Таня Троянь, бренд-амбасадор Salewa в Україні, керівниця в TroyanTrekking

Стежка Святого Павла (турецькою Aziz Paul Yolu, англійською Saint Paul Trail) – ще один довгий пішохідний маршрут (близько 500 км), в Туреччині, який веде від узбережжя Середземного моря в край озер. Стежка створена авторкою Лікійської стежки британкою Kate Clow в 2008 році, і названа в честь Святого Павла, бо частина її йде за маршрутом, який апостол пройшов у своїй першій місіонерській подорожі до Анатолії. Стежка Святого Павла не є лінійним маршрутом, вона складається з західної і східної гілок, які сходяться в один маршрут посередині шляху.

Туреччина: Стежка Святого Павла

На мою думку, цей маршрут підійде для тих, хто вже був на Лікійці і бажає побачити щось нове, а також для тих, хто любить непопсові стежки, безлюдні маршрути і готовий до справжньої Туреччини.

Формат подорожі: трекінг.

Дати: 10.04-24.04.2021.

Тривалість подорожі: 14 днів, з яких 13 – ходові дні.

Нитка маршруту:

Стежка Святого Павла: Kurşunlu – Uçansu – Güloluk – Akçapınar – Haspinar – Haskızılören – Çandır – Sütçüler; Sipahiler – Serpil – Yukari Gokdere – перевал під Davraz – Sivri Tepe – Egirdir (170 км/9 днів).

“Сполучна Стежка”: Geyikbayiri – Doyran – Aşağıkaraman – Kapuz Kanyonu – Termessos Ruins (45 км/4 дні).

Чому стежка Святого Павла?

В квітні була можливість кудись поїхати походити, а оскільки для інших не далеких і доступних нам наразі напрямків було ще зарано (сніг в горах), то довго не думали і вирішили пройтися цією стежкою. Стало цікаво, бо про неї дуже мало інформації в інтернеті, а Лікійку не розглядали, бо я її вже пройшла.

Був вибір яку гілку йти – західну чи східну. Ми обрали західну, бо з тієї невеликої інформації, яка знайшлася, більше цікавих локацій було на західній, до неї було легше і ближче добиратися з Анталії і саме до західної гілки має примкнути стежка, що зараз лиш в проєкті – стежка, що сполучить Лікійку зі Стежкою Святого Павла.

Про цей маршрут я дізналася в останній момент і ми вирішили почати з неї – про неї взагалі немає інформації (це ще цікавіше), а ще для мене символічно було почати з Гейкбаїрі – місця де наразі офіційний початок Лікійки зі сторони Анталії і був фініш моєї Лікійки восени.

Порівнюючи з Лікійкою

Оскільки ці стежки знаходяться в одній частині Туреччини, а більшість туристів були на Лікійці або знайомі тільки з нею, я буду розповідати про особливості Стежки Святого Павла через порівняння з Лікійкою.

НеПопулярність

Дуже важлива відмінність стежки Павла – відсутність туристів. Якщо на деяких непопулярних відрізках Лікійки можна було дивуватися, коли майже нікого не зустрінеш, то тут просто можна не зустріти туристів взагалі, як ми – 0 за весь наш маршрут! Ніде не треба конкурувати за місце стоянки, всюди повна тиша і відчуття якоїсь ексклюзивності і забуття. Для таких любителів безлюдних маршрутів, як я – це однозначно велика перевага над Лікійкою.

Але її непопулярність на пряму впливає на інфраструктуру, стан маркування, відсутність готелів. Місцеві не готові до туристів, зустріти того, хто говорить англійською нелегко. Ця стежка однозначно потребує автономності і терпіння. Але тут справді бачиш, як живуть гірські турецькі села, своїм справжнім, не підлаштованим під туристів життям.

Це дуже цікаво, але водночас місцями боляче й незрозуміло, коли туристичний шлях проходить через стихійні сміттєзвалища чи через засмічені вулички. Наприклад, на фото просто вуличка села Haskızılören:

Рельєф

В плані сумарного перепаду висот по нитці маршруту – ця стежка легша, бо від узбережжя вона поступово піднімається в гори, а Лікійка постійно, то спускається до моря, то піднімається в гори.

А в плані покриття, по якому треба йти, як і Лікійка, стежка Павла – це мікс грунтовок в горах, асфальту між населеними пунктами і стежок з гострим і сипучим камінням.

Але знову ж таки завдяки ненатоптаності маршруту значно легше тут не буде – фрагменти, що йдуть стежками часто не доглянуті, зарослі колючими падубами, крізь які потрібно продиратися, а інколи ще й проходять по чиїхось городах.

Наповнення

Як і Лікійка, ця стежка наповнена різноманітними природніми і історичними пам’ятками.

Вона проходить через водоспади і каньйони, траверсує скелясті хребти і заходить в гірські села, хутори, фруктові сади, а ще йде лісами, які змінюються від висот і віддаленості від моря – сосновими, кедровими, дубовими.

На відміну від Лікійки, тут немає моря, але тут є озера, водосховища і річки. Можна сказати, що Стежка Павла наповнена водою.

А на заміну руїнам лікійської цивілізації – античні міста регіону Пісідія, зокрема часів панування тут Римської імперії.

Клімат

Найкомфортнішим часом для походу стежкою є осінь і весна.

В другій половині квітня, коли були ми, температури були різними – в деякі дні було дуже спекотно, але в горах ближче до Егірдіра було вітряно і трохи прохолодніше.

Влітку йти стежкою не рекомендують через спеку, а взимку – через холод. Чим далі від узбережжя і вище в гори, тим більша ймовірність застати справжню зиму. Наприклад, на озері Егірдір, яке знаходиться на висоті 1000 м, також може бути сніг і мороз.

В другій половині квітня на висотах вище 1900 м ще лежав сніг, особливо на північних схилах.

Логістика та добирання

Стежка проходить через регіони Antalya та Isparta (читається як Испарта). Обидва варіанти початку стежки зі сторони моря розташовані недалеко від Анталії, тому й летіти варто в Анталію.

Є безліч варіантів перельотів з України і розклади постійно змінюються. Ми летіли Turkish Airlines з Борисполя з пересадкою в Стамбулі. Під час мандрівок до Туреччини я надаю перевагу цій авіакомпанії і рекомендую її своїм туристам, бо вона надійна і у разі змін в розкладі можна без проблем швидко повернути гроші чи обміняти квитки на будь-які інші і зручніші, що в коронавірусні часи важливо (але щоб мати таку можливість купуйте квитки безпоседеньо на сайті Turkish Airlines).

Якщо брати квитки раніше, як за місяць до вильоту і з таких міст, як Львів, Харків (з Борисполя може бути вдвічі дорожче), то можна вкластися від 150 євро в два боки, і що важливо – багаж вже входить у вартість усіх квитків Turkish Airlines.

Тут ви можете ознайомитися з громадським транспортом на різних відрізках Стежки Святого Павла, щоб приблизно орієнтуватися куди можна доїхати і звідки виїхати.

Автовокзали є тільки в більших населених пунктах на стежці – в Сютчулері, Егірдірі і Ялвачі. Ми пересувалися, в основному, на таксі за виключенням переїзду на автобусі з Егірдіра до Анталії і одного маленького переїзду на долмуші (турецька маршрутка) на стежці з Sütçüler до Sipahiler.

Усі таксі їздять по лічильнику, наприклад, таксі з автовокзалу до аеропорту Анталії обійшлося близько 100 лір, а з центру Анталії до водоспаду Kurşunlu вийшло стільки ж. Автобус з Егірдіра до Анталії обійшовся в 45 лір за квиток.

Карантинні особливості і транспорт

Правила можуть змінюватися, оскільки карантин то послаблюють, то посилюють, а ситуація з боротьбою з коронавірусом розвивається, та вимога оформлення HES-коду думаю буде актуальною ще довго. На даний момент його оформлення є однією з вимог для перетину кордону з Туреччиною, без нього вас не посадять на літак і він необхідний для внутрішніх переїздів.

Зараз його отримати просто – не раніше, як за 72 години до прибуття (увага цей час теж може змінюватися, тож перевіряйте актуальну інформацію перед своєю мандрівкою) в Туреччину, заповнити цю форму і зберегти pdf-файл з кодом на телефон чи роздрукувати (не обов’язково). Також HES-код необхідний для пересування міським громадським транспортом по Анталії. В автобусах/трамваї Анталії не можна розрахуватися готівкою, а тільки за допомогою AntaliaKart чи банківською карткою з можливістю безконтактної оплати.

Але тільки після того, як ви прив’яжете до однієї чи другої картки свій HES-код, це потрібно зробити тут.

Пластикову картку AntaliaKart можна придбати в різних місцях типу кіосків з цигарками, але я не бачу в цьому сенсу, коли оплачувати поїздки зручніше і простіше своєю банківською карткою, як це робила я під час іншого свого візиту в Анталію.

Планування маршруту та навігація

Ми не планували маршрут по днях заздалегідь, а мали орієнтовний план куди хочеться дійти і вже безпосередньо під час руху вирішували маршрут на наступній день-два.

Для навігації на місцевості ми одночасно використовували 3 способи:

офіційний додаток з картою (встановлюючи його треба обрати St Paul Trail), де можна бачити нанесений на мапу маршрут, ваше місцезнаходження і деяку інформацію про цікаві/корисні локації. Додаток поганенький і очевидно не допрацьований, карту збільшити до нормального масштабу, щоб роздивитися деталі і легше орієнтуватися, не можна. Але тут нанесений основний маршрут, а це вже важлива інформація.
офлайн навігатор на основі Open Street Maps – щоб прокладати шлях, орієнтуватися скільки залишилося прийти і тд. Але! Не всі стежки і дороги в регіоні є на OSM.
власні очі і маркування на місцевості. Стежка маркована біло-червоною маркою, як і Лікійка. Якість маркування на різних відрізках відрізняється, десь дуже старе, десь погане, десь хороше.

Ми використовували одночасно всі ці способи, бо з Стежкою Святого Павла розслаблятися не можна – лиш десь задумався, а маршрут без всяких попереджень повернув з дороги в хащі.

Також бувало, що маршрут на місцевості не співпадав з маршрутом в офіційному додатку, або невеликі відрізки, де варіант по навігатору був більш логічним, ніж офіційний варіант – там ми вже вибирали, що вважали кращим. А єдиний вказівник з напрямками (в Sephil), який нам трапився – показував навпаки.

Стежка Святого Павла по частинах

Умовно поділяю Стежку Святого Павла на відрізки, щоб систематизувати інформацію.

Ми пройшли пішки західною гілкою від водоспаду Kurşunlu до містечка Sütçüler і центральною частиною від села Sipahiler до міста Egirdir. Тому про ці 2 частини стежки інформація буде детальнішою і базуватися на власному досвіді і враженнях.

Західна гілка Aksu (руїни Perge) – Sağrak (руїни Adada)

Ми розпочали з водоспаду Kurşunlu, який знаходиться за 6 км після офіційного старту Стежки Святого Павла, бо не хотіли ті 6 км йти по селах і античні руїни Perge нас не цікавили.

Водоспад Куршунлу цивілізований. Я не прихильник подібних місць, та тут мені сподобалося – красивий водоспад, гарно облаштована затишна територія, де є прогулятися, кафе і територія для пікніка.

Після водоспаду наступні 2 дні стежка йде фермерськими долинами через ліси, села, попри теплиці і фруктові сади, а гори лиш наближаються на горизонті. Якщо тут дотримуватися офіційного маршруту, то можна максимально уникнути асфальту і переходів по селах. Не повністю, але наскільки це можливо.

Коли нарешті починається підйом в гори, стежка приводить ще до двох водоспадів. Перший Uçansu – до нього треба трішки зійти в бік з маркованої стежки, водоспад красивий, але навколо нього якось незатишно. Наступний водоспад Uçansu 1 – просто вау, захований в вузькій ущелині, в яку можна зайти крізь арку в скелі і зелені зарості, наче в якусь таємну кімнату.

Далі Pednelissos – дикі руїни античного міста, розкидані по горі. Пару вцілілих стін і, на перший погляд, місто не таке цікаве, але коли кілька кілометрів підіймаєшся лісом і періодично виникають нові руїни серед лісу – все ж захоплюєшся. З села Haspınar майже до села Haskızılören стежка йде грунтовкою вздовж хребта з постійним прекрасним краєвидом на масив гори Bozburun (2504 м).

Вище Haskızılören стежка траверсує наступний хребет вже з краєвидами на велике водосховище Karacaören, скелясті гори і приємними місцями для відпочинку в тіні дерев біля джерел води. Це дуже приємні відрізки.

Потім стежка спускається в долину кар’єрів і цілих 10 кілометрів до села Çandır веде через мармурові кар’єри – йти тут не надто приємно, бо дуже шумно, пильно і з розроблювальних схилів на дорогу зсовується каміння. Але цю ділянку ніяк не минути, тому доводиться йти, просто треба бути обережним і не планувати ночівлю на цьому відрізку, а до нього, як це зробили ми, чи вже після.

З Чандиру маршрут веде в каньйон з красивою бірюзовою рікою, а потім з каньону різко піднімається в гори, на скелю з одним з найвідоміших видів Стежки Павла – на водосховище Karacaören. Але останні 500 м до цього місця йдуть по сипухах і різких скелях, треба бути максимально обережними і для тих, хто боїться висоти буде не весело.

А потім майже такою стрімкою стежкою спускається на інший бік. З цього місця до Sütçüler маршрут роздвоюється – складніший варіант веде знову з спуском в каньйон і через Müezzinler, ми пішли іншим – через Yeşildere.

До міста Сютчюлер ми прийшли роздратовані неприємною ділянкою (останній кілометр йшов якимись обхідними шляхами), наступні кілометрів 20 стежки нас нічим не зацікавили (руїни античного міста Adada теж великого інтересу особисто для нас не становили), тому ми “психанули” та сіли на долмуш до села Sipahiler.

Центральна частина Sağrak (руїни Adada) – Egirdir

Від Sipahiler до Sephil стежка йде через гори, дубові ліси і постійно перетинає своєрідні “полонини”, де пасуться коні і худі турецькі корівки. І все це – з краєвидом на засніжені високі гори попереду, серед яких Davraz (2637 м). Sephil і Yukarı Gökdere розташовані в красивій долині з яблучними і вишневими садами.

Від водосховища після Yukarı Gökdere до дубового заповідника Kasnak маршрут в офіційному додатку і маркування на місцевості відрізняються. А далі через гірські хутори Стежка йде до міста Egirdir. Але ми надивившись на прекрасну засніжену гору Davraz вирішили піти третім варіантом – зійти зі Стежки Святого Павла, щоб зробити гак через перевал (2050 м) між Davraz і Anamas.

З висоти 1900 м частково лежав сніг, а на перевалі на висоті 2050 м його було багато і було видно, що на північних схилах Давразу ще зберігається суцільний шар снігу. Хоч ми й не планували вийти на вершину, то тут стало зрозуміло, що з тим, у що ми взуті і станом снігу, це було б не розумним.

Під Давразом, з північного боку перевалу, розташований гірськолижний курорт, в цей час він вже був зачинений і ми до нього не спускалися. Після перевалу з долини на висоті 1700 м і аж до Akpınar жодна вода не позначена на OSM-мапах, але насправді облаштованих джерел там було вдосталь, бо в тих краях багато пасовиськ.

Ще на тому відрізку стежка проходить попри військову базу, ми зустріли військових на машині, які нас подопитували хто ми, звідки і куди. Йдучи мимо переживати не потрібно, але головне просто не заходити на територію бази – хоч ворота там і відчинені і навігатор пропонує коротший шлях через неї.

Перед спуском в сам Егірдір ми ще сходили на вершину гори Sivri Tepe (1748 м). Ця гора розташована просто над Егірдіром і з неї відкривається дуже красивий краєвид на озеро, місцевий курорт з пляжами і навколишні гори.

В місті Егірдір ми провели 2 останні ночі нашої подорожі і 1 день трішки відпочили – гуляли по острову-півострову, наїлися найсмачнішої найсвіжішої пахлави та милувалися заходом сонця в одному з парків на березі озера. Егірдір невеличке і дуже приємне містечко, завершити тут подорож було чудовим рішенням.

Наш маршрут по днях з посиланням на записаний трек в Strava

Але користуючись цими треками, пам’ятайте, що вони не ідеальні (наприклад, там є шматки, де ми збивалися зі стежки і поверталися, або йшли до неї напряму чи радіалки в магазин).

1 день. Водоспад Kurşunlu – ліси перед селом Güloluk.

2 день. Güloluk – водоспади Uçansu.

3 день. Uçansu 1 – Haspınar – хутір перед Haskizilören.

4 день. Haskizilören – початок долини кар’єрів.

5 день. Долина кар’єрів – Çandir – каньйон.

6 день. Каньйон – Sütçüler і Sipahiler – “полонини”.

7 день. Полонини за Sipahiler – Serpil – Yukari Gokdere.

8 день. Yukari Gokdere – перевал під Davraz.

9 день. Долина під Davraz – Sivri Tepe – Egirdir.

Північна частина Egirdir – Yalvaç (руїни Antioch)

З міста Егірдір Стежка Святого Павла з кількома варіаціями йде західним берегом попри гірські села на схилах масиву гори Barla до найтоншого місця озера, де необхідно зробити переправу на човні на інший бік.

Але за останньою відомою інформацією у Мустафи (єдиного там човняра?) минулого року закінчилася ліцензія на перевезення човном. Та якщо ви все ж хочете подолати Стежку Святого Павла до фінішу, уточніть актуальну інформацію щодо переправи чи трансферу в Ібрагіма (власник Lale Pension в Егірдірі і один з тих, хто доглядає за Стежкою Павла) за номером +905422417213.

Після переправи Стежка Святого Павла йде долинами і полями до фінішу.

Східна гілка Beşkonak (за версією офіційного додатка) чи руїни Aspendos (за версією офіційного сайту) – Sağrak (руїни Adada)

Загалом про цей відрізок найменше інформації в інтернеті, не рахуючи відомих локацій, таких як каньон Köprülü (популярний в автомобільних мандрівників) і відомих локально, як руїни античного міста Selge і цікаві скелі неподалік села Akyaka.

Дійшовши до Егірдіра, я дізналася, що просто перед нами Стежкою Святого Павла пройшли Про Походи, вони розпочали якраз зі східної гілки, тому якщо ви хочете теж пройти нею і потребуєте інформації – звертайтеся до них. Якщо раптом мене доля заведе знову на цю стежку – я доповню цей розділ в майбутньому. (:

Ночівлі

Стежка Святого Павла – це автономність і дикі ночівлі. Це вам не популярна Лікійка, де багато приватних кемпінгів і різного роду готелів. Тут немає жодного приватного кемпа, а готелі є тільки в містах. На нашому шляху було лиш 2 такі населені пункти – Sütçüler (тут ніби є кілька готелів, але вони можуть бути закриті через несезон/карантин і щоб їх знайти, краще запитати місцевих, бо на Google Maps вони позначені невірно) і Egirdir з околицями (це туристичне місце і є вибір пансіонів, які можна забронювати через Booking). Ще одним таким місцем скоріше за все буде Yalvaç, де фініш Стежки і є як мінімум один готель на Booking.

Ставити намети на природі, як і на Лікійці, можна будь-де. Через непопулярність стежки тут немає постійних “натоптаних” місць для ночівлі і готових кострищ майже немає. Якщо ви все ж плануєте розводити багаття, не робіть нові кострища, а постарайтеся знайти місце з існуючими.

Вода

З водою ситуація хороша (принаймні на пройденому мною відрізку і принаймні весною). Якщо знову порівнювати з Лікійкою – то значно краща, бо стежка йде в гори. Вона перетинає багато річок і пасовищ, де облаштовані крани з водою. Також традиційно крани з водою є біля кладовищ і кожної мечеті – тобто в кожному населеному пункті, які трапляються часто.

Перші наші ночівлі були біля річок і лиш раз ми йшли півдня без нових джерел (на відрізку вище Yukarıgökdere за перевал під Davraz) і несли з собою денний запас.

Не всі джерела води позначені на OSM-мапах, але це не привід розслаблятись – запас води треба мати завжди.

Також ми мали фільтр для води Katadyn BeFree і користувалися ним коли брали воду з річок на перших ночівлях і коли брали воду з єдиної на нашому шляху цистерни-колодязя.

Газ для приготування їжі

Газові балони потрібно купити в Анталії, розраховуючи на весь похід, бо потім не буде де поповнити запаси.

В Анталії газ продається в туристичних магазинах Decathlon. Але перед прильотом перевірте графік роботи, бо, наприклад, станом на весну 2020 Decathlon працював тільки по буднях.

Магазин “Tibet Outdoor” тепер зазинений на завжди, але його власник надає послуги трансферу і продає газові балони (їх можна купити на станції таксі біля колишнього магазину, або отримати в аеропорту, якщо замовити звідти трансфер).

Оскільки ми прилетіти в суботу і хотіли одразу вийти на стежку, то й скористалися цим – замовили в нього таксі від аеропорту і потрібну кількість газових балонів. Ось тут вся необхідна інформація про ціни і контакти.

Їжа

Основу нашого харчування складала похідна їжа James Cook (страви швидкого приготування, тушковане м’ясо в м’якій упаковці і енергетичні батончики). Також з України взяли трошки каш до тушика. А решту купували в місцевих магазинах – солодощі, каву, хліб, айран, пасту, оливки, овочі, сир і тд.

Але слід розуміти, що не в кожному населеному пункті є магазин, а стежка часто проходить мимо сіл. Тому інколи, щоб до нього дістатися треба зійти з маршруту на 1-2 км в бік, як, наприклад, в Güloluk і Çandır. Розраховуйте запаси продуктів з урахуванням цього.

Якщо ви хочете поїсти в ресторанах, вони будуть лиш в більших населених пунктах, а в маленьких селах, як, наприклад, в Haskızılören можуть бути зачинені в несезон.

Мобільний зв’язок

Як і в інших закордонних подорожах ми користувалися роумінгом. Але на пройденому маршруті далеко не завжди був зв’язок і ночівлі здебільшого були без покриття, або з слабеньким 2g.

Via Eurasia

Це культурний маршрут, який поєднує Європу зі Сходом. Він зосереджений навколо системи старих шляхів, якими ходили мандрівники і торговці між містами античних імперій. Via Eurasia є міжнародним проєктом і складається з вже існуючих довгих туристичних маршрутів (зокрема з Стежки Святого Павла і Лікійки), проте на деяких ділянках він ще знаходиться в стадії розробки, як, наприклад, відрізок навколо Анталії (сполучна стежка між Лікійкою і Стежкою Павла, який ми також спробували пройти в цій мандрівці.

Більше інформації про Via Eurasia читайте на офіційному сайті, а я нижче трошки розповім про цю нову “сполучну стежку”.

Як я писала на початку цієї статті, ми розпочали саме з неї – стартували в Геїкбаїрі. Перші 2 відрізки “сполучної стежки” можливо стануть продовженням саме Лікійки, бо вони вже є в офіційному додатку Лікійської стежки.

Geyikbayırı – Doyran – відрізок добре промаркований червоно-жовтою маркою і з відсутністю води. Він мені неймовірно сподобався – я навіть вже встигла туди повернутися ще раз з моїми туристами. Ці 8 кілометрів насичені красивими локаціями – краєвидами на каньйон і велике водосховище Дойран.

Відрізок Doyran – Aşağıkaraman ми пройшли не по маршруту, а через населені пункти і ліс між ними, бо потребували зайти в магазини.

А от з Aşağıkaraman почався треш – там де нанесена стежка в додатку, її не було взагалі – ми дерлися через чиїсь сади, через хащі вздовж річки і ні на яку стежку, ні на маркування натяків не було. Потім був красивий каньйон Kapuz, популярний серед місцевих.

Після нього знову поневіряння по хащах, обходи їх по найближчих грунтовках і знову спуск в каньйон на тій же річці вище течії. Тут вже трішки проглядалася стежка, там де вона була нанесена в додатку і інколи траплялися аматорські мітки балончиком. Здавалося, що це просто такий шматок, де ми заплутались, а творці стежки не допрацювали, але це все продовжилося і далі.

На наступний день, коли мої ноги вже були пошматовані колючими хащами, ми взагалі вирішили йти просто по руслу річки в потрібному напрямку (я йшла, раділа і пригадувала Чорний Черемош в Чивчинах), але це тривало кілька кілометрів, доки ми не вперлися в глибокий каньйон. Знову дерлися наверх в пошуках стежки-нестежки і знову ставали на ніч просто на березі річки в каньйоні.

На черговий день ми продовжували дертися крізь практично суцільну масу колючих кущів, вишукуючи в них ледь помітну, а десь просто відсутню стежку…

І коли на моїх руках-ногах вже не лишилося живого місця, ми нарешті вийшли до руїн античного міста Termessos. Це ще одна дивовижна локація на цій стежці, руїни великого міста розкидані на кілометри по горі, різноманітні гробниці і величний амфітеатр, розташований практично на вершині.

Ми насолодилися Термессосом і прийняли рішення зійти з цієї “сполучної стежки”, адже за останні дні просувалися на 6-10 км в день, а це унеможливлювало наші плани пройти і цю стежку, і шматок Святого Павла за 2 тижні. Пройдений шматок цієї нової стежки показав, що цей маршрут існує тільки в додатку, але не на місцевості і відсутність адекватної інформації, крім лінії на мапі, про наступні етапи стежки ніяк не гарантують, що там буде щось хоть схоже на стежку. Було дуже цікаво, дико і красиво, я люблю безлюдні хащі, але 2 тижні постійних “обіймів” з колючими падубами – це занадто, тому ми викликали таксі і поїхали в Анталію, щоб відпочити в готелі і на наступний день розпочати шлях по Стежці Святого Павла.

Список спорядження і висновки про нього:

Намет Marmot Limelight 2P.
Рюкзак Sierra Designs Flex Capacitor 40-60.
Рейнкавер Salewa Raincover 55-80L.
Бананка slow.ly Babadag Bag.
Пуховий спальник Sea to Summit Trek TkII – один спальник на двох. Зручно що блискавка в ньому по всьому периметру і ми просто використовували його, як ковдру. В найхолодніші ночівлі на висотах до 1700 м його якраз вистачало.
Килимок Therm-A-Rest Z Lite.
Гамак Levitate CHILL.
Трекінгові палиці FORCLAZ HIKE 100.
Інтегрована система Jetboil Sumo.
Чашка Sea to Summit Delta InsulMug, миска Humangear FlexiBowl і ложко-виделка Humangear GoBites Duo, ніж Mora Companion.
Сталева пляшка Salewa Aurino 0,75 л – новинка, якою я залишилася дуже задоволена. Зручно, що вона має широке горло і потужну кришку.

Фільтр-фляга для води Katadyn BeFree з флягою на 1 л.
Налобний ліхтарик BLACK DIAMOND Gizmo.
Кросівки Salewa Dropline. Цього разу я обирала між двома улюбленими моделями кросівок – Salewa Wildfire Edge і Salewa Dropline. Міцні Wildfire Edge були б доречними на кам’янистих стежках і під час переходу по снігу, але я все ж обрала Dropline через амортизуючу підошву – щоб вони оберігали мої коліна під час тривалого походу, 2 тижні – це не 3 дні. До цього я в них пройшла всю Лікійку і коліна мене не турбували. В іншому взутті я зазвичай одягаю бандаж на коліно вже на 2й день походу.

Сандалі Source Thin Crosser – щоб ходити в таборі, в місті.
Мембранна куртка Salewa Puez PTX 2L Wmn – не знадобилася ні разу, бо дощів так і не було. Наступні рази на подібні мандрівки, де маленька ймовірність дощу я буду брати утралегку мембранку Salewa Puez Light PTX Wms, яка важить близько 100 г і займає місця менше за яблуко.
Пуховий светр VsimGir.
Фліска Salewa Puez Hybrid Polarlite Full-Zip Wms.
Тайтси на мікрофлісі Salewa Pedroc Winter 2 Polarlite Wms Tights.
2 пари шортів.
3 футболки, серед яких – Salewa Puez Melange Dry Wmn – найзручніша з мої футболок для спеки, бо дуже тоненька, легка і швидко сохне.
Комплект термобілизни для сну.
Кепка Salewa Puez Camou Flat.
Сонцезахиснi окуляри Julbo Monterosa.
Косметичка Osprey Ultralight Washbag Roll, Рушник Sea to Summit Pocket Towel S.
Засіб для захисту від сонця і заспокійливий після засмаги.

Усі використані фото з особистої колекції Тані Троянь, копіювання або поширення тільки зі згоди авторки.