Дмитро Вербич, керівник По азимуту

Чому для подорожі обраний саме цей регіон: при плануванні розглядали варіант трекінгу в Чорногорії або Румунії, однак карантин поламав усі плани, і єдиним прийнятним варіантом стала Болгарія. І можна сказати, що нам пощастило, адже, як виявилося потім, гори там – прекрасні.

Також при виборі локації зіграло роль, те що Мусала (Рильські гори) – найвища вершина центрально-східної Європи (2925 м) і, як виявилося, на 7 м вища за всім відомий грецький Олімп.

Мусала

Формат подорожі: подорож бусом + трекінг.

Нитка маршруту: Київ – Софія – Боровець – г. Мусала – Рильський монастир – г. Мальовіца – Софія – Київ (7 днів).

Болгарія: Мусала та Рильські Гори

-Італія?

-Ні, Болгарія. Ми гірські туристи, їдемо в гори.

-Італія, не розказуй. Розвертайтеся назад в Україну.

Так нас зустріли румунські прикордонники. Вирішили, що ми заробітчани, які прориваються в Італію. Не дивились на спорядження, не слухали жодних аргументів, наше бронювання готелю через букінг для них також не аргумент. Та нам пощастило. Однією з учасниць нашої мандрівки була Аня, яка працює в туристичній компанії, і вона на кордоні за допомогою смартфону та ентузіазму врятувала нашу мандрівку. Друзі запитували в чому наш секрет, адже в ці дати дуже багатьох розвертали.

Так ось він. Через українську турфірму ми забронювали готель в Софії, проплатили наперед і роздрукували підтвердження від готелю та нашої компанії, на додачу квитанція проплати. І попри те, що одна прикордонниця не хотіла нас пропускати, навіть, з такими документами, нам пощастило вдруге, бо інша стала на нашу сторону.

І наш спрінтер полетів на південь транзитними магістралями країни … в півтори полоси. Через усі ці незліченні кільця, бо єдиний тип розв’язки в цій країні – кільце. Від найменших до величезних. Проминути Румунію ми поспішали, через те що відстали від запланованого графіку, через форс-мажор на кордоні. Тому опівночі ми вже переїзджали через Дунайський міст, а близько четвертої ранку заселилися в попередньо зарезервований готель у Софії, щоб мати ще кілька годин для того, щоб хоч трохи виспатися з дороги. 

Наш маршрут стартував в курортному болгарському містечку Боровець. Взимку тут популярна канатна дорога, але основний підйомник працює і в теплий сезон. Коштує він 15 лев, або 8 євро в дві сторони. Долають кабінки 8 кілометрів за 25 хвилин, і ось ми вже на висоті 2345 метрів. Звідси і починається трек на Мусалу. Можна йти по гребню хребта або виходженою туристами стежкою до притулку і далі до вершини вздовж провішених для страховки канатів. Звісно, ми пішли гребнем. З набором висоти стежка почала зникати, а маршрут нагадував наші Горгани, але каміння більше і схили крутіші.

Різкий набір висоти і довга дорога давались взнаки, тому група рухалась досить повільно. На вершину піднялись вже після заходу сонця. Вихід на неї відсвяткували кавуном, який завбачливо придбали дорогою сюди. На Мусалі  розташовані кілька будинків, швидше за все метеорологи. Тут слід сказати те, що 2925 метрів це все ж таки висота, в декого, навіть, проявились легкі симптоми гірської хвороби, адже в порівнянні з Софією де ми ночували, за день набрали 2300 м. 

Ночівля була вітряна і холодна, а вранці ми побачили що сидимо в хмарі. Тому швидко зібрались і рушили далі. На спуску хмари почали розсіюватись і привідкрили очам гірські озера в кулуарах, уривчасті скелі і сусідні відроги хребта. Потічок, в якому планували набрати води, пересох, тож кілька годин ішли на суху. Зате на полонині біля озера Гринчар води було вдосталь.

Після відпочинку взяли курс на вершину Ковач, обійшли її траверсом і повернули сильно праворуч. Тут хребет розширюється в кілька мальовничих полонин. Місцеві пастухи верхи женуть череду корів вниз до села. Їм допомагають матьорі кангали – турецький варіант алабая. Гори, долини – куди не поглянь. В руках кружка чаю з сушеним лимоном. Ідеальний вечір.

Рильські гори

Третій день мандрівки став найдовшим і, мабуть, найважчим. Першу половину дня група рухалась хребтами на висоті 2600-2700 метрів. Кожен поворот відкривав новий краєвид, нове озеро, нову скелю. Повернули перед Павловим верхом праворуч. Зустріли багато чорниць, які суттєво затримали рух. Адже кортіло посмакувати ягодами. В цьому районі треба робити багато поворотів, переходити з хребта на хребет, а стежки зазвичай просто не видно. Маркування то попадається зовсім свіже, то повністю відсутнє. Тому орієнтуватись треба чітко, запастись відповідними  навігаційними програмами в телефоні і паперовою картою і компасом для підстраховки. Окремої згадки заслуговує трек по скелястому хребту над Джандемско озеро. Скелі, урвища, кулуар. Дивишся праворуч – ти наче в Татрах чи на Кавказі, дивишся ліворуч – ніби в українських Карпатах. Такі речі марно описувати, це треба бачити.

На одному з привалів сидимо і розглядаємо сусідній хребет, дуже крутий і скелястий. Юра говорить замріяно:

-Хотів би я якось і там побувати. Обов’язково треба буде повернутись.

-Не треба. – відповідаю – У нас завтра за планом сходження на Мальовіцу. Он та вершина.

Треба було бачити обличчя учасників групи в цей момент.

В другій половині дня хребет став ширшим і пологішим. Йшли ніби Свидовцем чи Боржавою. Так би ми собі і йшли кайфуючи, якби навігатор не вказав різко направо – на спуск до Рильського монастиря. Ми швидко скинулись до зони лісу, де стежка то ледь вгадувалась, то зовсім зникала і рухатись доводилось за азимутом. Прибиті подекуди  до дерев таблички “Рильський монастир” підказували, що рухаємось правильно. Нахил шалений, часом треба було триматись за стовбури дерев, аби не з’їхати на дупі. Петляли ми тим лісом аж до ночі, і до Рильської ріки скинулись вже в темряві, кілька разів заблукавши по дорозі. Тут слід додати про те, що близько 1500 м спуску за раз це не іграшки, трекінгові палиці стануть вам у нагоді, бо коліна, такі речі дуже добре відчувають.  

Ліричний відступ: Болгари не часто ходять в свої гори (всього кілька зустрічей на хребті з іншими мандрівниками) і не дуже дбають про свої стежки. Принаймні ті, що ми бачили спочатку на спуску до монастиря, а потім на підйомі від нього в сторону Мальовиці, місцями виглядали як знущання над нами. Місцями, як щось чим не ходили вже років десять. А місцями це був просто рух по азимуту через густі зарості трави. Ми вже звикли до прекрасно помаркованих українських (тут подяка “Карпатським стежкам”) чи скажімо, хоча б до румунських, які принаймні є. Тому, якщо ви любите  складний трекінг із продиранням через зарослі та півтора кілометрові набори та спуски, а також прекрасні краєвиди та мінімум людей, вам точно в Болгарські гори!  

Зранку відвідали Рильський монастир. Це дуже красива і важлива історична пам’ятка болгар. Монастир започаткований в 9 сторіччі, тут відбулось хрещення Болгарії. Також ця споруда мала оборонне значення. Погулявши і від’ївшись в місцевому кафе, ми рушили на штурм Мальовіци. Минулого дня ми скидали півтори тисячі, а тепер мали набрати 1600 метрів на восьми кілометрах шляху. Стежки знову не було. Просто напрямок по густій траві, серед кущів шипшини, що час від часу намагаються відібрати в тебе трекінгові палки. На цьому схилі ми вперше зустріли гірських кіз. Потім ми їх бачили ще багато разів, часом зовсім близько. Прикро, що в наших Карпатах дикі тварини не почуваються так само вільно і безпечно.

Вихід на сідло між Додовим Верхом і Мальовіцою – то була мить тріумфу. Адже підйом був справді не з легких. На вершину по хребту не пішли, а полетіли. Гора справді мальовнича. З одного боку підйом пологий, з іншого урвище, а внизу – кулуар і Єлєніно озеро.

На його березі ми і розбили табір. Це місце популярне у туристів, до найближчої канатки доїжджають на авто і піднімаються з легким рюкзаком, або і без нього. До цієї ж каталки ми і спустились вранці. На цьому шляху зустріли більше людей, ніж за всі попередні дні в горах. Трекінг в Болгарії не популярний. Маршрути часто не розмічені або геть позаростали. Мені особисто це до вподоби.

Цікаво, що система притулків добре розвинена. При бажанні на нашому маршруті наметів можна було б і не брати – притулок завжди є в межах денного переходу і ночівля в них коштує 15 лев. Ми йшли на сушених і сублімованих продуктах, але в притулку також можна поїсти.  Загалом ми пройшли 56 кілометрів з набором 3457 метрів і скиданням 4087 метрів.

Єленіно озеро

Висновок щодо спорядження

На висоті прохолодно, особливо вночі. Тому на цей трек треба брати мембранні куртки, теплі фліси, спальники з комфортом 0°C, шапку, легкі рукавиці. Все це не буде зайвим. Також потрібна річ – крем від засмаги. Ніс і лоб обгорають дуже швидко. Обов’язково мати пальник – багаття розводити заборонено та і немає з чого. Єдина рослинність це трава і жереп. Взуття має бути з обгумовкою – каміння гостре і агресивне. З собою треба нести півтора – два літра води, якщо йдете восени. В цих горах джерел не так вже й багато. Хіба маєте здоров’я і натхнення щоразу спускатись до озер.

 

Один Коментар
  1. В кінці вересня 2020, в суботу, зустрічали сотні болгар, що йшли на Мальовицю. Стежка з Рільського монастиря до Мальовиці є, промаркована. Ми нею спускалися, три години.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *