байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Ігор Волочій

Відколи весь світ закрився по своїх кімнатах, а історія з пандемією вже добряче всіх підвтомила, кожен з нас намагався знайти в чомусь спасіння. Особисто для мене цим спасінням стали подорожі велосипедом на тривалі дистанції. Так, спершу я проїхався з Києва до Івано-Франківська, потім була мандрівка з друзями Карпатами й до затопленого села Бакота, а вже наприкінці літа за шість днів здолав перший в своєму житті (та й в Україні, в принципі) веломарафон протяжністю 1500 км з півночі до заходу України під назвою “TransUkraїne” .  Андрій, в свою чергу, рятувався багатоденними солопоходами Карпатами, вздовж і поперек пройшовши основні хребти. Восени ми вже разом сходили декілька раз в гори й там, мабуть, і посіялось зерно ідеї нашої майбутньої мандрівки.

Байкпекінг: велотуреччина

Вибирали з країн, що були відкриті та доступні на той час: спершу серйозно розглядали Африку, проте вже згодом, якось зовсім випадково, отримали від гугла наступну рекомендацію – “перегляньте питання подорожі до Судану через COVID-19, стихійне лихо, злочинність, тероризм, громадянські заворушення, викрадення людей та збройні конфлікти”.

Якщо врахувати, що Андрій раніше на велосипеді їздив не далі, ніж у магазин за пивом, а ситуація в світі складається й так непередбачувано, ми поступили доволі розсудливо та обрали більш цивілізовану, проте не менш привабливу та цікаву країну – Туреччину.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Формат подорожі

В основному мандрівка повинна була проходити в доволі популярному на сьогодні форматі байкпекінг поїздки, який передбачає перевезення найбільш необхідного спорядження в невеликих за об’ємом сумках, які рівномірно “розкидані” (закріплені) на велосипеді. Проте в останній момент Андрій запропонував взяти також і наплічники на випадок, якщо раптом нам закортить залишити велосипеди та вибратись на якусь гору, чи пройтись славнозвісною лікійською стежкою, яка є пішохідним маршрутом та здебільшого не пристосована для велосипедів.

Хоч я й не прихильник наплічників під час велосипедних поїздок, тим більше на тривалі дистанції, проте враховуючи наполегливість Андрія та весь арсенал техніки, який назбирався для зйомок, відступати було нікуди. Забігаючи наперед скажу, що такий формат виявився доволі практичним та дієвим – ми могли долати основні великі відстані між містами на велосипеді, й бути мобільними та автономними в місцях, де хотілось почілити декілька днів, та куди дістатися велосипедом було б неможливо. 

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Логістика та планування

“Чим більше плануєш, тим більше речей може піти не за планом” – саме таким девізом ми керувались, плануючи нашу мандрівку, більше виправдовуючи наші організаційні навички які, м’яко кажучи, підкульгували. Та й як можна планувати те, в чому нам бракувало досвіду? Єдине, що в нас було, та що переповнювало – це внутрішнішній запал та нестримне бажання до пригод!

Тому ми накидали цікавих місць на карті, які на нашу думку було б непогано відвідати, повісили сумки на велосипеди та зробили тестовий заїзд навколо хати (метрів так зо сто, щоб даремно сил не витрачати). Потішились як малі діти, що все працює, і вже в цей самий момент зрозуміли, що попереду нас чекає надзвичайно цікавий досвід. До опівночі пакували все по коробках, які заледве вдалось знайти в цілій Івано-Франківській області, а далі й зовсім до ранку засиділись з друзями, які прийшли нас провести. Десь так файно, мабуть, провожають в армію).

Тому на другий день була абсолютно звичайна дорога Богородчани – Львів (машиною), Львів – Київ (поїздом), Київ – Ізмір (літаком). Летіли авіалінією Pegasus. Не встигли й оком моргнути, як капітан оголосив, що йдемо на посадку. Загалом переліт зайняв 2 години з хвостиком. Ще добрий відрізок часу довелось простояти очікуючи коробки з велосипедами, за перевезення яких довелось заплатили приблизно стільки ж, скільки й за самі квитки. Нарешті якийсь сивий турецький дід привіз наші коробки, проте віддавати не спішив. Постояв з якимось іншим турецький дідом, поговорили собі ще хвилин з десять на житейські теми, а вже потім кивнув нам головою, давши своє негласне добро.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Клімат

Коли ми вийшли на вулицю то перше, що ми сказали – “а тут тепло!”. Враховуючи, що в Україні вже через кілька днів прийшли перший сніг та морози, то фраза “а тут тепло” – це все, що вам потрібно знати). Звісно, варто заздалегідь моніторити погоду і підбирати спорядження в залежності від пори року та регіону, в якому збираєтесь подорожувати.

Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний: наша мандрівка розпочалась 16 листопада та тривала місяць, а обрали ми південь не тільки через наявність визначних пам’яток, а в першу чергу через комфортну температуру, яка тримається тут протягом всього року в той час як, скажімо, в центральній Туреччині вже може панувати холодна та сніжна зима. В основному ми мандрували за комфортних 14-18 градусів вдень (за умови сонячної погоди), та доволі прохолодних вечорів й ночей, коли місцями доводилось одягати пуховики та інший теплий одяг.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Ночівлі та бронювання

Годинник показував шосту ранку. Хоча ми й не спали всю ніч, та почувались при цьому доволі бадьоро, тому вже в аеропорті зібрали свої велосипеди та виїхали в напрямку нашого першого хостелу – “Ofuro World Hotel Spa”, який знаходиться всього в 5 км від аеропорту. Тут ми одразу відчули на собі турецьку гостинність власника та його дружини-українки яка, звісно, була рада бачити земляків, та дала нам багато корисних порад щодо купівлі сімкарт для інтернету, смачних турецьких страв та цікавих місць для відвідування.

У вартість хостелу входив сніданок та користування спа. Без сумніву, один з кращих хостелів за всю мандрівку. Тут ми провели дві ночі, допоки проходила наша акліматизація та знайомство з містом. В загальному ж відсоток ночівель хостел/намет був приблизно рівним.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Їжа

“Хліб усьому голова” – це про Туреччину. Спершу ми дивувались коли з місцевого магазину виходила бабуся з переповненими пакетами з екмеком (хлібом), але вже згодом й собі взяли на озброєння це єдине слово, яке зуміли запам’ятати. Хліб подають абсолютно з усіма стравами. Більше за хліб місцеві жителі вживають тільки чай: на вулицях, в ресторанах, домівках, на відпочинку та просто на капоті своєї машини, ще й намагаються тебе напоїти. Звичайний чорний чай, нічого особливого. Загалом турецька кухня доволі різноманітна та бюджетна (в залежності від сезону).

Дуже розвинена культура вуличної їжі. Ми завжди запитували місцевих де можна смачно та недорого поїсти, й так наприкінці мандрівки в Анталії натрапили на місце, де можна було повноцінно пообідати за 1!$. Коли крутиш цілий день педалі – їжі багато не буває, тому закидали в “пічку” все, що бачили, та так часто, наскільки це можливо. 

Мова

Важка. Якщо ви, для прикладу, вже декілька разів починали вивчати англійську, то з турецькою можете навіть не намагатись. Загалом якщо й були проблеми з комунікацією, то з допомогою мови жестів вирішувались любі питання: в гранатовому полі ми домовились з пастухом з автоматом, щоб той дозволив нам спати на плантації, а десь в забитому селі, коли ми зовсім оголодали, постукали в першу хату та напросились обідати. Звідси випливає наступний та найголовніший підпункт нашої розповіді.

Люди

Уникаючи дорогих готелів та білосніжних пляжів, ми натомість проїжджали маленькі села та зупинялись не в самих туристичних місцях, тим самим відкривали для себе Туреччину зсередини завдяки її справжнім та щирим людям.

З нами вітались, посміхались, підтримували та вигукували підбадьорливі фрази, годували, пропонували залишитись на ночівлю та не намагались здерти якісь екстра гроші за надані послуги. За всю мандрівку ми не зустріли жодної негативно налаштованої до нас людини.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Собаки!

Це якась окрема любов, вони тут особливі та надзвичайно вірні. Двічі до нас прив’язувались ці викрадачі сердець: не велосипедному маршруті це був дуркуватий та ще зовсім юний пес, якого ми справедливо назвали Баббі, та красива дівчинка Лікія, яку ми назвали в честь пішохідного маршруту з однойменною назвою, на якому її й зустріли.

В обох випадках вони супроводжували нас більше 30 км та ставали настільки близькими, що ми, два бородані, прощаючись з ними ледь стримували сльози). Тому надалі ми не підпускали до себе чотирилапих настільки близько, щоб ті могли розбити наші серця.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Нитка маршруту

На десятий день мандрівки почував я себе, м’яко кажучи, не дуже, мабуть, дали про себе знати дві холодні ночі напередодні. Вже на початку затяжного підйому ноги наливались свинцем а гірка, яку раніше б і не помітив, сьогодні ставала непідйомною стіною. Ледь виживши в той день, вже наступного ми вирішили на автобусі проїхали решту перевалів й до самого містечка Фетхіє, тому й ви бачите обірваний маршрут на карті. Загалом ми здолали біля 1000 км, з яких 50 км склав піший відрізок лікійської стежки Каш – Демре.

Для нас Туреччина стала надзвичайною країною з щирими людьми, багатою історією, величними горами та морями, важкими перевалами з двозначними градієнтами та випробуваннями, після подолання яких на нас обов’язково чекала нагорода у вигляді неймовірних краєвидів, від яких захоплювало дух. Ці історії, знайомства та пригоди ми запам’ятаємо на все наше життя.

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Основне спорядження: (Андрій | Ігор)

Велосипеди: Cube race one | Author ronin sl 2019 (головне, щоб велосипед був справним, а ви володіли основними навичками щодо його обслуговування та ремонту: змащення ланцюга, налаштування гальм, бортування коліс та усунення проколів і т д)

Шоломи: Abus aventor | MET Rivale

Сумки на кермо: ORTLIEB SEAT-PACK 16,5L | Topeak Frontloader 8l

Сумки під сідло: ORTLIEB HANDLEBAR-PACK 15L. | APIDURA Expedition Saddle Pack 14L

Тримачі на вилку: Topeak VersaCage | –

Намет: Turbat Shanta Pro

Спальники: Turbat Kuk 500 | Turbat Vatra 2S

Надувні килимки: Sea to summit  ultralight insulated | Trimm Wake

Фліс: Turbat Summit | Turbat Omalo

Пуховики: Turbat Smotrych (Lofoten) (абсолютний мастхев, рятують від холоду вечором, на світанку, та на горі Бабадаг, практично невагомі)

Куртка: Turbat Vulkan 2 3L Pro

Кухня: Jetboil Adventure 1L 

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

Підводні камені та лайфхаки

  • При бронюванні хостела заздалегідь уточніть чи є в ньому постійна гаряча вода, адже в багатьох з них вода обігрівається за рахунок сонячної енергії, і в пасмурну та дощову погоду з цим можуть виникнути проблеми. Інколи ми мокли та промерзали в дорозі і все, чого найбільше хотілось в такі моменти – це прийняти гарячий душ, а доводилось цокотіти зубами й там. Не повторюйте наших помилок.
  • В Олюденізі ми домовились з місцевими параглайдерами про те, що ті візьмуть нас із собою машиною на вершину, з якої здійснюють свої польоти. Так за годинку ми піднялись з рівня моря й до піку гори Бабадаг (1969 м). Помилувались красотами, провели очима декілька польотів, та вже згодом їхали найдовший спуск в нашому житті. Варто спробувати!
  •  Тримайтесь подалі від турецьких собак!

Відео з цієї подорожі:

Техніка для відео:

Камера: Panasonic GH4

Об’єктиви: Panasonic 12-35mm 2.8 та 25mm 1.4

Екшн-камера: GoPro Fusion

Дрон: DJI Mavic Air

байкпекінг, велосипед, Туреччина, подорож

 

 

Один Коментар
  1. Дужа крута розповідь про круту мандрівку. Дякую авторам і учасникам цієї мандрівки ті враження і досвід, який вони передають оточуючим.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *