Піренеями від моря до океану

РедакціяАвтор | Подорожі

У травні молоде подружжя з Черкас без досвіду у гірських походах вирішили пройти одним з найкрасивіших трекінгових маршрутів світу GR10. Марштурт, довжиною майже у 900 кілометрів, розрахований на понад 50 днів ходу. Погода змусила Михайла з Настею місцями відхилятися від класичних напрямків, кілька разів скористатися транспортом, та все ж пара пройшла з рюкзаками понад 700 кілометрів за 26 днів, перетнувши Піренеї від Середземного моря до Біскайської затоки у Атлантичному океані. 

Спеціально для читачів GorganyPRO мандрівники підготували опис свого походу з враженнями та порадами на основі безцінного досвіду, який вони здобули протягом місяця у Піренеях.

Настя та Михайло у Піренеях

Ми Анастасія та Михайло – молоде подружжя фрілансерів. Одного дня ми вирішили для себе, що мусимо відправитися у надзвичайну подорож. Ми повернулися в Україну після трьох з половиною років проведених у Данії. У нас були вільні гроші та незвичний, трохи переддепресивний настрій, тож вирушати хотілося зараз або ніколи.

Найамбіційніші плани, що одразу спали на думку стосувалися навколосвітньої подорожі, але все ж таки стало трохи моторошно від цієї думки. Ми не були впевнені, що готові аж на таке, тож почали шукати щось ближче. Згадали фільм “Шлях” про дорогу Святого Якова, передивились та вирішили йти. Після досконалого вивчення теми дійшли висновку, що це не те чого ми прагнемо – через фільми та книги маршрут Ель Каміно де Сантьяго став занадто людним та комерціалізованим.  Але ми вже налаштувались на Францію та Іспанію. У блозі одного західного мандрівника знайшли пораду відправитися по маршруту GR10 або GR11 – гарніше, цікавіше, ізольованіше та ще й частково перетинаються с Каміно.

GR10 пішохідний маршрут мережі Grande Randonnée, який проходить Піренеями від Середземного моря до Біскайської затоки у Атлантичному океані . Відстань близько 900 кілометрів, зміна висот 48 000 метрів. Згідно з офіційним путівником треба 52 дні для проходження маршруту.

До цього ми ніколи не ходили в такі тривалі походи. Точніше зовсім не ходили у піші походи, багато подорожували по світу, але у форматі літаки-готелі. Відсутність досвіду нас зовсім не лякала. Ми були впевнені, що розберемося вже на місці. Обрали дату початку мандрівки, знайшли транспорт та почали купувати спорядження. В нас буквально нічого не було, окрім деякого одягу. Це був дуже цікавий етап підготовки – занурення у світ outdoor-спорядження. Щоразу, отримуючи нові речі, ми раділи як діти. 

Інформація про GR10 у нашому сегменті інтернету відсутня, а англомовні блоги не давали якихось докладних порад, тож уся наша підготовка, окрім шопінгу, полягала у завантаженні офлайн-карти та бронювання готелю на першу ніч на узбережжі моря, щоб відіспатися після двох днів у автобусі. Хоча була ще одна, дуже важлива річ – я знайшов у мережі сайт з координатами усіх гірських хатин і ми внесли їх у навігатор. Але про це трохи пізніше.

Їхати на місце ми вирішили маршрутками з хлопцями з Хмельницького, які регулярно їздять у Барселону. Квитки обійшлися нам у 100 євро з людини. Автобус, а не літак обрали перш за все через значну вагу наплічників. Окрім того, ми везли с собою 3 балони з газом. Про дорогу назад навіть не думали і нічого не планували. Ми просто не знали за який час пройдемо маршрут. Загалом, дорога назад заслуговує окремої розповіді.

26 днів перемог та поразок

Михайло та Настя у французькому містечку Баніюль-сюр-Мер перед початком походу

Замість 52 днів, рекомендованих путівником, у нас вийшло 26, але з суттєвими змінами у маршруті. Причина цьому – погодні умови, відсутність інформації та наша непідготовленісь.

Перші 4 дні були чудовими. Ми взяли гарний темп та вже на 3 день обігнали путівник на 20 км. Але 5 день ледь не відправив нас назад додому. Ми підіймалися на першу значну вершину – Pic Canigou. Гора зустріла нас триметровим снігом. В нас був шок. У долині літо у розпалі, а тут – зима!

Перевал Crete de La Lhasse (2438)

Поразка перша – взуття у якому ми приїхали та пройшли лише 4 дні розвалювалося та не в змозі було протистояти снігу. Ми вимушені були спускатися у місто та шукати нове взуття. В місті не було жодного магазину. Місцеві сказали нам, що треба їхати в Перпін’ян (місто де ми почали нашу подорож) та шукати взуття там. Автобуси в тому регіоні коштують 1 євро. Тож через 40 хвилин та за 2 євро ми дісталися того місця від якого йшли 5 днів. Ми купили нові черевики та зупинилися на ніч у місцевих коучсерферів. На наступний день ми за 2 євро з комфортом повернулися назад на маршрут.

Гірський пейзаж Піренеїв поблизу містечка Ліскюн на шляху до хатини біля Піку Ані

Усі хто чув, що ми купили нові черевики співчували нам. Мовляв, ми не встигли їх розносити. Але мабуть доля нам всміхнулась, бо нове взуття було зручним, ніби на нас пошите. Ми пройшли шлях без жодного мозоля.

Далі було 4 дні фантастичного треку. Ночами було прохолодно, тому ми ночували у хатинах. Одна з таких Refuge de Bassies. Збудована у 2012 році, чиста, тепла з найзручнішими матрасами та найтеплішими ковдарми.

Загалом, класичний кемпінг на маршруті заборонений. Однак, можливий варіант розкладання намету у межах від 7 вечора до 9 ранку. За умов, що ви не будете смітити та зможете, при потребі, адекватно пояснити представнику влади вашу мотивацію. Але щось пояснювати доведеться лише в долинах. Натомість в горах ніякої поліції немає. Хіба-що у сезон можна зустрітися з рейнджерами. Популярною є також ночівля у хатинах. Вони бувають як платні, так і безкоштовні. Gite – це котетжі без сервісу, але у усіма зручностями. Також є приватні та комунальні кемпінги і навіть готелі. Ми спробували усі варіанти та вирішили, що намет та хатини найкращий спосіб для відчуття справжньої атмосфери.

Найбільшою нашою перемогою, і водночас поразкою, був чотириденний автономний відрізок маршруту. Ми просто проігнорували той факт, що наступні 4 дні не буде можливості поповнити запаси їжі, а зрозуміли це пройшовши 16 кілометрів від останнього містечка. Перший день ми їли запаси тунця та кус-кус. На другий день в одній з хатин на маршруті знайшли консерви з готовими обідами, за які вирішили залишили усі дрібні гроші. Увечері того ж дня в озері d’Ayes на висоті 1700 м. ми знайшли 2 пляшки крижаного пива! Далі, дійшовши до хатини для ночівлі, знайшли всередені ще 2 пляшки пива! То був супервечір: вечеря з залишків кус-кусу з тунцем, холодне пиво у теплій хатині перед каміном. На третій день ми натрапили на ресторан у горах, де були першими мандрівниками на маршруті GR10 у цьому сезоні. Власниця ресторану сфотографувалась з нами та дала нам в дорогу яблук, шоколадок та чаю! До кінця цього автономного відрізку ми з’їли усе наше ЇДЛО яке ми брали виключно як НЗ (недоторканий запас). На п’ятий день, коли ми потрапили до супермаркету, ми дуже не хотіли повторювати помилок, тож закупилися так, що частина їжі повернулася з нами додому в Черкаси.

На 19 день ми пройшли половину, близько 450 кілометрів. Це був якраз останній день шаленої автономки. Діставшись містечка Fos та поспілкувавшись з місцевими, вирішили не йти далі по GR10, бо далі – найвищий відрізок і непрохідні сніги. Відмовлятися від цілі вже пізно, адже ще трохи і можна відчути свіжий океанський бриз. Детально вивчивши карту, ми вирішили обійти гори маршрутом GR78, який йде разом з La Voie du Piémont – однією з доріг мережі Ель Каміно де Сантьяґо.

Ель Каміно де Сантьяґо

Ми дісталися до міста Сен-Бертран. Весь день була злива, ми були мокрі та голодні, тож першим ділом ми пішли шукати місце для ночівлі. В туристичному бюро нас одразу прийняли за пілігримів, розповіли, що притулок для паломників ще не працює, але в місті є люди в яких можна зупинитися. Нас відправили до мадам Ушон. Маленька, дуже привітна старенька тітонька розмістила нас у спальні та сказала що о 7 буде вечеря. На вечері виявилося що в будинку разом з нами було ще двоє “пілігримів”. один з них – італієць для якого Каміно сенс життя, він пройшов вже більше 5 тисяч кілометрів шляхів у Ірландії, Англії, Італії, Франції та Іспанії. Після душевної та смачної вечері мадам Ушон запропонувала провести нам усім екскурсію до кафедрального собору Нотр-Дам, звичайно ж усі погодилися. На своїй машині вона підкинула усіх нас просто до собору, провела всередину через потаємні двері і показала усі куточки собору, навіть ті, які закриті для туристів. Для нас залишилось таємницею хто саме ця мадам Ушон, все було схоже на якесь масонське дійство.

Наступного дня ми стали пілігримами та пішли підкорювати Каміно. За 4 години ми зрозуміли – це не наше. Шлях пролягав по автодорогах, було незручно та нецікаво йти. Від цього шлях здавався дуже виснажливим. Відмотавши близько 20 км по узбіччях нас все це в край дістало і ми застопили машину. Мадам водій вислухала нас та дала пораду, як краще дістатися нашої цілі. А хотіли ми якнайшвидше повернутися в гори на GR10. Вона підкинула нас до платної автостради, написала назву міста на аркуші, вручила його нам і сказала стійте. 20 хвилин очікування, ще 25 в машині і ми знову в горах!

Останній відрізок

Повернувшись в гори ми їх просто не впізнали. Це вже був океанічний регіон. Ландшафт та рослинність буди зовсім іншими, повітря віддавало свіжими ароматами. Швидше хотілось втекти від цивілізації та залишитися наодинці з природою.

останній високий перевал на шляху – Pas de l’Osque

На 24 день ми дійшли до хатини Cabane du Cap de la Batch. Ми були дуже стомлені тому вирішили залишитись та відпочити. Попереду був останній високий перевал на нашому шляху до океану.

Величезна зручна хатина у мальовничій долині. Коли ми сиділи на ганку Настя помітила рись, яка була на полюванні. Спочатку ми думали що вона полює на кіз, які випасались трохи вище, але потім помітили справжню ціль – бабаків. Це було якесь Animal Planet у реальному житті. Все це відбувалося в якихось 30-50 метрах від нас, при цьому самі звірі зовсім не звертали на нас увагу.

Наступний день був ледь не найважчим. Останній перевал був технічно складним. За 5 годин ми пройшли лише 3.2 кілометри та дістались до гірськолижного курорту La Pierre Saint Martin. Звідти – 16 кілометрів виснажливого спуску до містечка Sainte-Engrâce. Там нам заборонили ставити намет але добра жінка пілігрим підкинула нас на машині в безпечне місце для ночівлі. Навіть вийшла та допомогла шукати нам місце для намету.

Наступний ранок видався складним. Гори стали нижчими, менш цікавими. Карта показувала, що на маршруті залишився лише один перевал висотою 900 метрів, а потім все нижче і нижче і так останні 90 км. Їхала машина, підняли руку, вона зупинилась. Ми попросили нас підкинути до наступного містечка. Розговорилися з чоловіком за кермом, він розповів нам, що з міста в яке ми прямуємо ходить автобус на узбережжя за 2 євро. Ми подивились одне на одного і без слів вирішили, що їдемо. Втома, відсутність цікавих гір попереду, настрій та змій спокусник у вигляді водія – все це вплинуло на наше рішення. Ввечері ми вже були біля океану, відпочивали та від’їдалися.

Люди

Під час подорожі ми зустрічали фантастичних людей. Привітні, люб’язні та абсолютно безкорисливі. Два рази нас підвозили коли ми навіть цього не просили, але потребували. Перший раз в горах коли ми могли запізнитися на потяг, другий вже в Байоні на березі океану. Хлопець, використовуючи google translate на телефоні, пояснив, що бачив нас 2 години тому на зупинці, а тепер тут, посеред дороги. Тож запропонував підвести нас у будь-яке місце.

Ще декілька разів нам давали поради справжні місцеві профі. Куди краще йти, де яка стежка, яка хатина відкрита чи ні та у якому стані. Усі були шоковані, що ми з припхалися з України, щоб пройти цим маршрутом. Якось хтось з людей сказав, що вночі буде зимно, а коли почув, що ми україни, то засміявся та вибачився. Мовляв, до морозів нам не звикати.

Спорядження

Ніколи не беріть ноутбук у похід. Дзеркальна камера з двома об’єктивами – не найкращий варіант для фіксування спогадів. Натомість, дві найважливіші речі – армована клейка стрічка та мотузка для білизни. І головне – не можна економити на одязі та взутті. У таких походах розумієш, чому якісне спорядження дорого коштує! Те саме можемо сказати про намет та спальники. Впродовж дня можна витримати усе – будь-який вітер, холод та дощ, за умови, що вночі в наметі буде сухо та тепло! До речі у нас був новий намет українських розробників Turbat Shanta та їхній спальний мішок Vatra. Спорядження показало себе чудово!

Ще декілька порад

GR10 найкраще йти в кінці літа на початку осені. Погода у цей час сприятливіша, але більшість хатин будуть зайняті туристами або пастухами. Натомість навесні людей майже немає. Тож обирайте сезон, зважаючи на власні пріоритети у мандрах. До слова, якщо хатина платна то треба бронювати собі місце заздалегідь. Єдиного ресурсу для цього немає. Необхідно спочатку на мапі знайти назву хатини, потім знайти сайт або контакти. Зважаючи на відгуки, більшість працівників платних хатин ніколи не проти, щоб біля них ставили намети, хоча деякі можуть попросити 5 євро за ночівлю.

Одна з хатинок для ночівлі на маршруті GR10

Провінційні локальні магазини дуже нахабні, продукти значно дорожче коштують ніж в мережевих маркетах. Будьте готові заплатити на 1 євро дорожче за будь-яку одиницю товару та на 1.2 – 1.5, якщо ця одиниця з холодильника. Тож краще при плануванні поповнення запасів обирати лише великі супермаркети.

Води на маршруті предостатньо! Ми тягнули з собою цілу купу дезинфікуючих таблеток, скористалися лише однією, бо була не дуже проточна вода.

Висновки

Гірський пейзаж поблизу гірськолижного курорту Гзе-Неж

Отже, через наше нетерпіння та зміни маршруту в нас вийшло всього 720 кілометрів стежок та 34 500 метрів підйому. Це єдине, про що ми шкодуємо, адже можна було б почекати пару тижнів і все б вийшло від початку до кінця. З іншого боку, завдяки цим непередбаченим труднощам, ми здобули неоціненний досвід. Після всього пережитого стають зрозумілими декілька речей: ніколи і нічого не варто боятися, не відкладати свої мрії та бажання на потім до кращих часів, слід вірити в доброту людей та подорожувати. Бо інвестиції у емоції та спогади – найкраще застосування для грошей.

Текст і фото Михайла Косяковаспеціально для GorganyPRO

 

Зверніть увагу! (оновдено 31 липня 2017 року)

Редакція GorganyPRO наголошує, що перед будь-яким походом слід зважити свої сили, оцінити власний досвід та максимально подбати про безпеку. 

 

Last modified: 31.07.2017

  • Панас Сушко

    Синенькі килимки це terra incognita sleep mat, якщо не помиляюсь? Як вони себе проявили?

    • Це Redpoint X-Fold, купували в останній момент в Епіцентрі, бюджету вже не вистачало на щось пристойніше. Проявили себе дуже добре за свої гроші: на холодній землі відчувалось як відзеркалюється тепло від килимка, доволі м’яко, легенькі. На справді не думав, що вони доживуть до кінця і втратять форму, але обійшлося й поки що служать нам.

      • Андрей Лютый

        А ГОРГАНЫ зажали TERM-A-REST???

    • Андрей Лютый

      Зачем вам эта инфа? купите себе нормальный америкосовский термарест и не забивайте голову свяким китайский фейком. РедПоинт палатки делает шикарные, материал солидный, а вот с ковриками у них не срослось.

  • Mephisto

    Який бюджет іспанської частини вашої подорожі, без дороги і витрат на спорядження та харчі в Україні? Та скільки їхарчів ви брали з собою з України?

    • Доброго дня! Їдла в нас будо 11 пачок, це все що ми взяли з України, все інше, а переважно то були каші, консерви, ковбаси, напої та солодощі, купували у містечках на шляху.

      По Іспанії ми майже не йшли, тільки коли маршрут йшов тією стороною, переважно буда Франція, по Іспанії пролягає маршрут GR11.

      Витрати. На маршруті ми витратили 250 євро на нове взуття, 209 євро на ночівлі у кемпінгах, приватних хатинах та готелях на початку та наприкінці мандрівки. На продукти витратили близько 250 євро, але як писав у статті значно можна зменшити суму, якщо робити закупи у мережевих маркетах.

      • Mephisto

        Дякую за детальну відповідь