Ярослава Тарас, Сергій Лефтер

На острові Джарилгач ми були два роки тому, коли про нього знало вкрай обмежене коло людей. Цього року ж Джарилгач став одним із найбільш популярних локацій для масового туризму серед українців. Адже обмежені можливості подорожувати за кордоном сприяли розвитку внутрішнього туризму, пляжного зокрема. Оскільки не всі бажають засмагати на сонці в переповненій Одесі чи Затоці, багато хто вирішив поїхати на острів, за яким в інформаційному просторі вже закріпився ярлик “безлюдний” та “українські мальдіви”. Утім, “розкрутка” локації призвела до того, що Джарилгач також став масовим місцем відпочинку.

Джарилгач: трекінг на півдні

А тому нам не надто гріла душу думка про перебування в оточенні натовпу відпочивальників-курортників, коли цього року вдруге вирішили відвідати найбільший острів України. Тож знайшли вихід – вирішили пройти весь острів пішки від крайньої західної точки до крайньої східної. А це – трохи більше 40 кілометрів. Про таке дослідження Джарилгача ми дізналися випадково, шукаючи інформацію про те, як дістатися на острів.

При цьому, на туристичних форумах ми не змогли знайти повної інформації та детального плану такого формату подорожі. Довелося вивчати до десяти різних джерел, аби остаточно скласти список необхідного та маршрут.

Від Лазурного до Джарилгача – море по коліна

Свою мандрівку ми розпочали з Лазурного, куди зранку дісталися з Херсона на маршрутці. У декількох блогах ми начитались, що перешийок між Лазурним та островом можна перейти вбрід. Утім, на ютубі є декілька відео від місцевого жителя, який навесні перепливає цю відстань. А тому до кінця не розуміли, яка насправді ситуація з переходом. Готувались до найгіршого: доведеться нести рюкзаки над головою, аби не намочити їх. Або сядемо в “морську маршрутку” від центрального пляжу Лазурного до острова.

Однак, діставшись місця переходу, ми виявили, що там – море по коліна. В прямому сенсі цього слова. До 100 метрів, відрізок між материком та островом, усі відпочивальники спокійно проходять туди-сюди навіть з маленькими дітьми. Тому й ми послідували їх прикладу. У цьому випадку трекінгові сандалі знову стали кориснішими за черевики, адже не потрібно було знімати взуття, а з міцною підошвою впевненіше та стійкіше почуваєшся під вагою рюкзака.

Отож, ми почали похід близько 10 ранку, рухаючись вздовж берега. Йти насправді не так важко, як може видаватися на перший погляд – вода та пісок утворюють досить міцну стежку, а тому ноги не вгрузають навіть під 10-кілограмовим рюкзаком.

Атмосфера перших 3-4 кілометрів – це продовження курортного життя Лазурного. Сім’ї чи одинокі відпочивальники або приходять пішки, або припливають катерами до цих дещо віддалених місць острову, щоб побути вдень. На ночівлю повертаються в Лазурне. Ще трохи далі від Лазурного багато любителів позасмагати голяка. Тому будьте готові до зустрічі у мандрівці із незакомплексованими нудистами.

Лише пройшовши 8-9 кілометрів, ми нарешті опинились наодинці з природою. Палюче сонце, білий пісок, морські хвилі та крикливі чайки. І головне: нарешті настає відчуття, що перебуваєш на безлюдному острові. Все те, чого ми так чекали від цього походу.

Близько 16:00 ми дісталися до будинку монаха-відлюдника – біля нього ми планували ночівлю. Адже там є колонка з питною водою. Це – одне із кількох джерел води на всьому острові і єдине, яке можна зустріти на шляху від Лазурного у перший день походу. 

Монах живе точнісінько посередині маршруту та острова, і його будинок практично неможливо не помітити. Українські прапори, які поряд з будинком, видно ще за кілька кілометрів. Сам монах не дуже говіркий, тому не варто нав’язуватися. Утім, без проблем можете набирати воду з колонки, яка стоїть у дворі.

Джарилгач

На другий день ми продовжили похід близько 10 ранку. До обіду ми дійшли до залюдненого пляжу, інфраструктура якого вже почала розвиватися – тут встигли обладнати бар, столики, парасолі й лежаки. До цього місця бізнесмени привозять відпочивальників вантажівкою  від причалу на півночі острова, що біля кафе “У Гавриловича”. Неподалік ми зупинилися, щоб пообідати та перечекати найспекотніші години.

За кілька годин продовжили похід, але вже степовою зоною. Місцевих жителів Джарилгача – оленів та диких кабанів, ми зустрічали від початку переходу серединою острова аж до підходу до маяків, – найпопулярнішого місця, що на сході острова. І кожна зустріч викликала у нас відчуття щастя, адже ми бачили цих гарних тваринок у середовищі свого існування. Увага! Олені та кабани дуже полохливі, тому йдіть якомога тихіше та не розмовляйте, аби мати змогу побачити їх якомога ближче.

У степовій зоні ми також провели сонце на відпочинок. Це був один із найбільш незвичних та найпрекрасніших заходів сонця, які ми бачили. По дорозі ми також минули хату лісника, в якого можна набрати питної води, та ще одну будівлю, призначення якої ми так і не зрозуміли.

Вже затемна ми дісталися до старого маяка – місця нашої другої ночівлі. У цьому районі наметів була така кількість, ніби проходив якийсь фестиваль. Тому тут відчуття безлюдності, затишку та відірваності від світу втрачається остаточно. Зате поряд з маяком є свердловина з водою. А ще – кілька кафе та облаштованих платних кемпінгів (якщо раптом закортіло більшого комфорту). 

На третій день мандрівки ми привіталися з велетенськими дельфінами, які пропливали за 20 метрів від нас, а в обід вибирались з острова. Для цього можна обрати один із двох варіантів: невеличкий моторний катер або теплохід. Вартість проїзду на катері – приблизно 150 грн з людини, а на теплоході – 100 грн. Актуальний розклад курсування теплоходу можна уточнити в найближчому кафе. І не лякайтесь, що там черга людей зі зворотними квитками. Місця вистачить і на безквиткових пасажирів.

Багато води (не) буває

Під час підготовки до мандрівки ми розуміли, що такий формат походу має відмінності від трекінгу в горах. Деякі з них ми передбачали, а деякі – зрозуміли лише на острові.

  1. Передусім, відчуття спраги, точніше її відсутність. Сонце в поєднанні з прохолодним морським вітром фактично блокує бажання пити воду (в горах же хочеться ковтнути свіжої води ледь не кожні 20 хвилин). Але важливо розуміти це оманливе відчуття і завжди підтримувати водний баланс організму. Інакше за кілька годин з’явиться біль в голові, ломота, слабкість в тілі.
  2. Кількість питної води. Деякі мандрівники, яких ми зустрічали, несли з собою 5-ти та 6-ти літрові пляшки з водою. Таким чином вони не залежали від джерел і зупинялись на ніч в інших місцях. Однак, у такому разі вони були менш мобільні, ніж ми.
  3. Ще один важливий нюанс: навіть, якщо ви хочете, в жодному разі під час переходів не мочіть ноги водою. Спокуса, звісно, ще та: в таку спеку занурити ноги у прохолодне море. Однак, якщо йти таким чином тривалий час, то мозолі та натертості вам забезпечені. При цьому, погіршує відчуття пісок, який налипає на ногах і починає скрабувати ніжну шкіру ніг. Така тривала процедура може призвести до мікротріщин, та навіть ран.
  4. Аби не спектись на сонці та не схопити теплового удару, здійснюйте переходи в ранковий та післяобідній час. В обід, коли сонце безжальне, робіть зупинку на 2-3 години та полежте під тентом чи у наметі. Цьому лайфхаку нас навчив чоловік, якого зустріли біля будинку монаха і який вже кілька років поспіль ходить одним і тим же маршрутом. Ми дослухалися до його поради на другий день походу: десь о 12:00 розклали тент і, заховавшись у тіні, обідали та відпочивали. Ближче до 16 вечора – зібрались та рушили далі до кінцевої точки маршруту. Самопочуття наприкінці другого дня було набагато краще, ніж в перший день, коли йшли навіть під зенітом.
  5. Краєвиди. У горах звикаєш до того, що ледь не після кожного кроку під час підйому на вершину оглядаєшся і бачиш іншу картинку. На острові ж ситуація кардинально інша – тут краєвиди практично не змінюються. Так, наприклад, пів першого дня ми час від часу оглядалися та ще бачили Лазурне. А коли йшли безлюдною частиною острова, то острів нічим не відрізнявся від того острову, який бачили годину тому.
  6. Зазвичай під час трекінгу з іншими туристами чи місцевими, яких зустрічаєш, можна побалакати та запитати, як справи. На Джарилгачі здавалося, що перебувають виключно дуже глибокі інтроверти. Ми зустріли лише одну балакучу групу туристів, яка йшла таким же маршрутом, але в зворотному напрямку: від маяків до Лазурного.
  7. Тривалість походу. Якщо у вас обмежений час, то оптимальна кількість днів, яка необхідна для трекінгу Джарилгачем, – два дні. Плюс – третій день на повернення до Херсону, а звідти – в Київ чи іншу точку України. Зважаючи на це, лише вихідних буде не достатньо. Тому цього року ми їхали на острів на День Незалежності, коли вихідним був ще й понеділок. 

Що ми брали з собою? Рюкзак, намет і багато хліба для чайок

Збираючись в таку мандрівку, ми розуміли, що гори та море відрізняються – і ландшафтом, і погодою. Тому перелік необхідних речей має дещо відрізнятись від того, що ми зазвичай беремо з собою в похід літніми Карпатами.

Список базових речей:

Намет. У нас був із так званими “зовнішніми дугами”. На березі Джарилгача, де високих дерев практично немає, це дозволяє посеред дня організувати собі тінь, не використовуючи при цьому спальню. Дуже зручно і практично;

Килимки. Найвдаліше взяти із собою стару-добру “пінку”. На відміну від трекінгу в горах, шанс проколоти надувний килимок на острові зростає в кілька разів – важко зрозуміти, наскільки глибоко на конкретному місці стоянки ховаються колючки чи гострі мушлі;

Спальники. Літні – найкращий варіант. Це просто зекономить місце в рюкзаку. Вночі навіть при сильних вітрах температура повітря, на відміну від гір, не опускається кардинально нижче;

Речі для комфортного сну та відпочинку:

Одяг. Тут все індивідуально. Рекомендуємо одягати штани та футболку на довгий рукав, або ж легку лляну сорочку – все, що максимально прикриває тіло від безжальних сонячних променів;

Взуття. Без зайвих роздумів ми обрали трекінгові сандалі. Адже це все таки море і пляж. Рюкзак для такого походу все одно не важкий, а тому за голеностопи можна не перейматися. Тим паче, ноги лише подякують, що примусово не помістили їх у лазню;

Джарилгач

Пальник. Варто зазначити, що в цьому поході ми вперше готували на пальнику – хотіли потестити переваги і недоліки такого способу приготування. А особливість острова сприяла цьому рішенню – дрів та навіть дрібного хмизу вкрай мало. Тому з пальником ми не лише економили час на готівлю їжі, а й доклали хоч якихось зусиль до збереження природи Джарилгача. Лише уявіть, що буде з “українськими мальдівами”, якщо стільки людей, які були цього року на острові, палитимуть багаття? Для походу ми орендували в магазині “Gorgany” газовий пальник Fire Maple FMS-118 та купили балон на 230 г. На два з половиною дні для двох осіб цього більш, ніж достатньо;

Кухня. Все залежить від ваших потреб і бажань. Головний нюанс – не зайвим буде взяти з собою казанок саме з теплообмінником. Адже на острові сильні вітри. З ним приготування їжі чи нагрів води буде ефективнішим. Тому ми прихопили казанок Fire Maple FMC-XK6 1 л, який також орендували в “Gorgany”.

Рюкзак. Не в руках же нести все спорядження 🙂 Якщо є можливість, краще обрати наплічник середнього розміру – від 30 до 50 літрів. Як для короткотривалого трекінгу в горах. Інакше носитимете порожнє повітря з собою.

Незамінні речі у поході островом:

  • сонцезахисний крем для обличчя й тіла із максимальним захистом 50 SPF;
  • панама, картуз чи інший головний убір, щоб уберегти голову від можливого сонячного удару. Не забувайте, що заховатися від сонця на острові під деревцем майже ніде;
  • баф чи якась хустка/шарф;
  • крем чи аерозоль з D-пантенолом у складі на випадок, коли сонце таки попече шкіру;
  • лейкопластирі, щоб заклеїти мозолі (перевірений лайфхак: візьміть з собою пару шкарпеток, якими можна додатково ізолювати мозолі та натертості);
  • спрей від комах та комарів. Вони тут з’являються і зникають дуже раптово;
  • хліб чи багет. Але не для себе, а щоб нагодувати чайок. Тут вони зграями злітаються на такі ласощі :).

Загалом, ми радимо повторити подібний досвід всім, кого цікавлять активні подорожі. Відчуття суттєво відрізняються від трекінгу в горах та, навіть, в Олешківських пісках. Крім того, це – прекрасна можливість побачити рідкісних тварин: не в зоопарках у клітках чи обмеженому просторі, а в їхньому природному середовищі. Ну, і звісно – покупатися в теплому чистенькому морі.

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *