Mike Kosiakov

Трекінг до базового табору Евересту

Від редакції: нещодавно в нас з’явилася стаття про класичний трекінговий маршрут до базового табору Евересту, тому якщо ви плануєте подорож у цей регіон є можливість порівняти обидва варіанти. 

Чому для подорожі обраний саме цей регіон: так виходить, що більшість наших мандрівок плануються спонтанно. Звичайно, Гімалаї та Непал вабили нас завжди, але здавалось чимось нереальним та далеким, однак минулої зими на вихідних я сидів за ноутбуком та побачив, що у Turkish Airlines йде розпродаж квитків і просто з цікавості глянув квитки у Катманду, ціна була дуже приваблива. Порівняв з іншими авіалініями й одразу ж купив — без якогось чіткого плану, на три тижні, обравши випадкові дати на кінець квітня – початок травня.

Купив і забув на півтора місяця. Вже у березні почав вивчати інформацію і розробляти план. Через те, що в нас було три тижні вирішили йти не традиційним маршрутом на EBC, а через озера Гокіо та перевал Чо-ла: цей маршрут довший та складніший, але видовищніший та менш завантажений хайкерами.

Формат подорожі: трекінг.

Орієнтовна вартість валюти на час мандрівки: 100 рупій до 1 долара.

Дати: 28.04 – 18.05. 2019р.

Нитка маршруту:  Катманду – Лукла – Ток Ток – Намче Базар – Доле – Мачермо – Гокіо – Драгнаг – Перевал Чо-ла – Дзонгла – Горакшеп – Базовий табір Эвересту – Тукла -Тенгбоче – Монджо – Лукла – Катманду.

Наступним кроком придбали квитки на літак з Катманду до Лукли та забронювали готель на першу ніч у Катманду. Окрім цього більше нічого не бронювали, адже на маршруті дуже багато лодж у яких без проблем можна заночувати та поїсти.

З приводу їжі та спорядження для ночівлі. Ми брали мінімальний запас, бо на такий висоті важливий кожний грам, тож в нас було 2 пухових спальники для сну, близько 25 пакетів їжі від James Cook на обіди, протеїнові батончики та енергетичні гелі на перекуси. Снідали та вечеряли переважно у тих самих лоджах, де зупинялися на ніч.

Ми летіли з Києва до Стамбула і звідти у Катманду. Там в нас був 1 день на відпочинок після дороги і вже наступного ранку літак до Лукли.

У Катманду ми були у захваті та шоковані водночас: це перша наша мандрівка до Азії — аромати, антисанітарія, галас, натовп, мавпи, спека… Ми погуляли Тамелем — туристичний квартал у серці Катманду, докупили трохи їжі: вівсянки та ще батончиків. І вже готові були йти відпочивати, як у лобі готелю познайомилися з американцем, який вже 20 років подорожує Непалом. З ним ми почали оговорювати ліки проти гірської хвороби та озвучили йому нашу хибну та необґрунтовану думку, що ліки, то чітинг і не чесно буде їх вживати. На щастя для нас в нього було безліч аргументів проти нашої тупості, тож дослухавши його історії (у тому числі, як він зносив з гори власного сина через горняшку) ми побігли шукати аптеку де придбали Діамакс та Дексаметазон. 

Переліт до Лукли, то окрема історія. Ми чогось просиділи годину у автобусі посеред поля, потім нас посадили у літачок трохи більший за мікроавтобус, видали по м’ятній цукерці та трохи вати, щоб напхати у вуха і полетіли прямісінько над горами у один з найбільш небезпечних аеропортів у світі. Скажу єдине — після цього рейсу я остаточно перестав боятися літати.

По приземленню у Луклі одразу вирішили докупити спорядження, якого нам не вистачало, а саме газовий балон та трекінгові палиці. Добре що купили лише балон, бо як виявилося у Намче все набагато дешевше: той самий балон коштує там 300 рупій замість 800, а трекінгові палиці 2100 замість 4200. Я думаю що це через те, що туристи ще не в курсі цін і продавці намагаються отримати максимальну вигоду. 

Все придбали, оформили перепустки у заповідник, відмітилися у поліцаїв та вирушили.

Про перепустки: раніше перепустки треба було купляти у туристичному центрі у Катманду разом із TIMS (Trekkers’ Information Management Systems), але минулого року TIMS скасовували, чим значно спростили процедуру. Щоб дібратись до EBC треба дві перепустки: у національний парк Сагарматха та заповідник Кхумбу. Перший можна придбати у Луклі, другий через 10 кілометрів у Монджо. Далі за маршрутом ці перепустки будуть неодноразово перевіряти у різних місцях тож раджу тримати їх ближче до себе.

Йшлося доволі легко, разом із нами йшло дуже багато народу в обидві сторони і через це зовсім не було відчуття, що ми десь високо у горах, скоріше це нагадувало жваву вулицю у якомусь мегаполісі. Ми тоді ще шуткували, що ж тут такого важкого: дорога гарна, підйоми легкі. 

Наступного дня все почалась важка робота, з’явились перші ознаки гірської хвороби, тож не буду вдаватися у деталі, а розповім лише найцікавіші моменти.

Намче-Базар

Тут ми були 2 дні: один з яких був радіальний акліматизаційний маршрут до готелю Everest View (3880 м). Це перший важкий підйом під час якого доволі помітно проявляються симптоми горняшки. Вже тут треба контролювати дихання та намагатися не робити швидких рухів. 

Намче – Доле – Мачермо – Гокіо

Трекінг до базового табору Евересту
Трекінг до базового табору Евересту
Трекінг до базового табору Евересту

З 3440 метрів на 4800. Цей відрізок ми йшли 3 дні. Тут я думав що наша мандрівка закінчиться. На переході від Намче до Доле мені стало дуже ніяково: постійна тахікардія, головний біль та слабкість. Як-не-як ми дістались до лоджі де я одразу ліг спати. Перехід від Доле до Мачермо став просто нестерпним 5 або 6 кілометрів я йшов понад 4 годин. Діставшись ложді ми дізнались, що у Мачермо є лікарня, де працюють англійські лікарі, які кожен день проводять безкоштовні лекції про гірську хворобу, тож ми пішли слухати. Під час лекції я вже зовсім погано сприймав реальність: зір підводив, замість 24 кадрів на секунду будо десь 15, язик заплітався і я насилу міг висловлювати думки. Після закінчення лекції я звернувся до лікаря щоб пройти обстеження та вирішити що робити далі. Лікар зробив висновок, що в мене 2га стадія гірської хвороби та прописав курс ліків: ібупрофен, парацетамол та діамакс (який на щастя ми придбали у Катманду за порадою американця) у кінських дозах зранку та ввечері. Я спробував прийняти значно меншу дозу і мені допомогло. Симптоми відійшли, головний біль стух. Так само було важко йти, але крім фізичної втоми вже нічного не заважало. На другий день я приймав лише по одній таблетці діамаксу та парацатемолу, на п’ятий — лише діамакс, ще через 2 дні перестав приймати зовсім, скоріш за все організм адаптувався до висоти.

Гокіо-Рі – Чо-ла – Дзонгла

Найцікавіші дні перебування на шляху. Гора Гокіо-Рі  (5330 м) абсолютно фантастичне місце. З вершини відкриваються фантастичні краєвиди на Лхоце, Еверест, Макалу, Чо Ою та інші вершини. На гору рекомендують підійматися затемна, щоб побачити світанок над Еверестом, проте ми були такі змучені попередніми важкими днями, що ледь о шостій годині ранку вийшли. На вершині були о восьмій.

Від Гокіо до перевалу Чо-ла дорога йде через льодовик до селища Драгнаг: багато хто рекомендує виходити з Гокіо після обіду і ночувати у Драгнаг, замість того щоб підкорювати Чо-ла у той самий день. Ми так і зробили. Погуляли у Гокіо та відвідали “найвищу пекарню у світі” та перекусили там булочками.

Чо-ла доволі вузький перевал і майже до самого підйому зовсім не зрозуміло куди треба йти. У цей день усіє подорожі ми по справжньому почали кайфувати: мало натовпу, цікаві та складні тропи, а найголовніше – наші організми адаптувалися і йшлося вже значно легше.

У Дзонглі з нами відбувся цікавий інцидент. У багатьох лоджах власники забороняють їсти власну їжу або харчуватися в інших закладах і стягують за такі дії штраф. Ще, Дзонгла фактично останнє місце де можна набрати джерельної води аж до самого базового табору. Тож ми взяли усі пляшки що мали, питні системи та пішли шукати той струмок. Коли вже наповнили усі ємності і йшли назад до лоджі, побачили трохи вище, як власниця лоджі ховалась за каменем та слідкувала за нами, куди це ми пішли. Ось така клієнтоорієнтованість.

Горакшеп та базовий табір Евересту

Горакшеп – діра. Останнє селище перед EBC. Через це ціни тут космічні, а сервіс кам’яного віку. Наприклад, у Катманду літр води коштує 20-40 рупій, а тут – 800!!! Лоджа в нас була жахлива – сира кімната, найгидотніша їжа та пліснява у термосах. Ми переночували лише одну ніч після підйому від Дзонгли, зранку пішли до базового табору та відразу втекли нижче у Dughla на 4600 м.

Базовий табір Евересту

Трекінг до базового табору Евересту
Трекінг до базового табору Евересту
Трекінг до базового табору Евересту

В це важко повірити, але ми були у таборі за 2 дні від тої страшної черги біля вершини Евересту коли загинуло багато людей. Через це, мабуть, у самому таборі було доволі тихо і безлюдно. Чесно кажучи, емоційно ми не відчули нічого особливого, лише дісталися нашої мети. Сам табір це сотні наметів у підніжжя льодоходу Кхумбу та камінь с написом Everest Base Camp 5364m, дуже багато портерів, які носять речі та продукти та гелікоптери, які возять багатіїв на екскурсії.

Дорога донизу

Який же це кайф коли організм знову нормально функціонує. З кожним метром вниз можна прямо відчути як повітря стає важчим та краще насичує кров киснем. Через це так легко йти, що дорогу назад ми подолали за 3 дні. 

До Намче ми дістались на 4 дні раніше ніж планували, тож у Луклі повинні були бути завтра. Не довго думаючи, я подзвонив у авіакомпанію то попросив змінити нам дати вильоту з Лукли до Катманду. Не виникло ніяких питані: післязавтра першим рейсом летимо до “цивілізації”.

Переліт назад був знову цирком. Зранку не знайшли наших документів, після цього нас із Настею розділили: ми полетіли різними літаками, а речі зовсім третім рейсом. Коли я прилетів останній Настя чекала мене вже з наплічниками. Останні 4 дні ми провели у Катманду, досліджуючи найвіддаленіші куточки, тому що туристичний Тамель набридає за пару годин.

Висновки та поради:

Непал чарує. Коли ми були там, хотілося втекти. Через неадекватність сервісу, через сморід та спеку, через гидотну їжу. А зараз хочеться назад.

Їхати до Непалу чи ні? Якщо це мрія – однозначно, у інших випадках, мабуть, що ні, і на це у мене склалась ось яка думка: туризм заважає Непалу розвиватися. Замість того щоб розвивати країну та навчатися, більшість хто має гроші побудували лоджі та готелі. Через це місць для ночівлі так багато, що більшість ночей ми були самі у гестхаузі, а це у сезон! І будують ще більше, щоб збільшити потік туристів і швидше занедбати фантастичну природу. Якби я володів такою інформацією, скоріш за все обрав би інше місце для трекінгу.

Якщо ж це мрія і наважились їхати, ось декілька порад.

* Придбайте у Катманду максимально готівки. Картками можна буде скористатися пару раз за похід, у Луклі, Намче та Гокіо, при тому – комісія буде колосальна. Для комфортного перебування достатньо від 1000 рупій і більше. Інколи нам вистачало 1000 для ночівлі і вечері – часто через відсутність гостей власники лодж пропонують зупинитися безоплатно в обмін на вечерю та сніданок. Іноді, наприклад у Намче лише ніч з людини коштує 500 рупій + 500-700 рупій на вечерю.

* Аптечку збирайте у Катманду. Ліки дуже дешеві та якісні. Обов’язково ліки проти шлункових розладів – бо це ваші компаньйони з першого дня.

* Спорядження купуйте або в Катманду або в Намче, нічого не купуйте в Луклі

* Звичну їжу беріть з дому. Сушені та сублімовані страви дуже допомагають, коли дал-бат вже не лізе.

* Уважно читайте меню та прейскурант у лоджах. Як я писав вище, часто бувають штрафи за їжу у кімнаті, іншому місці, а у Горакшеп – взагалі, штраф 400 рупій був за те, що не снідаєш в них. В такому випадку дешевше взяти чай. Ну і ніяких прав споживача у вас немає, навіть не намагайтесь щось доказувати.

* Не бійтеся. Непальці дуже добрі та надокучливі. Хоча гроші та інші цінні речі бажано зберігати ближче до себе у Тамелі. 

* Багатоооооо крему від сонця! І мазатись-мазатись без зупинки, кожну оголену частину тіла. 

Список спорядження (Ч/Ж):

Рюкзаки: Thule Versant 50l / Thule Stir 35l

Питні системи Source Widepack

Пуховики: Turbat Kostrych Kap  / Gemba 

Штани: Ноунейтм / Turbat Bystrytsya

Фліски: Turbat Kosmach / Peak Performance

Термобілизна від Turbat та North66

Рукавички: Turbat Tataruka

Взуття: Zamberlan 900 Rolle Evo GTX / Lowa Renegade

Спальники: Turbat Kuk 350Sea To Summit Trek TKII

Дощовики: Turbat Molfar

Інтегрована система MSR Windburner

Висновки щодо спорядження:

Для нас це типовий набір для будь-якого походу, лише що не брали із собою килимки та намет. Також для нас це був перший досвід використання пухових спальників і від чого ми були у захваті, через теплоізоляційні властивості та компактний розмір.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *