Дрімучий ліс, окраїни вирубок, завали стовбурів від буреломів, ожина всіяна міріадами колючок, спека чи дощ, гриби навколо, кущі чорниці, приховані старі окопи, таємничий колодязь, ідеальна стежка і лише мох навкруги серед смерек, розсип каміння на вершині, полонина зі сходом і прихована полонина з ідеальним ракурсом на захід, зарослі малини. Це хребет Ракова, підступний і водночас прекрасний.

Карпатські хребти: Ракова

Карта для проходження маршруту: Буковинські гори – ламінована | не ламінована.

Якщо Ви новачок і дивитеся на карті Буковинських Карпат на цей хребет – то варто не поспішати, адже там є як прекрасні легкодоступні місця, так і важкопролазні хащі (іноді зовсім непролазні), де гарна мандрівка перетвориться у гру на виживання та боротьбу з природніми силами лісу. Мені знадобилося три окремих вилазки, щоб отримати хоча б мінімальне розуміння, що за прихована краса Карпат простягається від перевалу Шурдин до Усть-Путили.

Трохи про логістику та цифри

Сам хребет має протяжність близько 25-ти кілометрів. Цифра відносна, заміряється курвиметром по мапі. Але не раджу розраховувати на середній темп ходу, для розрахунку часу, адже місцями це буде ідеальна лісова стежка, якою бігти одне задоволення, а місцями це будуть важкі ділянки колишніх вирубок і все що там повиростало за десятиліття буде активно опиратися Вашим намаганням рухатися по гребню хребта. Якщо ж говорити про ділянку придатну для чудової дводенної мандрівки – 20 км максимум від станції до станції, і це на 2 дні.

Необхідно дістатися Усть-Путили, пройти паралельно хребту 7 кілометрів вздовж річки та піднятися на полонину, звідки йде цілком зручна дорога на Путилу. Якщо відчуваєте бажання прогулятися малолюдними місцями та спробувати відчути дикість місцевих гір, якщо все ж таки ризикнули пройти саме хребтом – один з варіантів дістатися початку – село Долішній Шепіт, або перевал Шурдин, що йде за ним. До них веде один і той самий шлях – дорога з Берегомета, а от туди можна потрапити, як з Чернівців, так і зі сторони Вижниці. Якщо ж ви вирішили почати маршрут з іншого кінця Ракової – тоді Вам у Усть-Путилу до скелі «закам’яніла багачка», і це та сама траса що й на Путилу. У випадку відсутності власного транспорту, можна стартувати з центрального автовокзалу Чернівців. Є автобуси, як на Долішній Шепіт, так і на Усть-Путилу. Перший дозволяє стартувати відносно рано, і ще до спеки сховатись у затінку смерек. Другий прибуває більш до 11ї ранку на місце старту. Якщо ж Ви посеред хребта відчули, що прагнете зійти з маршруту – сходьте у Путилу, там ввечері відбуває автобус на Чернівці. Переглянути актуальність рейсів можна на сайті bus.com.ua.

Хребет

Топовим місцем вважаю полонину Ракова і приховану поруч із нею безіменну полонинку. Чудові місця для облаштування наметового табору. У попередній статті трохи торкався цієї локації. Тут є все необхідне для мандрівника, щоб зупинитись на ночівлю – прекрасний вид на захід з прихованої полонини (особисто облаштовував місце для багаття, рогатини та лавки з виглядом на сонце, що сідає за дальні гряди гір), прекрасний вид на схід сонця з за хребта Чокелька з великої полонини, джерельна вода схилом нижче (до неї веде дорога та витікає джерело прямісінько з коріння смерек), безліч мертвіх сухих гілок, що чарівно потріскують у багатті. Можна обирати любі місця для встановлення намету: під ліском, на відкритій ділянці, схилом нижче чи вище, рівних місць достатньо. Особливо відзначу приховану полонинку (правіше основної, якщо дивитись на Путилу з хребта) – там менше підступного вітру і достатньо гарних місць для розтягування гамаків та відпочинку на одинці з природою. Тут надзвичайно гарно і немає туристів навіть у вихідні дні. Залишені рогатини та перекладина для котлів так і лишилися недоторканими за тиждень часу. Єдині хто періодично туди навідуються – коні, що вільно випасаються на схилах Ракової. Щоправда з малої полонинки відкривається вид лише на захід сонця в дальніх горах, а з великої більший огляд і на простір над Путилою і далі до Румунських Карпат (у сонячну днину видно білі куполи радіолокаційної станції Памір та вдалині правіше вершину румунської гори Петросул, що є найвищою точкою хребта Родна), так і в напрямку хребтів Чокелька та Травен.

Але. Але якщо Ви все ж таки маєте бажання трохи помандрувати хребтом далі, то відкрию пару цікавинок, які можна там знайти. Найлегше буде прогулятися від полонини Ракова, через безіменну полонинку на північний захід у напрямку Усть-Путили. Матимете змогу відвідати гору Ракова (1287 м). Досить таємнича місцина, що є лише початком ще більш таємничих місць. Вершина гори вкрита великими брилами каменів, між якими щедро куститься чорниця та всюди повно молоденьких смерічок. Зрозуміти, що ви на Раковій досить легко – на вершині встановлено квартальний стовпчик (то така лісницька приблуда зеленого кольору на якій найчастіше у чотири напрямки намальовані цифри, що позначають номери кварталів на які поділено ліс). На пласких каменях можна зручно вмоститися та споглядаючи вид в напрямку Чорногірського слухати звуки лісу навколо. От лиш не раджу того робити уночі, бо ліс той доста містичний та дикуватий.

Далі гори Ракова можна спускатися стежкою в лісі і отримати неабияке задоволення від тих дивних місцин, однакових стовбурів, що мовчки спостерігають за Вами, поодиноких товстелезних смерек (удвох не обійняти), окремих острівків зеленої тендітної трави і нарешті, Ви потрапите до дивної стінки вимощеної з каменю, що вже давно вкрився мохом. Усе це виглядає достатньо цікаво, навколо багато кам’яних насипів (ніби навмисно зроблених колись давно), також на шляху трапиться основа колодязя (але чим саме воно було не можу знати достеменно). Усе це ще й буде завалено купою сухостойних молодих смерек, які не витримавши боротьби за життя у світі природи висохли та впали під натиском вітрів. Йти там легко, це не буде перелізанням крізь безмежну кількість стовбурів, стежка їх огинає обираючи зручніші місця проходів. Далі кам’яної стінки йти не раджу – там також гарний містичний ліс, але стежина зникає під тонким покривалом ожини, а спроба зійти з хребта в Усть-Путилу по гребеню буде вкрай пам’ятною – от там ожина буде по коліно а місцями сягатиме пояса, і повірте – жодної романтики в продиранні тими чагарями колишніх вирубок нема, а будь-яке падіння перетворюється у справжню проблему і якщо Ви пішли самі (от чого взагалі не варто там робити), то є ризик просто заплутавшись провести моооооре «позитивного» часу. Отже просто не варто мандрувати далі кам’яної стіни. Грибів в лісі повно, як старих так і молодих, що ніби натякає про відсутність навіть представників місцевого населення, хоче стежина кимось то торується періодично.

Якщо ж помандрувати від полонини на південний схід, то під Вашими ногами буде таки доволі потужна і місцями розбита колесами важкої техніки дорога. Так можна дійти до гори Сена, на верхівці якої стовбичать вишки-ретранслятори. Тут таки цим комфортним шляхом можна зійти в Путилу минаючи море польових квітів, що розкинулося на полонинах навколо населеного пункту.

Друга половина хребта Ракова (тобто від гори Сена до Долішнього Шепоту) – для прогулянок не надто придатна. Тут можна відточувати навички штурмування важкодоступних місць, тренувати бойові підрозділи морської піхоти США, грати у традиційну гуцульську забаву «знайди ведмедя» та піднімати рівень психологічної взаємодії у колективі під час конфліктних ситуацій (джерелом конфлікту буде особа що повела інших не уточнивши складність просування тими теренами). Власне не все так страшно (от точно не так страшно як зарослі ожини у вирубці на другому кінці хребта), просто місцями є більш складні для просування ділянки, але у більшості цілком відкритий прохідний ліс та ще й довжелезний шматок стежини, ну просто казкової (але щоб на неї потрапити доведеться пройти менш казкові місця).

Якщо Ви все ж дочитали до цього місця, і далі маєте план відвідати ті ліси тоді перейдемо до короткого опису того, що на Вас очікує на шляху від вишок до Долішнього Шепоту (або до перевалу Шурдин). Перший кілометр з Сени не надто приємний. Судячи з усього там колись давно була рубка, ожини вже нема, але натомість повиростало безліч чагарникових представників рослинності та подібні до них деревця. Подекуди доводиться пригинатися, щоб проходити і стежина вловлюється вельми відносно. Потім ще метрів 500 відкритою ділянкою свіжих рубок, що встигли заповнитись лише ожиною, малиною, кропивою і все це активно ховає безліч завалених колод під ногами. Такий собі квест на потрапляння у більш мальовничі місця. Раджу одягати штани і не випробовувати стійкість природнього шару епітелію на ногах. Що ж до дівчат – от точно не шорти, бо порізи та зашморги від ожини будуть ще місяць сходити з прекрасних ніжок.

Наступні кілометри три буде досить непоганий ліс, місцями просіка як дорога, а іноді і конкретно стежина. В одному місці, навіть, знаходиться окультурене колись джерело. Єдине – тут бажано мати або навігатор, або добре орієнтуватись у мапі та повсякчас відслідковувати правильність напрямку. У цих місцях хребет не прямий, а робить підковоподібний вигин і дуже легко вилетіти на відрог. Десь на початку цієї підкови є стежина – і йти нею одне задоволення. Ліс навкруги чистий, на землі лише мох, видимість достатня, тиша, і не зустріти натовпу туристів . Періодично стежину перпендикулярно перетинатиме зигзагоподібна лінія старих окопів. Тепер вони мають вигляд голосу з давнини історії і серед місць кулеметних точок стирчать вже досить зрілі смереки. Дивне видовище, що заворожує, особливо коли зупинишся і на хвильку сядеш на землю спробувавши уявити як тут було і одночасно споглядаючи як тепер стало. Звичайно місцями можна бачити рівень культури деяких представників суспільства – пластикову пляшку, кілька скляних «Біленької» чи «Хортиці», або й просто светр недбало почіплений на гіллях ялини. Але в порівнянні з більш популярними маршрутами – тут ідеально чисто. Стежина великою підковою огинає початки річки і закінчується найвищою горою хребта – Осередок (1365 м). Власне стежина траверсує (огинає) гору, але раджу сміливо сходити з неї і прямувати на саму гору. І це буде правильно ще й тому, що стежина перейде у двоколійну дорогу, якою давно не користувалися, але яскраве сонце дозволило швидко піднятися травам на її шляху та молоденьким деревцям з чагарничками. Простіше кажучи – йти лісом легко й вільно, йти дорогою – не надто приємно і нема краси навколо. На горі так само ловлять моменти цієї містики глуші, ці звуки лісу та дивно викривлені стовбури молодих ялинок, що у відчайдушній боротьбі за життя тягнулися до сонця. Збігши з гори Осередок, доведеться трохи пройти тією трав’яною дорогою і за 2 кілометри Вам випаде траверс гори наступної.

Трохи раніше цього траверсу можна побачити стежку, що йтиме чітко на захід і подекуди буде перекрита смереками, але йти легко. Цим шляхом можна за 5 хвилин вийти до невеличкої затишної поляни з «мисливським будиночком». Тут дуже цікаво потрапити на оглядову вежу де можна гарно перепочити з чудовими пейзажами. На дверях навісний замок, але біда в тім, що скоба до якої він замкнений просто вставлена у брус, і якщо ви не зауваживши колодки потягнете двері то вони відкриються. Власне так ми і потрапили у хатину. Всередині є трохи «місцевого» сміття, пара ліжок, піч мурована, згори можна залізти під стріху і нарешті вкрай крутезними вузькими (ніби для котів) сходами можна випхатись на оглядову буду. Колись вона була навіть засклена, але наразі залишилось тільки пару шибок.

Якщо ж рухатись далі по траверсу то зійдете на перевал Шурдин, що прокладався ще за Австро-Угорських часів. Дорога має бути добра і на шляху можуть траплятися джерела, однак достеменно не скажу, так як самостійно нею не йшов. Мені з колегою довелося прокладати шлях по бездоріжжю тим шматком хребта, що сходить у Долішній Шепіт.

Від розвилки на перевал до гори Плеша буде не надто добра дорога і місцями доведеться протискатися попри зарослі молодих надміру пухнастих ялинок. Тут ще й багато кущів чорниці, як на шляху, так й на самій горі, де була рубка колись, і тому чорниця тепер, не прикрита лісом набирає аромату під променями денного сонця. А от з гори Плеша треба буде трохи маневрувати залишками тієї рубки і Вам має трапитись доволі пристойна дорога до Малої Плеші, що вже не зникне аж до населеного пункту. Спускаючись нею матимете змогу споглядати надзвичайні пейзажі в напрямку ділянки Буковинських Карпат від Долішнього Шепоту до Красноїльська. Особливо гарно буде видно полонину та гору Лісничка. Якщо так трапилося, що Ви спустилися саме у Долішній Шепіт, то варто це зробити до 18-ї години, щоб встигнути на останній автобус.

Підсумовуючи досвід

Раківський хребет може стати як натхненним цікавим місцем знайомства з горами та красою Буковинських смерекових лісів для новачків, так і цікавою пригодою з випробуванням для більш досвідчених туристів. Надзвичайно цікаво переживати відчуття містичності у тих глухих немаркованих маршрутами лісах. Захопливо споглядати захід сонця та контраст хребтів що зникають у далині, а навколо обрамлення з верхівок смерек. Дивно почувати себе на окраїні колишнього відгомону подій біля захованих лісом окопів. Все це разом лишає слід у Вашій пам’яті та відчуття реальності життя, коли розумієш що знаходишся тут і зараз, а проблеми буденності нехай хоча б частково відпускають плин думок. Мандруйте Буковинськими хребтами, вивчайте природу місцевих лісів та полонин, не залишайте сміття після себе, щоб інші також могли насолодитися тією красою та свідомо обирайте маршрут мандрівки в залежності від досвіду, погоди, та власного спорядження. І не забувайте про тих, хто піде з вами, завчасно попередьте їх про специфіку маршруту).