Old khata project

Привіт! На зв’язку Світлана Ославська і Анна Ільченко. Анна спец із фото, Світлана — з текстів, а разом ми авторки проєкту Old khata project. Останній рік регулярно їздимо селами всієї України, з липня по жовтень — майже безвилазно в такій сільській експедиції. Хочемо розповісти, до чого варто бути готовими в таких поїздках і як зробити їх із найменшими втратами для здоров’я (психічного, в основному). А головне, як говорять у наших селах кожному, хто приїздить із культурним проєктом, — “нашо воно вам нужно”. Це філософське питання залишимо на кінець, а спершу — коротко про те, що таке Old khata project

Old khata project: як подорожувати українськими селами

Old khata project — це експедиція селами України, в якій ми збираємо матеріал для фотокниги про давні хати. Їздимо селами, фотографуємо ці хати і записуємо інтерв’ю з господарями. Хочемо зафіксувати їхню — “хатей і людей” — минущу красу й показати їх ширшій авдиторії. 

Ми не шукаємо хати-руїни. Нас цікавлять ті, де живуть люди (інакше ні з ким записувати інтерв’ю). Для нас ця краса не про минуле, а про сучасне. Ми не говоримо “подивіться, як гарно колись було”, а кажемо — “подивіться, як гарно досі є, а ми й не помічали”. Для нас важливо показати ще й творчу складову: люди своє житло будували і творять, доповнюють упродовж цілого життя. 

Old khata project

А почалося все з… Тут у нас є дві версії, технічна і романтична. Технічна в тому, що якось Світлана створила сторінку в інстаграмі, куди почала постити гарні хати, які бачила в поїздках Україною. Потім приєдналася Анна, критично глянула професійним фотооком, і запропонувала серйозно подумати, що з цього може бути поза інстаграмом. Так ми вирішили робити книгу, назбирали грошей на експедицію на Спільнокошті, поїхали, і тепер завершуємо поїздки та обробляємо матеріал. 

Романтична версія така, що ми народилися і виросли в промисловому місті Сєверодонецьку. Але батьки наші походили з сіл, і тому наші літні канікули завжди минали там: часом у селі на Слобожанщині, а переважно в селі на Волинському Поліссі. Життя селян, їхній побут, його архаїчність, самі ці люди і той факт, що цей тип життя і навіть людей зникає — ось цей комплекс відчуттів, емоцій, спогадів про діда й бабу, яких уже немає в живих, привів нас до рішення зробити щось водночас щире і сучасне про село. 

Old khata project

Вихідні дані

Від початку ми вирішили, що для збору матеріалу для книжки маємо об’їхати всі регіони України. Щоб показати красу та різноманіття житла і Слобожанщини, і Закарпаття, і Полісся тощо. Поїздки у перші десять сіл ми робили власним коштом, а в червні 2021-го запустили кампанію на Спільнокошті, де 178 доброчинців підтримали нас на суму 107 тисяч гривень.

На Спільнокошті ми збирали на три базові позиції: на проїзд, житло і харчування в експедиції. Реальних витрат, ми розуміли на початку, все одно буде більше, як запланованих. Ми також розуміли, що паралельно працювати майже не вийде. Анна звільнилася з постійної роботи, Світлана припинила брати фрілансерські замовлення. 

Тому від початку ми розуміли – зайвих коштів ми не матимемо. 

Тепер ви знаєте передісторію і розумієте, що всі наші досвіди та поради базуються на усвідомленні: ресурси обмежені, але нас це не зупинить. Далі розповідаємо про транспорт, житло, харчування і спорядження для поїздок селами. І сподіваємося, щось із цього буде корисно знати й вам. 

Old khata project

Проїзд

Ясно, що для поїздок у села найкраще мати власний транспорт. Ми не мали. Але вирішили, що відсутність авто не перешкодить нам у цій затії (і вам не має завадити). В результаті трохи постраждали, але майже не пошкодували.  Чому страждали? Ось один приклад. Доїхати з Дніпра на Арабатську стрілку, 340 км, виїзд рано зранку, на місці бажано бути до смеркання. Час — початок вересня, день ще довгий, справа виглядає реальною. А тепер як ця реальна справа розгортається на місцевості.

Увечері ви чемно бронюєте ранковий блаблакар, який має провезти вас більшу частину дороги, і зі спокійним серцем засинаєте. Шоста ранку, замість будильника — смс. Водій скасував бронювання. Що ж, поїхали на автостанцію. В Дніпрі один із найгірших в усіх сенсах автовокзалів країни, вибачайте, дніпряни, але маємо таке: хаос і кам’яні фейси касирок. Квитків до Мелітополя уже немає. До Запоріжжя теж. На 11:40 немає. І на 12:00 немає. Ні, нічого немає, дєвочкі, немає!

Добре, пробуємо блаблакар ще раз. З приватними поїздками голо, але є ще та загадкова графа з автобусами, і в ній —  зручний для нас перевізник: час пасує, місце відправлення поруч — пам’ятник перед залізничним вокзалом. До відправлення перевізника ще є 15 хвилин, гугл-карта показує відстань 800 метрів, ми хапаємо рюкзаки і летимо. І знов голо.

Біля пам’ятника чекає перевізник на Харків, про нашу маршрутку він ні сном, ні духом. Беремо рюкзаки, і вже з меншим ентузіазмом вертаємося на автостанцію, при цьому весь час перевіряючи на блаблакарі будь-які поїздки на південь. Поїздок немає, але ми маємо план Б: післяобідній автобус на Мелітополь, або щось до Запоріжжя, ходять щогодини.

Ось і автовокзал, ми до каси – квитків немає. Жодних. До Запоріжжя теж. Забула сказати, що потягів також немає. У якомусь уже напіввідчаї вибігаємо з рюкзаками на платформу (другий поверх, сходи), щоб хоч глянути на той безквитковий автобус до Запоріжжя, місця дійсно зайняті (між Дніпром і Запоріжжям 100 км, два мегаполіси, там мало би метро ходити — так думаємо), і тут хтось нарешті радить: а ви знайдіть водія, спитайте. І дійсно, метод працює. 200 метрів, каже водій, бачите там знак, стійте ждіть. Будете там не одні, каже, не переживайте. Стоїмо, ждемо, їдемо півтори години до Запоріжжя стоячи, і нас таких повен автобус. Нарешті ми в Запоріжжі, і це лише третина дороги. 

Це був опис поїздки між великими містами, в дуже урбанізованому регіоні, з гарними дорогами. Що стається, коли ваш автобус заглухне дорогою з Олександрії до Чигирина, навіть не хочеться описувати, а на сільських маршрутах узагалі найнадійнішим транспортом є попутки. 

Old khata project

Тому наші поради людям, які хочуть перемогти хаос автобусної системи в Україні будуть такі:

  1. Перевіряйте тричі. Маршрути на bus.com.ua часто правдиві, але не цілком. Тому їх треба звіряти з інформацією на табло автостанції (на тому ж bus.com.ua або регіональних сторінках) і закріпити телефонним дзвінком диспетчеру. Тут, до речі, найкращими показали себе закарпатські і полтавські диспетчерські: замість короткої відповіді і кинутої слухавки поважне “Доброго дня, мене звати Оксана, як я можу до вас звертатися? Чи бажаєте забронювати місця?”, — здається, ніби помилилася номером.  
  2. Квиток на автобус — це ваш захист і страховка, але на неперевірених маршрутах буває краще заплатити водію. Якщо автобус зламався, він поверне вам гроші, а здати квиток у касі на проміжному автовокзалі (якщо каса там взагалі буде), коли ви проїхали вже частину дороги, не обов’язково вийде. 
  3. Потяги — це благо, бо порівняно з автобусами, що ходять як захочуть, навіть приміський дизель є дойчебаном. І на сайті Укрзалізниці 99,9% актуальна інформація розкладів.  
  4. Не плануйте виїзди з райцентрів у село на вечір. Автобуси часто не ходять по обіді, бо не ходять, не ходять в неділю, бо свято, не їдуть в суботу, бо хрестини, весілля, похорон та інші святі цикли життя.
  5. Комбінуйте транспорт і все вийде. Потяги, автобуси, блаблакар, попутки — і зверніть увагу на опцію “пошук з пересадкою” на booking.uz.gov.ua.

Old khata project

Ночівлі

Найпростіше взяти намет і переночувати в ньому. Але й без намету не пропадете, все більше сіл пропонують проживання. Тренд “ековідпочинку”, “зеленого туризму” і “ретриту на природі” в карантин тільки спотужнів. Підприємливі люди будують нові або ремонтують старі, нежилі вже хати, перетворюють їх на “зелені садиби”, де можна недорого переночувати.

В основному, умови будуть не люксові, хоча в Карпатах буває і підлога з підігрівом. Але ж, якщо ви їдете в село, ви й не очікуєте, тропічного душу. Очікуєте? Тоді не читайте далі.

З цими садибами проблема іншого плану. Часто люди роблять “екосадибу” чи “етносадибу”, споряджають її непотрібними аксесуарами еко чи етно відповідно, забуваючи про базове: гостям з дороги треба, щоби була тепла вода і працював злив у раковині, щоб підлога і постіль чиста, щоб шар пилу на вишитих рушниках не лежав. А телевізор, роги оленя та “етностиль” взагалі не ключові. Рано чи пізно власники садиб це зрозуміють, а поки — кілька місць, де нам доводилося ночувати, й де декоративне еко-етно не заступає здоровий глузд.  

Мшанецькі колиби, Мшанець, Львівська область

Ініціатива отця Романа Грома і його дружини Наталі. Крім колиб, вони розвивають спадщину Франка, етнографів і можуть багато цікавого розповісти про те, як сто років тому Зубрицький, Франко і компанія приїздили сюди. Ініціативні люди, які в хорошому сенсі розкачують громаду, а колиби розташовані на краю села, на горбочку. Це низькі Карпати (Верхньодністровські), тут класні краєвиди, можна зробити невеликий трекінг. 

Дві сестри, Суботів, Черкаська область

Єдина садиба в туристичному селі Суботів (де наголос виявився на У), до якої вели дороговкази. Стара хата, в якій зберегли давні ікони та деякі предмети інтер’єру, загалом перемішавши уявлення про “етнічне”, “традиційне українське” із “творчим і креативним”. Вийшов дивний мікс, але загалом приємна власниця, яка зніме з вами відео для свого інстаграму. Навколо села можна походити, принаймні варта зусиль кількакілометрова прогулянка до джерел в кінці села. По дорогі — хати з глини, багато в стані остаточного або напіврозпаду.  

LiAn, село Волосянка, Закарпатська область

Дорогу зі Львова на Ужгород через Ужоцький перевал зробили цього року, і там має бути приємно їхати на ровері. Наприклад, зі станції Сянки, кінцева електрички зі Львова в бік Ужгорода, вниз. В селі Волосянка (всі села тут довгі, витягнуті вздовж дороги) буде готель Lian, із приємними власниками. Ми жили там за 700 грн за кімнату за ніч. Всі села дуже архаїчні, з лемківськими довгими хатами. Неподалік, у селі Стужиця, є кемпінг, і можна вийти до місця зустрічі трьох кордонів: українського, польського і словацького. Місцева мова — це щось середнє між цими трьома, прекрасний прикордонний діалект, який варто послухати. “Я не знаю, якою мовою це написано”, — казала жінка про вишивку в себе на стіні, але при цьому їй був зрозумілий зміст.    

Миколин хутір, селище Петриківка, Дніпропетровська область

Подружжя Деків мають цілий комплекс “село”. Вони самі збудували литу хату, і в глиняних хатах щось типу хостела, а в сусідній такій самій музей зі старовинними речами. Хата тісна, але на одну-дві ночі переночувати годиться. Територія велика, вони щось весь час добудовують, тримають коня, цесарок, і ще всяку живність, на яку цікаво подивитися. Також у їхній хаті є родинна галерея з петриківкою. 

Буша, Вінницька область на кордоні з Молдовою

В Буші стільки готеликів, садиб і хостелів, що навіть не хочеться когось виокремлювати. Один власник часто має кілька хат, хоч ці садиби й мають різні назви. Умови базові: пічне опалення, мінімальна кухня з електрочайником, холодильником, десь плитою, і кімната з ліжками, новий ремонт, чиста територія з місцем для вогнища. 

Кемпінг у селі Крива Лука, Донецька область

Не були тут в рамках експедиції, але були в схожому слобожанському селі-побратимі Євсузі. В Кривій Луці є кемпінг під заповідною міловою горою, активісти розробили стежки і веломаршрути навколо села — незаповідними пагорбами, сплави по Дінцю. В будинку культури роблять виставки і, взагалі, надихають. Складно дістатися, але вартує того. Ще одне красивезне село, де є кемпінг, який ми не тестували, це Олександрівка на Херсонщині, на березі Лиману. Вечірній вид на воду неможливо описати жодними словами. 

Їжа, одяг та спорядження

Бути самозарадними – це найважливіше вміння в подорожі селами. Найкраще завжди мати з собою таку їжу, яку можна швидко залити окропом і з’їсти. Хлібом і сиром теж можна наїстися, але мали рацію наші бабусі, коли казали їсти гаряченьке. Гаряченьке рішає! 

Можна покладатися на магазини, придорожні готелі і добрих людей, які нагодують супом, але краще діяти на випередження. В готелі може не працювати кухня лиш для вас одного, добрі люди не зустрінуться, а в магазині, крім цибулевого крекера та плавленого сирочка, важко буде щось розгледіти на прилавку. 

Old khata project

Тут в пригоді завжди стане пальник та газ. Навіть якщо ви не подорожуєте з наметом, а живете в садибі чи готелі, усе одно зварити кави чи чаю в якомусь неймовірному місці – це завжди супер ідея. 

І ще один лайфхак (але тільки для любителів гречки). Навіть якщо немає, де зварити крупу, саме гречку можна залити годин на шість навіть холодною водою з криниці — і матимете готову страву, хоч і холодну, але смачну. Плюс цього метода — гречка не розварюється. Тільки не забудьте одразу посолити. 

Old khata project

Друге важливе усвідомлення – їжа має бути смачною і різноманітною. Це наче всім зрозуміло, але для нас це стало відкриттям лише в процесі. Тому ми більше не можемо думати про кус-кус у різних варіаціях щонайменше до наступного року. І про швидку вівсянку. І про канапки теж. Що більше ми їздили, то більше нам хотілося домашньої їжі. Тому ні за що не забудемо всі ті випадки, коли нас пригощали місцевими борщами!

З кожним новим разом у великій експедиції ми все швидше збирались та вже інтуїтивно знали, що зайве, а без чого нам гаплик. Зручний рюкзак, одяг по погоді, пальник та посуд, їжа, зарядки і наша техніка – база для нас в мандрах. Ми не жили в наметі, хоч спершу й планували: після інтенсивного дня роботи в полі не те що намет не хочеться розкладати, а хочеться просто лягти на застелене ліжко і пару годин помовчати. Отже, спальник нам виявився таки непотрібним, хоча зі спальником вам буде в мільйон раз комфортніше будь-де, хоч у хаті, хоч в наметі.

Old khata project

Взагалі базовий набір для поїздки у села буде чимось середнім між легким походом в гори і поїздкою автостопом. 

  1. Трекінгові кросівки, тепла фліска, кілька футболок на зміну і шорти або трекінгові штани, які швидко сохнуть.
  2. Дощовик.
  3. Захист від сонця: від кремів до капелюхів. 
  4. Зручний рюкзак з хорошою спинкою на 32 — 40 літрів. 
  5. Балон з газом, пальник і компактний казанок чи кружка, в якій можна кип’ятити воду.
  6. Перцевий балончик про всяк випадок від собак чи людей (але ми жодного разу не скористалися).
  7. Базова аптечка
  8. Всі ваші особисті речі, залежно від потреб.

Old khata project

Навіщо?

Філософське питання з початку статті розкриємо в п’яти пунктах.

По-перше, в селі геть інше життя. Буквально — інше. Поки ви читаєте цей текст за медовим рафом, в маршрутці, в черзі чи в туалеті, хтось приймає пологи в корови, розпалює дровами піч, забирає з горища сушениці і пасе кролів. Це не добре і не погано, але є фактом, що цей спосіб життя — традиційний, уже архаїчний, залежний від природних циклів, сталий — він зникає. І в українських селах ми ще можемо це побачити, в західному світі найчастіше вже ні.   

По-друге, в селі гарно. Часом аж несподівано. Колір ледь підмерзлого терену в тумані на Луганщині, ледь присипані снігом Карпати, невисокі зелені пагорби Буковини, спекотні причорноморські села, де вечорами так тихо, що чути, як хрустить перекотиполе в корів під ногами, химерні оздоби бесарабських сіл, різьблені поліські віконниці. У селах і архітектура, і природа — все це вартує вашого часу, уваги та любові.  

Old khata project

По-третє, в селі спокійно. Тут можна дійсно відпочивати або працювати без метушні. Окремі сільські бізнеси вже навіть рекламують “умови для фрілансерів” (вайфай, стіл, вид з вікна). 

По-четверте, їдучи в село, ви підтримаєте місцевий бізнес: садиби, магазини, екоферми, жінок, які в’яжуть шкарпетки, чоловіків, які тримають пасіку. 

І нарешті, по-п’яте, ви знатимете таку Україну, яку б не знали ніколи, і настільки глибоко, як, може, й не хотіли б знати. Але вже пізно, вже знаєте. 

 

Текст: Світлана Ославська, Анна Ільченко

Фото: Анна Ільченко

 

Маєте пропозиції співпраці? Пишіть на пошту oldkhataproject@gmail.com.

Всі новини публікуємо в соцмережах, підписуйтеся: фейсбук, інстаграм

 

2 Коментарі
  1. Дякую, чудова стаття. Дякую за Вашу увагу до сіл, за вміння бачити їх красу. Хочеться щось зробити, щоб вони залишились і відродились) З нетерпінням чекатиму на Вашу книгу.

  2. Дякуємо, дівчата! Ви робите дійсно велику справу 🙂
    Прекрасний і класний проект!

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *