Іван Бандрівський

Цей матеріал належить до категорії підвищеної складності – не рекомендовано повторювати без попередньої підготовки та досвідчених інструкторів

В далекому 1786 році 8-го серпня двоє відчайдухів Жак Бальма та доктор Мішель Паккар піднялися на найвищу точку альпійський гір – вершину Монблан. Сходження було здійснене з ініціативи Ораса Бенедикта Соссюра, який пообіцяв премію тому хто розвідає шлях підйому на білу гору. Дане сходження прийнято вважати початком  альпінізму.

Альпінізм: з чого почати?

Це слово дедалі частіше чути в колах любителів активного відпочинку. Не завжди люди розуміють, що воно таке, і з чим його їдять. Допоможу вам розкласти по поличках те, що крутиться в голові одним клубком.

Альпінізм – це вид діяльності метою якого є сходження на вершини гір. Сходження відбуваються групами від двох людей і більше.  Під час сходження альпіністи на своєму шляху долають перешкоди.

Види рельєфу умовно можна поділити на три основні частини:

  • Сніговий;
  • Льодовий;
  • Скельний.

Ландшафт

Кожен з видів рельєфу може зустрічатися в різних формах, наприклад: сніговим може бути схил гори, або може бути сніговий гребінь чи карниз, або ж засипаний кулуар чи покритий засніжений льодовик. Сильно спресований сніг, тверий як бетон, називають фірном. Так само льодовик, який не покритий снігом можна віднести до льодового рельєфу. Ще, льодовими можуть бути: схили, гребні, замерзлі водоспади та багато іншого. Те саме зі скелями, вони можуть відрізнятися від пішохідних гребенів і аж до нависаючих стін.

Кожен тип рельєфу може мати різну складність в залежності від крутизни, стану, наявності поличок, щілин та інших факторів. В різних країнах по різному оцінюється складність маршруту чи певних ділянок маршруту, тому альпіністам потрібно орієнтуватися в різних типах оцінювання. Існує порівняльна таблиця складності ділянок рельєфу, яка допомагає зрозуміти дані про маршрут наведені не зовсім зрозумілими знаками.

Переважно альпіністи піднімаються на гори певними маршрутами. На одну гору може бути кілька маршрутів різної складності. Існують описи маршрутів, які допомагають зрозуміти до чого готуватися. Також бувають сходження новими чи частково новими маршрутами, до таких сходжень потрібно ретельно готуватися, бо ніколи точно не відомо чого очікувати на невідомій ділянці. Відповідно до рельєфу, який переважає, маршрути можуть бути: скельними, льодовими, сніжними чи комбінованими.

Черевики Zamberlan Everest Evo
Черевики Zamberlan Everest Evo для високогірних сходжень

Альпіністи використовують різне спорядження для здійснення сходжень, наприклад:

  • Класичні льодоруби для пересування по снігу;
  • Кішки для фірну та льоду;
  • Льодоруби для льодових сходжень відрізняються від класичних, їх називають льодовими інструментами;
  • Є кілька видів мотузок, за допомогою яких забезпечують страховку;
  • Обов’язковим атрибутом будь-якого альпініста є страхувальна система, яка одягається на альпініста для затримання під час падіння;
  • У високих горах використовують спеціальні черевики, які на погляд пересічної людини виглядають як атрибут космонавта,
  • Для скельних маршрутів використовують також спеціальне взуття – скельники.
  • Завжди на голову одягають шолом для альпінізму (інші не підійдуть), щоб вберегти те що під черепом від попадання каміння, шматків льоду чи, навіть, спорядження, яке іноді падає з рук того хто вище;

Потрібно знати, що альпіністи самі створюють та забезпечують собі страховку при сходженні. Все спорядження яке використовується для страховки прийнято забирати з собою, проте бувають винятки коли щось залишають на маршруті. На популярних маршрутах часто є готові точки для страховки, переважно вбиті в скелі гаки.

Акліматизація та гірська хвороба

Розділяють також різні види сходжень в залежності від того на яку висоту відбувається сходження. В нижчих горах, від рівня моря і до 2500-3000 м основною перешкодою для альпіністів є складність рельєфу. Вище висоти 3000 м складності додає так звана “гірська хвороба”, про яку написано багато робіт і можна її обговорювати довгий час. Вона проявляється як реакція організму на низький зовнішній тиск та малу кількість кисню в повітрі. Кожен організм реагує по-своєму, але в більшості випадків першими симптомами є ейфорія після якої починається головний біль, запаморочення та нудота. Чим вище над рівнем  моря, тим менша кількість кисню та зовнішній тиск, тому те що легко дається на малих висотах надзвичайно важко зробити на великій. У важких формах «гірська хвороба» може ускладнюватися набряком легень чи головного мозку, що практично унеможливлює самостійне пересування людини та часто має летальні наслідки. Такі фактори потрібно враховувати при плануванні сходжень. Процес звикання до діяльності в незвичних умовах називається акліматизація. 

При сходженнях на високі гори, переважно від 7 000 м і вище часто використовують кисень в балонах, який значно полегшує пересування вгору та відновлення організму після втоми. Кисень має здатність закінчуватися, і якщо при поганому прорахунку чи певних ускладненнях при сходженні використали весь кисень і не встигли спуститися з маршруту, слід очікувати проблем. 

У високих горах важко знайти питну воду, для приготування їжі доводиться топити сніг або лід. Топлена вода зовсім не смачна, а ще вона вимиває з організму солі та мінерали. Майже завжди штурм вершини починається з самого ранку, точніше навіть вночі. Тому любителям довго поспати доводиться крім вищезгаданих перешкод долати свої внутрішні бажання.

Люди з великою м’язовою масою важче переносять висоту, через те, що м’язам для роботи потрібен кисень, а його не вистачає. Окрім того всю масу м’язів потрібно «нести», що також нелегко.  Також на висоті погано засвоюється їжа, організм починає “з’їдати” внутрішні запаси. Тому ті хто збирається на висоту часто наперед від’їдаються, щоб мати “жир” який можна топити при підйомі. Під час сходження можна втратити велику частину ваги. Альпіністи часто худі та стрункі.

З набором висоти знижується температура. Тому навіть влітку в горах вище трьох тисяч метрів лежить сніг та повзуть льодовики. Наприклад, на вершині Монблана 4810 м,  влітку в сонячний день температура може бути – 10 °C, дуже навіть комфортно одягти пуховку куртку для того, щоб кілька хвилин порозглядати краєвиди. Вже ввечері можна в кемпінгу на висоті тисячі метрів засмагати в променях сонця, що заходить за сусідній хребет. Відповідно у вищих горах ще холодніше.

Стилі при сходженні: альпійський та гімалайський

Перший, альпійський стиль – поступове сходження від підніжжя і до вершини, а потім спуск вниз. Сходження може бути одноденним або тривати кілька днів. Весь час альпіністи несуть з собою все спорядження та продукти. Якщо сходження заплановане на один день, а з певних причин група не встигає спуститися до табору, то доводиться ночувати десь на маршруті чи спуску. Така ночівля називається «холодною», так як на одноденні сходження не беруть ні спальників, ні наметів і пересиджувати ніч доводиться з тими засобами, які є в наявності. Часто це змотана мотузка під сідниці, ноги в рюкзак і пухова куртка на тіло. Є така добра традиція, носити завжди з собою пуховку куртку, незалежно від прогнозів.

Гімалайський стиль відрізняється тим, що сходження відбувається з попередньою підготовкою маршруту та встановленням проміжних таборів. Починається все з базового табору, куди доставляють весь провіант для сходження та сворюють умови для більш-менш комфортного проживання та відпочинку. Далі піднімаються поступово вгору і встановлюють проміжні табори. В табори заносять їжу та спорядження. Останній табір перед вершиною називають штурмовим, відповідно з нього відбувається останній ривок до вершини. Перед штурмом переважно спускаються до базового табору, щоб відпочити та набратися сил. 

Всі сходження в альпінізмі починаються з табору і там же закінчуються. Момент, коли група стоїть на вершині – це лише середина сходження, шлях донизу часто так само довгий, як і шлях до вершини. Для спуску часто обирають найлегші на горі маршрути, проте після підйому на вершину спуск навіть найлегшим маршрутом потребує сил та концентрації. Вершина часто розслабляє людей, що може призводити до помилок під час спуску. Тому не можна розлаблятися та зменшувати концентрацію до завершення спуску!

Експедиції

Є багато гір на які ще не піднімалися люди, часто до них важко дістатися. Тут потрібен особливий підхід. Окрім самого сходження доводиться вирішувати багато супутніх питань: добирання до району, проживання там, організації побуту, і під кінець безпосередньо сходження. 

При тривалому перебуванні людей в закритих групах з’являються конфлікти, їх не уникнути. Є проблеми 7-го та 10-го 14-го дня в групі. В такі дні ситуація загострюється і це також потрібно враховувати. З висотою підвищується дратівливість, тому всі спірні питання прийнято вирішувати при повернені в базовий табір. 

Як бачите альпінізм це не тільки підйом на вершину гори, а насправді це дуже широке та багатогранне поняття. Залюбки розповім при зустрічі багато цікавих історій, бо написати про все в одній статті не вистачить літер. 

Скельні маршрути

Мабуть, найцікавішим в технічному плані та найважчими в альпінізмі є скельні ділянки, а часто величезні скельні стіни. Якщо така трапляється на маршруті, та ще й на висоті де холодно і часто лежить сніг, то долати таку частину маршруту дуже нелегко. Коли така ситуація часто виникала на маршруті, хитрі горесходжувачі придумали цікавий вихід. Знаходили схожі ділянки, але в більш сприятливих умовах, там де нижче і тепліше. Там тренували навички проходження і вже з новими вміннями вирушали на холодні маршрути в горах. А багато кому настільки сподобалося тренуватися внизу в приємних умовах, що вони вирішили в гори і не йти, а займатися цією справою. Так з’явилося скелелазіння, про яке розповім вам в наступній статті.  

Навчання

Якщо ви маєте бажання зайнятися альпінізмом, то раджу звернутися до людей які можуть цьому навчити. Шукайте в своїх містах секції альпінізму, гірські клуби чи осередки федерації альпінізму та скелелазіння України. Часто різні організації проводять «школи альпінізму». Базовий курс включає в себе багато теоретичного матеріалу та певний перелік занять та сходження на гору. Триває такий курс біля десяти робочих днів. Він може бути розтягнутий в часі, наприклад, одна лекція в тиждень та один день занять. Таким чином за період в кілька місяців можна отримати базові знання та здобути основні навички. Важливо щоб заняття проводили кваліфіковані люди – інструктори альпінізму або гірські провідники (гіди). 

Для занять альпінізмом потрібно немало особистого спорядження. Багато чого можна взяти на прокат в спеціалізованих магазинах. Якщо альпінізм сподобається, то спорядження почне поступово з’являтися у вашому домі. 

Варто приділяти багато уваги своїй фізичній формі. Альпінізм заняття не легке, доводиться тривалий час працювати під навантаженням. Дуже багато доводиться ходити з рюкзаком, чи то на підходах до гори чи під час сходжень. Рюкзак іноді буває дуже важким, часом близько сорока кілограм. Такого роду навантаження сильно виснажують нервову систему і сходження на вершину перетворюється на боротьбу не з навколишніми факторами, а  із самим собою. Чимось альпінізм нагадує біг на довгі дистанції, після кількох десятків кілометрів тіло виходить на режим і біжить «на автоматі», а мозок спостерігає за навколишньою красою та робить все для того щоб не здатися.

Бажаю всім хорошої погоди в горах, бо від погоди сильно залежить успіх в поставлених цілях. 

Підбірка статтей про сходження: Матергорн, Монблан, Казбек, Глосглокнер, Аконкагуа, Герлаховський штит, Качкар, Тубкаль.

Статті про спорядження для альпінізму: штурмовий рюкзак, кішки та льодоруби, мотузки.

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *