Юлія Терзиул

Юлія Терзиул

Владислав Терзиул – легендарний український альпініст, який першим на пострадянському просторі зійшов на всі 14 восьмитисячників без використання кисню (1993-2004 р.) (ред.).

Книга “Владислав Терзиул. В’яжи свій вузол”

Із моїх дитячих спогадів я пам’ятаю, що кожне літо він завозив мене до своїх батьків у Бішкек, в Киргизстані (тоді ще Фрунзе в Киргизії), і їхав у гори Паміру, що було дуже близько. Так він проводив свою відпустку. Це було доволі незвично, порівнюючи з відпустками батьків моїх друзів. Те, що мій батько відрізнявся від інших батьків, я відчувала завжди: він ніколи не лежав на дивані, завжди був у русі, щось майстрував із дерева, вигадував, рятував птахів і тварин.

Владислав Терзиул: штрихи до портрету

Батько завжди любив природу і саме ця любов привела його в гори. Спочатку він брав участь у геологічних партіях, досліджував тайгу. Як мама завжди з усмішкою згадувала – у гори він пішов відразу, як одружився. На той час йому було 23-24 роки. З того моменту він став регулярно відвідувати альптабори. 

Владислав Терзиул

Пізніше, із спогадів його напарників, я дізналась, що така поведінка була властива батькові і у базових таборах в експедиціях під час днів відпочинку, коли більшість учасників спали, набираючись сил, а Терзиул “набирався тих самих сил” у протилежний спосіб. На мою думку,  тому він і вигадав свою “фірмову” баню, яку встановлювали у кожному базовому таборі великих експедицій, а її конструкцію він завжди допрацьовував вже вдома, разом із майстрами токарного діла з Одеського припортового заводу.

Коли почались восьмитисячники? Не відразу. До цього ще були спортивні збори на Кавказі, Памірі, Тянь-Шані, куди Терзиула брали не завжди першим у списках, а частіше запасним. Чому? Тому що, на той час були старші товариші із регаліями та досягненнями, а у батька не завжди був час на документальне оформлення усіх своїх сходжень, до того ж, бюрократія йому завжди не подобалась.

Владислав Терзиул

Про наполегливість. Вдома ми часто згадували випадок, коли він поїхав на збори на Кавказ, попри те, що дуже хотів потрапити на збори на Памірі, де він був у списках запасних. Мамі він наказав через день телефонувати в альпклуб “Одеса” і довідуватись, може хтось не зможе їхати і тоді батько займе його місце. Мамі завжди повідомляли, що вільних місць нема, про що вона з терпінням кожного разу повідомляла батька. І ось, одного разу, вона дзвонить в альпклуб і чує, що нема більш сенсу дзвонити, тому що Терзиул вже на Памірі гелікоптери розвантажує. Як він туди потрапив? Та просто взяв і прилетів сам. Коли ж один із учасників зборів, маючи намір відправити  його додому,  повідомив про це старшому групи – Мстиславу Горбенку,- той дуже здивувався і, оцінивши, який непростий шлях пройшов Терзиул власними силами, щоб потрапити на поляну Москвіна, вирішив його залишити.

Де він брав гроші на експедиції? У 1995 році  В.О. Терзиул зареєстрував свою компанію “Висотник”, яка спеціалізувалась на промисловому альпінізмі. В родині стали з’являтись якісь гроші і частково батько їх витрачав на гори. Час від часу йому допомагали друзі-бізнесмени, хтось сплачував за квитки, хтось фінансував спорядження. Батько завжди робив фото (іноді кумедні) з вимпелами дружніх компаній, як подяку за допомогу.

Владислав Терзиул

Коли з’явилась ідея сходжень на усі восьмитисячники? Десь у 1994 році, на день народження батька, Мстислав Горбенко вручив йому календар із своїм фото на фоні Евересту, де від руки написав побажання “Зійти на усі восьмитисячники”. Це виглядало жартом, тоді батько тільки починав пробувати восьмитисячники “на смак”. Але, я добре пам’ятаю, як восени 1996 року, коли ми зустрічали його з Аннапурни, яка була у нього вже п’ятою високою горою, його друзі стали ділитися новинами про Кшиштофа Велицького.  Відомий польський альпініст зійшов на усі восьмитисячники і був вже п’ятим володарем “Корони Землі”. Батько тоді парирував, що можна стати і шостим. І потім він вже цілеспрямовано крок за кроком йшов до своєї мети.

Терзиула часто запитували навіщо йому особиста колекція восьмитисячників, адже на “Коронах Землі” вже побували інші? На це він відповідав так:

“Якщо я хочу домогтися чогось значущого, то чому повинен на когось орієнтуватися? Українська школа альпінізму достатньо відома і авторитетна, має чудові традиції. Саме від нас залежать його подальші перспективи і прогрес. Італієць Месснер зумів зійти на найвищі точки планети. А ми, українці, хіба не зможемо?! Зможемо, і без застосування кисню!”

Владислав Терзиул

Сходження на 14 восьмитисячників 

Він з’явився і у складі першої своєї експедиції на восьмитисячник Канченджанга одним із останніх у списку у 1993 році. Зійшов на вершину разом із усіма і згадував, як це було непросто. Наступного року він вже був на К2. Це була важка експедиція, де ми дізнались, що ось так просто можуть не повернутись відразу троє учасників. Олександр Пархоменко, Дмитро Ібрагім-Заде та Олексій Харалдін залишились у горах, на 8000 метрах над рівнем моря, назавжди.

З 1995 по 1997 роки Владислав Терзиул брав участь у міжнародних експедиціях за свій рахунок.  До одеських команд батька не включали через конфлікт Вадима Свириденка,  його на той час основного тренера,  і керівництва альпклуба “Одеса”. Незважаючи на це, вказаний період був дуже продуктивним: Брод-пік, Гашербрум II, Аннапурна (першопрохід у складі  великої Польської команди з Гданська), спроба Дхаулагірі (єдиний восьмитисячник, який дався Терзиулу тільки з другого разу), Нанга Парбат.

Владислав Терзиул

Пам’ятаю, яким натхненним повернувся батько з Гашербрума II. Тоді йому вдалося сходження при дуже поганих погодних умовах, з серйозним конфліктом у базовому таборі із американською експедицією. І, при цьому, з великим дружнім фуршетом після сходження. Подробиці тієї експедиції дуже вдало описані у частині “Скільки коштують сліди?” біографічної книги “Владислав Терзиул. В’яжи свій вузол”. Там дійсно батько запропонував придбати його сліди з 2 до 4 табору, коли американці “виставили рахунок” за те, що він скористувався їх мотузками під час спуску Олександра Власенка, якому стало зле на висоті 7000 м.

З 1998 року батько повернувся в альпклуб “Одеса”, здійснив сходження у складі Першої Української Національної Експедиції на Еверест у 1999 році. Ця експедиція далася дуже важко. При спуску з вершини загинув лікар Василь Копитко та ледве вдалося врятувати Володимира Горбача, який через виснаження провів на висоті 8600 м півтори доби. 

Після експедиції на Еверест Українська Федерація Альпінізму та альпклуб “Одеса” сприяли усім подальшим сходженням батька. Так з’являлись великі українські національні експедиції на Манаслу у 2001 та на Хідден-Пік у 2003 році. Але, крім того, батько раз чи два на рік виїжджав у компактних компаніях на восьмитисячники, яких бракувало на той момент в “його списку”. Таким чином, він побував на Шиша-Пангмі (2000 р), Лходзе (2002 р), Дхаулагірі (2002 р).

Владислав Терзиул

Є також у батька одне соло-сходження – Чо-Ойю у 2000 році, коли після Шиша-Пангми, в маленькій компанії, він перебазувався під Чо-Ойю і, не знайшовши достатньо сильної групи на місці, вирішив йти сам. Свої емоції від соло-сходження та подальшого спуску з вершини на лижах, де “немає перед ким красуватись, тут глядач єдиний – тільки ти”, він описав в єдиній, залишеній нам, оповіді, яка починається з опису “мистецтва” спати на висоті: “аби заснути, спочатку треба вигадати сон, а потім його втримати”. Перед штурмом Чо-Ойю, Владислав Терзиул уві сні косив траву, одягнений у пуховий комбінезон,  і з льодорубом та у валянках – “поступово мені вдалося відігнати від себе льодоруб і комбінезон, а от з валянками, мабуть, не вийшло”.

Як говорив Терзиул “легких восьмитисячників в принципі не існує”, але Хідден-Пік у 2003 році дався зовсім нелегко. Тому є декілька пояснень. Під час одного з виходів на висоті 5 800 м, коли група Терзиул-Ковальов-Пестріков вже поверталась до проміжного табору, почався рух снігових мас, та один з уламків льоду доволі сильно вдарив по руці батька, хлопці підбігли під льодопад, який не припинявся, допомогли йому спуститись – сам він йти не міг. Вже у Базовому Таборі оцінили серйозність забою, наклали шину і деякий час батько залишався “на базі”, поки хлопці продовжували роботу на маршруті.

Владислав Терзиул

І ось ще один їх вихід без Терзиула, знову льодопад ще більшої сили, і Володимир Пестріков непритомніє від уламку льоду, що влучив в його голову. Далі реанімаційні дії напарника по зв’язці Сергія Ковальова, спуск Пестрікова до місця, звідки можлива евакуація гелікоптером, лікарня в Скарду. Але все марно – серце Володимира зупинилось. Далі перед експедицією непростий вибір – завершати роботу на горі чи ні? Вони вирішують йти далі та присвятити сходження загиблому другу. Так 20 липня група Терзиул-Пугачов-Горюнов на вершині. Вже дома при обстеженні виявляється, що “забій” це закритий перелом.

Навесні 2004 року батька запросили до складу експедиції під керівництвом Едварда Ільїнського на його чотирнадцятий восьмитисячник – Макалу. З цієї експедиції він не повернувся, загинувши на спуску після сходження.

Як йому це вдавалось? Він просто вмів щось робити “через не можу”. В нього була унікальна сила волі та витримка. Він бачив ціль!

Владислав Терзиул

Не є таємницею, що два восьмитисячники Терзиулу не зараховані через те,  що він помилково зайшов не на головні піки, а на центральний (у випадку із Шиша-Пангмою) та не дійшов по гребеню Брод-піка, тому що був невірно інформований при зв’язку із базовим табором. У обох випадках він був вище 8000 метрів. Але не сперечався із цими фактами та планував виправити ці “помилки”. Його девізом було: “Все, що я роблю, намагаюся робити ретельно”.

Пам’ять про Владислава Терзиула

Так само, ретельно, ми завжди намагались берегти пам’ять про нашого батька. На даний час маємо два фільми на ютубі. Один – “Владислав Терзиул” від одеської студії “Репортер”. Це його приятелі, які завжди допомагали батькові монтувати фільми про експедиції і відразу після трагедії зробили фільм із хронологією його сходжень. Та у 2008 році ми разом із режисером Сергієм Долбіловим зробили фільм “Владислав Терзиул. Лінія життя”.

У 2015 з’явилась книга “Владислав Терзыул. Вяжи свой узел.” російською мовою. Вона написана спортивними журналістами Олексієм Гончаруком, Наталією Поляковою та Олегом Ситником. У серпні минулого року книгу було перекладено і видано українською мовою. В книзі є деталі експедицій, сторінки особистого життя та родини, дещо про бізнес, цитати щоденників, оригінальні фото. Все те, що розповідає про людину.

Владислав Терзиул

Декілька років тому Юлія Зі, уродженка Миколаєва, яка зараз мешкає у Каліфорнії, надихнулась історією Владислава Терзиула. Так влітку 2021 року народився проєкт “Терзиул 14”, який спрямований на вшанування пам’яті про видатного українського спортсмена-альпініста  Владислава Терзиула. У рамках цього проєкту його авторка здійснила спробу сходження на свій перший восьмитисячник Броуд-пік у липні минулого року.

Наступний крок – створення біографічного художнього документального фільму про Владислава Терзиула. Фільм буде створено шляхом поєднання архівних матеріалів із сучасними методами зйомки. Буде застосовано новітній підхід до втілення аудіовізуальних проєктів: зйомка у форматі 4K, робота з великою роздільною здатністю, поєднання з архівними кадрами, реставрація відеоматеріалів, сканування фотографій та фотоплівок, комп’ютерна обробка, кольорокорекція, застосування графічних ефектів й анімації. Для фільму також  буде створений окремий музичний супровід.

Владислав Терзиул

Цей фільм – можливість не тільки вшанувати пам’ять про Владислава Терзиула, як видатного українського альпініста, але і популяризувати спорт в Україні та розповісти цілому світові про Україну,  як про потужного гравця у сфері альпінізму. Саме тому метою проєкту на глобальному рівні – є участь у міжнародних фестивалях, вихід на широку глядацьку аудиторію.

Виробництвом фільму займається українська компанія Right Time Studios та режисерка Ірина Правило. Наразі орієнтовний кошторис фільму складає 50 000 $. В листопаді розпочато збір коштів в Америці, де вже зібрано $4 259. В грудні почали збори в Україні. Ми шукаємо партнерську та меценатську підтримку, щоб втілити проєкт у життя. Є можливість “донацій” на сайті продакшену Right Time Studios. Будемо вдячні за будь-яку підтримку – інформаційну, фінансову, партнерську, тощо.

Одним із принципів батька був: ми зробимо те, що іншим не під силу. Ось і ми зараз робимо те, що можемо, хоч іноді це здається зовсім непросто. Тому я впевнена, що скоро запрошу усіх небайдужих на прем’єру кінострічки “Терзиул 14”!

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *