Зимові походи Роман Михайлюк

Роман Михайлюк

Зимові походи: як готуватися та підбирати спорядження? ч.2

Зимові походи: як готуватися та підбирати спорядження? ч.1

Зимові походи Роман Михайлюк
Сніговий карниз на Костричі

Не варто претендувати на премію Дарвіна або карнизи…

Дуже популярним є, наприклад, фотографування на снігових карнизах, або раптовий вихід на них з наступним обвалом. Найпопулярніша локація для цього, мабуть – Мармароський Піп Іван. Років з 20 тому і я відмітився, щасливо відбувшись міцним нецензурним висловом.

Діло було таке. Йшли з подругою в поганій видимості – сильний туман, мете снігом… Навігатор був, але примітивний Гармін з такою пародією на карту, що на хребті ми його й не витягали. Про карнизи я знав – не вперше тут, знав і про ламану конфігурацію хребта. Щоб вихід на них не став сюрпризом, я намагався йти так, щоб постійно бачити його консоль.В тумані важко визначити відстань, біле ж на білому, тому в якусь мить вийшов надто близько, фактично майже на нього, і … такого не бачив раніше, і сподіваюся більше не побачити ніколи. Майже під ногою розчахнулася поверхня, і кілька метрів фірну зліва від мене і сотня метрів вперед-назад просто  пропали. Абсолютно без звуку (вітер глушив), тільки сніговий порох злетів в обличчя. Снігова консоль карнизу обвалилася по всій видимій довжині хребта. Надя злетіла в повітря, вверх і в сторону, як полоханий заєць, а я під важким рюкзаком і рипнутись не встиг, тільки погані слова сказав. Так і не знаю, чи карниз зреагував на наші кроки,  чи просто прийшла його пора … Так що гуляти, фоткатися не бажано ні НА ньому, ні ПІД ним – вони іноді обвалюються  і без нашого втручання, в результаті  внутрішніх процесів, і отримати на голову тонни сніго-льоду, чи полетіти шкереберть разом з ним – все це дуже нездорово. 

Зимові походи Роман Михайлюк

І ще такий нюанс. Коли “герой” ходить перилами свого балкону – він, в принципі, сам собі господар. Коли хтось бавиться у дурниці в горах, то хай хоч згадає, що на пошуки одного такого невдахи вийдуть десятки людей, перед якими вам, в кращому випадку – буде дуже, дуже встидно, а в гіршому – вони жорстоко намордуються, тарабанячи під сотню кілограм обмороженого потерпілого. Потерпілого, це якщо пощастить, звісно. А “героя”, чи його тушку ще треба знайти – ризикуючи своїм життям в цілодобових пошуках. Тому дбайте про рятувальників, користуйтеся інтелектом, щоб не наражати на зайві ризики ні себе, ні колег.

Про прогулянки в туманах

В довідниках для туристів з давніх-давен пишуть, що “при втраті видимості група повинна зупинитися і почекати роз’яснення”. В принципі правильно – ні в якому разі не слід йти навмання, не розуміючи, що перед тобою. Особливо, якщо ти новачок. Особливо, взимку. Особливо – в горах, на висоті. 

І правильно радять, з однієї сторони, з другої – це завуальовано має такий зміст: “Ви все одно підете, знаємо вас… але всю відповідальність понесете самі, злодії ви такі”. Бідося полягає в тому, що в Карпатах тумани можуть висіти тижнями, і їх не перечекати. Що ж робити? Профі і самі розберуться, а для новачків, які мріють про гори – кілька наступних порад.

Зараз досить точні прогнози погоди на довгий час, постарайтеся планувати похід на ясну погоду, особливо на найскладніший день, власне, підйому і спуску. Але робота, навчання, квитки беруться за місяць…

Зимові походи Роман Михайлюк

Навігація

Тому поетапно готуємось. Вивчаємо маршрут – на паперових картах, в інтернеті, читаємо форуми за ключовими словами – “Похід на Говерлу”, “на гору Ротило” тощо. Готуємо електроніку (куди ж зараз без неї). Перевіряємо наявність потрібних карт, освіжаємо вміння користуватися навігаційною програмою (а ви вмієте повідомити рятівників про свої координати?).

Звісно, як мінімум – навігаційні проги повинні працювати автономно, без інтернету. Навіть банальна MAPS.ME,  як би її не хейтили, на дві голови крутіша за те, що стояло в професійних тур. навігаторах на початку тисячоліття, те ж стосується і якості прийому сигналу сучасними чіпами. Але професійна навігація – тема окремої статті.

Добре було б мати туристичний GPS  – він працює в рази довше і надійніше, ніж більшість смартфонів. Якщо немає можливості придбати (позичити), то заряджаємо павербанки до телефонів. Сам телефон має мати добру батарею, від 4000 мАч. Айфончики, які ви навіть вдома тричі на день втикаєте в розетку – дуже поганий вибір. Зв’язка телефон-дріт-банка не надійна, і практично в кожній групі починаються “ой, а чого він не заряджається?!?? в кого є шнур від айфона?” І уявіть, що ці танці з бубнами починаються під час снігової заметілі.

Ще пару банальностей щодо використання. Люди, які вперше (або зрідка) попадають в гори – починають “стріляти” смартом направо і наліво, хоч ти руки їм заломлюй. Як не пояснюєш, а все один результат – до вечора телефон розряджено, “банка сили” напівпопорожня, шнур зарядки якщо не загублено, то він глючить.

 “Останавитєсь!”(с)

Зимові походи Роман Михайлюк

Смарт здорової людини, а не курця – переводиться в авіарежим (інакше швидко сяде батарея), фотосесії мінімальні, навігація по необхідності, а не нон-стоп. І батарея від 4000. І дуже бажано дві сімки, бо то Vodafone, то Київстар. Бажана наявність спецрукавичок, які “дружать” з сенсором екрану – інакше ви замучитеся звичайні знімати-одягати, а часом це й просто небезпечно, можна пальці відморозити. 

І ще. Намагайтеся не покладати останні надії на навігатор, бо всяке буває з технікою. Якщо з’являється чуйка, що погода дуже-не дуже, то може не лізти туди, де Макар телят не пас? Бо навіть робочий джипіес, який перетворився на льодяний обмилок, в задубілих руках і з неробочим застресованим мозком не буде вам ні чарівною паличкою, ні чарівним літаючим килимом).

І раз ми торкнулися теми навігації в зимових горах, то слід зауважити, що не всі треки прокладаються з урахуванням лавинної небезпеки. Йшла собі десь літом стежка для перегону овець – то її і замалювали кольором. А те, що схил завітряний, куди вітер наносить кількаметрові пласти снігу, і зверху ще й нависає добрячий карниз – такий невеличкий нюанс може пройти непоміченим. До речі, виробники ПО для джипсів так і пишуть – мовляв, в них тільки довідкові дані і вони ні за що не відповідають.

Коротко про лавинну небезпеку буде так. Новачкам взагалі без провідників йти без надійно протоптаної стежки категорично не рекомендується, бо які чудеса прийдуть в їх новачківські голови – не знає ніхто, навіть вони самі.

 Якщо є хоч якийсь досвід , то переходимо до наступної теорії. 

Лавини

Лавинна безпека

Лавинна безпека для фрірайдерів

Схил, що крутіший за 15 градусів – може бути лавинонебезпечним, 25-45 градусів – це прекрасна можливість з’явитися в стрічці новин, в рубриці “надзвичайні події”. Основні види лавин – суха, мокра і так звана “дошка”, всі три види присутні в Карпатах.

Суха, що видно з назви – утворюється на потужному морозному снігопаді, або якщо вітер систематично перекидає сніг з одного схилу на інший. Загалом снігу може бути мало, на південному схилі взагалі трава може стирчати, а на північному нагромадиться кілька метрів пухляку, який може злетіти вниз від найменшого чиху. Характерні високою швидкістю, ударною хвилею, яка може винести віконні рами в будинках, навіть, якщо сама лавина і не долетить. Легені загиблих бувають затромбовані снігом, так що як мінімум – не стійте до неї обличчям. Та й просто тікайте щосили вниз і в сторону, або до якогось захисту- скелі, печери, кам’яної стіни. Якщо вже накриває – тримайтесь за що можете, що стирчить зі схилу, щоб не пурхнути вниз на сотні метрів метеликом.

Мокрі лавини в Карпатах утворюються більше весною – коли снігові схили прогріваються, часто заливаються дощами, втрачають щеплення з ґрунтом і в якийсь момент схил починає повзти. Характерні, відносно, малою швидкістю, але смертельно небезпечні тим, що мокра снігова маса, доповзаючи до виположення схилу – сама себе пресує до бетонної щільності (сніжки з мокрого снігу ліпили колись?) Намагайтесь під час сповзання лишатися на поверхні (рекомендують плавальні рухи). Коли лавина почне зупинятися – у вас є лічені секунди, процес пресування і наступного замерзання дещо розтягнутий в часі. Виборсуйтесь на поверхню, вивільніть хоч голову назовні. Якщо вдасться звільнити руки, чи хоч одну – це додасть шансів потроху видряпатися. Якщо зробите навколо обличчя зону, вільну від снігу (навіть під лавиною) – шанси зростуть. 

Якщо нічого з переліченого зробити не змогли – ну… можете наостанок подумати, чому ви не слухалися цінних порад, зокрема в інтернеті. У вас на це є від 5 до 40 хвилин, доки нейрони не почнуть відмирати від нестачі кисню. 

Зимові походи Роман Михайлюк
Снігова дошка

Снігова дошка – дуже цікавий вид лавини. Зовні схил здається безпечним, твердий, легко йдеться. Але є одне “але”. Під сніговою коркою утворюється аморфна маса вимороженого снігу, який з часом сублімується (сухе випаровування), роблячись все більш рихлим. Тобто верхній пласт – “дошка” вже фактично висить в повітрі і чекає якогось ініціатора, щоб розлетітися, як віконне скло, на тисячі уламків, що сиплються донизу. Дуже, дуже невесело опинитися в цій м’ясорубці – хоча й досить ефектно, якщо ваші друзі пишуть відосик 🙂 . Ініціатором такого зсуву може бути постріл, захід-схід сонця, який різко охолодив чи нагрів “дошку”, викликавши температурні деформації. Або падіння снігового карнизу, або вага мандрівника (або групи мандрівників). Детектується тим, що сніг під вами починає “ухати”, осідаючи пластом, від вас побіжать тріщини. Якщо це на рівній полонині – не зважайте. Але якщо така музика заграла на схилі, то… якщо це початок схилу – тихенько, тихенько, один за однм, своїми ж слідами спускайтеся. Якщо під верхом… ну, по ситуації, однозначної відповіді немає.

Було в мене таке, під самою вершиною Смотрича. Ми піднімалися з долини річки Погорілець, видимості не було, снігопад. Йшли загалом грамотно, по верху хребтів-контрфорсів, але під самим карнизом була ділянка крутого снігового поля. І от наша передня двійка вже майже на вершині – і тут раптом “хух!”, сніг під нами просідає, снігове поле прострілилося десятками тріщин, опора під ногами пропала, снігові уламки стають дибки і кувиркаються донизу. Дивишся на це, як на уповільнені кадри, перша думка – “ух ти ж!”, друга – “ні! не зі мною!!! Цього не може статися зі мною!!!!!” – як зараз пам’ятаю, хоч багато років пройшло. Летимо вниз кувирком, але через кілька метрів політ уповільнився. Нам пощастило – лавина полетіла вниз, а ми опинились на самій її вершині. Але якби ми були посеред того всього…

А тепер про поведінку групи на підозрілих схилах. Не йти на нього всім табором – це перше. Нехай спробує пройти одна людина. Затягнути капюшон, застібнути всі блискавки, лижні палиці просто в руках, без ремінців (інакше, якщо скрутить разом з палками – може покалічити). Але тут не вгадаєш. І вперед, а решта всіма очима спостерігає, ловить орієнтири – “ось тут його знесло, полетів сюди, а винесло ймовірно туди”.

Враховуючи вищесказане – уже є привід задуматися, чи вартує вам лазити крутими сніговими схилами. Ще можна дописати мудрі слова про лавинні біпери, лавинні шнури, лавинні ж таки надувайки, які дають нормальний шанс опинитися “НА” лавині, а не “В” ній. Але тим, хто має такі цацки, ця стаття не сильно потрібна.

Далі, у вас є кілька хвилин на пошуки героя, щоб це звання йому не надали посмертно. Будь-яка  пляма на снігу (сподіваюся, ви не носите білі лижні комбінезони і біле взуття?) – оглядається. Мінімум одна людина дзвонить рятівникам (або пробує це робити, в сніжних урочищах зв’язок зовсім не гарантований). Або біжить за ними.  З трекпалок зриваються сніжники і робляться лавинні зонди, група стає ланцюжком і методично проштрихує лавинний конус. Щось намацали – бігом риєте. Так, сніговою лопатою. Немає? – казанком, кришкою казанка, кружкою, ножами, вигрібайте черевиками. У вас стікають “золоті хвилини”, але й після них ще є шанси – може коло жертви утворився повітряний пухир і людина не задихнеться через 5 хвилин… а замерзне через 5 годин – якщо ви припините пошук.

Вишенькою на торт може прилетіти ще одна лавина, якщо з першим разом зійшов не весь сніг. Тоді верхня половина схилу повисла в повітрі без опори  і може накрити тих, хто під нею веде пошукові роботи – з відповідними наслідками. 

Снігові бурі

Ще про одну небезпеку в горах – снігові бурі. Була в мене одна розчудесна історія… Просидів 5 днів в одному будиночку в Осмолоді, очікуючи снігопаду (треба було для фотопроекту). Не дочекався – голі дерева, чорна земля, сум сумний. Думаю, а чи не перебігти мені схилами Сивулі в район Короткану, та є що познімати і в таких умовах. Снігового покриву нема, то до ночі буду там. І побіг… Історія там довга і кучерява, колись викладу всю, але коротко – ні до першої ночі, ні до другої не добіг, бо нарешті прийшов снігопад. Снігопадище! Дві ночівлі без намету в снігових норах, рівень снігу такий, що на галявинах провалювався по підборіддя в пухляк, і при цьому п’ятками намацував верхівки смерічок. А ще наплічник кілограм на 40, з величезним набором плівкової апаратури. Такий, словом, всесвітній сніговий потоп. І пальник закоксився, на додачу… три доби жерти печенько зі снігом, мало не здохнути і нарешті виповзти до колиби, на вечір третього дня. 

Зимові походи Роман Михайлюк
Сніговий буран на Чорногорі

Висновки

Висновки з цього всього такі. Перш за все – бути гнучким, міняти плани згідно зміни реальності навколо, не ломитися з дурної голови в безвість. Це найважливіше! Краще 100 раз не піднятися на гору, ніж один раз не спуститися. Достатня фізпідготовка іноді компенсує “слабоуміє і отвагу”, хоча краще голову мати на плечах. А також відповідний набір спорядження – зимові гори чогось не люблять хіпстерів в кедах і коротких штанцях. І спорядження не просто мати в рюкзаку, але й грамотно застосовувати, відповідно до ситуації.

Любіть гори і ходіть їхніми схилами відповідально!

Корисні тематичні статті

10 правил зимових походів

Зимове спорядження: снігоступи

Зимове спорядження: кішки та льодоруби

Зимове спорядження: лавинна лопата

Зимові фото: що лишається за кадром

Зима в Карпатах, як почати ходити в зимові гори

Усі використані фото з особистої колекції Романа Михайлюка, копіювання або поширення тільки зі згоди автора.

Зимові походи Роман Михайлюк

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *