Ліна Тю

Як би ви відреагували, якби вам у подарунок на день народження показали квитки у Стамбул з проміжком між відльотом і прильотом два тижні? Стрибали би від щастя? А як би ви відреагували, якби дізналися, що квитки тільки на вас, і ніхто з вами більше не поїде? Не знали би як на це реагувати, або все одно раділи би такому сюрпризу? Бачили би ви, як я тішилась, я ще вище і швидше почала стрибати.

Туреччина: соломандрівка та каучсерфінг (couchsurfing)

Ні, я не кажу, що я зовсім не переживала з приводу того, що їду одна (тим більше, на той момент я вже років 3-4 не була у соло мандрах), та я раділа тому, що ця можливість так неочікувано для мене настала. 

І ось, повернувшись ще з однієї соло мандрівки, яку я собі організувала в Карпатах (це був невеликий похід на 3 дні Свидовцем), я сідаю і пишу вам, подорожувати самому – кайф. Ось чому:

  • Ти сам/сама вирішуєш, куди і як тобі йти, де переночувати, скільки грошей витрачати, коли відпочивати, а коли вмикати резерви на повну потужність.
  • Ти більш відкритий/відкрита до світу навколо, помічаєш більше, та якісніше підтримуєш розмови та нові знайомства.
  • Ти ясніше чуєш свої думки, а ще починаєш розуміти, що більш вміло справляєшся зі стресовими ситуаціями, ніж ти думав/ла – я називаю такі моменти своїм улюбленим англійським словом – “empowering”.
  • Ти постійно в шоці від того, які дивовижні люди трапляються тобі на шляху і як все складається так, як ти собі і не міг/могла уявити.

Логістика

Прильот у Стамбул – літак в Кайзері (Каппадокія) – далі автобусами до Анталії – Фетхіє – Денізлі – Стамбулу – і звідти назад літаком.

Квитки дивилась на skyscanner. У Стамбулі варто врахувати, що там є 2 аеропорти (добирання між ними займе принаймні 3 години, тож краще купувати квитки з того самого аеропорта). Система автобусів в Туреччині надзвичайно розвинена і зручна, квитки шукала одночасно на flixbus.com, busbud.com та на турецькому obilet.com і купувала їх за день-два до від’їзду.

Фетіє

У зв’язку з пандемією!

При купівлі квитків на автобус/потяг потрібно вводити HES-code – це код, який дозволяє відстежити ваші переміщення і можливі контакти з людьми у випадку, якщо у вас виявиться ковід. При перельоті зі Стамбулу в Кайзері він був не потрібен, та пізніше я використовувала його при переїздах між містами і у транспорті в місті.

В залежності від регіону, де ви перебуваєте, для проїзду громадським транспортом вам потрібно купувати картку для оплати проїзду і реєструвати до неї свій HES-код. Таким чином, я мала Antalya Kart, Mugla Kart (коли була у Фетіє і їздила в каньйон Саклікент) та Istanbul Kart.

Також Google maps не показує маршрути громадського транспорту в Туреччині, замість цього можна скористатись додатком Moveit.

Мобільний зв’язок та інтернет

Раджу купити турецьку сім-карту (і не в аеропорті), так як наявність турецького номеру телефону суттєво полегшить вам пошуки карток для проїзду і прив’язку HES-коду до них. Я отримала HES-код з телефона мого першого хоста по каучсерфінгу, а потім в трьох містах ходила по вулицях в пошуках того, де мені зможуть приєднати HES-код. Це був непотрібний клопіт. Плюс в мене були неадекватні уявлення про те, скільки гігабайт інтернету мені потрібно буде, і я сильно переплачувала за роумінг.

Стамбул

Каучсерфінг (couchsurfing)

При читанні цієї статті ви зрозумієте, що запорукою вдалої поїздки для мене стали люди. В основному мої хости по каучсерфінгу. Я собі кажу, що мені сильно пощастило натрапити на чудових людей у своїй поїздці. Та справа не тільки у везінні. Тож ділюсь з вами своїм алгоритмом пошуку добрих людей. (:

  1. У фільтрах обов’язково позначайте “Має референси” і що був/була онлайн протягом останніх 24 год.-тижня.
  2. Заходжу на сторінки тих, хто має відсоток відповідей на повідомлення більше 90% (більше шансів, що він/вона вам відповість).
  3. Детально аналізую інформацію про хоста, його/її дім і читаю референси – з цього роблю попередні висновки, чи буде хост мати час на мене, чи живе далеко від основних атракцій (але можливо це не проблема, якщо ми проведемо більшість часу разом, а він на машині), чи є громадський транспорт біля його/її дому, чи буде нам цікаво і корисно разом і чи добре знає свій край. І зазвичай, в хостів на каучсерфінгу рівень англійської достатній для захоплюючого спілкування.
  4. Пишу напівперсоналізований текст, де піднімаю спільні інтереси і теми для обговорення, ділюсь своїм (вже стандартним) списком досягнень, які можуть зацікавити, обіцяю смачну українську і азіатську кухню, та дві культури в одній людині і, найважливіший нюанс, показую своє бажання провести максимально час з хостом і питаю його/її думку на цей рахунок. Таким чином я і знайшла тих людей, які не просто давали мені ліжко на ніч, а які стали невід’ємною частиною моєї подорожі Туреччиною.

В кожному місті, куди я планувала їхати, був досить великий вибір хостів. Переважна більшість – чоловіки.

Отже, склала список місць для відвідування, з’ясувала, скільки часу хочу провести в кожному регіоні, знайшла та домовилась з хостами у каучсерфінгу на певні дати – і полетіла!

Каппадокія

Пілот не міг приземлитись в Кайзері через снігову бурю, тож повернув в Анкару. Там ми прочекали 2 години прояснення погоди, долетіли до Кайзері, прочекали ще 2 години трансфер до Гьореме (центральне місто в Каппадокії), який вже без проблем довіз всіх пасажирів до їх готелів за півтори години. Це все тривало з 10-ї ночі до 7-ї ранку. Основний стрес був в тому, що нам було невідомо, на скільки часу ми залишимось в Анкарі чи скільки часу будемо чекати трансфер автобусом.

Та дивовижно і приємно було те, що ще до того, як я роздуплилась, що ми приземлились не в Кайзері, а в Анкарі, мій хост був вже в курсі всіх подій. І майже до ранку був зі мною на зв’язку.

В Каппадокії я була 4 дні, і було дуже весело: до мого хоста приїхало четверо друзів, і ми разом об’їхали різні куточки регіону на їхній машині. Якщо плануєте політ на повітряній кулі, то постарайтесь чим довше побути в Каппадокії і забронювати політ на перший час вашого перебування там. Це для того, аби при поганій погоді можна було перенести його на наступні дні (це був початок сезону; протягом двох тижнів у Туреччині політ повітряних куль відбувся тільки 1 раз – і я на нього потрапила).

1-й день: Zemle Valley, Sultan Carpets Shop, Sunset Point

2-й день: політ на повітряній кулі (куля летіла плавніше, ніж я могла собі уявити, а зустрічати схід сонця над чудернацькими структурами Каппадокії із іншими кулями в небі та вулканом Ерджіасу в далечині – о, це незабутні враження), Open Air Museum, Uchisar, Ortahisar, маленька прогулянка по Avanos

3-й день: Pasabag, Zelve, Avanos Pottery shop, нічний хайк по Red Valley до Three Crosses Church

4-й день: Love Valley, до якого я доїхала разом із Дмитром Карповим, який на той час проводив авторський тур (Sokel Trip) – ми фоловили один одного в Україні, а зустрілись в Туреччині. (:

Анталія

Якби я могла прямо зараз переїхати в якесь місто (з тих, де я вже була), то це би однозначно була Анталія. В самій Анталії не так багато є визначних пам’яток, та сам регіон вражає кількістю мальовничих місцин. Їх я лишила на наступну поїздку у форматі road-trip. А цього разу я провела в самому місті 2,5 дні.

Анталія

1-й день: приїхала додому до мого хоста, та одразу поїхали з ним на сніданок у горах! Заїхали до озера Doyran, повернулись у місто, і вже цілий день я йшла по пляжу до старого міста. Насолоджувалась морем, теплом, а пізніше блукала по перевулках старої частини Анталії, розглядаючи вулиці, будинки, людей, котів і собак. В той день я мала бажання та находила 20 км.

2-й день: прогулялись з Алі вздовж моря і скупались в холоднющій воді. Якби не було Алі, і я б не обіцяла з ним полізти у воду, я б ні за що не зробила це. Та холодна вода – теплі спогади.

3-й день: добирання до автовокзалу (otogar).

Анталія

Фетхіє

Мальовничий пейзаж постає перед тими, хто прогулюється вздовж набережної цього міста або виходить на оглядову точку. Тут ти продовжуєш дивуватись і насолоджуватись середземноморською атмосферою після Анталії. Мій автобус приїхав після обіду в місто, я одразу сіла до мого хоста в машину, і ми поїхали дивитись краєвиди навколо Фетіє.

1-й день: оглянули Олюденіз, Блакитну Лагуну, Долину Метеликів зверху, пройшлись по місту-привиду Каякой, зустріли там захід сонця, а в сутінки заїхали до гробів лікійських королів Amynthos-Telmessos. Схопили турецькі піци з собою (pide, lahmacun) на вечерю, а вдома танцювали з Барішом і його смішною кицькою під R’n’B та латиноамериканську музику. Я не очікувала, що за один вечір стільки всього побачу зі свого списку місць, тому я вирішила наступного ранку сісти на автобус до Saklikent каньйону.

2-й день: я вже мала досвід ходіння по річці всередині каньйону, тому спакувала змінний одяг. Який мені пригодився. Напередодні падав дощ, та я і мій новий друг, індієць з Дубай Нішал (ми з ним єдині вийшли на зупинці каньйону і вирішили триматись разом) приїхали туди не для того, щоб побачити високий рівень води і розвернутись, ми приїхали назустріч пригодам і мали пройти стільки, скільки це було можливо. Льодяний, сильний і глибокий потік зупинив нас недалеко від старту, але ми були капец задоволені, бо наважились пройти там, де рівень води досягав нам пояса. Ми повернулись у Фетіє, там попрощались і мене вже зустрів мій хост. Решту вечора ми провели за смачною вечерею і переглядом “Людини-мурахи”.

3-й день: борщ “на прощання”, прогулянка по набережній Фетіє і автобус до Денізлі.

Денізлі – Памуккале

Ввечері мене зустрів мій хост Бенджі, і ми поїхали додому відпочивати. І одразу після вечері спланували наступний день.

Зранку ми пройшлись по руїнах міста Лаодікея, попили свіжого апельсинового соку біля термальних джерел Каракахіт, пізніше поїли смачні манти, і зайшли на Памуккале через вулиці античного Гіераполісу. Подивились на басейн Клеопатри, заїхали на точку, звідки стрибали з парапланом друзі мого хоста, а на захід сонця повернулись на Памуккале.

Наступного дня я прогулювалась по району, купувала і готувала їсти, писала нотатки про попередні дні подорожі та мала теплі і душевні розмови з Бенджі перед тим, як він посадив мене на автобус до Стамбулу.

Памук кале

Стамбул

Злива, промокший рюкзак (у багажний відділ автобусу затекла вода), незрозумілі дорожні розв’язки, натовпи людей і HES-код, який мені не вдалось з якихось причин підключити до Istanbul Kart (для проїзду громадським транспортом) – ось були мої перші враження про це місто. Без можливості скористатись транспортом і з високими цінами на таксі, я вирішила, що в мене є зайві 2-3 години, щоб дійти пішки до дому мого хоста у Стамбулі. Мені повезло з тим, що він жив (і живе) всього лише 10 хвилин від Гранд Базару, а це вже центр із більшістю цікавих атракцій. Мокра і зла (я забула свій дощовик в іншій частині Туреччини), я пішла у сторону центру, застрягла на розв’язці, де раптом закінчилась частина дороги виділена для для пішоходів, мене підібрав один чоловік – це було дивно, абсурдно, трохи некомфортно, а потім забавно: він не розмовляв англійською, та пропонував жестами і через гугл перекладач, щоб я лишилась в нього ночувати, і хотів поцілувати на прощання. Я, звісно, відмовила, вийшла якнайшвидше на пішохідну частину і вже по дорозі до центру сміялась з того, як же я потрапила в таку ситуацію.

Стамбул

Знаєте, хоч години ходьби в Анталії, а згодом у Стамбулі, були стомлюючі і ніби не мали сенсу, та саме завдяки ним я побачила нетуристичну частину міст – те, як місцеві йшли на роботу, купували-продавали речі на базарах (турки не закликають турків купити щось, як вони роблять це з туристами), вертались зі шкіл або несли безмежну кількість буханок хлібу додому. В центрі Стамбулу або на узбережжі Анталії/у старій частині міста вже було не так.

1-й день: добирання до дому мого хоста Ісрафіла. Плюс я ненавмисно потрапила по дорозі у Гранд Базар. Решту вечора я провела знайомлячись з моїм хостом.

2-й день: мав би бути не таким виснажливим, та я мала встигнути дещо зробити. Отже, Blue Mosque, Hagia Sophia, Topkapi Palace, Suleymaniye Mosque, Galata Tower, Taksim Square, і все пішки. Я би розтягнула це на два дні, Азіатську частину в один день, а Європейську у другий день. Та справа в тому, що мій друг Нішал (з котрим ми лазили разом ще біля Фетіє у каньйоні Саклікент), вилітав додому в той день та погодився віддати мені свою Istanbul Kart. Ми зустрілись з ним у Suleymaniye Mosque, звідти він поїхав в готель забрати речі, а я мала пішки дійти до Taksim Square, звідки виїжджав його трансфер до аеропорта. Добре, що багато і довго топати для мене не проблема, та назад додому я вже нарешті сіла на трамвай.

3-й день: через Fatih Mosque я пройшлась до різнобарвного атмосферного району Balat та Fener, там блукала пів дня по різних вуличках, говорила з місцевими в кафешках, а звідти поїхала до станції Eminonu, де придбала квитки на тур на човні. Ніякої екскурсії немає, просто ви пливете ближче до Європейської сторони до Босфорського моста, а вертаєтесь споглядаючи Азіатську сторону. Таким чином, можна побачити з берега Dolmabahce Palace, Ortakoy Mosque, Maiden’s Tower. Після туру ми зустрілись з моїм хостом та його другом, пройшлись вуличками і парками і завершили цей чудовий день практикуючи сальсу.

4-й день: пішки до станції Eminonu – трансфер судном до іншої частини Азії, а звідти трансфер автобусом до аеропорту і назад у Львів.

В кожному місті, куди я планувала їхати, був досить великий вибір хостів. Та переважна більшість – чоловіки. Це пов’язано з негласними правилами в соціумі, які не є настільки лояльними до жінок, наскільки вони є для чоловіків.

Якщо ти дівчина, і їдеш до хоста-чоловіка, то по-перше, дуже добре перевір всі референси. Якщо трапиться хоч один референс, який насторожує тебе, закривай сторінку того хоста та шукай наступного. Вибір великий.

Раніше, коли каучсерфінг ще мав безкоштовну версію, то було обмеження у 7 (та я вже точно не пам’ятаю) запитів на тиждень, якщо ти не оплачував членський внесок. На даний момент, каучсерфінг не є більше безкоштовним, тож тут все просто: заплатив десь в районі 149 грн і можеш всім безмежно писати, посилати запити на проживання. І вже після того, як ти отримаєш від хостів відповіді на всі запитання, трохи поспілкуєшся з ними і зрозумієш, з ким хочеш побачитись, ти і обраний хост, ви підтверджуєте запит з обох боків, і ти вже можеш всім іншим написати “Дуже вам дякую, я знайшла хоста”.

Tips

Буде дуже добре нагадати про себе за 3-4 дні до приїзду, щоби скоригувати твої плани і плани хоста, передусім домовитись про зустріч: узгодити куди і як доїхати. Або, можливо, тебе підберуть/допоможуть тобі у добиранні – мій хост в Каппадокії допоміг мені з трансфером з аеропорта, а в Фетіє ми з Барішем з автовокзалу помчали одразу по дорозі вздовж моря дивитись головні пам’ятки регіону.

Насправді, немає нічого складного і напряжного у спілкуванні і поводженні себе з хостами. Турки – такі самі люди, як і ми. Вони дуже гостинні. Вони будуть завзято тобі щось пропонувати, а твоя задача відмовлятись, відмовлятись і потім, можливо прийняти. Отже, менталітет, як в українців.

Анталія

Лишайся добрим, чесним і ввічливим, як і в при будь-якому новому знайомстві. Пам’ятай, що це не тільки ти довірився/довірилась і залишаєшся в хостів вдома, а і вони взяли на себе ризик відкрити тобі двері до своєї оселі, ще й в період ковіду. Це про взаємну повагу і доброзичливість.

Тобі можуть довірити ключі від дому або ні. З ключами тобі не прийдеться підлаштовуватись під те, коли твій хост виходить/вертається додому. Тим не менш, неочевидним проявом поваги буде уважність до розпорядку дня хоста – класно розпочинати день спільним сніданком і не класно вертатись додому пізніше того, коли він/вона зазвичай лягає спати. 

Прання – це взагалі не проблема, питайся, бери і пери. (: Недалеко від Фетіє я була в Саклікент каньйоні, де ходила у воді, яка була по пояс. В мене взагалі небагато речей було з собою, і вони в один момент всі були брудні. Прийшлось попросити хоста дати футболку-штани на момент прання і сушки. Було трохи незручно просити, та всі речі за раз попрались.

Смачно поїсти – оце те, що ми любимо! Всі це люблять. Перебування в хоста вдома дозволяє тобі заглибитися в домашню кухню, яка може бути характерною не тільки для його країни, але і регіону, і окремої сім’ї. Я стільки страв перепробувала, і турецьких, і іранських (коли була в мого хоста Алі в Анталії)! А сама у свою чергу знайомила їх з борщем (борщ вийшов добре), orange chicken (який взагалі не вийшов, бо не було сковорідки Wok, та 5-м хлопцям не повезло, бо не було нічого іншого на той вечір. В Туреччині, наприклад, було нереально знайти інгредієнти для південно-східної азіатської кухні (тож на наступний раз я собі пообіцяла їхати з рисовим папером, щоб крутити спрінг роли). Отже, погодьтеся, це дуже приємний для шлунку спосіб обмінятись культурами.

Анталія

В різних хостів будуть свої умови для поселення каучсерферів – чи то у вітальні на дивані, чи в окремій кімнаті, чи на підлозі або навіть на ліжку з хостом – о, так, існує і такий варіант, тому обов’язково заздалегідь дивіться у розділі про дім (My house) або питайте в повідомленнях. В деяких з хостів я спала на дивані, в деяких були окремі гостьові кімнати, а в Денізлі мій хост Бенджі був настільки добрим, що сам перемістився в гостьову, а мені віддав свою спальню.

І нарешті, будьте гнучкі та разом узгоджуйте свої плани. Можливо, хтось із вас хоче більше провести час разом, а хтось навпаки хоче бути більш незалежним. Про це, як я вже писала вище, краще поговорити ще до приїзду, ще взагалі перед тим, як вибрати хоста. Перед вильотом в Туреччину я домовилась за проживання у всіх запланованих містах, окрім Денізлі. Я попередньо забронювала один день – понеділок, та мій хост запропонував приїхати мені швидше, щоб у неділю він зміг показати мені всі круті місця. Я мала можливість це зробити, і це виявилось абсолютно вдалим рішенням.

Мої хости

У Гьореме (Каппадокія) – Доукан, вчиться на гіда, орендує і веде готельний бізнес, готовий вічно говорити про історію давніх цивілізацій на території Туреччини під звук турецької музики.

В Анталії – Алі, іранець, який закохався в мікс моря, гір і погоди Анталії та переїхав туди декілька років тому. Довго та інтенсивно працював над стартапами, змучився і врешті-решт сам ‘’вийшов на пенсію” (self-retired). Пише книжки, має подкаст про медитації, інвестує у стартапи.

У Фетіє – Баріш, добряк, який в будні дні працює інженером медичного спорядження, а у вихідні кайфує від холодного пива на жарких пляжах свого міста та розсікання серпантинів на байку.

У Денізлі – Бенджі, вдень директор школи, вночі параглайдер, мотоцикліст і художник.

У Стамбулі – Ісрафіл, курд, вчитель англійської, трохи філософ і гід, який обожнює показувати Стамбул подорожуючим і закохувати їх у своє улюблене місто.

Вони різні, та мають спільну любов – подорожі. А коли не мають можливості подорожувати, то радо приймають мандрівників з різних куточків світу.

Висновок

Для мене Туреччина – це тісне переплетення мальовничих місць з дивовижно добрими людьми. І саме люди зробили цю поїздку незабутньою. Якби я не їхала сама, то, напевно, не змогла би стільки часу провести з кожним із хостів і розвинути ті дружні відносини, які між нами зараз є. Мабуть це кліше, та найважливіша частина подорожей – люди. І це не тільки ті люди, які запропонували мені житло, це і люди, які допомагали протягом всієї поїздки (розданим інтернетом, телефоном, чаєм, підказками і перекладом, підвезенням на машині і навіть санітайзером). Коли ти один, то ти зовсім не один. Якщо хочете відпочити від нових знайомств і активностей, то виходьте прогулятись один/одна або сидіть вдома і нічого не робіть один день.

Будьте відкритими, позитивними і вдячними, і ви отримаєте купу незабутніх вражень і добрих друзів на вашому шляху.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *