Нарешті настав теплий сезон, але і можливість поїхати в якийсь цікавий регіон Карпат, адже в запасі – три вихідних. Оскільки ця думка навідала нас досить пізно, коли більшість квитків на зручні поїзди було розкуплено, то вирішили прийняти кардинальне рішення – поїхати туди, куди ніхто не їде. Погодьтесь, це ж логічно – якщо всі поїхали в точку А і розкупили квитки туди, то потрібно їхати в точку Б. У нас було навіть кілька варіантів, але зрештою – ми тицьнули пальцем в найменш розвідану ділянку нашої скретч-карти Pinzel і вирішили їхати на Синевир. Тим більше, що це дозволяло нам стерти ще й значок самого озера серед цікавих локацій 🙂

На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48

Ми придбали квиток на поїзд Львів-Солотвино до Хуста і відразу після роботи вирушили на вокзал. Поїзд комфортно стукав колесами всю ніч і доставив нас в славне місто Хуст біля 7 ранку. Між іншим, якщо плануватимете подорож на більшу кількість днів – радимо погуляти по місту. Навесні тут особливо мальовничо, на краю міста – можна відвідати Долину Нарцисів, а також – сходити на Замкову гору, де між руїн старовинного замку (12-16 ст.) – відкривається чудовий вид на місто та річку внизу. В центрі також можна оглянути будівлю Синагоги і один з найгарніших, на мою думку, з архітектурної точки зору – готичний Костел святої Єлизавети (13 ст.). Також в центрі можна знайти пам’ятну будівлю в якій в березні 1939 року Августин Волошин проголосив про створення Карпатської України. Та і загалом, – дуже раджу погуляти по місту. Біля Хуста також можна відвідати Селиську сироварню де подивитись як готують сир, скуштувати і придбати кілька голівок собі додому.

На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48
На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48

Але оскільки ми вже відвідували саме місто і облазили його вздовж і впоперек, то відразу вирушили до каси автовокзалу, який знаходиться безпосередньо біля залізничної станції. Ми з’ясували, що найближча маршрутка в потрібний нам бік їхатиме за трохи більше, ніж годину. Придбали квитки, а також різні снеки в магазинчику поруч і сіли на лавочці снідати, спостерігаючи за життям місцевих голубів. Між іншим, якщо вас трохи більше – то можна легко взяти машину до потрібної точки, але нам на двох – це було економічно зовсім не вигідно.

Автобусом ми доїхали на Торуньський перевал. Тут є дуже класна зона відпочинку – декілька альтанок зі столами. Думаю, якщо дістатись сюди пізно ввечір, то цілком можна тут заночувати. Щоправда, джерел питної води ми не бачили, але не особливо шукали. 

Звідси досить широка дорога супроводжувала нас більшу частину дня. По ній періодично їздять місцеві, а також квадроцикли. На першому ж підйомі, просто на наших очах, не витримав напруги і зламався УАЗик, що супроводжувалось стовбом пари з-під капоту. На щастя, ми не машина, тому повільно просувались вперед.  Дорога, на жаль, переважно на сонці, тому йти в приблизно +30°C  було важко, хоч рюкзаки в нас були легенькі. 

За кілька годин ми звернули в хащі, які, тим не менш, є маркованою стежкою. Місцями все було дуже заросле і завалене, аж допоки зарослість дороги не досягла свого апогею на траверсі невеличкої гірки. Та і після продирання крізь кущі на палючому сонці легше не стало. Далі шматок дороги виглядав ось-так:

Окрім того – ні в тіні, ні на сонці – нас ні на хвилину не полишали комарі і мошкара, яких цього року просто безліч всюди. Нарешті трохи підгорілі і покусані ми добрались туди, де дорога перетворювалась на потужний потічок зі свіжою і холодною водою. По карті за 2 км від нас було позначено місце для наметів, але сонце вже хилилось до горизонту і ми вирішили, що невелика ділянка на м’якому моху відразу біля потічка і без людей – нам цілком підходить. Тож розкинули наш намет і здійснивши ритуальне занурення у потічок – заховались від надокучливої комашні за москітну сітку намету і нарешті видихнули. Не треба було більше нікого відганяти і ніхто не кусав. Гарно 🙂

Наступного дня зранку ми поскладались якомога швидше і вирушили до озера. Дорога зовсім не складна – дуже приємний траверс, гарно почищений, який плавно спускається до озера, до якого ми прийшли біля 10 ранку. Наш план – прийти на озеро вранці – виправдав себе – в цей час тут майже не було людей. 

До слова, кемпінг, який ми бачили на карті – ми по дорозі не помітили, тому були дуже раді, що залишились ночувати біля потічка. Біля самого озера ночувати не можна, це вже територія національного парку “Синевир”, та і тут думаю ходить обхід ввечір, оскільки біля озера є КПП. Ми обійшли озеро навколо по гарно облаштованій стежці і  ще трохи посиділи біля води. Далі ми знали, що нас чекає довге вибирання додому, тому вийшли на трасу і пішли в бік Міжгір’я. 

План був наступний – якщо вдасться зупинити якусь попутну машину, або скооперуватись з кимось – доїхати до Міжгір’я, і сходити ще якийсь короткий маршрутик. Якщо ні – ну, то вибиратись додому пішки. Якщо вирішите їхати на Синевир – раджу вам теж так розраховувати, або якщо вас більша компанія – рухатись у зворотному напрямку – взяти таксі з Міжгір’я до озера, або ж скористатись супер-пропозицією – і їхати з Gorgany Bus. Регулярні автобуси сюди не ходять. Тільки приватний транспорт і туристичні автобуси, які ніколи не підвозять посторонніх. А з приватних автомобілів – нам ніхто так і не зупинився за цілий день. На цьому історія могла б закінчуватись на сумній ноті, але!

На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48
На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48
На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48
На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48

Вздовж дороги можна побачити досить багато цікавих об’єктів, які ми б ще довго не побачили за інших обставин. 

  • Страусина ферма – ми на саму ферму не заходили, оскільки страуси нам не дуже цікаві, та і їх було видно просто з дороги. Але якщо цікавитесь – то можна зайти.
  • Маленький водоспад.
  • Міні-зоопарк.
  • Ведмежий притулок.
  • Музей лісу і сплаву (трохи в бік від траси. Якби був час – завітали б і туди).
  • Бункер лінії Арпада.

Таким чином, ми повністю закрили гештальт з Синевиром і прилеглими цікавими точками. Зокрема, у ведмежий притулок я планувала потрапити років п’ять, але все було не по дорозі. Для ночівлі ми перейшли річку вбрід і зайняли ідеально рівну галявинку на протилежному від дороги березі. Воду набрали за кілька хвилин до того з потужного джерела неподалік.

Вранці наступного дня ми стартували о восьмій, цілковито готові йти ще пів дня, а то і цілий день. Але вже за п’ять хвилин, ні на що особливо не сподіваючись – зупинили бусик до Воловця. Його винайняла більша компанія туристів для себе, але побачили що ми теж з рюкзаками і попросили водія зупинитись. Тим більше вони ще мали місця, і ми розділили з ними вартість дороги. З Воловця виїхали поїздом за пару хвилин після прибуття.

Огляд Osprey Eja 48

Найскладнішим фактором під час подорожі – була спека. На щастя, в моєму наплічнику Osprey Eja 48 спинка чудово вентилюється і не було відчуття прилипання мокрої футболки до спини, яке часто супроводжує в літніх походах. 

Натяжна спинка і мала вага – були основними факторами при виборі моделі. Окрім того, оновлена модель стала більш вантажопідйомною і виробник заявляє 12-18 кг ваги допустимих для перенесення. Мій рюкзак майже ніколи не перевалював цю межу, а влітку важить зазвичай біля 9 кг.

Окрім підвісної системи і ваги самого наплічника, який для Osprey Eja 48 зі спинкою в розмірі М складає 1.16 кг, було ще кілька факторів, чому я обрала цю модель. В першу чергу – це вмістимі кишені. Легкохідні рюкзаки зазвичай в плані кишень дуже аскетичні, окрім того позбавлені зручної спинки. В Eja – три великих кишені на самому наплічнику + знімний клапан, в якому є дві кишені. За необхідності в бічну кишеню – поміщається джетбойл, а ще в ній майже повністю зникають мої трекінгові палиці Black Diamond Distance Z 120. Передня кишеня – це для мене обов’язковий атрибут для наплічника, і тут вона теж просто чудова.

На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48
На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48

В мережі є досить багато суперечок з приводу конструкції поясу розгрузки, а власне, що пом’якшення на цьому поясі дуже мало, окрім того він позбавлений кишеньок. Чесно зізнаюсь, що це мене теж трохи хвилювало, проте я вирішила ризикнути. Зараз я маю досвід користування ним в декількох походах, в одному з яких наплічник важив біля 12 кг. Якогось особливого дискомфорту конструкція поясу мені не приносила жодного разу. А саме головне – його м’якість, скоріше навіть дає перевагу в тому, що він не натирає, як це іноді траплялось з наплічниками, де пояс розгрузки був досить жорстким. 

Щодо напоясних кишень, теж абсолютно не хвилююсь, з двох причин. По-перше – бічний вхід в кишенях рюкзака, оригінально призначений для можливості дістати пляшку води не знімаючи рюкзак, я успішно використовую, щоб дістати з цих кишень практично будь що. Тобто, в одній з бічних кишень у мене склад дрібних речей, які я б хотіла завжди мати під рукою – ніж, маленьке горнятко Wildo, сонцезахисний крем, мультифункціональна пов’язка, батончик для перекусу, рукавички та інше. Всі ці речі, я завжди досить легко можу дістати з кишені, не знімаючи рюкзак. Точно так само, як з напоясних кишень, але без обмеження по об’єму. З іншого боку в легкому доступі зазвичай рейнкавер. 

Ще один мінус, який мене оминув – необхідність купувати рейнкавер окремо. Хоч Exos/Eja не укомплектовані рейнкавером, проте у мене є Osprey Aura 65, в якій він був в комплекті. Він цілком підійшов для Eja. 

З приємних бонусів – можливість відщепити клапан і залишити його вдома. Також, те що клапан тримається на фастексах, можна використати, якщо потрібно дістати щось з основного відділення рюкзака під час дощу. Немає необхідності повністю знімати рейнкавер і діставатись всередину, як зазвичай. Можна відстібнути задні фастекси, і лише трохи зсунути його в бік.

На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48
На Синевир з рюкзаком Osprey Eja 48

А ще класною фішкою є бічні стропи, якими можна регулювати кількість внутрішнього простору в рюкзаку. Вони мають простий, але зручний фіксатор посередині, тому я можу робити рюкзак “худішим” в верхній чи нижній частині незалежно. Про стропи – ще дві фішки:

1) Inside-out – можна пропустити поверх кишені, або всередині. Регулярно нею користуюсь. В кишені з дрібницями – стропа у мене йде всередині. До неї на маленькому карабіні підчіпаю дрібні важкі речі, як от ніж Victorinox, щоб не було жодного шансу його загубити.

2) Додаткова стропа розміщена під фронтальною кишенею. Насправді вона досить довга і дозволяє причепити зовні якісь речі, наприклад пінний килимок. Якщо потрібно – можна її зняти і залишити вдома. Я не знімаю – за необхідності можна використати для просушування речей після прання, або якщо знадобиться додаткова відтяжка.

Попри малу вагу самого наплічника, він має всі необхідні функції – це і сумісність з питною системою, і крута вентильована спинка, і зручний, як виявилось, пояс та лямки, грудна стяжка зі свистком і безліч кишень. Окрім того, об’єм можна легко регулювати, залежно від конкретного походу – зменшити за допомогою стягуючих строп, і залишити клапан вдома, або використати об’єм повністю. Планую використовувати цей наплічник всесезонно, орієнтуватимусь лише на кількість та вагу спорядження, яке потрібно з собою взяти. 

Список мого спорядження для мандрівки на Синевир – тут

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *