Ростислав Аверчук

З чим у багатьох асоціюється українське Чорне Море? Спека, заповнені відпочивальниками пляжі, високі ціни за сумнівний комфорт та торговці з пахлавою і кукурудзою? Якщо це вас не приваблює, гарно провести час біля моря можна і у так званий несезон. Наприклад, пройтися берегом Чорного Моря – буквально за крок від нього – між курортними містечками та селами Одещини. 

Бессарабія: мандрівка узбережжям від Затоки до Вилкового

Так можна намилуватися майже безлюдними пляжами, вражаючими кручами і мінливим морем, вдосталь нафотографувати їх, назбирати мушель, дізнатися про роботу працівників національного парку “Тузлівські лимани” і відкрити для себе цікаві і смачні заклади екотуризму Бессарабії.

Приблизний трек (але з неточними даними про висоти) – тут.

Нитка максимального маршруту: (Затока) – Сергіївка – Курортне – Миколаївка – Лебедівка – Росєйка – Катранка – Приморське (Ізмаїльський район) – пішки вздовж дороги або маршруткою – Вилкове.

Формат: так званий hut-to-hut route піщаним берегом моря, на відстані кількох метрів від води. Піша подорож з мінімумом речей та зупинками на ночівлю, а за бажання чи потреби й на день-два – у готелях та базах відпочинку у населених пунктах на узбережжі Чорного Моря. 

Можлива тривалість: повний маршрут за 3-7 ходових днів на приблизно 90-100 кілометрів шляху. Скорочений варіант, наприклад, від Сергіївки до Лебедівки, чи у зворотньому напрямку – на 2 дні. Детальніше про варіанти – наприкінці тексту. 

Чим цікавий цей маршрут у несезон (пізньої осені)?

Якщо коротко, то – це море (кожного дня трохи інше), чисті та майже безлюдні восени піщані пляжі, 50-кілометрова коса між морем та лиманами, мушлі, шум хвиль, неймовірні кручі на березі, національний парк “Тузлівські лимани” з відважними “ренджерами” – науковцями, різноманітні перелітні птахи, оригінальні заклади екотуризму та рибні ресторанчики на берегу моря, місцева кухня з молдавським та болгарським впливом. І це все рукою подати від цивілізації – поруч з морем є невеликі, але забезпечені варіантами ночівлі та харчування, села та селища, непогано сполучені громадським транспортом.

Тобто красива і нетипова для більшості України природа, цікавий регіон на перехресті культур та зрозумілий, не складний маршрут, низькі витрати на логістику. І хоча може здатися, що з часом це може приїстися – ок, море і пісок, а що далі? – насправді кожен день пропонує принаймні декілька різних варіантів часопроведення. До того ж ландшафт постійно змінюється, а для особливо нетерплячих можна зробити коротшу вилазку на відтинку маршруту (наприклад, від Сергіївки до Лебедівки). 

Чому їхати сюди восени?

Переваги: 

• комфортна погода – не холодно, але й не спекотно – від 5 до 15 градусів тепла наприкінці листопада, ще достатньо сонця;
• менше людей – для тих, хто не надто любить натовпи. При цьому можна зустріти достатньо місцевих, охочих до спілкування в закладах екотуризму, НП “Тузлівські лимани” тощо. До того ж, менше людей означає більше уваги;
• гнучкість – оскільки туристів мало, завжди можна швидко знайти житло і розраховувати на увагу господарів;
• нижчі ціни – ціни на ночівлю в деяких випадках нижчі у 2-3 рази, ніж влітку (це більше стосується місць на першій лінії, далі від моря ціни більш стабільні);
• через менш стабільну погоду – більш різноманітне море та небо (більш чи менш хвилясте, різні барви на небі, тощо).

Звісно є і й недоліки чи радше особливості: у холодній воді не дуже скупаєшся, частіше дощить, все-таки менший вибір місць для ночівлі, кафе можуть бути закриті чи працювати за скороченим графіком, менший вибір транспорту, менші можливості зайнятися водними видами спорту, короткий світловий день – десь до 17 години наприкінці листопада. Та для мене це все було не суттєво. Наприклад, хоча місць ночівлі є менше, через дуже малу кількість туристів можна знайти дуже класні і доступні варіанти прямо біля моря.

Про маршрут 

Особливого маркування немає, але заблудитися складною – вказівною лінією є море. Весь цей час можна йти просто за метр від хвиль, по піску – іноді перебираючись на кручі, які розпочинаються у Курортному і тягнуться до кінця Лебедівки – кожні кілометр-два є надійні сходи чи прорублені прямо у породі (і не настільки надійні) сходинки. 

Розпочати піший маршрут вздовж моря варто у Затоці або Сергіївці. Звідти до Курортного він йде вузькою піщаною косою між морем та лиманом. Від Курортного майже до Лебедівки можна йти піщаним пляжем між морем та кручами, або стежкою зверху на кручі (але на безпечній відстані від її краю). Від Лебедівки аж до Приморського знову йде 50-кілометрова піщана коса. Від Приморського до Вилкове вздовж моря вже не доберешся – можна йти пішки вздовж автомобільної дороги, або доїхати автомобільним транспортом чи велосипедом. 

Будацька коса

Піщана межа між морем та лиманом тягнеться від Затоки повз Сергіївку до Курортного. Можна вдосталь фотографувати мушель, рахувати лебедів на лимані чи медуз на березі. Цікаво, що зовсім поруч дві різні водойми – тиха гладь лиману та хвилясте море. 

На відрізку від Затоки до Сергіївки на початку ще трохи багато слідів людини і будівель на косі. Тож швидше “покинути цивілізацію” можна, стартувавши у Сергіївці (популярне серед молдаван санаторне селище, зараз місцями схоже на Прип’ять через закинуті будівлі).

Сергіївку від коси відділяє лиман, через який до моря потрібно пройтися мостиком довжиною близько 1 км. На неглибокому, спокійному лимані є можливість зайнятися кайтсерфінгом навіть у несезон, умови для SUP теж чудові – про можливості прокату потрібно дізнаватися заздалегідь.

Кручі між Курортним та Миколаївкою

На початку Курортного з’являються кручі, вражаючі вертикальні стіни, що відділяють море та піщаний пляж від села, що розташоване зверху. Справді красиво. Пляж місцями хоч і вузький, але прохідний. Де-не-де у кручі є мальовничі сходинки чи сходи, якими можна піднятися до Курортного.

Саме Курортне – село з численними базами відпочинку та невеликими готелями, магазинами.

Рибний ресторан та “козотерапія” у Миколаївці

У Миколаївці кручі ненадовго зникають, щоб дати місце столикам цікавого ресторанчика, в якому готують виловлену вдень рибу. До риболовлі іноді можна приєднатися, але про це треба дізнаватися заздалегідь. Поки готується риба, можна досхочу наїстись юшки, казан з якою підігріває буржуйка на самому березі.

На відстані 2,5 км вглиб можна завітати до козиної ферми. Там не лише можна придбати сир та інші продукти з козячого молока, а й отримати сеанс “козотерапії” – кози вільно гуляють по двору і можна з ними “поспілкуватися”.

В обох місцях є так звані глемпінги, але варто заздалегідь уточнювати, чи вони працюють в несезон та ціни.

Ще більше круч, напівбухта та ліс по дорозі до Лебедівки

Лебедівка – вже більш віддалене від цивілізації село. У ньому постійно живе лише трохи більше десятка людей, тому тут дуже тихо і спокійно. Відоме воно передусім рідкісним для цих країв лісом над кручею – в несезон він виглядає не так приязно, але все рівно пропонує приємну кількакілометрову прогулянку дубовою алеєю. 

Важливо, що пляж тут максимально вузький і місцями непрохідний (тобто, якщо вода сягнула кручі, не можна буде пройти по пляжу не замочивши ніг) – приблизно за два кілометри до Лебедівки слід піднятися на кручу і продовжувати шлях по ній.

У самій Лебедівці можна знайти житло максимально близько до моря. Також поруч лиман та початок коси, якщо пощастить, захід сонця замальовує небо у справді неймовірні барви. Спостерігати можна на лавочці біля знаку нульового кілометру парку “Тузлівські лимани”. 

30 кілометрів коси між Лебедівкою та Росєйкою 

Пісок, море, лиман, птахи, мушлі – і лише ви самі цілий день. Від 9 до 24 кілометра тягнеться заповідна зона. Про наближення до Росєйки сповістить поява маяка.

Тузлівська амазонія

Це місце є раєм для спостерігачів за птахами. Лимани парку дають прихисток десяткам тисяч перелітних та місцевих птахів. Для спостереження за ними створені спеціальні маршрути та бунгало – вигляд з його вікон не надто поступається каналу National Geographic.

У так званому “Кордоні” – будівлі національного парку “Тузлівські лимани” біля Росєйки – постійно знаходяться працівники парку. Це справжні ентузіасти своєї справи, які радо розкажуть про птахів та свою роботу з охорони парку від браконьєрів і позичать вам бінокль. З ними варто сконтактуватися наперед, щоб попередити про прохід парком та отримати інформацію про актуальний стан каналів на косі (про це далі).

Між “Кордоном” та Росєйкою краще переходити узбережжям моря, а не полями за лиманом – такий шлях приємніший і сухіший в дощову погоду. 

Бринзарня у Приморському

Козяча ферма з готелем, рестораном та дегустаційною залою. Місце, де власники дають свободу власній творчості, де є чисте повітря, тихо і смачна їжа.

Вилкове

Про це місто інформації у мережі не бракує. Лише будьте готові, що в несезон воно буде не настільки відкрите до туристів – втім, буде ще більш автентичним. Варто заскочити до історико-краєзнавчого музею Олександра Шаронова – колекція експонатів справді вражає.

Крім Одеси, поєднати із пішою прогулянкою варто відвідини Білгород-Дністровська. Його спокійні, причепурені вулички контрастують із гамірною Одесою та сільськими курортами узбережжя. Поруч можна побачити стародавню, заглиблену у землю, вірменську церкву та скіфську могилу. А Аккерманська фортеця на березі Дністровського лиману є найбільшою і однією із найбільш вражаючих в Україні. 

Планування мандрівки

Повний маршрут – від Затоки до Вилкове.

Він є порівняно вимогливим і потребує більше часу та удачі з погодою. Крім того, він містить найскладніший денний перехід – по косі між Лебедівкою та Росєйкою довжиною 30 км (мною пройдено від 9 ранку до 17 години з короткими перервами на перекус та фото).

На вихідні (два-три дні): від Затоки/Сергіївки до Миколаївки/Лебедівки (або у зворотньому напрямку) – 20-40 км. 

З базою в одному чи кількох населених пунктах: наприклад, оселившись у Курортному можна пройтися один день в одному напрямку – до Сергіївки (а звідти повернутися маршруткою десь о 17:30 – на момент публікації), а другий день в іншому – до Миколаївки (і так само повернутися назад маршруткою десь о 18:30). Потім (або замість цього) можна оселитися у Лебедівці і один день пройтися до Миколаївки і назад, а інший по косі в напрямку Росєйки і назад.

За умови достатнього часу та можливістю віддаленої роботи, можна поєднати неспішне проходження маршруту із роботою – умови для цього там є.

Мені найкраще доступним, найлегшим та найбільш насиченим видався відрізок від Сергіївки до Лебедівки. Також красивим (хоча вимагає певного медитативного настрою) є 30-кілометровий відтинок коси між Лебедівкою та Росєйкою. Корисним та цікавим є візит до будівлі національного парку біля Росєйки. 

Якщо ви пройшли весь попередній маршрут, відтинок між Росєйкою та Приморським вже не запропонує чогось неймовірного – далі йде піщана коса, але особливими тут є довгі проходи через лимани від моря до Росєйки та Катранки, велика кількість птахів у лиманах і дорога по дамбі вздовж озера-лимана Сасик. Втім, мені на цьому відрізку не пощастило з погодою – якби світило сонце, а не дув вітер і йшов дощ, мені би там все одно сподобалося. Далі – найкращий сон (і їжа) були саме у Приморському, а будучи у тих краях, також цікаво хоча би заскочити у Вилкове.

Звісно, маршрут можна проходити і з наметами – кемпінгів та місць для ночівлі вистачає (див., наприклад, позначки на maps.me). Та варто врахувати, що відтинок між 9 та 24-им кілометром Тузлівської коси між Лебедівкою та Росєйкою є заповідною зоною, де зупинятися на ночівлю не можна.

Частково подорожувати по маршруту можна і велосипедом, але дорогами між селами чи над кручею, а не по піщаному пляжу. По косах велосипедом, ймовірно, проїхати не вдасться.

Ночівлі 

Підібрати місце ночівлі можна за допомогою Google Maps чи сайту litomore. Проте у несезон більшість баз та готелів не приймає гостей, тож зв’язок із власником та уточнення – працюють вони чи ні – може зайняти трохи часу. Більш ймовірно, що приймають гостей готелі сімейного типу, власники якого живуть на місці, чи заклади екотуризму на кшталт “Бринзарні” у Приморському. 

Найшвидше інформацію можна отримати у відповідних групах у Фейсбуці (наприклад, у Курортному тут, у Лебедівці тут) – на ваше запитання про житло жваво відгукнуться місцеві, які приймають гостей.

Варіанти є дуже різні – від кімнати у будинку господарів зі спільною ванною та туалетом за кілометр від моря до апартаментів-студії з власною ванною кімнатою та кухнею і всім приладдям за декілька десятків метрів від моря.

Загалом, хоча особисто це мною не перевірено, знайти місце ночівлі не має бути складно і на місці – якщо, наприклад, погіршилася погода чи стався інший форс-мажор.

Зв’язок та навігація 

Суттєво додає гнучкості те, що на 99% шляху є надійний мобільний зв’язок (перевірено щодо Vodafone, але місцеві говорили і про надійний Київстар та Лайф). На близько 70-80% шляху є хороший мобільний інтернет – тож можна бути на зв’язку, перевіряти прогноз погоди, транспорт тощо.  

Для навігації достатньо користуватися Google Maps та завантажити офлайн-мапу у додаток на кшталт maps.me – 100% точності від них очікувати не варто, але відстані та, наприклад, наявність сходів у кручах у них відображені досить добре.

Транспорт 

На початок маршруту легко дістатися з Одеси (до якої зі Львова чи Києва можна доїхати нічним потягом). Наприклад, електричкою до зупинки “Бугаз” у Затоці (якщо починати маршрут там – від неї ще десь 9 км косою до Сергіївки) або тією ж електричкою до Білгород-Дністровського, а звідти маршруткою до Сергіївки чи Миколаївки. В Одесі електрички (розклад – тут) відправляються з Головного залізничного вокзалу – станом на 9 грудня 2021-го перша електричка до “Бугазу” (Затока) та Білгород-Дністровського відправлялась о 08:44. 

До Білгород-Дністровського, Затоки (зупинка “Бугаз) та Сергіївки з Одеси їдуть і маршрутки (більш ніж вдвічі дорожчі за електричку).

У несезон (та з огляду на пандемію) кількість рейсів вздовж узбережжя дещо менша. Проте їх все ще достатньо, щоб порівняно легко пересуватися по узбережжю. У малих селищах та селах актуальний розклад розклеєний на будівлях автостанцій, також його можна дізнаватися заздалегідь у місцевих групах на Фейсбуці, господарів місць ночівлі та за телефоном автостанцій більших населених пунктів (Одеса-Привокзальна, Затока, Білгород-Дністровський, Вилкове, тощо). 

З Одеси більшість рейсів, які проходять через нитку маршруту (наприклад, Одеса – Базар’янка – Жовтий Яр, Одеса-Сергіївка), йдуть зі станції Привокзальна. Також маршрутки до “Бугазу” (Затока) та Білгород-Дністровського можуть йти зі станції Старосінної, яка знаходиться поруч з Привокзальною. 

Більше варіантів для руху між селами по маршруту є з Білгород-Дністровського, з якого до Сергіївки маршрутки їдуть щопівгодини і декілька разів на день до Миколаївки. Є рейс Білгород-Дністровський – Тузли, що їде до Базар’янки – найближчого сполученого пункту біля Лебедівки. До Базар’янки з Лебедівки можна як дійти пішки (6+ км), так і домовитися з місцевими, щоб підкинули (як правило, це для вас організує власник житла, в якому ви ночуєте). 

Лебедівка та Росєйкою і Катранкою більш віддалені від транспортних артерій – зрозумілих і швидких варіантів переїзду між ними я так і не знайшов, але це не велика проблема, бо між ними можна пройтися пішки по косі.

Від Росєйки та Катранки до Приморського (Ізмаїльського району) теж швидких та зручних варіантів не знайшов (добирання з пересадками в Лимані та Татарбунарах), тож найкращий варіант – іти пішки. З Приморського до Вилкового транспортом дістатися легко.

Повернутися до Одеси легко прямим рейсом, або через Білгород-Дністровськ – можна з Вилкове, Приморського Ізмаїльського (кол. Кілійського) району, Миколаївки, Курортного, Сергіївки чи Затоки. З Катранки та Росєйки в несезон потрібно спершу добратися на маршрутку з Лиману або Приморського (Татарбунарського району) і у Татарбунарах сісти на маршрутку до Одеси. З Лебедівки потрібно спершу добратися до Базар’янки або Миколаївки – з них відповідно три (два зранку та один близько 13 години) та сім-вісім рейсів на день до Одеси чи Білгород-Дністровського. 

Квитки на маршрутки можна придбати у водія. Для далеких переїздів (наприклад, з Одеси до Затоки чи з Вилкового до Одеси) краще бронювати квитки заздалегідь – телефон водія дадуть на автостанції, або бути на зупинці заздалегідь – в несезон водій може поїхати навіть на 30 хвилин раніше, ніж написано у розкладі, якщо немає броні на квитки.

Крім маршруток, можна розраховувати на попутні машини – часто водії самі зупиняються на автобусних зупинках і пропонують підвезти (наприклад, від Приморського до Вилкового вийшло за 30 грн). Також є варіанти на BlaBlaCar. 

Харчування

У всіх селах та містечках на маршруті є продуктові магазини з досить різноманітним набором продуктів. Але у деяких маленьких віддалених селах на кшталт Лебедівки у несезон немає деяких типів продуктів, наприклад, фруктів. 

У сімейних готелях та закладах екотуризму зазвичай можна замовляти харчування, на базах відпочинку та апартаментах зазвичай є або загальна, або особиста кухня з плитою, холодильником та набором посуду. У господарів можна отримати олію, сіль, спеції тощо.

Хороші ресторани є у Миколаївці (рибний на березі моря – у пізній несезон працює лише у вихідні) та Приморському перед Вилковим (бринзарня). На маршруті немає джерел питної води, тож воду варто купувати у населених пунктах або набирати у місцях ночівлі.

Бюджет 

Мінімальна ціна ночівлі у номері з опаленням – 300 грн, проте більш реально щось знайти за 400-500 грн. При цьому за одну й ту ж суму якість може досить суттєво відрізнятися – від розташування у радянських трикутних будиночках на базі відпочинку з кухнею надворі до сучасних апартаментів з видом на море та кухнею у помешканні. 

Ціни у магазинах приблизно середньоукраїнські, хоча у більш віддалених курортних селах, наприклад, Лебедівці, ціни дещо вищі. У рибному ресторані 100 грам риби (до приготування) коштує приблизно 80 грн – ціни можна уточнити на фейсбук-сторінці. 

Ціни на проїзд у маршрутках станом на листопад 2021 року такі: між Миколаївкою та Сергіївкою – 10 грн, між Сергіївкою та Одесою – 85 грн, між Вилковим та Одесою – 190 грн). Електричкою з Одеси до Білгород-Дністровського можна доїхати за 30 з гаком гривень.

Погода

Маршрут, що розташований на широтах Криму – пройдено у останній декаді листопада – було достатньо сонячних і теплих (навіть до 15 градусів тепла) днів, щоб відчуття були недалекими від літніх. Втім і дощ падав кожні два-три дні. 

Більшість часу дув вітер – іноді помірний, іноді сильний. Місцеві кажуть, що зазвичай вітряно там у будь-який час року.

Прогноз погоди під час мандрівки я перевіряв на yr.no та Синоптику. Здебільшого він був досить точним. Тож якщо є більше часу, можна пересидіти гіршу погоду у місцях ночівлі і планувати хід на кращий час. Середні погодні умови в Одесі у різні місяці можна перевірити тут. Так, наприклад, 9-го грудня 2021 року, коли у Львові та Києві мінусова температура і сніг, на узбережжі біля 10 градусів тепла і сонце. 

Спорядження та одяг

На проходженні маршруту добре себе зарекомендували демісезонні трекінгові черевики Highland Creek, які не пропускали пісок усередину, але добре дихали. Місцевість вітряна, тож у пригоді стане куртка-вітрівка, баф та щільна шапка.

У несезон частіше дощить – тож варто мати дощовика чи мембранні куртку та штани. В пригоді може стати легкий рушник, якщо потрібно буде переходити канали на косі вбрід.

Безпека 

Загалом на маршруті безпечно. Жодних конфліктних ситуацій не виникало. Потрібно мати з собою посвідчення особи – частина маршруту належить контрольованої прикордонної зони. Іноді трапляються собаки, зазвичай по-двоє чи по-троє. Бродячі пси вели себе обережно і трималися або дружелюбно, або на відстані. 

Більш нахабними є чиїсь пси, які нібито охороняють своє обійстя, але при цьому вибігають на вулицю, гавкають і наближаються надто близько. Такі зустрічалися двічі, але вони все-таки бояться впевненої поведінки та великих об’єктів (знятого рюкзака) чи каміння в руках, плюс зрештою з’являлися їхні господарі. 

Важливо: кручі на відтинку від Курортного до Лебедівки іноді осипаються. Не варто підходити на самий їхній краєчок зверху. Також не варто підходити впритул під самі кручі знизу.

Для кіс між морем та лиманами (на ділянці між Лебедівкою та дамбою, що між Катранкою і Приморським). У певні періоди року – наприклад, другу половину осені – вода промиває канали на косі, які необхідно переходити вбрід. Як пояснюють працівники “Тузлівських лиманів” – це не є переборною перешкодою – канали можна перейти вбрід з боку лиману, де глибина може сягати десь пів метра. Уточнити прохідність каналів можна заздалегідь, написавши повідомлення “Тузлівським лиманам” на Фейсбуці.

Чистота

На косах можна побачити викинуте морем сміття, особливо, пластикові пляшки, взуття та навіть декілька холодильників. Проте, переважно, це все ж поодинокі об’єкти і немає відчуття засміченості. На всій протяжності лише в кущах на косі біля Катранки помітив справді неприємне скупчення пластикового сміття. 

На жаль, по пляжах інколи їздять місцеві на позашляховиках, що залишає не надто привабливі сліди. Та їх можна побачити на незначній частині шляху.

Що ще врахувати: деякі із населених пунктів на узбережжі добре сполучені автомобільними дорогами. Але проходити маршрут варто саме біля самого моря – коли йдеш біля самої води, навколо тебе лише вода, пісок, мушлі та кручі. 

Ходьба по піску за складністю є чимось середнім між звичайною прогулянкою по міському парку і походом в гори. 

Тут є два основні нюанси: іноді нога дещо вгрузає у пісок і потрібні більші зусилля для ходьби. Втім, майже весь час походу це не надто заважає – і вже на автоматі вибираєш прохід там, де пісок більш спресований, наприклад, біля самої води таке враження, що йдеш по парковій доріжці.

Друге – на деяких ділянках пляж відходить від моря вверх під певний нахилом, тобто нагрузка на ноги розподіляється дещо нерівномірно. Втім, зазвичай можна знайти більш рівні ділянки, де такої асиметрії немає.

Інформація: детальніше про населені пункти на маршруті можна дізнатися на сторінці О, Море.