Вступ. Коти у нашому житті

Домашні улюбленці – це частина нас. Ми дбаємо про їх спокій, безпеку і стараємось зробити тварин щасливими, а вони натомість дарують нам безкорисливу любов. Мандрівники часто беруть песиків у подорожі, і щодня гуляють з ними по місту. А от зустріти, наприклад, на Боржавському хребті, туриста з котом – ситуація досить рідкісна.

У цій статті ми розкажемо, що котики – це не лише мімімі, це активні тварини, які люблять гуляти, і добре розрізняють господаря та незнайомців. Розвіємо міф, що кіт – це квартирна тварина, і, можливо, заохотимо когось спробувати вийти на прогулянку з своїм пухнасто-хвостатим улюбленцем. Думаю, йому сподобається, мяу.

Розділ 1. Знайомство з Романом і котиками

Герой, і заодно господар двох котиків – Ніка та Аляски, цієї статті – Роман Романюк, блогер з Івано-Франківська, який люб’язно поділився своїм досвідом мандрівок з пухнастими звірами. У житті Роман працює дитячим стоматологом, обожнює гори, катання на лижах, теніс, і звісно – котиків.

Як і всі любителі котів, Роман має свою історію зближення з цими тваринками. В дитинстві, йому заборонили заводити котика, якого Роман підібрав з вулиці. В підлітковому віці батьки подарували йому пуделя (хм, майже кіт). Так і повелося: від песиків до котиків.

У мене в памʼяті закарбувалась безмежна любов котика, яку він проявляв до мене, і його вірність. Коли я приїжджав до бабці в село, кіт завжди летів до мене, як ні до кого.

Бажання завести кота роками крутилось в голові, і в 2020 році в сім’ї Романа – з’явився Нік. Це бенгальська кішка – порода, яка схильна до подорожей і на 20% є дикою (але не лякайтесь, це не означає, що котики лише такої породи люблять гуляти). Власник і котик вчились гуляти разом, а основною ідеєю Романа було – навчити Ніка бути самостійним і не боятись захищати себе.

Коли Нікові було 6-ть місяців я вперше поїхав з ним на Бакоту з наметами, на 3 ночі. Я помістив його на рюкзак, а також помітив, що йому подобається бігати за людьми і стежками, так ніби знає – стежка завжди до чогось веде. Я прив‘язував повідець до намету і займався своїми справами. З часом, мені хотілось відпустити його з повідця. Я не міг передбачити його поведінку, тому боявся і не робив цього, приблизно, ще рік.

Кажуть, що між людиною і котом має виникнути довіра. Одного разу, Нік вистрибнув з машини, але не втік, а заховався під тентом. З цього моменту, Роман почав відпускати Ніка з повідця, давати йому свободу, бо розумів, що кіт не буде тікати.

Подружка-кішка Аляска

На початку повномасштабного вторгнення я забрав з Ірпеня кішку Аляску і планував подорожувати з двома котами. Проте, сформувати звʼязок з дорослою, чужою твариною виявилось складно.

Роман взяв Аляску в 4-ри річному віці і досі шукає з нею конект. Варто зазначити, що бувають ризики, і привчити кота до природи не так і легко.

Був випадок, коли Аляска губилась, це було на скелях Довбуша. Серед ночі кішка пішла по скелях і застрягла над прірвою. Як у пригодницькому фільмі, на пошуки кішки відправився й Нік. Він відчував, що щось не так і йшов попереду Романа, ніби ведучий. Через 20 хвилин група “шукаючих” почула нявкіт в себе під ногами. Аляска лежала перед прірвою, а “шукачі” стояли в жолобі на 10 метрів нижче.

Нас розділяв слизький і тонкий камінь над прірвою. Тоді в бій пішов Нік. Він акуратно проліз по каменю до Аляски, зробив кілька кіл довкола неї і, вертаючись назад в слизькому місці, посковзнувся, поїхав в сторону прірви. Намагаючись зачепитись за мокрий камінь, і перед самим вже, ніби, падінням, зачепився кігтями за мох, який виступав тільки в тому місці, на самому краєчку. Потім, Нік добрався до мене і ліг поряд.

Через п’ять хвилин по його слідах пішла Аляска і сама добралась до нас, так само зачепившись за мох. На фоні я чув крики друга: «Як тільки дійде до тебе – хапай її за шкірку!». Я, звичайно, замість того щоб хапати її – почав хвалити і гладити. Вона сама вернулась до табору, нявкаючи від щастя.

І як після такої реальної історії можна не повірити, що котики відчувають і розуміють один одного, як і люди?

Розділ 2. Коти-аутдорщики і перший похід Ніка на г. Хом’як

Погодьтесь, чоловічок з двома котами на велосипеді по місту привертає увагу перехожих, таке не щодня побачиш. А от щоб привчити Ніка кататись в кошику для велосипеду, треба було докласти зусиль, і запастись терпінням.

Я насипав Ніку в кошик котячої м‘яти, після чого він замінив ліжко на кошик, і спав в ньому постійно. Після прогулянок в кошику він адаптувався ще й до шумних міських вулиць і почуває себе в безпеці.

Тут відео велопоїздки з Ніком

З першої поїздки з наметами на Бакоту Роман зрозумів, що Нікові подобається ходити стежками, через те, що він брав кота тільки на вікенди, навчання відбувалось повільно. Наступного літа, прийшов час здійснювати мрію Романа (і Ніка теж, він просто про це ще не знав) і збиратись в похід на гору Хом’як.

Ніхто не знав можливостей кота в поході під гору, і чи не буде він капризувати. Його поведінка на природі, що я ще з часом зрозумів, сильно відрізняється від поведінки в місті. На природі він ніколи собі не дозволяє відходити далеко, боїться, і завжди голосно нявкає, коли відстає. Іноді піти з табору без нього не можна, треба так щоб Нік не бачив.

Роман ділиться, що у своєму першому поході з котом, Нік перевершив його очікування. Половину дороги до поляни під горою Нік пройшов своїми чотирма лапами. Коли втомлювався кіт лягав, щоб відпочити.

Можна впевнено сказати, що досвід життя з котом нічим не поступається досвіду життя з псом. Більше того, спостерігати як зменшена версія тигра вливається в дику природу, лазить по деревах, захищає зграю, виконує команди – безмежно захоплююче заняття.

Складно сказати чи еволюціонував кіт з роками, однозначно він став розумніший і постійно розвивається. Насправді, все відбувається настільки повільно, що здається наче вчишся ти, а не кіт. І десь так воно і є. В деякі ситуації потрібно потрапити, щоб зрозуміти алгоритм дій вашого улюбленця.

Цікавий факт. Нік чітко розрізняє людей своїх і чужих, і до всіх має різне ставлення. Я бачив, як під час доволі небезпечного нічного походу горами – Нік сідає біля замикаючого, коли той зупиняється. Відмовляється слухати мене і йти наперед. Я бачив, як він йде зранку гладитись і спати біля людини, з якою він вперше познайомився в поході. Я завжди довіряю йому у виборі людей…

Розділ 3. Нік у поході на горі Гутин Томнатик та катання на лижах з котом

Перший серйозний похід з котом. Виклик та ідея з відео, яка переросла в реальність.

Маршрут: через озеро Несамовите на гору Гутин Томнатик

Це був пекучий серпень, досить спекотно. А спека більший ворог для кота, ніж холод.

Нік висолопив язик, серце билось швидко, він ліг. На холоднішу землю. Я, не видаючи паніки, поливаю його водою. Яскравий спогад. Я бачив таке двічі. Запамʼятайте собі. Кіт ніколи не буде йти як людина.

Тут відео з походу на Гутин Томнатик

Коли ми спускались вниз, це вже була ніч, кіт йшов на рівні зі мною. Вверх він все ж береже сили. Ніч – це чудова пора іти з котом, але погана ідея іти горами. Тому, приймайте рішення самотужки.

Дощ. Ще одна тема, і ще один виклик. В горах ти ніколи не знаєш коли піде дощ, і коли він зупиниться. Дощовики для котів жахливі, і вони їх не люблять носити. Якщо чогось ти не можеш навчитись, значить мусиш адаптуватись. Дощ для кота неприємний, як і вітер взимку, як і хуртовина, але не смертельний. І якщо вмикати здоровий глузд, і звісно, не рухатись в грозу з градом, то все буде добре.

Тут відео про похід з Ніком у дощ

Ще один цікавий досвід – катання на лижах з Ніком. Загалом, все схоже на катання на велосипеді, чи самокаті, просто в зимових декораціях. Роман каже, що до лиж Нік ще звикає, і почуває себе не так впевнено, як у прогулянках по місту.

Люди дуже по різному реагують на кота на гірськолижній трасі. Найчастіше просять погладити, питають, що це за порода і дивуються нашим пригодам.

Тут відео, як Роман і Нік катаються на лижах

Розділ 4. Поради для котиків, які вперше йдуть у похід

Якщо ти кіт, і хочеш вперше в житті піти у гірський похід, передай своєму господарю, що варто ретельно подбати про твою безпеку.

Кіт завжди може побігти в двір, чи залізти в підвал, під літній майданчик чи металевий гараж. Тому, обов’язково – трекер. На ринку зоомагазинів їх є багато, вивчайте характеристики та обирайте для себе оптимальний варіант. Привчайте кота до вулиці поступово: щоденні короткі прогулянки, відпочинок на річці, кемпінг за містом, щоб тварина адаптувалась.

Список речей для кота формуйте індивідуально.
З головного:
– запас води
– трекер
– корм
– аптечка
– повідець

Я беру складний туалет для кота, якщо знаю що буду залишатись в готелі, колибі зимою чи довго їхатиму потягом. Беру корм, трекери і все.

Складно давати якісь конкретні поради, бо кожна тварина особлива. Обов’язково проконсультуйтесь з ветеринаром (про прививки, лікування чи профілактику котика). Звичайно, краплі від кліщів і таблетки від глистів – це стандартні речі.

Розділ 5. Руйнуємо міфи про котів і природу

Чи були ви в селі? Там ніхто, ніколи не переймається котами. Вони ходять, де хочуть, відвойовують територію, і живуть за своїми правилами. Чим більше свободи – тим більше самостійності та впевненості в собі. Не сприймайте цю думку, як заклик до байдужості та ігнорування котів – просто пам’ятайте, що це хижаки, які природою вміють полювати. Тому, дозвольте коту розкрити свій характер і прокайфувати на природі.

Найголовніше – подарувати своєму коту (ну й, звісно, собі) щастя. Тому, досліджуйте світ разом, гуляйте у парку, поїдьте з наметом до річки, і просто насолоджуйтесь моментом. Є фраза, що у порівнянні з людиною, життя кота дуже коротке. Проте, всі свої роки він проведе у любові з господарем, цінуйте це. Котики – це антистрес, які потребують нашої уваги, підтримки та любові.

Для всіх хвостатих, мяу.

Співавтор: блогер Роман Романюк

Один Коментар
Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *