Ростислав Аверчук

Ростислав Аверчук

Запрутські Горгани та частина Покутських гір між Микуличиним та Верховиною – гарний маршрут передусім для тих, хто вперше йде в гори – наодинці чи з компанією. Але він привабить і досвідчених мандрівників – своєю доступністю, різноманітністю, кам’янистими вершинами і красивими краєвидами. Попри те, що він знаходиться між декількома “гуцульськими столицями” і туристичними центрами, там все ще не так людно, як на більш відомих маршрутах.

Карпатські хребти: Запрутські Горгани

Карта для проходження маршруту: туристична карта Східні Горгани (ламінована) | туристична карта Східні Горгани

Трек

Коли восени виник намір вперше піти у гори на декілька ночівель самому, першим на думку спав Микуличин у Івано-Франківській області. Маршрут від Микуличина до Верховини (через вершини Ягідна, Ротило та Біла Кобила) якраз підходить для не надто складного першого походу – 48 кілометрів довжини невисокими, але й не низькими, горами, зручне транспортне сполучення до/з точок старту та кінця, близькість населених пунктів за умови потреби зійти з дистанції раніше.

Нитка маршруту:  г. Ягідна (1216) – г. Куніклива (1261) – г. Чорний Погар (1266) – г. Гордя (1357) – г. Ротило (1483) – г. Грегіт (1472) – г. Габорянська (1444) – г. Біла Кобила (1477) – Верховина.

Чим особливий цей маршрут?

Маршрут підкуповує перш за все тим, що на ньому є всього потрохи з різних частин Карпат. Є горганські вершини з гігантськими каменюками, але вони складають лише незначну частину маршруту, тож не варто боятися за збереження взуття та ніг. Жерепу немає. Є лагідні полонини з колибами та свіжим сиром – пастухи літують до кінця вересня. Є витвори місцевої культури, невеличкі каплички на вершинах гір. Є лісові стежки та чимало ягід. Є чудові краєвиди з гір Ротило та Біла Кобила.

Пейзажі постійно змінюються, немає одноманітності. Насправді, поруч великі гуцульські селища, але майже весь час складається враження, що знаходишся далеко від цивілізації. Можна уявити як цими самими стежками подорожували люди впродовж багатьох сотень років. Втім, все-таки помітні і сліди лісорубів, перш за все, дещо, але не катастрофічно – роз’їжджені дороги в районі полонини Габорянської, що на переході між між горами Грегіт та Біла Кобила.

Запрутські горгани
фото @fobia_foba

Орієнтування, зв’язок, вода і перепади висот

Перехід від Микуличина до Верховина не являє собою єдиний промаркований маршрут. Втім, стежки та дороги очевидні і проблем з орієнтуванням виникнути не має.

Звичні додатки на кшталт Maps.me майже весь час добре виконують свою роботу. Лише в одному місці, перед підйомом на гору Біла Кобила (позначено на треці). Вибирати потрібно стежку зліва, що спершу веде вздовж самого краю лісу. Майже весь час є сигнал мобільного зв’язку (оператор Vodafone). Восени деякі джерела (особливо біля Ягідної) були замулені або дуже малопродуктивними, але загалом проблем з водою не було.

Хоча гори начебто невисокі, на маршруті є декілька стрімких спусків та підйомів. Втім, це не повинно зупиняти навіть недосвідчених, але фізично підготовлених, мандрівників. Але дуже рекомендую трекінгові палиці, які на стрімких стежках не лише знизять навантаження на коліна, але й допоможуть не впасти, якщо буде слизько.

Не поспішаючи, пройшов маршрут з трьома ночівлями, від обіду першого дня до обіду четвертого дня (сонце сідало десь о 19:00).

Варіанти маршрутів

Маршрут без проблем можна проходити й у зворотному напрямі, від Верховини до Микуличина – це дозволить відчути своїми ногами стрімкий підйом на Білу Кобилу. Або ж мандрувати від Микуличина до Ворохти чи Кривопільського перевалу у Космач або Волову (від Верховини чи Микуличина).

Добирання

До Микуличина дістатися нескладно. Власною автівкою, яку можна залишити у місцевих на час походу, без поспіху можна заїхати якісною дорогою за чотири години. Потяг зі Львова до Микуличина доїжджає за 4 з лишком – 5 з половиною годин (іноді квитки можна купити до Яремче, від якого до можливих точок старту можна дістатися маршруткою за хвилин 20-30). Також можна доїхати потягом до Івано-Франківська, а звідти до Микуличина дістатися автобусом. З Верховини до Микуличина, Яремчі чи Івано-Франківська курсує декілька автобусів на день. Актуальний розклад слід перевірити, зателефонувавши на автостанцію.

Запрутські горгани
фото Ростислав Аверчук

Перше завдання – дістатися гори Ягідної (1216 м). Стартувати можна з декількох місць у Микуличині. Найкоротший, але й найскладніший та найдикіший, шлях починається від останньої автобусної зупинки у Микуличині перед Татаровим, що навпроти підвісного мосту через Прутець. Стежка майже одразу стрімко піднімається у ліс і петляє горганським камінням приблизно кілометр-два – перед тим як стати більш пологою та лісом привести до підніжжя вершини. Порослі мохом, часто хиткі, цикоти вимагають особливої уваги, особливо в дощову погоду – але аж ніяк не є непереборною перепоною. Око тішать гриби всіх можливих форм та кольорів, які восени рясно обсипають стежку.

Запрутські горгани
фото Дмитро Чурілов

Проте мій улюблений, найдовший і наймальовничіший маршрут до Ягідної, який позначений на треці, стартує майже з початку села, зовсім близько до “автостанції”. Від неї потрібно повернутися у напрямі Яремчі метрів двісті, і звернути направо перед старим цвинтарем на асфальтовану доріжку, що досить стрімко веде вверх. На карті “Покутські гори” – це стежка між зеленим та червоним велосипедними маршрутами. Дорога зовсім недовго йде селом, а потім перетворюється на стежку мальовничими полонинами (зокрема, Куртий та Ільківською) і лісами з чудовими видами на всі сторони. Можна почати шлях дорогою на південний схід одразу від “автостанції”, але вона, на мій смак, не настільки гарна і, до того ж, є популярною серед джиперів.

Запрутські горгани
фото Ростислав Аверчук

До цієї дороги веде ще одна стежка від мосту через Прутець, що ближче до середини села.  Додаток підвів лише в одному місці – перед підйомом на гору Біла Кобила (позначено на треці), де під неначе незначним кутом перетиналося дві стежки та одна дорога. Там він показав лише один варіант руху, але вибирати потрібно стежку зліва, що спершу веде вздовж самого краю лісу. Побачені у лісі поруч саламандри виявилися гарною компенсацією, але повторювати це з важким рюкзаком за плечима не раджу.

Біля гори Ягідної є декілька варіантів для ночівлі, позначених на картах. У вересні там було вільно, але джерело майже не мало проточної води, тож це варто врахувати. Загалом саме місцина біля гори вже (на жаль чи на щастя) трохи цивілізована. На схилі сусідньої гори є навіть “царський” туалет – десь недавно побудований дерев’яний “сільський” туалет з чудовим видом на гори. Поруч – також нова колиба – зі столами на терасі та барною стійкою. Неподалік – канатна дорога між сусідніми вершинами, на шляху до якої зустрів декількох мандрівників.

Запрутські горгани
фото @fafvn

Проте далі залишаєшся з горами майже наодинці. Без особливих пригод піднімаєшся та спускаєшся невисокими вершинами хребта. Центральні Горгани та більш далека Чорногора наче супроводжують тебе справа, тоді як ближчі до Яремчі гори, як-от Маковиця та Рокита – зліва. Вершини з колоритними назвами – Куніклива, Чорний Погар, Гордя Доброкіївська інколи заліснені, інколи голі, подекуди з маленькими капличками.

Десь на 11-12 кілометрі шляху від гори Ягідної, на невеликій полонині Гордіширка зустрічаю декілька колиб та добротних хат, де наприкінці вересня все ще є люди – декілька жінок, що випасають корів та кіз, та все їхнє котяче-собаче царство. Неквапливо, час тут немов зупинився, нарізають свіжозроблений сир (будз), який смакує так добре, як ніякий з тих сирів, що згодом куплю на ринку у Верховині.

Красивий вид на Чорногору відкривається з найближчої полонини Мунчели, де можна заночувати, а далі повернути на північний схід на Космач. Альтернативне місце ночівлі неподалік гори Ротило (1483 м) чекає ще через декілька кілометрів досить стрімкого підйому кам’янистою доріжкою через ліс.

Після виходу з лісу незначний спуск в улоговину, на якій стоїть занедбана колиба, але є і добре доглянуте джерело. Є рівне місце для намету. Зупинитися можна і трохи ближче до гори Ротило безпосередньо перед ліском, у якому вона знаходиться.

Запрутські горгани
фото Ростислав Аверчук

Щоб вийти на гору Ротило необхідно зробити зовсім невеличкий відхід від основного маршруту. Але він того вартий. Гора Ротило здіймається посеред лісу. Підйом нетривалий, але місцями досить різкий, тож рюкзаки можна залишити у лісі. Піднявшись на сформовану могутніми греготами вершину (тут треба бути уважним), бачиш зелене “море”, що немов затопило все довкола – всюди лише ліси, гори та полонини. І жодних слідів цивілізації. Від краєвидів захоплює подих.

Після повернення на маршрут дорога йде лісом і досить стрімко спускається вниз до полонини Крами, тому варто бути обережним, особливо після дощу. Тут показують свою користь трекінгові палиці. Колиба на полонині була порожньою і має чималу дірку у даху внаслідок пожежі, але й не є повністю закинутою.

Запрутські горгани
фото @fobia_foba

На наступній полонині (Веснарка або Габорянська) можна почати спуск зеленим маршрутом до Волової поруч із виходом на трасу. Проте, щоб йти на Верховину, минаю поворот на полонині і йду шляхом, що з часом виводить на схил хребта з видом на північ. Не надто тривалий, але добре помітний, відрізок дороги йде лісом, що був майже повністю знищений – або природно, або вирубками, а можливо і тим, і іншим.

Настрій від сумного видовища дещо покращується декількома повноводними джерелами. Вони допомагають відновити енергію перед чи не найскладнішим уривком шляху – глинистою дорогою, яка після нічного дощу перетворилася на справжнє болото. Опираючись на трекінгові палиці стрибаю з одного узбіччя на інше і врешті-решт зрізаю відтинок шляху навпростець вверх лісом. Після виходу з лісу відкривається чудовий вид на село Бережницю, що у долині внизу. Тут можна заночувати.

Запрутські горгани
фото Христина Сеньків

А якщо йти далі до Білої Кобили, то відразу чекає квест – три доріжки там, де на Maps.me є лише одна. Вибираю найбільш протоптану, що виявляється помилкою. Йду у неправильну сторону більше півкілометра і витрачаю чимало часу, щоб обігнати корову з телям, що наче лише плентаються попереду, але щоразу прискорюються. Зрештою розумію, що потрібно розвертатися і йти назад. Корова дивиться з осудом, але знову пропускає.

Потрібна стежка (ліва) є кам’янистою, дещо слизькою, але красивою, і до того ж, веде лісом та де-не-де повз розсипи гогодзи. Гора Біля Кобила зустрічає нагромадженнями невеликих цикот серед негустого лісу. Пласке місце для ночівлі трохи далі по стежці нижче вершини, зразу після того як вийти з лісочка. Красиві краєвиди на три сторони, адже гора має стрімкий спуск. Внизу видніються вогні Верховини. Але якщо очікуються грози, зупинятися там ризиковано. Також місце ночівлі відкрите, здається, всім вітрам.

Зранку стрімкий спуск врешті відкриває вид на перепад висот, що нагадує Альпи – дорога спускається в долину (тут теж можна спокійно заночувати) і далі знову продовжується стрімкою стежкою на гору навпроти. Втім, дорога до Верховини звертає наліво і вже без особливих пригод веде до селища.

У самій Верховині поповнити енергетичні запаси допомагає чудо-напій з яблучного соку та мінеральної води, який продають у багаторазовій склянці у старому кіоску. На ринку біля автостанції можна купити ягоди та різні види сирів з сусідніх полонин (з протилежної від маршруту сторони) – і почати шлях додому.

Запрутські горгани
фото Богдан Гоцуляк

Карпатські хребти:

Чорногора

Красна

Свидовець 

Пішконя

Явірник

Мармароси

Чіохелька

Сокільський

Аршиця

Яйко-Ілемське

Ракова

Чивчинські гори

Боржава

 

 

Один Коментар
  1. Чудовий і нескладний маршрут з прекрасними краєвидами, особливо на Чорногору!

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *