Чи виникали у вас колись думки переїхати в село? Заземлитись, сповільнитись, приділяти більше часу собі, зайнятись чимось кардинально новим?

 

Іванка веде Ютуб проєкт про історії людей, які переїхали з міста у село або на хутір, а також ділиться власним досвідом переїзду. 

Про себе

Я родом з Нововолинська, навчалася і працювала в Києві, встигла пожити у Канаді. Та мене ніколи не тягнуло у велике місто, навпаки, подобалась концепція життя в будиночку біля природи. Тому, свого часу, Ютуб підкидував мені блоги шведів та американців, які купували старі занедбані будинки і робили з них дуже стильні й затишні. Про українців такого не було зовсім або було дуже мало, тож я вирішила почати.

 

То був 2021 рік, свого будинку я не мала, орендувала квартиру в Києві, тому вирішила набиратись досвіду в людей, які переїхали в село і паралельно пробувати робити з цього канал на Ютубі. Перше відео зняла про досвід Лєни і Влада, з якими була знайома особисто і слідкувала за їхнім блогом в інсті. План був такий: якщо відео набере 300 переглядів, то буду цим займатись далі. Так вийшло, що за три місяці його переглянули 100 000 разів…Тож як ви могли зрозуміти, я це роблю досі і мені подобається!

Що мотивує людей переїжджати у село? 

Мабуть, основна відповідь на це питання, та і загалом до теми переїзду в село – кожна історія особлива.

Тож і мотивація й причини переїзду в людей різні. Хтось переїжджає, бо хоче хату в горах. Комусь залишилась у спадок від дідусів і бабусь, і замість того, щоб продавати – облаштовуються на рідних місцях. Хтось просто  кидає собі виклик, їде шукати себе і пробувати новий стиль життя. 

 

Була помітна хвиля переїздів у село під час ковіду. Люди зрозуміли, що у тут можна так само комфортно жити, і ще й мати більше свободи. На жаль, і з початком повномасштабного вторгнення в рази збільшилась кількість людей, які залишили свої домівки і поїхали з окупованих чи прифронтових територій в пошуках спокійного місця для життя не за всі гроші.

 

Чому я переїхала в село? Мені подобається будинок як місце, явище, воно виглядає природним для життя людини. Тут у мене більше свободи, звісно, більше й роботи, але це моя робота! Мій двір – можу садити квіти чи дерева, мій будинок – можу фарбувати стіни, міняти меблі. Звісно, на це треба ресурс, та навіть від самого факту того, що зміни можливі стає якось легше і вільніше.

Також я люблю кожного ранку виходити у двір і пити там каву. Ніби дрібниця, але це такий невеликий ритуал, який робить мене щасливою. Мені подобається, коли є простір і природа навколо.

Розвінчай міфи про українське село

Українське село бідне. Насправді села дуже різні: на рівні країни, області, району, залежно від близькості до міста, дороги, залізниці, та і навіть на рівні локальних ландшафтів і вулиць. Узагальнювати точно не треба. 

Як хлопці з Хащі знімають Україну без косметики про вимираючі села, так я знімаю про села, які розвиваються і в які переїжджають молоді люди. Десь так воно і є: країна в нас велика, села різні, і є багато таких, де працюючі люди себе досить комфортно почувають

 

В селі мало спілкування. Тут багато чого залежить, чи буде ваша діяльність  пов’язана з селом. Якщо ви тут працюєте чи заводите бізнес, закупляєтесь у місцевих магазинах чи водите дітей у місцеву школу – то соціалізації буде навіть більше, ніж у місті.

Герої моїх відео часто розповідають, що для їхніх друзів заїхати до них у гості в село це нова атракція. Бо тут купа роботи, яка діє як ретрит: порубати дрова, збирати яблука, фарбувати стіни. А після роботи всі разом – барбекю, гамаки, на ставок…спілкування “так мало”, що доводиться облаштовувати гостьові будиночки.

Напрошується коментар. “Ну, з моделлю умовних айтівців що переїжджають все зрозуміло: працюєш дистанційно, маєш машину, гроші, почуваєшся впевнено. А як на рахунок вчителів чи лікарів?” От і мені цікаво це дослідити, тому на каналі вже є перше відео про сімейну лікарку, яка повернулася працювати в рідне село в горах, хоч і навчалася у Києві. 

 

Як вживатись з сільським консерватизмом?

З консерватизмом треба не вживатись, а дружити.

 

Поважайте місцевих і тутешній стиль життя. 

 У селах життя йде повільніше, всі один одного знають, є свої локальні особливості і традиції. Ставтеся до цього з розумінням, бо якщо вас все не влаштовуватиме, значить це не ваше місце. Помагайте старшим людям, пам’ятайте, що ком’юніті бабусь дуже сильне. Якщо маєте авто – підвозьте тих, хто зупиняє, бо з маршрутками в селах у більшості випадків туго.

Є страх, що тоді тобі всі місцеві вилізуть на голову, але зазвичай люди навпаки хочуть віддячити чим можуть. Це можуть бути і місцеві корисні контакти, і побутові підказки, городина, випічка, тощо.

 

Будьте зрозумілим  

До новоприбулих у селі завжди підвищена увага, це нормально. Тож аби про вас не вигадували легенд – ідіть на випередження і розповідайте про себе. Познайомтеся з сусідами, розкажіть хто ви, чому сюди приїхали, чим плануєте займатись. Ходіть у місцевий магазин, користуйтесь послугами місцевих майстрів. Бо позиція “все сам, не треба мені порад” викликатиме лише дистанцію.

 

Зміни можливі, але треба набратись терпіння. 

Ану, хто тут ще переконував своїх рідних та сусідів не палити сухе листя і траву? Є успіхи? Бо в мене поки не дуже виходить. Та це не причина зупинятись, і тим більше сваритись з односельцями. Вони насправді робили це дуже давно, тому і перехід від паління до компостування буде поступовим.

 

Одні мої знайомі, Христина та Сергій, що купили хату у Карпатах високо на горі встановили датчики якості повітря в селі. Замірюють результати і показують односельцям. Виходить, що те гірське повітря, яким люди так пишаються майже нічим не відрізняється від міського через спалювання листя, пластику і тому подібного. Коли ж ніхто нічого не палить – повітря чисте. Вірю, що через діалог, приклад і наполегливість у них вийде.

 

 

 

 

Як вибрати будинок мрії?

Подумайте чи воно вам треба.   

Думки в стилі: “все задовбало, люди набридли, місто давить, хочу жити в селі і нікого не бачити” – це не привід переїжджати в село. Можливо вам просто треба відпустка. 

Як варіант, спробуйте “тест драйв” – зніміть якийсь будиночок на вихідні, поїдьте в гості до друзів які мають будинок, орендуйте хату з двором і поживіть там місяць чи два. 

Це дасть зрозуміти, чи це є ваш формат і вбереже від можливих розчарувань, втраченого часу і грошей.

 

Багато героїв моїх відео до переїзду в село встигли поїздити світом. Побачили як живуть люди, набрались ідей, зрозуміли себе і навчились вирулювати непередбачувані ситуації. Цей досвід полегшує їм життя в процесі переїзду.  

 

Подумайте що вам треба. 

Чим краще ви знаєте себе, тим чіткіший запит ви зможете сформувати по будинку. 

 

Запишіть собі на листочку речі, які вам важливі. Це має бути для житла, для дачі чи здачі в оренду? В горах, недалеко від моря чи в лісі? Який бюджет можете дозволити? Так коло звузиться, і ви вже будете мати уявлення про свій будиночок мрії. Шукайте його по сайтах оголошень, або якщо маєте більше часу – їздіть місцями, які вам до душі і запитуйте у місцевих, чи не продає тут хтось будинок чи ділянку, так є шанс натрапити на дешевші та унікальні пропозиції, яких немає в інтернеті. 

Моя робота зараз – професійно їздити до людей в гості

 

Я знаходжу героїв для нових відео в інстаграмі. Як правило вони ведуть блог, де розповідають про своє життя, тому вже заочно їх знаю і прикидую про що мені б хотілося з ними поговорити. Знайомлюсь, спілкуюсь, домовляюсь про зустріч. Кожного разу щастить знаходити близьких по духу людей, бо я приїжджаю не як знімальна група, а як своя людина. Ми спілкуємось, ніби вже давно знайомі, допізна сидимо на кухні – і тому відео виходять у форматі живого діалогу. 

 

До слова, про мобільність, своєї машини в мене поки нема, тож по справах їжджу маршрутками або якщо треба швидко і з багажем по місту – то на таксі. З машиною і в селі, і по роботі було би зручніше, тому вже отримала водійське посвідчення і приглядаю собі якесь авто, що і раджу потроху робити тим, хто планує переїзд. 

 

А так як їздити по роботі приходиться з великим багажем, що складається з доволі важкої знімальної техніки та особистих речей, вирішила зробити подарунок своїй спині і купити місткий рюкзак, зупинилась на Osprey Porter.

 

 

Мета проєкту

Зараз такий час, що хочеться відчувати долученість до чогось глобального, мати позитивний вплив і бачити результати роботи.

 

Своєю діяльністю я хочу надихати людей, яким страшно робити перший крок. Переїжджати в село за відчуттями – як їхати у тривалу мандрівку. Так само багато невідомого, треба вирішувати непередбачувані ситуації і виходити з зони комфорту. Профіти від цього схожі – ви краще пізнаєте себе, прокачуєте комунікаційні навички і фізичну форму.

 

Близько чверті моїх підписників на Ютубі – це українська діаспора. Вони ніби й облаштували життя закордоном, та все ж скучають за Україною. Тому декого приваблює перспектива купити будинок за 5-10 тисяч доларів серед мальовничої природи, реставрувати його, робити щось своє і жити серед своїх людей. Тож якщо мені вдасться повернути в Україну хоча б когось, цей канал і вся моя робота вже будуть не даремні.


YouTube  Instagram Buy me a coffee

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *