горотерапія, Віталій Дячук

Віталій Дячук, керівник проекту Nomad.live, колишній солдат-доброволець та мандрівник з досвідом проходження Великого Гімалайського Шляху. Цього разу ми зустрілися для того, щоб обговорити соціальний проект “Горотерапія”, який він реалізує вже кілька років. 

Віталій Дячук: “Горотерапія” або відновлення горами

Коли і як з’явилася ідея реабілітаційних походів в гори?

Восени 15-го року після повернення з фронту я, як напевно й більшість ветеранів, зіткнувся з певними психологічними складнощами, було дещо важко адаптуватися до цивільного, мирного життя. В один спекотний осінній день, я спакував наплічник, і повалив на тижневу соло-прогулянку в гори. Пробігав за день 40-45 км. В кінці тижня я сидів на сонечку, на горганській вершині і раптом зрозумів, що мої проблеми забулися, що вони десь позаду. Тоді я подумав: “Але ж це класна тема для терапії, для ветеранів. Однак далеко не кожен з них має досвід походів та знання маршрутів, в мене це все було. Багато хто з військових взагалі ніколи не був в горах і не знає, що це таке, який спокій тут відчуваєш.  Треба просто шукати бажаючих і тягнути їх в гори…”. Написав про цю їдею пост у ФБ, а далі “все як в тумані”…

горотерапія
фото Олена Максименко

Чи існує подібна практика в інших країнах?

Різного роду фізична активність: командні ігри, верхова їзда, лижі, з рештою навіть каякінг – це доволі традиційна терапія при ПТСР. А от з гірськими походами, як формою реабілітації, не доводилося стикатися, можливо одиничні практики існують, але не спостерігав прикладів їх масового застосування.

горотерапія
фото Олена Максименко

Коли реалізував вперше ідею і в якому форматі?  

Фонд “Без Броні” в 16-му році підтримав цю ідею та допоміг реалізувати перші два походи. Це була компанія ветеранів з Краматорська. Хлопці, які все життя провели в степовій зоні, опинившись в горах, де треба декілька годин щодня набирати висоту, були просто в шоці. Втім, на другий день втягнулися і йшли вже жваво та, навіть, насолоджувалися трекінгом. Стало зрозуміло, що це вірний напрямок, і я почав шукати тих, хто допоміг би фінансово реалізувати цю ідею для наступних походів. А потім цю ідею підхопили і інші організації. 

горотерапія
фото Олена Максименко

Чи ти завжди водиш в гори лише військових?

Є основний, комерційний, проект Nomad.live, в рамках якого реалізуються два соціальних проекти:

  • безкоштовні походи в гори для  ветеранів  та діючих військових (проект діє з 2016); 
  • походи в гори з людьми з ампутаціями (не лише учасниками бойових дій) (розпочався у 2018 р.).

Коли я перший раз вів у гори людей з інвалідністю (це був ветеран АТО Сергій Романовський та колишній солдат строкової служби Анатолій Григораш), то страшенно хвилювався. Лякала абсолютна невідомість – як буде йти людина, що втратила кінцівку, як їй зайде похід, чи стягне навантаження, чи залишаться гарні враження після такого випробування? Разом ці проекти називаються “Горотерапія”.

горотерапія
фото Олена Максименко

Що можеш сказати про свої відчуття та бачення цієї програми, після багатьох проведених заходів?

Судячи з того, що багато з тих, хто одного разу побував в такому поході, потім з радістю приєднуються до наступних – ідея працює. Під час походів ти забуваєш про те, що тебе турбує і дратує в місті, тривалі і доволі серйозні фізичні навантаження провокують викид ендорфінів, а ще величезним бонусом є спілкування у колі однодумців. В команді тих, хто тебе розуміє, тих хто пережив щось подібне.

Взагалі терапевтична дія гірських походів починається задовго до їх початку. Коли людина отримує інформацію, приймає рішення піти, встановлює з нами контакт, планує свій час, збирає необхідне. Ці речі допомагають зібратись, мобілізувати себе, поставити собі мету, яка й реалізується під час походу.

 

горотерапія
фото Олена Максименко

Особливо добре це видно на походах для людей з інвалідністю, адже в такі походи ми беремо не тільки учасників бойових дій, а будь-кого хто втратив кінцівку. Це і ветерани, і майданівці, і просто ті, хто мав нещастя потрапити в аварію.

А ще, неочікувано, хлопці отримують і інші “бонуси”: це і  тренування вестибулярного апарату, і опанування повного функціоналу протезу та розуміння його обмежень. І це робота в інклюзивній групі. Де учасників не сприймають як недієздатних, і ми ставимося до них як рівний до рівного. І вони це чітко відслідковують, це піднімає їх мотивацію і віру в себе. Адже вони, як і інші учасники походу, які їх “супроводжують”, несуть наплічник, ставлять намети, збирають дрова. Долаючи біль та втому, ці хлопці дуже часто ходять швидше, ніж супроводжуючі. В такий атмосфері, в компанії людей, які тебе розуміють, де можна відкритися і говорити, нічого не приховуючи один від одного, люди стають щасливішими.

Ветерани-психологи, яких ми почали залучати до походів, кажуть, що кожен похід це сеанс “Окупаційної терапії” з повним, 100% зануренням в неї. Де діють механізми соціальної, фізичної та психологічної реабілітації і замінюють собою роботу мультидисциплінарної команди.

горотерапія
фото Олена Максименко

В яких регіонах ви проводили “горотерапію”?

Для учасників бойових дій походи проходять на теренах Українських Карпат, втім час від часу знаходяться люди, які допомагають з коштами для оплати авіаперельоту, а я в свою чергу, якщо є така можливість, даю суттєву знижку на комерційний тур, і хлопці приєднуються до таких заходів. Так було декілька разів під час трекінгу у Фанських горах (Таджикистан), цього року в Туреччині (гірський регіон Качкар). Для тих хто втратив кінцівку, географія дещо ширша: були походи по Сванетії (Грузія), Словацькі Татри. 

Цього року був дуже амбітний план сходження на Казбек за участю трьох хлопців, що втратили ногу, і мав бути окремий виїзд в Роднянські Карпати у Румунії, втім карантин підкоригував наші плани і довелося обмежитися нашими Карпатами. 

Чи співпрацювали з державними фондами для цієї програми?

Ще поки ні, однак сподіваємося в майбутньому. Поки що для існування програми, для одного походу в місяць вистачає тих ресурсів, які є, але якщо ми хочемо розвивати програму, залучати до неї більше людей – необхідно залучати і більше коштів.

горотерапія
фото Олена Максименко

Ти єдиний гід у програмі чи залучаєш інших?

На початку водив лише я, та декілька хлопців-ветеранів згодом теж долучилися у якості гідів. Ветеранів тепер переважно водить Олексій Кушнєр, який перший раз потрапив в гори в поході зі мною і так захопився горами, що його гаслом стало “Бо гори – то любов”. А останній вихід нам допоміг провести Олександр Чуб. Долучилися до участі і два ветерани-психологи. 

На даний момент, я вже більше ідеолог цієї програми: пропоную напрямки для подальшого розвитку, можу запропонувати варіанти маршрутів, іноді приймаю тактичні рішення. Втім людей, які втратили кінцівку воджу і далі я сам, в мене наразі найбільший досвід у взаємодії з ними. І на цій ділянці підвищена відповідальність та складність роботи.  

горотерапія
фото Олена Максименко

Хто може долучитися до цієї програми? 

До комерційних походів може долучитися будь-хто, головне, щоб вистачило фізичної підготовки. В проект “Горотерапія” може потрапити учасник бойових дій, що згодом і сам може стати гідом, або бути волонтером – супроводжуючим в походах для людей, які втратили кінцівку. 

Зараз хочемо ще спробувати долучати до походів з людьми з ампутацією декілька комерційних клієнтів. Це дозволить покрити базові витрати та зробити такі поїздки доступнішими. 

Ну і ще я хочу запустити черговий напрямок – це тренінги з альпінізму для учасників бойових дій. 

Втім, це буде дуже і дуже складно. Як завжди, потрібні гроші і чималі, потрібне спеціальне спорядження та інструктори (сам я хоч знаю дуже багато і маю велетенський досвід, вчити відмовляюсь, адже інструктор – це в першу чергу про педагогічні здатності, і про методику викладання). Але в першу чергу потрібні бажаючі! Адже це набагато важче, ніж звичайні походи, це ризик і це дуже важка робота над собою!

горотерапія
фото Олена Максименко

Фото до статті з колекції Олени Максименко.

 

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *