершину вже не буде таким легендарним, а повіки багатьох мандрівників перестануть нервово пересмикуватися від згадки цієї вершини.

2. Бурелом на маршруті Кукул-Велика Козмеска-Говерла

Двічі. Завдяки цьому місцю я дізнався про те, що травесувати буреломи – дуже погана ідея. Першого разу спробували дати лівіше. Наївні, ми думали це допоможе обійти складну ділянку, і замість коротких страждань, ми отримали безкраї поля буреломів та довгі страждання. Там же я дізнався, що всього за якихось кількасот метрів від стежки можуть бути такі “казкові” місця, які жодна уява б не намалювала.

Я до цих пір не знаю, як ті дерева з діаметром стовбура в людський зріст складалися одне на одного так, щоб перед тобою була стіна з трьох повалених дерев кожне з яких акуратно по всій довжині лежало на іншому. І єдиним способом там пролізти було спочатку протиснути рюкзак, а потім “ящіркою” протиснутися за ним. Другого разу ми пішли в лобову. Задоволення таке собі, але все чим я тоді відбувся це кілька синців та порвані штани.  Тому коли в 2020 році дізнався, що цієї ділянки теж вже не існує, бо її прорізали Юрко Гудима, Сашко Матура та інші волонтери, зловив себе на думці, що не дуже шкодуватиму за тим буреломом.

1. Микулєска 

Про цю гору знає дуже невелика кількість людей, і то, як правило, зі свого сумного досвіду. І на відмінно від двох попередніх локацій, які вже зникли і житимуть тільки у спогадах тих, кому довелося там борсатися, Микулєска прекрасно себе почуває і готова прийняти та провести курс виживання для всіх кому забракне глузду її обійти. Я не буду цього разу в деталях переповідати усю драматичну історію нашого підйому на цю гору напишу тільки через що нам того разу довелося пройти:

• перехід річки вбрід;
• перехід річки по колоді;
• підйом без стежки мокрою травою;
• прохід через стіну ялинок збираючи на себе всю воду після дощу;
• пошук стежки, яка була на гармінівській карті, однак її не існувало в природі;
• ночівля у ямці на крутому схилі;
• ожинник, який маскував купу маленьких ярів у старій вирубці;
• вилізання з елементами скелелазіння на стіну жерепу, який ріс під значним кутом та рух ним догори;
• мокрі скелі;
• ночівля в морі жерепу на маленькому острівці чорничника на 3х3 м ділянці;
• продирання через найвищий та найбільш концентрований у моєму житті жереп, настільки щільний, що в ньому неможливо було впасти;
• рух через окопи першої світової війни у жерепі;

І нарешті, все закінчилося випаленим жерепом перед виходом на Смотрич, і коли ми побачили першу за два дні стежку її дуже хотілося обійняти та розцілувати, і це не художня метафора.

Тому цей маршрут можна сміливо рекомендувати всім кого ви не дуже любите. Це такий собі концентрат більшості карпатських негараздів на якихось десяти кілометрах дистанції. І ось ми приходимо до запитання, а які ж типи поверхонь можна зустріти у Карпатах, і які з них краще не зустрічати.

Гірські ландшафти: на що очікувати в горах?

Отже давайте, розберемося з якими поверхнями нам найчастіше доведеться мати справу в мандрівках.

Грунтові стежки та дороги

Особливості: найпоширеніший тип поверхні, який супроводжує мандрівників на маршрутах. Бувають крутими та пологими, траверсами та райтштоками. Саме ними найбільш раціонально рухатися і є дуже просте правило перевірене тисячами і тисячами людей у безлічі ситуацій:

“Хороша дорога краща за погану, хороша стежка краща за погану стежку, а погана стежка краща ніж хороше бездоріжжя”.

Існують так звані “звірячі тропи”, це стежки якими, зазвичай, рухаються “лісові мешканці” і вони мають властивість обриватися у найнесподіваніших місцях. Тому, якщо бачите, що стежка далі не читається, краще поверніться до того місця де стежка чи дорога добре проглядалася, і спробуйте інший маршрут.

Плюси: це найкраща поверхня для руху. Середньостатистична людина може тримати темп в районі 3,5 – 4 км\год і це найшвидший спосіб пересування в горах.

Мінуси: під час злив стежки та дороги перетворюються на русла річок, а після дощів, джиперів та лісовозів на непрохідні болота. І ще один момент, поблизу найбільших туристичних “магнітів” у святкові та вихідні дні дороги та стежки починають нагадувати міські вулиці, де не завжди можна проштоватися.

Важливо: для того, щоб не створювати стресу ні собі, ні диким тваринам дуже бажано будувати маршрути, щоб вони були прокладені саме стежками та дорогами.

Чорничники, ожинники, малинники

Особливості: інколи доводиться пройти через ділянки устелені дарами природи, і тут вже як пощастить, це може бути як приємна прогулянка чорничником на полонині, так і продирання через малоприємні “джунглі” зарослі ожиною чи малиною.

Середня швидкість: від 2 до 4 км\год.

Плюси: якщо все це відбувається в сезон ягід, то голод вам не загрожує, скоріше навпаки – переїдання.

Мінуси: у ожинниках можна добряче подерти ноги, у малинниках можна зустріти конкурентів з поглинання ягод – карпатських бурих ведмедів, також в таких місцях можуть бути змії, тому уважно рухайтеся та дивіться собі під ноги.

Вирубки

Особливості: частий тип ландшафту, вони можуть бути як старими і, як правило, добряче зарослими, або ж “свіжими” і тоді, відносно, легкими для підйому або спуску. Як правило, рух через вирубки обирають для того, щоб скоротити шлях до найближчої дороги, однак слід пам’ятати, що це лотерея.

Плюси: якщо пощастить, то можна швидко вийти на найближчу дорогу.

Мінуси: якщо не пощастить, то вирубка може добряче потріпати ваші фізичні резерви.

Буреломи

Особливості: безкраї поля повалених дерев і тут панує своя атмосфера. Якщо вам хоч раз не пощастило потрапити в справжній бурелом, тоді, як там як пишуть мудрі користувачі соцмереж: “Бурелом важко знайти, в ньому легко втратити спорядження, і неможливо забути”. Буреломи – це місце звідки каремати причеплені зовні ніколи не повертаються такими як були, і добре, якщо взагалі повертаються. Тому якщо хочете пробиватися без правил і разом з зовнішнім карематом прихопіть з собою цю річ.

Середня швидкість: тут доречніше писати про середню швидкість страждань – 1 – 1,5 кілометрів сліз на годину.

Плюси: якщо хоч раз потрапите і пройдете це випробування до кінця, буде що розповісти друзям та онукам.

Мінуси: безліч їх.

Русла річок, джерел, броди

Особливості: буває, що дорогу перетинає річка. Буває, що річка перетинає дорогу вісім разів. А зверху, наприклад, йде дощ. Що ж, ви самі знали на що йшли не треба було верхів’ями Молодої або Черемошу прокладати свій маршрут. Інколи все не так драматично – це у випадку коли річку можна перейти камінням або кладкою, інколи все якраз драматично – це коли вам у дощ треба дряпатися руслом потічка вгору, або ж це єдиний шлях спуску. Словом, якщо до цього ви не мали досвіду, то гірські річки та потічки це швидкий спосіб його отримати.

Важливо: у період дощів річки на маршруті можуть становити серйозну небезпеку для життя, і в більшості випадків краще пройти зайві кілометри до надійних мостів, ніж ризикувати бути знесеним течією.

Плюси: ви отримаєте свою порцію гідромасажу та добре вимиєте ноги, у спекотний час – це гарна нагода освіжитися.

Мінуси: якщо це повторюється, кожні п’ять хвилин переходи річки таке собі задоволення, а якщо ваші ноги вже мокрі, то річки швидко перетворять їх на дуже непривабливе біле видовище – так звані “водянки”. Ще при переході річок неодноразово доводилося бачити, як взуття або шкарпетки через неуважність власників відправлялися у “велике плавання”.

UPD. Слушне доповнення від Дмитра Булаха: “Верхів’я потоків. В здоровому глузді ніколи не треба спускатися “по потоку”, бо в якийсь момент настає дуже погана ситуація, коли вибратися на гору на відріг вже так само важко, як рухатися кудись вниз.”

Ялівець, Жереп

Особливості: якщо ви вже пройшли бурелом, і потребуєте ще трохи екстріму зверху тоді до ваших послуг – жереп. Це різновид альпійської сосни, який ви запам’ятаєте. Ті, хто вибралися з жерепу, як правило, ситі пригодами по самі вінця, і на довгий час потикатися у подібні місця бажання відпадає.

Для тих хто ще не потрапляв у жереп, розповім алгоритм його проходження: спочатку відгинаєте одну гілку, потім іншу, стаєте однією ногою на один корінь, іншою на інший, потім отримуєте першою гілкою по обличчю, за нею – іншою, за тим отримуєте удар в по ногах від першого стовбура, після нього від другого і я вітаю вас – ви щойно зробили крок! Лишилося ще кілька тисяч разів повторити.

Середня швидкість: 1-2 км\год.

Плюси: якщо ви не учасник Gorgany Race, і вам, в принципі, байдуже через які жахи пробиватися до фінішу, то що ви взагалі тут робите?

Мінуси: хороший жереп – прорізаний жереп!

Кам’яні розсипи, цекоти, греготи

Особливості: розсипи з каміння – візитна картка Горган, і символ безлічі вивихів та підвернених ніг. Якщо ж пройшов, або йде дощ, то множимо всі неприємності на два. Саме на цекоті колись я втратив обидві підошви у своїх перших трекінгових черевиках, також, не дуже люблять такі поверхні трекінгові палиці. Вважайте багато з каменів, якими ви збираєтеся рухатися, не стійкі, а отже вам знадобиться вся ваша спритність, щоб впевнено рухатися таким схилом. І ще один момент, на цекоті часто відсутнє таке поняття як стежка, тобто теоретично вона є, але що ви на ній, що поза нею різниці для швидкості руху не буде.

Середня швидкість: 2-3 км\год.

Плюси: красиво ж, ці краєвиди не сплутаєш з чимось іншим.

Мінуси: список травм та “ухеканого” спорядження на цекотах з завидною швидкістю поповнюється, тому це зона підвищеної обережності.

Болота та заболочені місцевості

Особливості: звісно буває у Карпатах і таке, до прикладу, неподалік Мислівки, але по-перше навіщо вам з власної волі лізти у місця з яких все одно доведеться потім героїчно вибиратися, по-друге – тут можна побачити та відчути на собі комарів та мошкару, що ще один вагомий аргумент ніколи не потикатися сюди.

Плюси: навіть, не знаю, хіба ви ентомолог для якого комашня – рідкісна удача, або просто хочете побачити гігантські лопухи.

Мінуси: комахи, змії, застояна вода, підвищена вологість, чи потрібно ще щось додавати?

Важливі моменти

Трекінгові палиці

Трекінгові палиці: як вибрати?

З палицями чи без? Якщо коліна вам не дуже потрібні, то звісно, можна і без. Колись мав нагоду спостерігати за хорошою статистичною вибіркою – походом на 130 км в якому брали участь 50 людей, близько 10 людей тоді зійшло, і тільки один випадок був через випадковий опік окропом, всі решта – через коліна, і не просто коліна, а коліна на спусках. Тому хочете добре і довго рухатися – дбайте про свої суглоби.

Взуття

Трекінгові черевики: як вибрати?

Якщо ви тільки починаєте активно ходити в гори ваш вибір – трекінгові черевики. Чому? Захист гомілкостопу, захист від ударів, товста підошва, яка добре амортизує і протектор, який має чіплятися за всі поверхні з якими вам доведеться мати справу.

З досвідом ви будете знати на яких поверхнях та з якої ваги рюкзаками також можна використовувати трекінгові кросівки, трейлові кросівки та трекінгові сандалі. Всі вони є в арсеналі більш досвідчених користувачів, однак ще раз наголошу – найкраще та найбезпечніше починати саме з трекігових черевиків, це найбільш захищене спеціалізоване взуття.

Безпека 

Запам’ятайте просте правило – найбільш дружелюбна для мандрівників поверхня – стежки та дороги, все інше лишається на вашій відповідальності та підвищує ризики потрапити у халепу. І ще одне: “люди ліниві – вони, як правило, прокладають стежки найменш енергозатратним маршрутом”. Тому ідея зрізати та зекономити час та сили часто приводить до протилежних наслідків.

Якщо маєте ще варіанти карпатських ландшафтів, про які я забув згадати тут, та можете розписати їхню специфіку, додавайте у їх коментарях до цієї статті.